философия / 89

89. Мета освітнього процесу, його цінності та внутрішній зміст.

XX століття часто називають століттям освіти. Нині освіта розглядається як реалізація невід'ємного права людини. Людина не буває від природи такою, якою вона повинна бути, тому вона має потребу в освіті. Людина виховує свою другу натуру, другу природу. Питання в тому, якою вона зробить цю другу свою натуру. Чи підніметься вона всього лише трохи-трохи вище своїх природних даних? Або ж опанує спеціалізованим знанням, засвоїть цінності і науки і культури, і практики? В наші дні мало хто сумнівається в тому, що дійсна освіта робить людину співучасником у знанні цілого. Освіта включає людину в діяння людства, а тому мета освіти - максимально розвинути людські якості.

Освітній простір є підпростором суспільства в цілому, тому імпліцитно містить у собі весь перелік характеристик і рис, властивих цьому суспільству. Сучасний освітній простір – це така його конфігурація, котра зумовлюється особливостями постіндустріального типу суспільства. Сучасне суспільство потребує людину, яка володіє знаннями, підготовлена до життя, орієнтується в соціокультурному просторі і здатна зрозуміти та визначити своє місце у світі.

Антропологічні основи освіти сучасності полягають у тому, що акцент зміщується від “людини знаючої” до “людини, підготовленої до життя”. Загальна тенденція – надання освіті ознак відкритості – формування загальноєвропейської інтегральної системи освіти.

Змістовими характеристиками ціннісно-мотиваційного компонента є насамперед загальнолюдські моральні цінності (доброти, людяності, гуманізму, толерантності, почуття гідності тощо), які становлять основу духовності особистості, та цінності професійної діяльності, котрі в процесі інтеріоризації стають основою ціннісних орієнтацій і внутрішньої мотивації особистості викладача, визначають його ставлення до професійної діяльності, професійну і громадянську позицію. Духовні цінності освіти і виховання: педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми. Матеріальні цінності: засоби навчання і виховання.

Сьогодні нам слід переглянути існуючі світоглядні засади та ідеологеми перебудови національної системи вищої освіти і запропонувати їхню зміну відповідно до провідних тенденцій еволюції соціального світу.

Суспільство знань має сформувати власну систему цінностей і на ній замкнути реформаторську діяльність, а відповідно й проектно-ціннісну свідомість реформаторів. Такою фундаментальною цінністю має стати особистість людини.

В стратегії розбудови України проголошено пріоритети високоосвіченості, високоморальності, розвитку національної гідності, духовності, культури, свободи, демократії, де найвищою  цінністю  визначалася „вільна людина у справедливій державі”. На перше місце висуваються не знання та освіта як такі – вони розглядаються лише як шлях до розвитку людяності і духовності, а вчитель – як єдине джерело розвитку духовних засад дитини. Глобальні завдання освіти базуються на принципах, свободи і відповідальності. Свобода як категорія духовності розглядається як фундаментальна соціальна основа особистості, як віра в досягнення вершин духовного буття і розвиток людяності в людині. Принцип відповідальності в освіті більше асоціюється із зовнішніми, соціальними, цивілізаційними вимогами, які уособлюються державою і державним замовленням.

У школи виникає потреба в чітких імперативах, спрямованих на моральні, духовні  цінності, аби не обманювати дитину в її долі та життєвому шляху. Зміст сучасного життя наповнюється пошуком правди задля визначення істини щодо реалій буття, які відповідають законам світового розвитку. В найбільш широкому й глибинному розумінні правда є найважливішим компонентом духовного розвитку людини і людства.

Реформування сучасної освіти нерозривно пов'язане з духовно-психологічним оздоровленням суспільства. Разом з новим тисячоліттям почалася нова постіндустріальна психогенна епоха. Народжуються нові люди, життєвий світ яких значно відрізняється від світу батьків і тим більше – дідів. Ці люди інші. Вони не хочуть, а можливо й не мають історичного та морального права приймати застарілі принципи й істини, породжені тоталітарною системою. Тому їх навчання і виховання теж має бути іншим. Реальні завдання формування загальноєвропейського  освітнього  простору, що зараз постали перед суспільством, вимагають більш рішучих кроків у масштабах усієї країни для переходу суспільства на такі моральні критерії і  цінності, як чесність, справедливіст, правда.

Стрижнем має стати визнання людини системоутворюючим чинником системи освіти ХХІ століття й третього тисячоліття і відтиснути на другий план обслуговування засобів виробництва, що в умовах технократизму лежали в основі системи професійної підготовки кадрів.

При цьому найдосвідченіші експерти наполягають саме на тому, щоб людина була у центрі освітянського процесу. “Освіта в Україні як демократичній державі повинна орієнтуватися, насамперед, не на потреби господарчі, а на потреби людські, враховуючи у такий спосіб і проблеми господарчі”, – підкреслює І. Зязюн. “Зміст і мета освіти – людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом.... Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення – щастя людини”. 

Освіта  — дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення  в  школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому  освіту  можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку  в  нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.  

В ході розвитку суспільства накопичується дедалі більше знань. На сучасному етапі суспільного розвитку освіта стала предметом взаємоузгодження конкретних суб’єктів, а, отже, – і предметом відповідальності цих суб’єктів. Створення єдиної світової інформаційної системи, нових освітніх технологій загострило проблему відповідальності у сфері освіти.

Етичний аспект проблематики відповідальності розроблявся в працях Т.Василевської, Н.Головко, В.Канке, А.Черменіної, в яких поняття відповідальності підносилося на рівень моральної цінності.

Особливу увагу філософії освіти приділив доктор філософських наук, професор В. А. Канке - сучасний видатний філософ і педагог. Канке, людина складної долі радянської епохи репресій, став автором популярного підручника, який зіграв ключову роль у викладанні філософії у російських вузах.

У своїй останній книзі з філософії, звертаючись до своїх колег, він пише: "Для нас найвища інстанція відповідальності - Студент". І взагалі для нього в першу чергу характерна педагогіка відповідальності.

«Здається, немає такої країни, - пише Канке, - де були б задоволені станом освіти. Скрізь шукають нові шляхи освіти, нові орієнтири. У дискусіях, схоже, головний з них більш-менш точно визначений. Мова йде про розуміння освіти як відповідальності.

У Новий час мету освіти бачили в придбанні хороших, грунтовних знань. Ідеал правильного знання було потім переплавлено в ідеал придбання правильних практичних навичок. В останні роки все частіше вимагають з'єднання освіти з етикою… Але в наші дні найбільш розвинена етика - етика відповідальності. Тому освіта виступає як відповідальність.

Перед ким відповідальний викладач? Перед студентом і своєю совістю. Перед ким відповідальний студент? Перед викладачем і своєю совістю в першу чергу.

Наша країна перебуває на межі своєї історії, її майбутнє залежить від освіченості кожного росіянина… Освіта - це реалізація відповідальності людини».

У світлі сучасних кризових явищ в світі і в нашій країні доводиться констатувати дефіцит відповідальності. В якості прикладу, кожен ВНЗ повинен нести персональну відповідальність за якість освіти. Випускники в нашій країні отримують дипломи від Міністерства освіти, а не конкретно від того вишу, який вони закінчили. Для порівняння, кращі університети Європи та США вже давно видають власні дипломи. Така система дає змогу кожному ВНЗ нести персональну відповідальність за якість освіти, а не перекладати відповідальність на державу. Не знімається відповідальність і з уряду за освіту.

Як суспільне благо і стратегічний імператив освіта повинна бути справою відповідальності і економічної підтримки усіх урядів.

Стоячи перед складністю теперішніх і майбутніх глобальних викликів, вища освіта має соціальну відповідальність для покращення нашого розуміння багатогранних проблем, які включають соціальний, економічний, науковий і культурний виміри і нашу здатність відповідати їм. Вона повинна привести суспільство до створення глобальних знань, які б відповідали глобальним викликам, між іншим викликам продовольчої безпеки, зміни клімату, розподілу водних ресурсів, міжкультурного діалогу, запровадження відтворювальних джерел енергії та охорони здоров'я.

Заклади вищої освіти, через їх основні функції (дослідження, навчання і послуги громадськості) повинні збільшити свою міждисциплінарну спрямованість і просувати критичне мислення і активну громадянську позицію.

Концепція соціальної відповідальності повною мірою відображає парадигму гуманізації освіти, позаяк повертає втрачені цінності та гуманність у вчинки кожної людини, сприяє розвиткові соціально-відповідального мислення та вихованню відповідального громадянина, і, загалом, підносить духовний розвиток суспільства й гуманізм у всіх сферах життєдіяльності людини.