философия / 63

63. Види пізнання. Проблема природничо-наукового та гуманітарного підходів.

Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання й нагромадження знань. А знання — це інформація про світ, яка існує у формі певної суб'єктивної реальності, ідеальний образ дійсності. Іншими словами, пізнання і знання відрізняються одне від одного як процес і результат.

Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення, і раціональне пізнання , що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях. Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства.

Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки тощо. Загальне вчення про пізнання дає філософська теорія пізнання (гносеологія).

Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, мабуть, з одного загального, але невідомого нам кореня, а саме чуттєвість і розум: за допомогою чуттєвості предмети нам даються, розумом же вони мисляться. І.Кант

Пізнання не обмежене сферою науки, кожній формі суспільної свідомості: науці, філософії, міфології, політиці, релігії тощо — відповідають свої специфічні форми знання, але на відміну від всіх форм знання наукове пізнання — це процес отримання об'єктивного, дійсного знання, спрямованого на віддзеркалення закономірностей дійсності. Наукове пізнання має трояке завдання і пов'язано з описом, поясненням і прогнозом процесів і явищ дійсності.

Слід чітко уявляти відмінності між методологіями природничо-наукового і гуманітарного пізнання, що випливають з відмінності їх предмета. У методології природничих наук зазвичай не враховують індивідуальність предмету, оскільки його становлення відбулося давно і знаходиться поза увагою дослідника. Помічають тільки вічне кругообертання.

В гуманітарній сфері спостерігають саме становлення предмета в його індивідуальній повноті. Звідси специфічність методології гуманітарного пізнання.

Взагалі, методологія гуманітарного пізнання відрізняється від методології природничо-наукового пізнання через відмінності в самому предметі:

1) гуманітарне пізнання дає результат, що саморуйнується («знання законів біржі руйнує ці закони», - говорив засновник кібернетики Н. Вінер);

2) якщо в природничому пізнанні всі одиничні фактори рівнозначні, то в гуманітарному пізнанні це не так. Тому методологія гуманітарного пізнання повинна не тільки узагальнювати факти, але мати справу з індивідуальними фактами великого значення. Саме з них виникає і ними пояснюється об'єктивний процес.

«У гуманітарно-науковому методі полягає постійна взаємодія переживання і поняття», - стверджував В. Дільтей у статті «Сутність філософії». Переживання так важливо в гуманітарному пізнанні саме тому, що самі поняття, загальні закономірності гуманітарного процесу похідні від початкового індивідуального переживання ситуації. Вихідний пункт гуманітарного дослідження індивідуальний (у кожної людини своє буття), отже, метод теж повинен бути індивідуальний, що не суперечить, звичайно, доцільності часткового користування в гуманітарному пізнанні прийомами, виробленими іншими вченими. В сучасній науці намічається тенденція до зближення природничо-наукової та гуманітарної методології, але все ж таки розходження, і принципові, поки залишаються.

Гуманітарне пізнання - особливий тип наукового пізнання, що передбачає інше ставлення суб'єкта, що пізнає до об'єкта дослідження, ніж те, яке властиве природно -наукових дисциплін.

У центрі гуманітарного знання - не річ, а особа, відносини суб'єкт - суб'єкт, а не тільки суб'єкт - об'єкт, як підкреслює М. М. Бахтін. На його думку, пізнання речі і пізнання особистості - дві межі. Річ вічерпна до кінця одностороннім актом пізнання суб'єкта. Особистість як пізнаване вимагає не "точності" пізнання, але глибини "проникнення". Пізнання-проникнення - завжди двосторонній акт.

Суть відносин суб'єкта, що пізнає і суб'єкта пізнаваного - в діалозі. Діалог же передбачає розкриття не тільки значень, які є ситуативними, але і сенсів, які дані в нескінченному різноманітті контекстів і в динаміці змін суб'єктів у ході пізнання. Тому діалог невичерпний, бо справжнє розуміння історично і персоніфіковано. Ця обставина і надає специфіку критеріям точності розуміння в гуманітарному пізнанні на відміну від природно-наукових критеріїв. Точність пізнання гуманітарного не в ідентифікації, а в подоланні "чужості чужого без перетворення його в чисто своє", тобто певною мірою проникливості, взаємної пов` язаності того, хто пізнає і пізнаваного.

Існує декілька типів пізнання :

• міфологічне

тип пізнання характерний для первісної культури (тип цілісного дотеоретичного пояснення дійсності за допомогою чуттєво — наочних образів надприродних істот, легендарних героїв, які для носія міфологічного пізнання предстають реальними учасниками його повсякденного життя). Міфологічне пізнання характеризується персонофікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом.

• релігійне

об'єктом релігійного пізнання в монотеїстських релігіях, тобто в іудаїзмі,християнстві і ісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання , або акт віри, має персонально-діалогічний характер.

Ціль релігійного пізнання в монотеїзмі — не створення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в його свідомості вимогу етичного оновлення.

• філософське

філософське пізнання є особливий тип цілісного пізнання світу. Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в нім. Філософське пізнання засноване на певних світоглядних передумовах. У його склад входять: гносеологія, онтологія.

В процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не тільки зрозуміти буття і місце людини в нім, але і показати, якими вони повинні бути, тобто прагне створити ідеал.

• чуттєве

• наукове

Багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання, серед яких перш за все фігурують такі:

• життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

• мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб’єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво;

• наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;

• релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об’явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; сама історія людства переконливо це доводить;

• екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці ХХ ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.