
философия / 11
.doc-
Особливості формування давньоіндійської філософії. Неортодоксальний
та ортодоксальний напрями думки.
Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу. Вона несе на собі карб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Філософія Стародавньої Індії ає ряд особливостей, які визначаються спеціфікою розвитку суспільних відносин держави, і це насамперед кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій. Це, в свою чергу, обумовило перевагу у світогляді країни релігійно-етичної проблематики над науково-теоретичною, ідеалізму над матеріалізмом.
Особливості давньоіндійської філософії:
-
нечітке розмежування між міфологією та філософією, релігією та філософією. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією.
-
домінування етичної проблематики в філософії.
-
В Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи.
Індійську культуру вважають інтравертною — спрямованою на оволодіння внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, практики морального самовдосконалення тощо.
Ці особливості філософських традицій можна пояснювати специфікою духу, психології народів Азії. Цікаві думки про соціально-економічний лад східних деспотій належать К.Марксу і М.Веберу. Маркс назвав їх структуру азійським способом виробництва.
Індії, як і всьому Сходу, властиві: стабільність способу життя, жорсткий пріоритет релігійно-міфологічних уявлень і канонізованих стилів мислення, розчинення особи в колективі. Схід — це традиційне суспільство і традиційний шлях розвитку. Основною культурною домінантою тут є міфи, релігійні культи, ритуали і обряди. Найважливішим елементом, що характеризує Схід, є «східна деспотія». (Деспотизм як форма влади і генеральна структура суспільства виникає там, де в приватної власності немає пріорітета і земля належить сільській громаді).
Особливості соціально-економічного ладу спричинили консерватизм суспільного розвитку Індії, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в Індії малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмінно існують протягом століть, розвиток відбувається, в основному, у формі коментарів до творів учителя — засновника школи.
Давньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом його була міфологія, викладена у Ведах — збірниках гімнів. Веди освячували кастовий лад і проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, в тому числі військовою аристократією — кшатріями. Звідси назва ведійської міфології — брахманізм. Основний мотив ведійської літератури — панування духовного над матеріальним, брахманів над іншими кастами.
У середині І тис. до н. е. в давньоіндійському суспільстві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвивалися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі державні об'єднання. Домінуюче становище в суспільстві перейшло до кшатріїв: війни сприяли усвідомленню ними своєї соціальної значущості, що спонукало їх взяти владу в свої руки. Все це зумовило зміни й у світоглядній сфері: брахманізм поступився місцем релігійним течіям — джайнізму і буддизму, що постали як ідеологічний протест проти кастової природи брахманізму, складності його обрядів.
Джайнізм і буддизм були світоглядами, зрозумілішими і прийнятнішими для простих людей. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і самозаглиблення.
Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їх типи: ортодоксальні, класичні (даршан) і неортодоксальні, некласичні (настіка).
Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.
Ортодоксальні. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога. Він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є Атман.
Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги.
Веданта - буквально «Завершення вед» (перекладається як кульмінація знання) - одна з ортодоксальних систем філософії Індії, релігійно-філософське вчення, що базується на Упанішадах (упанішади— короткі філолофсько-релігійні тексти, складені у вигляді діалогу учителя з учнем).
Вчення, що слідують традиції Веданти, ґрунтуються на двох простих речах:
-
Людина має божественну природу.
-
Мета людського життя в тому, щоб збагнути свою божественну природу.
Веданта ставить перед людиною мету: досягнути стану самоусвідомлення або космічної свідомості. Вважається, що цього стану може досягнути кожен, але його неможливо пояснити жодними словами.
Вперше систематизовано викладено Веданту в «Брахма-сутрі» Бадараяни (ІІ-ІІІ стст. н. е.). Дальший розвиток Веданти пов'язаний з укладанням коментарів до твору і до Упанішад.
Первісне під Ведантою розуміли Упанішади. Світогляд Упанішад неоднорідний. Багаточисленні тексти мають різні, іноді взаємовиняткові трактування філософських понять. На думку ведантистів, знання про Брахмана повинно бути в усьому однаковим і несуперечливим. Брахман у філософії Веданти і вираження найвищого принципу (Абсолюту), і реальний творець світу (Ішвара).
У Веданті відсутні раціональні доводи онтологічного (тобто сущого) буття Бога. Логіка, за Ведантою, не може визнаватись самодостатньою формою осягнення істини. Цінність розуму - у згоді релігійного досвіду з істинами. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати релігійне життя людини, допомогти їй в пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.
Досягнення істинного знання передбачає ряд умов: прагнення до звільнення, віру, усвідомлення відмінності між вічним буттям Брахмана і мінливим, тимчасовим характером сансари (світу речей і людських бажань), спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння і зосередженість.
Усі відмінності між явищами зовнішнього світу, між Я і Богом - суть лише ілюзорні породження людської необізнаності, справжня суть людини, за Ведантою, є Душа, яка тотожна Брахману. Той, хто пізнав Брахмана, набуває повної свободи. У працях багатьох індійських мислителів Веданта нерідко проголошується єдиною філософською доктриною, здатною здійснити найдавніші ідеали людства, вказати практичні шляхи гармонійного розвитку світового співтовариства.
Неортодоксальні. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою.
Джайнізм вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.
Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі.
У індійських вченнях домінують дві думки: життя — це страждання, а подолання страждань можливе через втечу від світу.
Ці мотиви, ймовірно, породжені незначною цінністю життя окремої особи в східних деспотіях.
Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи . До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстанцію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (коментарях до Вед) відзначається: « Те , чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому , щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя.
Вайшешика визнає дев'ять субстанцій — землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз'єднання, якими керує світова душа, відбувається виникнення і зникнення речей. Санкх'я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман — принцип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтологічними побудовами, як методологіями, які застосовують й інші школи . Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силогізми. Йога сформулювала сукупність правил (методологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, завдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.
Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи . До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії , вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень. Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття-небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності. Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям. Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них складається зі своїх атомів, які незнищенні й незмінні. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі, її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури. В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були придворними філософами, мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільства, занурення в себе. Розум не застосовано до вдосконалення соціальної сфери, йому залишалось лише регулювати психічні процеси.