философия / 4

4. Специфіка та структура філософського знання.

Специфіка філософії як форми духовного осягнення світу.

Філософія виникла приблизно три тисячі років тому відразу в декількох вогнищах людської цивілізації. У той час людина досягла певного рівня бажання пізнати саму себе, відокремити себе від навколишнього світу, у чомусь підняти себе над світом. Як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому філософія започатковується у VII—VI ст. до н. е. в таких осередках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

Вперше термін « філософія » з'явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570—497 р. до н. е.), який вважав, що «мудрість» — це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив давньогрецький філософ Платон (429—347 р. до н. е.). Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Знання були синкретичними, тобто єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформацію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце в світі, про щастя, сенс людського буття тощо. Філософія (грец. philosophia — любов до мудрості) — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Філософське знання має свою специфіку, яка полягає в його плюралістичному, діалогічному й водночас толерантному стосовно інших (відмінних) точок зору характері. Така “множинність” філософського знання і характеризує його як знання світоглядне.

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. У світогляді фіксується пізнавальне відношення людини до світу (світорозуміння, світогляд) і емоційно-ціннісне відношення (світовідчування, світосприймання). Інакше кажучи, світогляд - це знання про світ і людину, а також переконання, ідеали, принципи людини, її ціннісні орієнтації. Водночас—це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе.

Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвi­ту. Її особливiсть поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ лю­дини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми. Фiлософський свiтогляд дає змогу виробити таке бачення свiтy, яке водночас є i суб'єктивним i теоретичним, а отже, i досягти людинi гapмонії з собою, зi cвоїм баченням cвiтy й самим світом.

Структура філософського знання.

Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти.

В античному світі під структурою філософії розуміли логіку (правильне мислення), фізику (учення про природу), етику (учення про людину). Водночас вважали, що головною є етика, а всі інші структурні компоненти мають підкорятися практичній філософії, яка була спрямована на розв”язання людських проблем. В основному ця структура філософії зберегла своє значення і сьогодні.

Гегель вважав, що філософія має складатися з 3 частин: логіки (яка збігається з об”єктивною діалектикою і теорією пізнання), філософії природи, філософії духу (ф.держави і права, ф.історії, ф.релігії, ф.мистецтва та історія філософії).

1. Найважливішим розділом філософії є онтологія – вчення про буття.

2. Другим головним розділом є гносеологія – вчення про пізнання.

3. Антропологія – вчення, що аналізує людину як цілісну особу і стратегію її життєдіяльності. Антропофілософія вивчає людину, а також намагається зрозуміти сенс її появи й життя у світі.

4. Соціальна філософія досліджує закономірності розвитку суспільства, зв”язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності.

5. Філософія природи – натурфілософія, що досліджує сутність природи.

6. Теорія розвитку – вчення про універсальні закони руху й розвитку природи, суспільства і мислення.

7. Соціологія – вчення про факти соціального життя.

8. Філософія історії – галузь філософського знання, предметом якої є дослідження закономірностей історичного процесу, виявлення змісту й спрямованості історії людської цивілізації.

9. Філософія культури – досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, особливості і закономірності культурно-історичного прогресу.

10. Праксеологія – філософська концепція діяльності як теорія організації практичної діяльності.

11. Логіка – вчення про форми мислення.

12. Етика – вчення про мораль.

13. Естетика – обґрунтовує закономірності художнього віддзеркалення людиною дійсності, сутність і форми перетворення життя за законами краси, досліджує природу мистецтва і його роль у розвитку суспільства.

14. Філософія релігії – осмислює релігійну картину світу, досліджує причини історичного походження релігії, її конфесійну багатоманітність.

15. Філософія права – досліджує основні правові норми, людську потребу в правовій діяльності.

16. Історія філософії – вивчає виникнення й розвиток філософської думки й перспективи її розвитку.