Компатибілізм
Компатибілісти вірять, що детермінізм і свобода волі сумісні. Стратегія, до якої вдаються класичні компатибілісти, такі як Томас Гоббс, в тому, що людина діє вільно тільки тоді, коли дія є результатом її волі, й вона могла вчинити інакше, якби вона так вирішила. Ілюструючи свою позицію, компатибілісти вказують на очевидні випадки, коли когось позбавляють свободи волі зґвалтуванням, убивством, кражею чи іншими формами насильства. У цих випадках свобода волі заперечується не тому, що минуле причинно зумовлює майбутнє, а тому, що насильник позбавляє жертву бажань чи права вибору дії. Насильник змушує жертву, і, на думку компатибілістів, саме це заперечує їхню свободу волі. Таким чином, говорять вони, детермінізм не має значення, значення має лише те, що вибір особистості був результатом її власних бажань й вподобань, а не нав'язувався якоюсь зовнішньою (або внутрішньою) силою. Щоб бути компатибілістом, не потрібно притримуватися будь-якого із поглядів на свободу волі, вистачить лише заперечувати те, що детермінізм і свобода волі не є сумісними.
Сучасні компатибілісти, такі як Гаррі Франкфурт і Даніель Деннетт обстоюють думку, що існують випадки, коли вибір змушеної до дій особи все ж вільний, бо сам примус збігається з особистими намірами й бажаннями цієї особи. Зокрема, Франкфурт відстоює варіант компатибілізму, який називається «ієрархічною ґраткою». Ідея в тому, що бажання індивида першого рівня можуть конфліктувати між собою, але крім них може існувати бажання щодо різних бажань першого рівня (бажання другого рівня), які визначаю, яким із бажань віддається перевага над іншими. Волю особи можна ідентифікувати з її справжнім бажанням першого рівня, тобто тим, яке вона задовільняє своєю дією.
Наприклад, існують безвольні наркомани, наркомани проти волі й наркомани, які бажають такими бути. Усі три групи мають різні бажання першого рівня щодо нарокотика, рабами якого вони є. У першої групи немає бажання другого рівня утриматися від прийому наркотика. Наркомани з другої групи мають бажання другого рівня не приймати наркотик, а наркомани третього рівня мають бажання другого приймати наркотики. За Франкфуртом наркомани першої групи повинні розглядатися, як позбавлені волі, а тому не вважатися більше особистостями. Наркомани другої групи бажають не вживати наркотик, але їхня воля підпорядковується шкідливій звичці. Нарешті, наркомани третьої групи вживають наркотик за власним вибором.
Інкомпатибілізм
«Жорсткі детерміністи», нарпиклад Гольбах, приймають детермінізм і заперечують свободу волі. «Метафізичні лібертаріанці» теж є інкомпатибілістами, але вони приймають свободу волі й заперечують детермінізм, притримуючись думки про справедливість однієї з індетерміністичних теорій. Інший погляд висловлюють жорсткі інкомпатибілісти, вважаючи, що свобода волі несумісна ні з детермінізмом, ні з індетермінізмом.
Один із традиційних аргументів на користь інкомпатибілізму ґрунтується на понятті «помпи інтуїції» — якщо вибір дій людини визначений наперед, то вона повинна бути подібною до механічних речей, поведінка яких наперед визначена: заводних іграшок, більярдних куль, маріонеток чи роботів. Оскільки ці речі не мають свободи волі, тоді люди теж її не мають, якщо приймати за істину справедливість детермінізму.
Інший агумент на користь несумісності називають «причинним ланцюгом». Більшість інкомпатибілістів відкидають думку про те, що свобода дії зводиться до «волюнтаристської поведінки». Відповідальність за вибір вимагає того, щоб особа була першопричиною вибору, де слово першопричина означає неіснування причини, яка спричила б цю причину. Тож, якщо людина має свободу волі, то верховна причина її дії — вона сама. Якщо детермінізм правий, то всі вчинки людини зумовлені подіями й фактами їй непідконтрольними. Якщо ж усе, що робить людина зумовлене непідконтрольними подіями й фактами, то вона не може бути верховною причиною своїх дій. Таким чином, вона не може мати свободи волі.
Третій агрумент зводиться до наступного: якщо детермінізм справедливий, тоді ми не можемо контролювати ні події минулого, які визначили наш теперішній стан, ні закони природи. За браком такого контролю ми також не маємо жодної можливості контролювати їхні наслідки. Оскільки наш вибір і наші дії, з точки зору детермінізму, з необхідністю є наслідками минулого й законів природи, то ми не можемо ними управляти, і, отже, не маємо свободи волі. Цю низку розмірковувань називають аргументом наслідків.
Лібертаріанський інкомпатибілізм
До несумісності свободи волі і детермінізму схиляється також метафізичне лібертаріанство. Лібертаріанство притримується думки, що свобода волі існує, себто, що особа при даних обставинах має вибір із більше ніж одного варіанту дії. Оскільки детермінізм вважає, що можливе тільки одне визначене майбутнє, то він несумісний із свободою волі й не може бути справедливим.
Інші погляди
Погляди деяких філософів важко категоризувати як компатибілістські чи інкомпатибілістські, належні до жорсткого детермінізму чи лібератаріанські. Джон Лок, наприклад, заперечував те, що фраза «свобода волі» має будь-який сенс.
В книзі «Про свободу волі» Шопенгауер стверджує: «Ви можете робити, що бажаєте, але в будь-яку мить свого життя ви можете бажати тільки одну визначену річ і абсолютно нічого іншого, крім тієї речі.»
Сучасний філософ Ґален Строусон погоджується з Локом у тому, що справедливість чи хибність детермінізму для вирішення проблеми неважлива. На його думку поняття свободи волі веде до безмежної регресії, а тому беззмістовне. За Стаусоном, якщо людина відповідальна за те, що робить у даній ситуації, то вона повинна нести відповідальність за те, якою є в певному ментальному відношенні. Так, щоб нести відповідальність за ситуацію S, людина повинна нести відповідальність за ситуацію S-1, щоб нести відповідальність за ситуацію S-1, вона повинна бути відповідальню за ситуцію S-2 і так далі. Висновок із цих розмірковувань — те, що сама свобода волі абсурдна, а не те, що вона несумісна з детермінізмом.
Олександр Миколайович Костенко запропонував генераційно-регуляційну модель поведінки людини, засновану на «законі годинника». Відповідно до цієї моделі воля людини — це здатність генерувати поведінку, а свідомість людини — це здатність регулювати поведінку. Таким чином, згідно із «законом годинника» воля відіграє роль «пружини», а свідомість — роль «маятника» у механізмі людської поведінки.
Проблема свободи волі у світлі соціального натуралізму вирішується так: свобода волі — це можливість людини генерувати (породжувати) свою поведінку, що регулюється свідомістю.
Якщо у соціальній поведінці людини ця можливість реалізується відповідно до законів соціальної природи, то має місце справжня свобода людини, якщо ж вона реалізується всупереч законам соціальної природи, то має місце псевдосвобода (наприклад, у вигляді кримінальної свободи, що проявляється при вчиненні злочину).
У світлі соціального натуралізму це питання вирішується наступним чином: «Воля і свідомість людини — це засоби пристосування людини до законів природи!». Виходячи з цього, О. М. Костенко і пропонує вирішувати проблему свободи волі і детермінізму.