Вибір породжує необхідність.

Таке міркування, з точки зору абстрактного аналітичного мислення є антиномією, але в зрізі діалектичного методу пізнання— це закон, який дозволяє осягнути єдність формальної свободи і морального обов’язку у цілісності поняття дійсної свободи. Згідно з цим законом, поняття «формальна свобода» і «моральний обов’язок», які в царині абстрактного аналітичного мислення розглядалися як непереборна дихотомія «А» і «не-А», з точки зору діалектичної форми мислення, розглядаються як умова і обумовлене, як два моменти одного предмету, як «А» та «його інше», як дві сторони єдиного поняття— поняття дійсної свободи (Libertas vera).

Таким чином, дійсна свобода (Libertas vera) має визначатися як єдність вибору (Libertas formalis) та моральної необхідності (Officium moralis).

Отже, дійсна свобода (Libertas vera) має бути визначена як втілення життєвої стратегії, максимою якої є самообмеження волі імперативами морального закону.

Дійсна свобода— священний ідеал, якого ніколи не досягнути, але прагнення до якого наповнює сенсом кожну мить людського існування.

Співвідношення історичної закономірності і свідомої діяльності людей треба розглядати в діалектичному взаємозв’язку, який розкривається в категоріях необхідності і свободи.

Історична необхідність — це те, що закономірно випливає з дії об’єктивних законів розвитку суспільства. Вона впливає на дії, вчинки людей, які, в свою чергу, зворотно впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність. Тим самим людина (суспільство) відкриває шляхи для розширення своєї свободи.

Свобода є продуктом історичного розвитку людства. Дії об’єктивних законів людина уникнути не може. Свобода зовсім не означає протиставлення суб’єкта цим законам або «звільнення» від них. Такий шлях до свободи є ілюзорним. Від необхідності втекти неможливо. Реальна свобода досягається шляхом пізнання і використання необхідності.

Однією із особливостей взаємозв’язку свободи і необхідності є те, що необхідність виступає основним елементом свободи, її об’єктивним змістом. Однак свободу не можна зводити тільки до необхідності. Досягнення свободи пов’язане з пізнанням дійсності й активною практичною діяльністю людини. Історична необхідність, на відміну від необхідності в природі, реалізується в діяльності людей. Необхідність обмежує свободу діяльності і разом з тим утверджує її.

Існування необхідності в реальному світі створює умови для свідомої діяльності особи, для вибору. Людина в процесі і в результаті своєї діяльності пізнає необхідності не тільки в природі, але й у людському суспільстві. В результаті пізнання необхідності особа спрямовує свою діяльність у відповідності з нею. В процесі практичної діяльності наше пізнання необхідності може коригуватися, доповнюватися, уточнюватися і т.д. За рахунок цього відбувається розширення нашої свободи, яка необхідна людині для її розвитку. Чим краще ми пізнаємо природні й суспільні явища, власну природу, потреби, ідеали і т.д., тим ефективніше використовуємо свої сили, тим ширшої свободи набуваємо.