философия / 88

88. Освіта та культура. Ступені освіти як етапи соціалізації особистості.

Культура створює націю. Вона є вихідним елементом існування нації, її самобутності, елементом національної безпеки. Вирішення завдань розвитку культури передбачає розробку і впровадження новітніх освітніх технологій. Освіта й культура настільки тісно пов’язані, що розгляд одного не може біти здійснений без іншого.

Освіта є складовою культури, і водночас — саме через освіту можливий культурний розвиток.

Освіта являє собою одну з соціальних підструктур суспільства, соціальний інститут. Її зміст відбиває стан суспільства, перехід від одного його стану до іншого, наприклад, нині – це перехід від індустріального суспільства ХХ ст. до постіндустріального або інформаційного суспільства ХХІ ст.

Розвиток і функціонування освіти обумовлені всіма факторами і умовами існування суспільства: економічними, політичними, соціальними, культурними тощо. Причому, найбільш тісним виявляється зв’язок освіти і культури, бо вже ранні стадії становлення інституту освіти пов’язані з культом, ритуалом. Взагалі, одним із принципів існування і розвитку освіти є “культуродоцільність”.

При цьому освіта розглядається, перш за все, як “социальный институт с функцией… культурного воспроизводства человека или воспроизводства культури человека в обществе. Принцип “культуродоцільності”, імперативно сформульований ще А.Дистервегом: “Навчай культурообразно”. Це означає навчання в контексті культури, орієнтацію освіти на характер і цінність культури, на засвоєння її досягнень і її “відновлення”, на прийняття соціокультурних норм і включення людини в їх подальший розвиток.

Культура сприймається як система зразків поведінки, свідомості людей, предметів і явищ у суспільстві, і ця система постійно відновлюється, “відтворюється” при зміні поколінь. Красномовною в цьому плані є метафора, що освіта і культура разом утворюють “большое дыхание, ритмичное действие, аналогичное вдоху и выдоху”. “Для себя”, – відмічає автор однієї з концепцій сучасної освіти В.Ф.Сидоренко, – образование “для социума” – это его “легкие”. На “вдохе” образование “втягивает” в себя всю культуру, обретая тем самым содержание и предмет для творческого воспроизводства и само становясь особой формой и образом культуры. На “выдохе” культура воспроизводится, давая социуму культурную форму и дееспособность”.

Змістом освіти повинна стати цілісність культурного досвіду людства: етичного, релігійного, філософського, естетичного, технічного і т.п. в доповнення до наукового досвіду пізнання світу. Основним процесом, що становить підвалину національно орієнтованої освіти, виступає практика освіти, що розуміється не як передача готових знань, а як самостійне добування особою, що формується, культурних цінностей, способів діяльності і смислів для побудови певних соціокультурних життєвих програм. Саме таким чином вдається подолати відчуження людини від культури та цінностей.

Освіта повинна підготувати дітей до нового, зберігаючи все цінне з минулого, адже зв’язок поколінь і є цивілізація.

Освіта розглядається як система трансляції культури.

Сучасна освіта — це багатогранний процес, який містить всю сукупність різноманітних впливів на людину, і для її результату не має суттєвого значення спосіб і місце її здобуття. Це означає свободу вибору засобів, методів, форм навчання, доступ до будь-яких видів й типів освіти. Не диплом на все життя, а освіта протягом усього життя стає необхідним атрибутом життя суспільства і людини.

Стратегія розвитку вищої освіти полягає у зміцненні національної системи освіти , адаптації її до ринкових і демократичних перетворень, вибудуванні інформаційної концепції освіти, входження освіти України в європейський і світовий інформаційний простір. Пріоритетом освіти є не власне передача знань студентам й навіть не «потреби народного господарства», а розвиток особистості, здатної самостійно і вільно мислити й діяти.

Ефективність освіти можна розглядати з точки зору потреб як суспільних, так і особистісних. З першої точки зору вона визначається внеском в економіку держави, впливом на продуктивність праці людини, на зростання добробуту нації. З другої — тим , як вона задовольняє освітні потреби людини: маються на увазі спектр напрямків фахової підготовки, зміст, якість, здатність працювати на перспективу, допомогти людині бути успішною в інформаційному суспільстві.

В умовах інформаційного суспільства актуальною стає підготовка «менеджера знань» — спеціаліста, який вміє управляти інформаційними потоками, здатен систематизувати, квантувати, структурувати інформацію і адаптувати її до конкретних практичних проблем. Зараз не можна навчитися чомусь один раз на все життя. Обсяги інформації зростають у геометричній прогресії, знання швидко застарівають, а професійні вимоги до фахівців швидко змінюються.

Тому освіта повинна сформувати у людини здатність оперативно опрацьовувати і засвоювати нові знання, фахово змінюватися протягом всього життя, забезпечити можливості повного доступу до найновітніших наукових розробок. Сучасні мультімедійні технології дозволяють максимально індивідуалізувати навчання, здійснити перехід до віртуально-тренінгової технології навчання, а навчальні заклади перетворити на своєрідні віртуально-інформаційні центри.

Тут виникає, наприклад, проблема п’ятирічної підготовки спеціаліста, адже ті знання, які студент засвоїв на першому курсі, застаріють, коли він буде на п’ятому. Виникає проблема перепідготовки кадрів. Необхідна кардинальна, корінна трансформація освітянської практики.

Один з недоліків в нашій освіті — її консервативність у плані змісту, форм і технологій. Часто школярів і студентів вчать застарілим знанням на застарілій матеріальній базі, застарілими методами. Освіта повинна випереджати практику, працювати на перспективу. Наприклад, якщо бізнес у сучасному суспільстві стає «електронним», то студентів треба вчити саме електронному бізнесу. Якщо на ринку з’являються нові програмні розробки для економістів, то треба їх відразу впроваджувати у навчальний процес, а не вчити на програмах річної чи дворічної давнини.

У Київському національному університеті культури і мистецтв ми постійно шукаємо в цьому напрямі, і вже зараз готові запропонувати державі нові підходи. Зараз університет культури — це потужна освітня корпорація, але ми бачимо перспективи його розвитку також як інформаційної, віртуальної освітньої корпорації.

Це, зрозуміло, змінює підходи і до кадрової політики в галузі освіти . Ми живемо в епоху, коли підітки-користувачі Інтернет більш освічені в інформаційних технологіях, ніж професори, середній вік яких 50 років. Вирішення кадрової проблеми вбачається у співпраці різних поколінь викладачів, в омолодженні викладацького складу, у ставці на молоде покоління, яке здатне приймати нові, сміливі рішення, бачить можливості і механізми вирішення нестандартних ситуацій, більш адаптоване до реалій сучасного життя.

Стратегія розвитку національної освіти полягає в її інформатизації, спрямованості на потреби суспільства завтрашнього дня і на потреби кожної конкретної особистості, подоланні стереотипів мислення і пошуку принципово нових рішень. Тільки за таких умов ми зможемо готувати фахівців нового покоління, здатних жити і творити в умовах інформаційного суспільства.

Основні параметри особистості є не вродженими, а набуті індивідом протягом життя. Термін "соціалізація" запровадив у середині XIX ст. французький соціолог Габріель Тард.

Сутність соціалізації полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду.

У соціологічному словнику під редакцією В. Воловича соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.

У XX ст. в західній соціології та психології затвердилося розуміння соціалізації як частини процесу становлення особистості , коли формуються найзагальніші та найпоширеніші, усталені риси особистості, що виявляються в соціально організованій діяльності, регульованій рольовою структурою суспільства.

Сучасне розуміння соціалізації: процес перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути.

Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури . Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи. Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації :

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

4. Соціалізація дорослих (націлена на зміну поведінки в новій ситуації).

Метою соціалізації у ранньому віці є формування у дитини мотивації на прив'язаність до інших людей, що знаходить свій вираз у довірі, бажанні зробити їм приємне.

У віці від 3 до 7 років на дитину крім батьків впливають додаткові агенти соціалізації: вчителі, вихователі, лікарі, няні. В цей робиться наголос на оволодінні навичками пізнання та мислення, дитина вчиться вживати слова та букви, опановує систему правил та норм.

Важливий вплив на соціалізацію дітей здійснює школа. В школі дітей навчають не тільки читати й писати, але й дають уявлення про загально прийняті цінності. Школа являє собою суспільство в мініатюрі — саме тут відбувається формування особистості дитини та її поведінки.

Освіта забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Саме у сфері освіти людина засвоює необхідні для соціальної практики знання, цінності, формує навички соціальних відносин. Сьогодні освіта є могутнім джерелом соціально-економічного, науково-технічного, культурного розвитку суспільства. Вона є також сферою духовного росту людини.

Освіта - це цілісна самостійна система, що має інституціолізований характер. Це не просто діяльність з навчання і виховання, а особлива організована, структуралізована, ролева діяльність, що опирається на спеціальні установи, регульована спеціальними нормами. Освіта інтегрує різні види навчальної діяльності, її зміст, суб'єктів в єдину соціальну систему, орієнтуючи їх на соціальне замовлення, на соціокультурні потреби суспільства.

Сьогодні основною метою освіти є піднесення загального рівня культури, формування професійно підготовленої, творчої високоморальної особистості.

Доволі складним феноменом є особистість підлітка. Для підліткового віку характерними є явища акселерації та інфантилізму. Посилюють інфантилізм недоліки освіти й виховання. Йдеться про такі стилі впливу дорослих на підлітків, як диктат, опіка та вседозволеність.

Сощально-психологічною особливістю сьогодення стали більш гнучкі, рухливі, рівноправні стосунки дорослих і дітей. Для старшокласників провідним центром розвитку стає особистісне самовизначення. Особливої уваги вони надають самоосвіті та самовихованню. Саме в ці роки розгортається активний процес набуття досвіду спілкування, становлення світогляду, завершується формування соціальних установок.

Найважливішим чинником, який впливає на процес соціалізації студентської молоді, є навчальна діяльність. Процес навчання охоплює не тільки дидактичний, пов'язаний із засвоєнням знань, компонент, а й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі, соціально-психологічну групову атмосферу.

Соціально-психологічний компонент навчальної діяльності студентів утворюють такі складові:

• проблеми адаптації студентів до умов навчання у вузі;

• особливості створення позивного соціально-психологічного клімату у студентській групі;

• особливості налагодження стосунків студентів із викладачами; проблеми міжособистісних конфліктів. У цьому контексті особливо значущою є проблема адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у вузі.

Необхідною умовою ефективної соціалізації під час навчання є наявність зворотного зв'язку. Йдеться про взаєморозуміння на різних рівнях: "педагог-студент", "студент-студент" тощо. Процес соціалізації в студентській групі може супроводжуватись конфліктами, які нерідко провокують негативні емоції і позначаються на навчальній діяльності студента.

Під час засвоєння нових знань формуються ціннісні орієнтації. Надалі система цінностей людини змінюється лише в кризові періоди, коли одні цінності стають більш значущими, а інші — поступаються їм місцем.

Для дорослих найвагомішими сферами самореалізації особистості є професійна сфера, сфера сімейно-побутових взаємин, сексуальних стосунків, спілкування, виховання дітей, саморозвитку і самовдосконалення.

Таким чином, кожний етап соціалізації індивіда має свої особливості. Зміна вікових стадій супроводжується відповідними психологічними механізмами засвоєння культури, спрямованістю індивідуальних нахилів та інтересів, сприйняттям та переробкою різноманітної інформації, що позначається на внутрішній структурі особи.

Отже, соціалізація - це безперервний процес. У зв'язку з цим інколи соціалізацію поділяють на первинну ( соціалізація дитини) та вторинну ( соціалізація дорослих).

Найбільш інтенсивно процес соціалізації відбувається в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в середньому, і в похилому віці. Існують певні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих.

1) Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їх зовнішньої поведінки, в той час як дитяча соціалізація коректує базові цінності.

2) Дорослі можуть оцінювати норми, діти спроможні лише засвоювати їх.

3) Дорослі не завжди погоджуються з батьками, дітям не дано обговорювати дії батька або матері.

4) Соціалізація дорослих спрямована на те , щоб допомогти індивіду оволодіти певними навичками, соціалізація дітей формує головним чином мотивацію їх поведінки.

Результат соціалізації — "соціальний тип особистості" - певний фіксований набір соціальних властивостей людини, що виявляється у її свідомості та поведінці.

3