Фрейда багато уваги приділяв агалізу мистецтва. Зокрема, його робота «Поет і фантазування».

Одним із видів аналізу художнього твору є його психоаналітичний розгляд. При цьому вирішуються два основні завдання. По-перше, робляться спроби пояснити, як власне виникає твір і, по-друге, зробити наочною основну схему конфлікту, відображеного в ньому.

Згідно з Фрейдом, у кожному творі неодмінно присутні приховані мотиви і бажання, які в реальному житті реалізації не знаходять. Поет, як дитина, прагне створити свій власний, далекий від реальності світ, де він може сховатися від жорстокої дійсності і реалізувати свої фантазії.

Джерелом конфліктів у цьому вигаданому світі знову ж таки є глибоко завуальована внутрішня дисгармонія творчої особистості і навколишнього світу.

Поета і божевільного розділяє всього лише тонка межа між реальним і нереальним, свідомим і несвідомим. Різниця між ними один - поет ще здатні розрізнити цю межу, а безумець дороги в реальний світ вже не бачить.

Створюючи художній твір, виплескуючи свою біль і емоції, поет виліковується сам і показує вихід із ситуації, що склалася іншим. Такий «Вертер» Гете, «Деміан» і «Степовий вовк» Гессе. Але якщо Гете використовував цей спосіб, швидше за все, несвідомо, Герман Гессе приступає до своїм творам вже як неперевершений знавець вчення про  психоаналізі, знаючи його не тільки з теоретичного боку, але і зазнавши практично, пройшовши курс лікування в учня Юнга - доктора Ланга.

3