философия / 84

84. Творчість як спосіб самореалізації особистості. Гуманістичний смисл творчості.

Питання про присутність у людини творчого початку і потреби в самореалізації було актуальним з давніх часів. Здатність творити - що це - даність або результат величезних зусиль особистості на шляху розвитку та самовдосконалення? Однозначної відповіді на це питання не існує.

Творчість є похідною реалізації індивідом унікальних потенцій у певній галузі. Реалізація здібностей у самодіяльності людини розглядається як потреба в самореалізації, яку особа ніколи не може повністю задовольнити.

Багато століть тому, у Демокріта прозвучала думка, що людина – це «малий світ», «мікрокосмос». Так, світ  особистості  незмірно широкий, він охоплює все багатство її душі та її відносин у світі культури. У своїй  творчості  вона має неодмінно відступити від якихось усталених стереотипів та норм, від чогось загальновідомого й загальноприйнятого. Зосереджуючи в собі неповторні можливості активного осмислення дійсності, творча  особистість  збільшує надбання людської культури та історії. Проте закономірність і особливість історико-культурного процесу полягає в тому, що продукт творення індивідуальної  особистості  за її оригінальним, неповторним задумом і втіленням у матеріалі стає культурною цінністю лише за умови набуття ним загального соціокультурного значення.  Творчість  являє собою процес, зворотній соціалізації. Якщо у процесі соціалізації  особистість  вбирає у себе багатство світу культури і трансформує у власний світ, то у процесі своєї  творчості  вона реалізує особисті потенції такої сили і значення, що вони збагачують світ культури, впливають на розум, почуття та емоції інших людей. У першому випадку людина соціалізується завдяки  творчості  інших людей, у тому числі тих, кого вже давно немає, а у другому – творить заради інших, зокрема й тих, кого ще немає – заради прийдешніх поколінь. 

Дати відповідь на запитання, що таке творче мислення, одним із перших спробував Дж.Гілфорд, який називав мисленням творчим у тому разі, якщо в ньому домінують чотири ознаки: оригінальність, семантична гнучкість, образна адаптованість та семантична спонтанна гнучкість.

Творчість є атрибутом людської діяльності. Воно зумовило виникнення людини і людського суспільства, лежить в основі подальшого прогресу матеріального і духовного виробництва. Творчість є вищою формою активності та самостійної діяльності людини і суспільства. Рамки творчості охоплюють дії від нестандартного рішення просте завдання до повної реалізації унікальних потенцій індивіда в певній області.

Відомо, що найбільш повне розкриття здатностей людини можливо лише в суспільно значущою діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності детерминировалось не тільки ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особи. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у цій діяльності набуває характер самореалізації.

Таким чином, творча діяльність - це самодіяльність, що охоплює зміна дійсності та самореалізації особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, що сприяє розширенню межі людських можливостей.

Не так важливо, в чому саме проявляється творчий підхід. Ні одному вид людської діяльності не чужий творчий підхід. Не обов'язково, щоб всі члени суспільства писали вірші або були вільними художниками. Той вид діяльності, у якому найкраще, вільніше всього проявляється творчий підхід, і той обсяг, в якому людина може його виявити, залежить від складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху. Об'єднання всіх сутнісних сил людини, прояв всіх його особистісних особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють його унікальні і неповторні риси. Природне бажання і потреба людини внести свій внесок у благо суспільства, а також потреба в самореалізації, надає особистості можливість прожити прекрасне і повне гармонії життя, можливість жити в століттях у своїх творах і спадщині даній нащадкам.

Погляд щодо гуманістичного смислу творчої діяльності людини з’являється у філософській думці епохи Відродження. Виходячи із ренесансного розуміння людини  як істоти, яка гармонійно поєднує в собі тілесну і духовну природу, тогочасні філософи обстоювали думку про необхідність всебічного творчого розвитку  людини, її духу і тіла, націлювали на досягнення повноти життя і самовияву.

У часи Відродження великого значення надавалось осмисленню двох проблем — самопізнання  людини  і пізнання її становища у світі. На думку гуманістів, земне покликання  людини  — "діяти" і "пізнавати" — ріднить  людину  з Богом і навіть дає їй можливість уподібнитись Богу за своєю суттю. Таке уподібнення потрібне було гуманістам для того, щоб підкреслити  творче  начало в  людині.

У творчості тогочасних українських мислителів виразно простежується ренесансно-гуманістична тенденція до звеличення  людини, до її не лише обожнення, а й обожествлення, тобто до розуміння людської сутності як Божественної, до утвердження рівності вихідних можливостей кожного індивіда щодо прилучення до Божественної істини.

Виразно формулює ренесансно-гуманістичну ідею самоутвердження  людини, її здатності через моральне самовдосконалення і щонайповнішу реалізацію закладених у неї Богом  творчих  і розумових потенцій набувати рис Божественної істоти С. Оріховський.  Людина, стверджує він, пізнавши всі знані і небесні речі, а до того ж саму себе, домоглася того, що справді стала рівною Богові. С. Оріховський мислить у ренесансно-гуманістичному ключі - він переконаний, що будь-яке самопізнання і самозосередження повинно здійснюватись заради віднайдення у самому собі  творчих  потенцій до того чи іншого важливого роду  діяльності  у земному житті, тобто остаточна мета цих пошуків має бути спрямована назовні: на вияв особистої доблесті і на суспільно-корисну працю.

Згодом гуманістичні ідеї щодо творчої діяльності людини розвивали П.Могила (проблема цілісності  людини , "її свідоме збирання себе і переображення згідно з визначеними для себе моральними і духовними пріоритетами з метою спрямування себе до добра й істини"), Г.Сковорода (концепція "сродної праці").

Творча діяльність збагачує духовний світ людини, сприяє реалізації її здібностей, талантів і обдарувань, ціннісних орієнтацій, впливає на його духовний вигляд. Сам процес творчості впливає не тільки на результат, а й на творчий розвиток суб'єктів творчості.

Психологічний словник розглядає творчість як  діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Гуманістичний зміст творчості закладений не тільки в створенні цінностей, які поповнюють скарбницю культури, але і в тих змінах, які відбуваються в особистості в процесі їх освоєння. Саме на цій основі формується творчий потенціал людини. Утвердження гуманізму в становленні людини як особистості можливе завдяки створенню атмосфери творчості як одного із засобів пізнання людиною світу та свого „я”.