философия / 47

47. Феноменологія та герменевтика в філософії: співвідношення підходів в межах парадигми гуманітарного пізнання.

Важливим для подальшого розвитку філософії була побудова феноменології Гуссерля.

Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Найвизначнішим представником феноменології був Едмунд Гуссерль.

Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з'являється» і lógos — вивчення.

У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєю свідомістю, а перед будь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки.

Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер, Моріс Мерло-Понті та інші — Поль Рікер, Еммануель Левінас, Дітріх фон Гільдебранд.

В своїй найпростішій формі феноменологія намагається створити умови для об'єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб'єктивним — свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття. Хоча феноменологія прагне бути науковою, вона не намагається вивчати свідомість із точки зору клінічної психології чи неврології. Замість цього за допомогою систематичних міркувань вона ставить собі метою визначити суттєві властивості структур свідомості та проявів свідомості.

Багато важливих для феноменології концепцій Гуссерль запозичив у роботах та лекціях своїх учителів Франца Брентано та Карла Штюмпфа. У Брентано Гуссерль взяв важливе поняття інтенціональності — думку про те, що свідомість завжди є усвідомленням чогось. Об'єкт усвідомлення називають інтенціональним об'єктом. Він може виникати в свідомості різним чином: як сприйняття, спогад, знак, тощо. Хоча всі ці різні інтенціональності мають різні структури і вони є про щось різним чином, об'єкт усе ж відбудовується в свідомості як той самий ідентичний об'єкт.

Хоча чимало феноменологічних методів застосовують різні редукції (спрощення), феноменологія суттєво антиредукційна. Редукція тільки знаряддя, яке допомагає краще зрозуміти й описати дію свідомості. Вона на зводить будь-який феномен до такого опису. Іншими словами, коли мова йде про суть або ідею речі, чи коли деталізується будова ідентичної речі, описуюючи те, що «насправді» видно так ніби це єдині аспекти чи властивості речі, це зовсім не означає, що річ є винятково лише тим, що описується. Мета такої редукції в тому, щоб зрозуміти, як різні аспекти складаються в ту реальну річ, яку отримує спостерігач у досвіді.

Герменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів, у двадцятому столітті представляли Фрідріх Шлеєрмахер, Вільгем Дальтей, Ганс Георг Гадамер, Карл Отто Апель, Емеріх Корет, Поль Рікер, Юрген Габермас.

Герменевтикою називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Теоретичним фундаментом герменевтики кінця ХХ ст. стали твори Мартіна Гайдеґґера.

Основи герменевтики як загальної інтерпретації закладені протестантським теологом, філософом і філологом Ф. Шлейєрмахером (1768—1834). В. Дільтей (1833—1911) розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, акцентуючи увагу на психологічному аспекті розуміння; основою герменевтики, за В. Дільтеєм, є «психологія, що розуміє», — безпосереднє осягнення цілісності душевно-духовного життя. М. Гайдеґґер (1889—1976) онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів, яким вона була у Ф. Шлейєрмахера, В. Дільтея, герменевтика стає «здійсненням буття». Підтримує цю тенденцію учень Мартіна Гайдеґґера Ганс-Георг Гадамер.

Саме він став основоположником філософської герменевтики, вихідним пунктом якої є онтологічний характер герменевтичного кола. (Герменевтичне коло - принцип розуміння тексту, згідно з яким "розуміння цілого мусить бути досягнуте у термінах його індивідуальних частин, а індивідуальних частин - у термінах цілого..." (В. Дільтей). Отже, для того, щоб зрозуміти текст у цілому, необхідно зрозуміти сутність окремих його елементів, а окремі елементи стануть зрозумілими тільки в контексті всього тексту. Постійне повернення від цілого до частини і навпаки дозволяє наділяти все новими смислами текст і відтак краще його зрозуміти. Тільки за цієї умови можна інтерпретувати текст, а також пояснити його зміст іншим людям.)

Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст.

Головна операція у герменевтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків:

• семантичного;

• логічного;

• психологічного;

• гносеологічного;

• соціологічного;

• математичної теорії прийняття рішень тощо.

На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб’єктивно-психологічних факторів. Герменевтика, можна сказати, вперше виявила співвідношення частини і цілого) в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналіізу слід оцінювати позитивно, бо суб’єктивно-психоло­гічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розу­міння змісту того чи іншого тексту, адже один суб’єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.

Мова оголошується «творчою і виробничою силою», оскільки текст є «об’єктивною самостійністю» стосовно будь-якого суб’єкта, включаючи автора та інтерпретатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.

З одного боку, герменевтика — це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. В такому вигляді вона була розроблена в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоч корінням своїм сягає сивої давнини.

Якщо говорити про герменевтику в цілому як про філософську концепцію, слід підкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбниці філософської думки:

1) відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства тощо;

2) дається метод аналізу культурних явищ;

3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.

З іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є X. -Г. Гадамер , К.Апель, П.Рікьор.

Філософська герменевтика значною мірою є продуктом XX ст. Сучасна філософія, відображаючи складний, динамічний, суперечливий, але єдиний світ, підійшла до необхідності нового погляду на проблеми співвідношення загальнолюдського і національного, суспільного і індивідуального, загального і особливого у суспільному розвитку.

Співвідношення підходів:

Герменевтика виникла набагато раніше феноменології і багато великих представників герменевтичного напрямку, такі, як, наприклад, Дільтей, досить критично ставилися до феноменологічної методології. Але концепції найбільших представників герменевтичної філософії зазнала разом з тим значний вплив феноменології.

Найбільш значний вплив на розробку герменевтичної методології чинили метод iнтенцiо нального аналізу і концепція життєвого світу Гуссерля.

Метод iнтенцiонального аналізу призначався для дослідження суб'єктивних реальностей. Якщо виявити за всіма містифікаціями реальний сенс цього методу, то можна говорити, як вважає Г.Богін, про "особливу форму переконцентрації установки від старого спрацьованого для розуміння матеріалу до актуального для розуміння, при якій виникає своєрідний суб'єктивний стан реципієнта, програмований даними текстом".

Богін виділяє наступні положення феноменології Гуссерля, які можуть представляти інтерес при розробці герменевтичної теорії розуміння: 1) суб’єктивні, реальності, опредмечені в культурі, утворюють відкриту систему і при цьому піддаються типологізації; 2) суб'єктивні реальності (смисли) інтенціональнф, тобто звернені на об'єкт, внаслідок чого дослідник замість обмеженого набору опредмечених ідеальних конструкцій повинен мати справу з необмеженим горизонтом опредмечених смислів; 3) суб'єктивні реальності можуть по-різному рефлектуватися у свідомості; вони можуть стати або предметом знання, або засобом реактивації власних переживань реципієнта, або засобом провокації нових переживань. Ці процеси можуть поєднуватися, бо вони виходять в результаті різних технік розуміння, що діють одночасно в різних поєднаннях.

Взявши на озброєння концепцію життєвого світу Гуссерля, герменевтика внесла до неї низку істотних коректив. Якщо феноменологія прагне розкрити апріорі соціально-історичного світу крізь призму суб'єктивність, то герменевтика воліє займатися виявленням соціальних феноменів, вдаючись насамперед до мови. Герменевтики в протилежність феноменологам вважають неможливим існування безпередпосилочного мислення. Це обставина мала для них принципове значення, оскільки саме вона змусила звернути увагу на ту парадоксальну ситуацію, характерну для будь-якого пізнавального процесу, яка отримала назву "герменевтического кола".