Історія (3) / _СТОР_Я УКРАЇНИ литвин - колесник

37

Тема 2

Один із центрів виготовлення жорен населенням черняхівської культу­ри розташовувався біля сіл Жорнище та Лугова на Побужжі. Тут було два кар'єри на місці кратера доісторичного вулкана. В кар'єрах добували туфо­подібну породу, жорна з якої за технічними властивостями були кращими порівняно з подібними виробами з вапняку, пісковику та граніту. Жорна з цього центру розходились по широкому регіону від Дністра до Сіверського Дінця.

Озброєння східних слов'ян складалося з мечів, сокир, списів, дротиків, луків та стріл, дерев'яних щитів, інколи з металевими умбонами. Знахідки шпор свідчать про наявність кінних воїнів.

Основою культури будь-якого народу є мова. Слов'янські мови належать до індоєвропейської мовної сім'ї, до якої входять також балтські, германські, італійські (романські), кельтські, індоіранські мови; окремі мови — грець­ка, вірменська, албанська та поширені в давнину фракійські, іллірійські, анатолійські та тохарські мови.

Від індоєвропейської мовної сім'ї спочатку відокремились анатолійські та індоіранські мови (близько IV—НІ тис. до н. е.). Досить рано почали фор­муватися також вірменська, грецька та фракійська мови.

Праіталійська мова виокремилася приблизно на межі II—І тис. до н. е., прагерманська — у І тис. дон. є.

Слов'янська мова належить до числа наймолодших: вона формувалась десь у середині І тис. до н. є. або навіть на межі нашої ери. На етапі свого формування слов'яни підтримували тісні мовні контакти з балтами, іран­цями, германцями і, можливо, з фракійцями та кельтами. Найтісніші зв'яз­ки давньослов'янська мова мала з балтськими — прусською та ятвязькою.

Розвиток власне слов'янських мов проходить три етапи (Філін В.П., 1962). На першому (до кінця І тис. до н. є.) виробляється власна мовна систе­ма, відмінна від інших індоєвропейських мовних систем. На другому (від кінця І тис. до н. є. до III—V ст. н. є.) відбуваються істотні зміни у фонетиці, граматиці, розвивається діалектна диференціація. В цей час слов'яни ак­тивно контактують із готами й аланами (германцями та іранцями), що відоб­ражається в особливостях розвитку таких археологічних культур, як зару-бинецька, пшеворська, черняхівська. На третьому етапі (V—VII ст. н. є.) відбувалося широке розселення слов'ян на теренах Європи, що привело на­прикінці цього етапу до формування окремих мовних груп слов'ян. Можли­во, що вже за часів Київської Русі сформувався певний південноруський діа­лект, з якого виростала згодом українська мова.

Щодо можливості появи писемності у давніх слов'ян до кирилиці даних дуже мало. Відома згадка давньоболгарського письменника Чорноризця Храб­ра, що у слов'ян до Кирила і Мефодія (IX ст.) існували "черти і рези", за яки­ми вони читали і ворожили. Але конкретні джерела, у яких використовують­ся ці знаки, невідомі. Зустрічаються поодинокі символи типу "свастика", "зиг-

38

Витоки українського народу

заг", "дерево", "хвиля", "рисочки", "крапки", але вони не утворюють систем письма. Рунічне письмо германців також не можна ототожнювати зі сло­в'янським.

В основі світогляду давніх слов'ян було язичництво (поганство), сутність якого полягала в обожнюванні природи і поклонінні різним стихіям та при­родним об'єктам. Важливе місце займав культ предків. Місця молінь та жер­твоприношень називалися святилищами або капищами. В жертву приноси­ли найчастіше биків, вепрів, півнів. Прикладом таких капищ може слугу­вати капище на Старокиївськіи горі (територія Національного музею історії України).

Племінні святилища розташовувались на підвищених ділянках рельє­фу, на домінуючих пагорбах. Рівний майдан пагорба оточувався ровом або валом округлої чи овальної форми. На валах та у ровах розташовувались вог­нища. У центрі майдану стояв ідол.

Інколи майданчик капища мав грубу антропоморфну форму.

Крім великих племінних святилищ археологами досліджені також неве­личкі культові місця з жертовниками у селищах або поблизу них.

На одному з черняхівських поселень, поруч із залізообробним центром знайдені кам'яні ідоли. Зв'язок капища з виробництвом відповідає соціаль­ному статусу ковалів як чаклунів та жерців Сварога.

Ідоли найчастіше відтворювали фігуру літнього чоловіка, нерідко з ри-гоном — культовою посудиною з рогу. На ідолі могли зображуватися солярні знаки або фігура коня — як одного із символів сонця.

Ідолів робили з дерева або з каменю (там де були його природні виходи).

Широко відомий кам'яний Збруцький ідол з чотирма обличчями, що звер­нені на чотири сторони світу — Святовид. Чотиригранний стовп ідола по­діляється на три вертикальних зони: верхня — світ богів, середня — світ людей, нижня — підземне царство. Чотири обличчя богів мають спільну дзво-ноподібну шапку. Провідне місце серед зображень верхнього ярусу займає гогиня родючості з рогом добробуту (Мокош). Ліворуч щодо неї — бог-воїн з мечем та конем — Перун. Ідол був пов'язаний зі святилищем X—XIII ст. на горі Богіт.

Соціальний розвиток слов'ян пройшов три основних етапи. Ранній — гюдоплемінна структура, потім (І—VII ст.) — розклад первіснообщинного .ііду, коли панувала первісно-сусідська община та утворювалися союзи пле­мен як перший досвід надплемінного управління, зрештою — етап форму-з-£_ння класового суспільства та державних утворень.

Поступово ускладнювався і світогляд: від родових культів та поклонін-їл силам природи — до появи антропоморфних богів, які мають функції тзорців світу та збереження всесвітнього порядку.

На першому етапі домінували демони місцевостей та стихій: домові, лагові, польові, водяні, русалки, берегині та ін. Про соціальні спільноти тур-

39

Тема 2

бувалися род і рожаниця — це пара демонів — чоловік і жінка, які відпові­дали за родючість (род) і щасливі пологи (рожаниця).

На другому етапі на перше місце вийшли антропоморфні боги сонця — Сварог, Дажбог, Хоре; худоби — Велес; вітру — Стрибог; бог рослинності та родючої сили ■— Переплут-Симаргл; богиня родючості землі та врожаю — Мокош.

У дохристиянський період ранніх держав слов'ян встановилася ієрархія богів, на перше місце вийшли надплемінні верховні боги типу Перуна, сим­волом якого були бойова залізна сокира, дуб, вепр, кінь, півень (як провісник світла).

Основні терміни і поняття

Амфора (від гр.) — давній глиняний посуд для рідких та сипучих речо­вин з видовженим дном та двома вертикальними ручками.

Антропоморфний (від гр.) — людиноподібний за формою.

Асиміляція етнічна (від лат.) — процес, в результаті якого народ втра­чає свої етнічні ознаки і поглинається іншим народом.

Гідронім (від гр.) — назва водного об'єкта.

Етногенез (від гр.) — походження та розвиток народів.

Ллячка (тигель) — товстостінна посудина для плавки металу і відливки у ливарну форму.

Ритон — посудина у формі рогу, яка виготовлялася з різних матеріалів, зокрема коштовних, і використовувалась найчастіше в культових цілях для жертвоприношень та узливань.

Солярний знак (від лат.) — символічне зображення Сонця у вигляді хре­ста, свастики, кола, колеса, зірки та ін. Як правило, має культове значення.

Топонім (від гр.) — назва місцевості.

Умбон (від лат.) — металічна опукла накладка, що зміцнювала та при­крашала центральну частину дерев'яного чи шкіряного щита.

Персонали

Аспарух — болгарський хан, який очолив рух болгар у VII ст. н. є. до Добруджи, де згодом болгари та місцеві слов'яни утворили давню Болгарсь­ку державу.

Аттіла — вождь гунів з 434 по 454 р. З його ім'ям пов'язаний розквіт гунського союзу племен, до складу якого входили різні народи, у тому числі частина антів.

Бож — вождь антів наприкінці IV ст. н. е., розп'ятий готами підчасело-в'яно-готської війни.

Всегород — ант за походженням, який був на службі у Візантії.

40

витоки українського народу

Германаріх — готський вождь, який очолював готів у IV ст. н. є. під час -ересування готів з Нижнього Повіслення у Північне Причорномор'я. За нього значна частина слов'ян входила до складу готського союзу.

Дабрагес — ант за походженням, який був на службі у Візантії.

Само — слов'янський вождь, який очолив повстання слов'ян проти аварів у VII ст. н. є.

Хільбудій — ант за походженням, який був на службі у Візантії.

Юстиніан І — візантійський імператор (527—565). Під час його правлін­ня слов'яни активно просуваються на територію Балканського півострова, і :х залучають до служіння Візантійській імперії. За часів Юстиніана І з антів походив відомий візантійський полководець Хільбудій. Давні історики зга­дують також антів на ім'я Всегород да Дабрагес, які займали помітну роль у зізантійській адміністрації.

Найважливіші події

IV—III тис. до н. є. — існування трипільської культури доби міді.

Межа III—II тис. до н. є. — виокремлення германо-балто-слов'ян з маси­ву давніх індоєвропейців.

II тис. до н.е. — поява слов'ян як окремої етнічної групи.

Кінець II — початок III ст. н. є. — початок руху германського племені готів з Південної Прибалтики в напрямку Криму. Готи розділили територію розселення слов'ян на дві частини, поклавши початок формуванню захід­них та східних слов'ян.

VI ст. н. є. — початок розселення слов'ян на Дунай та Балкани.

IX ст. н. є. — початок формування сучасного українського етносу в ме-Київської Русі.

Контрольні запитання та завдання

1. Які методичні принципи вивчення проблеми походження народів?

2. На якій території формувалися слов'яни?

3. Які основні етапи формування слов'ян?

4. З якими народами контактували слов'яни в процесі свого розвитку та розселення?

5. Які археологічні культури залишені давніми слов'янами?

6. Які слов'янські об'єднання були безпосередніми предками українців?

Теми рефератів

1. Джерела вивчення історії слов'ян.

2. Давні слов'яни — предки українського народу.

41

3. Відносини слов'ян з іншими народами.

4. Господарство давніх слов'ян.

5. Світогляд давніх слов'ян.

Рекомендована література

1. Баран В.Д. Давні слов'яни. — К., 1998.—С. 212—218.

2. Баран В Д., Козак Д.М., Терпиловсъкии Р.В. Походження слов'ян. — К.,1991.

3. Грушевський М. Історія України-Руси. — К.: Наук, думка, 1990. — Т. 1. —С 154—157.

4. Давня історія України. — К.: Ін-т археології НАН України, 2000. — Т. 3: Слов'яно-руська доба. — С. 13—90.

5. Історія України в особах IX—XVIII ст. — К.: Україна, 1993. — С. 5—20.

6. Історія української культури. — К.: Наук, думка, 2001. — Т. 1: Істо­рія культури давнього населення України. — С. 561—672.

7. Етнічна історія давньої України. — К.: Ін-т археології НАН України, 2000. — С 45—194.

8. Этнокультурная карта территории Украинской ССР в I тыс. н. е. — К., 1985.

42