3.Система розселення

Система розселення. Міське і сільське населення

Населені пункти, розміщені на певній території разом з усталеними зв'язками, утворюють систему розселення. Серед населених пунктів розрізняють міста, селища міського типу (смт), робітничі селища, курортні селища, села.

Місто — населений пункт, що має не менш як 12 тис. жителів, більша частина яких не зайнята в сільськогосподарському виробництві. У 1994 р. у містах України проживало 68 % її жителів, а в селах відповідно — 32 %(мал. 63). Зростає кількість міст та їх людність (див. додаток 9).

Після другої світової війни в Україні виникли нові міста: Сіверськодонецьк, Нововолинськ, Червоноград, Нова Каховка тощо.

Продовжіть список міст і знайдіть їх на карті. Поясніть причини їх виникнення.

На карті країни деякі населені пункти, в тому числі і окремі міста, встигли в останні роки не тільки з'явитися, а й зникнути. (Назвіть їх. Що було причиною їх будівництва? Чому люди залишили ці населені пункти?)

Для України характерні висока густота міських поселень, а також концентрація населення у великих містах. Серед них виділяються міста-мільйонери — Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків. (Знайдіть на карті міста-мільйонери.)

Міста виконують різні функції і, як промислові підприємства чи люди, спеціалізуються на одному або кількох видах діяльності. Є міста - транспортні вузли, є науково-ос-вітні центри, є міста-курорти.

У нашій країні інтенсивно, протягом багатьох років відбувається зростання міст і підвищення їх ролі в житті суспільства, тобто процес урбанізації. Відповідно кількість міського населення постійно зростає, а сільського — зменшується. Найвищий рівень урбанізації спостерігається в Донбасі. В Донецькій області, наприклад, понад 90 % населення живе в містах і селищах міського типу. Це — населений пункт, де мешкає менш як 10 тис. жителів, більшість з яких працює в промисловості, торгівлі, на транспорті, в науці, будівництві тощо. Водночас у Донбасі є цілий ряд міст і селищ, де населення зменшується або не зростає. Це Єнакієве, Алчевськ, Брянка та ін. (Чим викликаний цей процес?) Значний рівень урбанізації також в Луганській та Дніпропетровській областях.

Курортними вважаються селища, де проживає не менш як 2 тис. постійних жителів. Кількість людей, що тут перебувають на лікуванні, щороку становить не менш як половину від кількості постійних жителів селища. Велика кількість курортних селищ розташована в Передкарпатті, Закарпатті, а також у Криму.

Є області, де сільське населення переважає над міським. Наприклад, Тернопільська і Вінницька. Найвищий показник густоти сільського населення з розрахунку на 1 км2 у Чернівецькій (близько 67 чоловік), Івано-Франківській і Закарпатській областях (мал. 64).

На характер сільських населених пунктів значно впливають природні умови. На Півночі (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250—500 чоловік. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У Лісостепу села багатолюдніші — 500—1 500 чоловік. Вони тяжіють до річкових долин і ярів. На Півдні села налічують по кілька тисяч чоловік. Іноді на багато кілометрів простягаються вони вздовж річок і балок. У високогірній частині Карпатських гір окремі садиби розкидано по схилах за кілька кілометрів одна від одної і вони фактично не утворюють сіл. (Які села за кількістю населення характерні для вашої місцевості?)

Основи,задачі і види районного планування

Районне планування являє собою один з видів складною, багатоцільовий проектної роботи, головною метою якої є розробка відповідної проектної документації, що сприяє правильній організації господарського будівництва. В коло основних завдань районной планировки входять також забезпечення найбільш раціонального рішення територіально-господарського проектованого пристрою району, формування його архітектурно-планувальної структури та функціонального зонування з метою створення оптимальних умов для розвитку виробництва, містобудування, збереження і поліпшення природного середовища, збереження пам'яток матеріальної культури за умови ефективного і комплексного використання природних, економічних і трудових ресурсів.

Основними об'єктами районной планировки чинності її специфіки, багато в чому пов ’ язаної з масштабами, в яких вона виконується, є територіальні системи середньої величини - області, що входять до складу економічних районів країни, автономні республіки, краю, області (табл. 1.1). В окремих випадках районне планування виконується в рамках малих територіальних систем: національні округу, адміністративні райони, міста та селища, сільські населені пункти.

Основні завдання роботи зі складання схем районной планировки входять оцінка природних, економічних і трудових ресурсів і пов'язане з цим виявлення потенційних можливостей розвитку господарського комплексу значних територій (область, край). При цьому необхідно обґрунтувати кордону внутрішньообласних (внутрикраевых) районів і скласти генералізовану схему зонування території. Важливе значення мають визначення параметрів розвитку і територіальна прив'язка найважливіших галузей господарства, оцінка основних майданчиків, придатних для містобудування, організації масового відпочинку та інших цілей. Необхідно раз працювати оптимальну мережа міських поселень і перспективну соціальну інфраструктуру. Нарешті, слід вирішити основні питання водопостачання, енергопостачання і транспорту.

Основні завдання роботи по составлению проектов районной планировки входять: комплексна оцінка території і її функціональне зонування з аналізом майданчиків для промислового, цивільного і рекреаційного будівництва; уточнення і деталізація питань розвитку господарства, розміщення промислових, сільськогосподарських і транспортних об'єктів на конкретних майданчиках; розробка пропозицій щодо формування систем розселення, організації межселенного культурно-побутового обслуговування і масового відпочинку; виявлення мережі перспективних сільськогосподарських місць і розробка питань розвитку транспорту, водопостачання, енергопостачання з метою забезпечення кожного перспективного населеного місця; обґрунтування пропозицій з меліорації, озеленення та благоустрою території району.

Характерна особливість районной планировки - її конкретна територіальна спрямованість. Вона не займається питаннями розвитку окремих галузей господарства в межах якої території взагалі, а тільки у зв'язку з конкретним розміщенням об'єктів цієї галузі, не обмежується загальними питаннями розміщення різних господарських об'єктів, а обов'язково «прив'язує» їх до конкретних населених місць. Специфічно для районного планування і те, що вона спирається на великомасштабні географічні карти, які дозволяють показати об'єкти не внемасштабными знаками, а конкретними контурами, відповідними у прийнятому масштабі карти їх реальним величин на земній поверхні.

Комплексна оцінка території та природних ресурсів

Оцінка території в районної плануванні складається з постановки самих різних завдань. Вона включає аналіз природних умов і ресурсів, сучасного розміщення об'єктів господарства і населення, а також характеристику і систематизацію резервних майданчиків для розміщення перспективного міського, великого сільськогосподарського та рекреаційного будівництва. Таким чином, під аналізом території в районної плануванні розуміється комплекс досліджень, спрямованих на виявлення тих особливостей території, які визначають напрями перспективного її використання і сприяють раціональному розміщенню всіх галузей господарства, найбільш ефективної експлуатації природних ресурсів і охорони навколишнього середовища.

На базі обліку сукупності природних факторів дизайнери виявляють, що склалися природно-територіальні комплекси: ландшафти з їх особливими гидро-термічними умовами, рельєфом, рослинністю і т. д. Відповідна характеристика території спільно з приватними оцінками дозволить визначити в цілому потенційні можливості її ландшафтів, які можуть вплинути на перспективне використання території. Одним з важливих методів аналізу і оцінки території є картографічний, що передбачає поступовий перехід від окремих аналітичних карт до комплексним оціночним і зведеним карт організації території.

До природних ресурсів, що вивчаються районної плануванням, відносяться ресурси територіальні, повітряного басейну, біологічні, мінеральні, водні та естетичні. У оцінкою ресурсів, як і відносно компонентів природного середовища, дизайнери та дослідники використовують визначення - лимитирующие, активні і провідні залежно від кожного ресурсу і від ступеня його поширеність і важливості.

Територіальні ресурси в урбанізованих областях нашої країни в даний час все більше обмежуються. Тому, щоб уникнути втрат цінних сільськогосподарських земель території з вже існуючим видом використання стали ущільнюватися, що, однак, у ряді випадків призводить до незворотних змін у природному середовищі, зниження її стійкості до навантажень та впливів промисловості на територію.

Ці ж навантаження в ряді випадків значно знижують ресурси повітряного басейну не тільки над містами, але і охоплює широкі території у віддалених місцевостях. При значній щільності розвинених в промисловому відношенні населених пунктів забруднення повітря з локального стає повсюдним, купуючи общерайонное значення. Турбота про чистоту повітря над містами і проектованими промисловими вузлами в районної плануванні набула особливого значення і починається з санітарно-гігієнічного аналізу повітряного басейну існуючих промислових вузлів і визначення можливого забруднення повітря при будівництві нових підприємств. При цьому саме районне планування дозволяє найбільш повно оцінити поширення вогнищ забруднення повітря на великих майданчиках і порівняти стан ресурсів повітря, намітити, де небажано або неприпустимо розміщення нових промислових об'єктів і повинен бути обмежений зростання міст.

Біологічні ресурси оцінюються з погляду їх балансу і зміни площ орних, сінокісних і кормових угідь ґрунтів, видового складу рослинності і тваринного світу. У районній плануванні враховується можливу непоправної шкоди біологічних ресурсів та плановані заходи щодо їх усунення.

Мінеральний-сировинні ресурси в районної плануванні враховуються і групуються по виду сировини, його якості і запасів. У першу групу входять родовища союзного і республіканського значення, до яких відносяться унікальні і багаті родовища нафти, газу, кам'яного вугілля, залізних і інших руд. У другу групу входять родовища обласного значення, що забезпечують сировиною одну або кілька сусідніх областей. До них відносяться родовища гіпсу, бурого вугілля, формувальних і кварцових пісків. Третю групу утворюють родовища місцевого значення, такі, як торф, сировина для виробництва будівельних матеріалів, мінеральних барвників і т. п. Для оцінки мінерально-сировинних ресурсів необхідно також знати гірські умови їх експлуатації, глибину залягання, площа, потужність вугільних пластів, обводненість. Також повинна враховуватися віддаленість родовища від населених пунктів.

Водні ресурси в районної плануванні оцінюються з погляду забезпечення ними господарсько-питного і промислового водопостачання території. Збільшення водозабезпеченості території досягається шляхом створення водосховищ, мережі ставків, використання вод озер, тому поверхневі водні ресурси розраховують не по одному витраті води в річці, а балансовим методом, який враховує обсяг стоку з площі водозбірного басейну, обсяг води у водоймищах і витрата її - випаровування, фільтраційні втрати та ін. При підрахунку всіх водних ресурсів зазвичай додають запаси підземних і поверхневих вод. При підрахунку необхідної кількості води виходять з норми споживання води в літрах на одну людину в добу. З точки зору охорони і поповнення водних ресурсів передбачається їх експлуатація в межах 30 - 40% загальних запасів.

Оцінка території за природними умовами передбачає як окрему оцінку компонентів природного середовища, так і зведену по різних видах господарської діяльності і в першу чергу з найбільш великим землекористувачам: промисловому і цивільному будівництві, сільському і лісовому господарству, а також питань рекреаційного, що передбачає масовий відпочинок населення. Відповідно з видом районной планировки (схема або проект) змінюється деталізація вивчення природних умов території, яка визначається масштабом mapping та цільовим призначенням робіт.

На всіх територіях будь-який географічної зони насамперед вивчаються постійні характеристики компонентів природного середовища. До них насамперед відноситься геологічна будова, при аналізі якого розглядаються літологічні особливості території, її тектонічна і сейсмічна активність, умови залягання і відпрацювання корисних копалин, площа їх розповсюдження. Велике значення в районної плануванні надається рельєфу, оскільки його вплив на характер використання території вельми великий. Основними характеристиками і матеріалами при аналізі рельєфу є: карта глибини розчленовування рельєфу, що крім чисто геоморфологічних даних допомагає оцінити рекреаційне-естетичні особливості території, її контраст; густина розчленовування рельєфу, яка визначається як середня ширина водозбірних басейнів, що необхідно для розрахунків обсягів земляних робіт; карти ерозійних процесів і овражно-балкових форм; карта ухилів поверхонь.Інженерно-геологічні умови території визначають необхідні заходи щодо її інженерної підготовки і вирішальним чином впливають на вартість освоєння. В першу чергу інженерно-геологічні умови показують придатність території для ведення на ній будівництва, однак такі дані, як рівень залягання ґрунтових вод, інтенсивність і особливості екзогенних процесів, затоплення, підтоплення, переробка берегів водосховищем і т. п., використовуються і в оцінці для сільськогосподарських, і для рекреаційних цілей. Таким чином, інформація про інженерно-геологічних умовах, що включає велику кількість відомостей, використовується на всіх етапах оцінки території.

Гидротермическая група природних умов у схемах районной планировки виявляє регіональні особливості розповсюдження гидро-термічних компонентів на тлі зонального їх розподілу, що в свою чергу дозволяє диференціювати територію за умовами забезпечення її теплом і вологою, дати науково обгрунтовані рекомендації з її районуванням за оцінними критеріям, а також намітити райони перспективного освоєння і визначити ступінь їх комфортності і сприятливості для освоєння.

Гідрогеологічні умови відображають гідрографічні і режимні особливості поверхневих вод і є вихідними для підрахунку поверхневих водних ресурсів. З гідрографічних характеристик вивчаються: густота річкової мережі, ухили русел, їх довжина, ступінь звивистості річок, ширина русел, швидкість течії і глибина річок, площа дзеркала ставків та озер. Отримані дані зіставляються при оцінці умов забезпечення водопостачанням промисловості, населення, сільського господарства або організації відпочинку, меліоративних іригаційних робіт. При оцінці кліматичних умов у районної плануванні використовуються багаторічні характеристики клімату даної території: відомості метеорологічні і дані про сезонні зміни клімату. З них найбільш важливі - сонячна радіація, температурний режим, відбиваюча здатність поверхні, сума активних температур, тривалість безморозного періоду, річна кількість опадів, потужність снежнего покриву, глибина промерзання і відтавання ґрунтів, вітровий режим, вологість повітря, стан погоди за сезонами року, тривалість цих сезонів і т. д.

Биогенная група природних умов - ґрунту, рослинність і тваринний світ - відіграє значну роль в оцінці території за видами використання. Всі вони беруть участь у складній ланцюга живлення - від тварин до людини - ів цьому відношенні тісно пов'язані між собою. Ґрунту оцінюються в першу чергу для цілей сільського господарства. Відомості про ґрунтовому покриві в районної плануванні наносяться на спеціальну грунтову карту, на ній проводиться грунтове районування, що відіграє важливу роль для виділення районів переважно сільськогосподарського використання. Картування ґрунтового покриву і його оцінка дозволяють визначити межі придатних сільськогосподарських зон, збалансувати потреби будівництва і сільського господарства.Рослинність і тваринний світ вивчаються з точки зору рекреаційних ресурсів території, її експлуатаційно-промислових переваг або як об'єкти охорони природи. Рослинність оцінюється з погляду ступеня залісення, а також по природному складу лісу, його станом, віком, стиглості та ін. Тваринний світ вивчається в двох аспектах: його промислової цінності і як об'єкт охорони природи, тому він характеризується як за видовим складом, так і в динаміці його зміни. Рідкісні види рослин і тварин підлягають охороні.Зведена оцінка території за природними умовами складається з наведеного вище аналізу всіх природних компонентів середовища і показує, наскільки вони відповідають вимогам районной планировки. При цьому головним є багатофункціональний зонування як завершальний етап зведеної оцінки з метою найбільш повного відбору оціночних характеристик в межах кожної функції з підготовкою матеріалів для порівняльного господарського аналізу території. Зведена оцінка території включає в себе оцінку територій для цілей будівництва, сільського господарства та організації масового відпочинку.Оцінка території для цілей будівництва здійснюється з точки зору виділення що лімітують факторів, не піддаються економічної оцінки, і з точки зору економічної оцінки інженерних умов будівництва. Території для цілей сільського господарства оцінюються за якістю орних земель, за їх родючості, рельєфу, врожайності і т. д., що дозволяє в межах кліматичних зон виділити провінції по переважному типу ґрунтів.Оцінка територій для цілей масового відпочинку включає в себе диференціацію відпочинку за видами і з використання рекреаційних ресурсів в тісному зв'язку з охороною природи. При цьому враховуються тип і форми відпочинку, сезонність та інтенсивність використання рекреаційних територій.Комплексна оцінка території в районної планування здійснюється для всієї території даного району з позицій дотримання інтересів всіх або найбільш важливих галузей господарства, які є одночасно основними землекористувачами, з урахуванням сукупності всіх природних і антропогенних факторів. Комплексна оцінка дозволяє встановити ступінь сприятливості виділених ділянок для розміщення тих чи інших видів господарського використання: будівництва, масового відпочинку, сільського і лісового господарства.При комплексній оцінці території використовуються різні методичні прийоми: бальна оцінка, при якій ступінь сприятливості території для того або іншого виду господарської діяльності оцінюється в балах, потім шляхом складання різних балів виводиться узагальнена, інтегрована оцінка і робиться остаточний висновок про переважне вигляді використання території; факторів ранжирування по їх значимості для того або іншого виду господарської діяльності (за допомогою експертних оцінок) з подальшою бальною оцінкою окремих факторів, що дає більш точний результат і дозволяє досить об'єктивно оцінювати фактори, піддаються кількісній оцінці; вартісна оцінка, що передбачає порівняння подорожчання по кожному цього фактору в залежності від обраного виду господарської діяльності; комбінований метод оцінки, що враховує як вартісну, так і експертну оцінку окремих факторів, і заснований на моделюванні загальної комплексної схеми оцінок.Демографічна ємність території в районної плануванні означає максимальне число жителів району, яке може бути розміщено в її межах за умови забезпечення найбільш важливих повсякденних потреб населення за рахунок ресурсів даної території з урахуванням збереження навколишнього середовища. Демографічна ємність районів зазвичай встановлюється шляхом аналізу найбільш важливих для повсякденної діяльності природних компонентів: територій, придатних для промислового і цивільного будівництва; сільськогосподарських земель, необхідних для організації приміської сільськогосподарської бази; водних ресурсів; територій, сприятливих для організації масового відпочинку населення. Демографічна ємність території є величиною змінної і не означає будь-якого нормативного показника. Він відображає якийсь планувальний поріг, за межами якого порушується баланс всіх природних, господарських та соціальних умов. В умовах зростання національного добробуту, підвищення родючості ґрунтів показники демографічної ємності будуть змінюватися убік підвищення.На основі комплексної оцінки території і встановлення її демографічної ємності можливе виявлення конкретних резервних майданчиків для розміщення різних народногосподарських об'єктів. Перелік резервних майданчиків містить детальну характеристику кожного майданчика: їх розташування, сучасне використання, інженерно-геологічні характеристику, відомості про землекористувачів, транспорті, умовах водопостачання, про наявність бази будіндустрії і ін.

Трудові ресурси та інфраструктура

Розробка питань забезпечення трудовими ресурсами в районної плануванні значною мірою базується на матеріалах і висновках, зібраних, опрацьованих і сформульованих плановими органами та проектними організаціями, які займаються територіальним і галузевим плануванням і проектуванням, тому матеріали схем і проектів районного планування, присвячені населенню, являють собою різноманітні дані, отримані в статистичних управліннях і проектних організаціях. Основною метою при цьому завжди залишається досягнення оптимальних пропорцій в розміщення об'єктів виробництва і населення.Розрахунок трудових ресурсів в районної плануванні повинен охоплювати всі соціально-економічні процеси, з яких складається відтворення трудових ресурсів на даній території. Найбільш точним є метод територіального прогнозу чисельності і відтворення трудових ресурсів, заснований на демографічної гіпотезі розвитку того чи іншого району, що враховує як локальне природне відтворення населення, так і його міграційну рухливість. При такому плануванні трудових ресурсів оцінюється ступінь трудообеспеченности району, і встановлюються потрібного співвідношення між трудовим пропозицією і попитом на працю і можливість всіх реальних шляхів подальшого відтворення необхідних трудових ресурсів.Залежно від особливостей возрастно-статевий структури тих або інших районів змінюються відсоток містообслуговуючою групи населення, чисельність і структура трудових ресурсів, занятість жінок у суспільному виробництві. Іншими словами, специфіка вікової структури міст може значно впливати на розрахункову чисельність населення, занизити або завищити її, що веде до невідповідності масштабу розвитку міста і чисельності населення.Інфраструктуру в районної плануванні прийнято поділяти на виробничу і соціальну. Виробнича інфраструктура - це комплекс інженерно-технічних споруд і об'єктів, що забезпечують необхідні матеріально-технічні умови для розміщення та успішного функціонування підприємств промислового виробництва. У районній плануванні особливе значення має інженерна інфраструктура, тобто та частина виробничої інфраструктури, що забезпечує потреби народногосподарського комплексу району в перевезеннях вантажів, воді, енергії і т. д. і одночасно з цим помітно впливає на планувальну організацію території. Соціальна інфраструктура - це комплекс споруд, підприємств і установ невиробничої сфери, що функціонують для задоволення матеріальних і духовних потреб населення. До соціальної інфраструктури належать житлові будинки, підприємства торгівлі та громадського харчування, медичні споруди, навчальні, спортивні та оздоровчі споруди, зони відпочинку, курорти і т.д.

КЛАСИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

Всі населені місця діляться:

на міські, до яких відносяться міста і селища міського типу, міста-супутники (сателіти), які виникають поблизу великих промислових міст;

сільські;

курортні і дачні селища.

Основною ознакою типу населених місць служать чисельність населення, і зв'язок його переважної частини з певними видами діяльності.

Міста - це великі населені пункти, основна частина жителів яких зайнята в промисловості, науці, культурі, обслуговуванні здравниць, управлінні. Мінімальна чисельність населення міст від 5 тис. до 12 тис. чол. При цьому лімітована також частка населення несільськогосподарського праці - від 66 до 85%.

Міста-супутники розташовуються навколо великих і великих міст на відстані 30...60 км від них. З їх допомогою разуплотняются густо заселені міста. Міста-супутники розраховані на 60...80 тис. чол. У них розміщуються житлові райони і окремі промислові підприємства на 15...20 000 працюючих. В містах-супутниках також можуть розташовуватися наукові центри, вищі навчальні заклади. Основною умовою для їх розміщення повинна бути хороша транспортна зв'язок з містом. Міста-супутники створені в околицях Москви, Санкт-Петербург, Куйбишева та інших міст. В якості наукових центрів побудовані Дубна, Обнінськ. Окремі галузі промисловості, пов'язані з науково-дослідними і навчальними інститутами, розвиваються в Зеленограді, Жуковському під Москвою, в Академмістечку під Новосибірськом.

В інших країнах прийняті інші класифікації міст. У деяких країнах мінімальне число жителів міста становить лише кілька сотень людей.

Міста мають провідне значення серед всіх місць розселення, так як вони - центри найбільшого розвитку культури, промисловості, транспорту. Міста - найбільш економічний вид розселення відносно капітальних витрат, експлуатаційних витрат з водопроводу, каналізації, енергопостачання, дорогами та іншими видами благоустрою. Більшість сучасних міст - промислові міста. Вони є адміністративними і культурними центрами районів, областей, країв, республік. Згідно з темпами розвитку народного господарства збільшується і кількість міст.

На території країни відкриваються все нові природні багатства, що веде до виникнення в необжитих районах нового промислового і транспортного будівництва. Виникають нові населені місця і розвиваються існуючі міста та селища.

Селища - населені місця від 0,5 тис. до 12 тис. жителів, переважна частина населення яких пов'язана з промисловим виробництвом, транспортом або обслуговуванням.

Сільські населені місця мають малу чисельність населення, переважна частина якого зайнята в сфері сільського господарства. Їх підрозділяють на села. Село - це маленьке поселення,

село - більше, яке є адміністративним, виробничих, сільськогосподарським центром.

Міста класифікують за наступними ознаками:

чисельність населення;

адміністративне значення (федеральний, республіканська, обласні, районні центри);

народногосподарське значення (промисловий центр, транспортний вузол, курорт і ін.);

місцеві естественноисторические особливості;

характер забудови.

Для вирішення містобудівних завдань важливо знати всі ознаки в цій класифікації. Найважливішою ознакою є чисельність населення.

У світі налічується понад 220 понад найбільших і близько 2000 великих міст. У Росії 12 найбільших і понад найбільших міст, а великих - вже 59. У наш час особливо інтенсивно ростуть великі і найбільші міста. Їх розвиток і зростання тісно пов'язані з науково-технічних та соціальних прогресом. Значна роль в економічній, політичній і культурного життя належить містам-мільйонерам.

За останні роки в світі визначилася тенденція збільшення чисельності великих міст до небачених розмірів. За цей час виникло ¾ всіх міст-мільйонерів. Особливо швидко вони з'являються в країнах з низьким рівнем життя сільського населення. За рахунок сільських жителів, які прагнуть поліпшити умови життя, збільшилися міста: Сан-Паулу в Бразилії - в 3 рази; Сантьяго в Чилі - на 800 тис. чол., Каракас у Венесуелі - в 5 разів. Деякі капіталістичні міста хаотично, стихійно збільшуючись, зростаються в цілі агломерації - супергорода. Прикладом може служити гігантська агломерація, що протягнулася на 250 км від Бостона до Філадельфії, де центральним ядром є Нью-Йорк, населення якого разом з передмістями становить 16 млн. чол.

Перші міста-мільйонери в нашій країні визначилися ще наприкінці минулого століття. Це був Санкт-Петербург (за даними 1890 р. - 1 млн. 33,6 тис. жителів) і Москва (за даними 1897 р. - 1 млн. 38,6 тис. жителів). На Україні в середині XX ст. містом-мільйонером став Київ.

Інші ознаки класифікації враховуються при плануванні міст, загальному архітектурно-планувальній рішенні, оцінки співвідношення обсягів різної поверховості, ступеня озеленення, характеру благоустрою.