3.2. Визначення питомої поверхні

Питому поверхню гіпсової в’яжучої речовини визначають за допомогою приладу поверхньомір, користуючись методикою, наведеною в роботі 5.

При цьому для визначення маси проби приймають істинну густину гіпсової в’яжучої речовини ρ = 2,65 г/см³.

Результати випробування заносять до табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Результати визначення питомої поверхні гіпсової в’яжучої речовини

№ досліду	Маса проби, г	Постійна приладу, К	Висота стовпа проби, h, см	Темпе- ратура повітря, t, °С	Вели- чина М	Трива- лість досліду ,с	Пито- ма по- верхня S, см2/г
1
2
Середнє значення

3.3. Визначення стандартної консистенції (нормальної густоти) гіпсового тіста (скгт)

Матеріали і прилади:

• чашка з корозійностійкого матеріалу місткістю 500 см³;

• ручна мішалка, що має більше ніж три петлі (рис. 3.1);

• скло діаметром понад 240 мм;

• аркуш білого паперу, на який нанесено ряд концентричних кіл діаметром 150...220 мм через кожні 5 мм;

• циліндр із нержавіючого матеріалу внутрішнім діаметром

• (50±0,1) мм і заввишки (100±0,1) мм;

• лінійка завдовжки 250 мм з ціною поділки 1 мм;

• ваги з похибкою зважування не більше 1 г;

• секундомір;

• мірний циліндр для води місткістю 250 мл;

• питна вода;

• клаптик тканини.

Рис. 3.1. Ручна мішалка

Проведення випробування.

Чашку для замішування протирають тканиною і вливають спочатку воду, кількість якої залежить від властивостей в’яжучої речовини. Потім вмикають секундомір і у воду протягом 2...5 с засипають 300 г гіпсу, перемішуючи масу ручною мішалкою протягом 30 с, починаючи відлік часу від початку засипання гіпсу у воду. Циліндр і скло попередньо протирають тканиною і циліндр встановлюють у центрі скла, під яке підкладають аркуш паперу з концентричними колами.

Через 45 с від початку засипання гіпсу у воду (або через 15 с після закінчення перемішування) циліндр дуже швидко піднімають вертикально на висоту не менше 100 мм і відводять у сторону. Відразу після підняття циліндра лінійкою вимірюють у двох перпендикулярних напрямках діаметр розпливу гіпсового тіста з похибкою не більше 5 мм і вираховують середнє арифметичне значення. Якщо діаметр розпливу тіста не відповідає (180±5) мм, випробування повторюють з іншою кількістю води. Стандартну консистенцію гіпсового тіста у % визначають за формулою

,

де: m_в – маса води замішування, г;

m_г – маса наважки гіпсової в’яжучої речовини, г;

Стандартна консистенція гіпсового тіста є основним критерієм для визначення інших властивостей в’яжучої речовини: термінів тужавлення і міцності.

3.4. Визначення термінів тужавлення

Сутність методу полягає у визначенні часу від початку контакту в’яжучої речовини з водою до початку і кінця тужавлення гіпсового тіста стандартної консистенції.

Матеріали і прилади:

• секундомір;

• конічне кільце з корозійностійкого матеріалу з внутрішніми діаметрами 65 і 75 мм заввишки (40±0,5) мм;

• прилад Віка з голкою діаметром (1,1±0,02) мм і масою рухомої частини (300±2) г;

• полірована пластинка з корозійностійкого матеріалу розмірами не менше 100 мм х 100 мм;

• металева лінійка;

• клаптик тканини.

Проведення випробування.

Конічне кільце протирають тканиною, змащують машинним маслом і встановлюють на поліровану пластинку.

З наважки гіпсової в’яжучої речовини масою 200 г готують тісто стандартної консистенції (нормальної густоти), фіксуючи при цьому секундоміром початок контакту гіпсу з водою.

Кільце заповнюють гіпсовим тістом, видаляють з нього повітря, струшуючи кільце з пластинкою 4…5 разів підніманням і опусканням пластинки на висоту 10 мм. Надлишки тіста зрізають лінійкою і заповнене кільце на пластинці встановлюють на основу приладу Віка. Після цього рухому частину приладу з голкою опускають до дотику голки з поверхнею тіста. Занурення голки повторюють через кожні 30 с, починаючи з цілого числа хвилин і користуючись секундоміром. Після кожного зануренння голку ретельно витирають, кільце з пластинкою переміщують так, щоб голка наступного разу занурювалась у нове місце поверхні тіста.

Початок тужавлення визначають числом хвилин від початку контакту в’яжучої речовини з водою до того моменту, коли голка приладу перший раз не дійде до поверхні пластинки, а кінець тужавлення – числом хвилин від початку контакту в’яжучої речовини з водою до того моменту, коли голка приладу занурюється у тісто на глибину не більше 1 мм.

Лабораторна робота передбачає також аналізування впливу добавок на СКГТ і терміни тужавлення. Вид та кількість добавки встановлює викладач.

Результати випробування заносять до табл. 3.3.

Таблиця 3.3