зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

зборів та платежів як загальнодержавні податки і збори, митні платежі, місцеві податки, місцеві збори[5]. Реалізацію державної податкової політики забезпечує Державна фіскальна служба України.

У структурі податкової системи України переважають непрямі податки. Через непряме оподаткування здійснюється державний контроль над якістю, кількістю, виробництвом і споживанні продукції, робіт та послуг. Невдовзі після запровадження непрямого оподаткування, воно одразу ж було піддано нищівній критиці,трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал-демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теорії оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося як явище об'єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямих податків стало неможливим.

Непрямі податки – це податки, які визначаються розміром споживання і не залежать від доходу платника, виступають у вигляді надбавки до ціни товару, роботи чи послуги і фактично сплачуються за рахунок споживача, але юридично їх платником є продавець, рідше виробник цих товарів чи послуг[4].Векономіці України непрямі податки відіграють надзвичайно важливу роль: становлять значну частку дохідної частини державного бюджету і виступають одним з істотних засобів перерозподілу національного доходу.

Дослідженню проблем функціонування непрямого оподаткування присвячено праці низки вчених, серед яких: А. Крисоватий, М. Кучерявенко, А. Соколовська, В. Буряковський та багатьох інших науковців. Напрямкам вдосконалення непрямого оподаткування присвячено наукові дослідження О. Оксенюка, Д. Волкова, І. Лютого, А. Скрипника, В. Андрущенка, В. Федосова, І. Мельника. Проте в кризових умовах сьогодення необхідним є подальше вдосконалення системи непрямого оподаткування та його дослідження.

Метою даного дослідження є з‘ясування сутності непрямих податків та їх значення в економіці України. Вони є більш ефективними, ніж прямі, їх база відносно стійка до перепадів економічного розвитку. До характерних особливостей непрямих податків слід віднести постійність, стабільність та рівномірність надходжень.

До цієї форми оподаткування включають податок на додану вартість (ПДВ),акцизний податок та мито. Відповідно до чинного законодавства ПДВ нараховується на всі товари та послуги, окрім звільнених від оподаткування, наприклад, лікарські засоби. Акцизний податок застосовується до окремих груп товарів, таких як алкоголь та тютюнові вироби. Мито сплачується при перетині митних кордонів та поділяється на ввізне і вивізне [3, с.99].

Щодо основних переваг непрямих податків, то до таких відносять:регулярність надходжень до бюджету;регулювання виробництва і споживання товарів;зручність сплати;відносна рівномірність надходжень в територіальному розподілі. Недоліками є: підвищення цін товарів за рахунок податку; нерівномірність надходжень до місцевих бюджетів внаслідок

491

нерівномірного промислового розвитку в різних регіонах держави;встановлення більш високих податків тільки на товари розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету.

ПДВ являється основним непрямим податком в Україні. Широке застосування ПДВ зумовлене головними його перевагами, серед яких є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання, а інша його частина використовується на нагромадження. Велика база оподаткування ПДВ сприяє значному зростанню доходів держави від податків на споживання [1, с.30].

Акцизний податок встановлюється на високорентабельну продукцію. Особливістю акцизного податку є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї акцизного податку.

Мито – це вид непрямого оподаткування, яке пов‘язане із зовнішньоекономічною діяльністю, тобто сплачується фізичними та юридичними особами при перевезенні товарів через митні кордони.. Зміною розміру ввізного та вивізного мита здійснюється регулювання імпорту, експорту [2, с.312]. Однак мито на даний час не відіграє відчутної ролі у податковій системі. Це пов‘язано з розвитком світової торгівлі, обмеженням різних барєрів, у тому числі митних. Існуючі на даний час міжнародні домовленості передбачають або пільгове митне оподаткування, або взагалі безмитну торгівлю.

Ефективність непрямих податків в фіскальному аспекті полягає в тому, що вони оподатковують споживання. Тому, використовуючи ці податки можна дещо впливати на структуру попиту, оскільки від них важко ухилитись. Для максимальної ефективності оподаткування слід скоротити перелік пільгових операцій ПДВ та перейти до диференційованої шкали ставок податку, сприяти підвищенню ставок акцизного податку з метою зменшення споживання підакцизних товарів, а також розвитку митного законодавства відповідно до стандартів, розроблених міжнародними структурами. Використання зарубіжного досвіду у регулюванні вітчизняного непрямого оподаткування сприятиме стабілізації економічного зростання та поступовій інтеграції держави в європейську спільноту.

Список використаних джерел:

1.Добрик Л.О. ПДВ в Україні: проблеми адміністрування та напрями удосконалення / Л.О. Добрик, А.А. Литовченко // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. – ғ 14.

2.Скрипник А.В. Державне регулювання трансформаційної економіки: Моногорафія. – Ірпінь, Академія державної фіскальної служби України, 2014.

3.Чередниченко О. М. Непряме оподаткування у податковій системі України / Фінанси України – 2012. – ғ12.

4.Податковий кодекс України від 02.12.2010 ғ 2755-VI[ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

5.Державна фіскальна служба України [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: sfs.gov.ua

492

Дар’я Мельник Науковий керівник: Чубатюк В.М., к.т.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

УПРАВЛІННЯ ЗАГРОЗАМИ ФІНАНСОВІЙ БЕЗПЕЦІ ПІДПРИЄМСТВА

У нинішніх складних умовах суспільно-політичних трансформацій, інтеграції вітчизняної економіки у світовий економічний простір і загостреної фінансової кризи, ефективне управління підприємствами є достатньо складним завданням і вимагає розробки дієвих заходів із забезпечення достатнього рівня їх фінансової безпеки. Зазначена проблема на сьогоднішній день є вкрай актуальною, оскільки логічним підсумком кризових явищ в економіці країни та розбалансованості основних макроекономічних показників для суб‘єктів господарювання стали недостатність фінансових ресурсів, постійний пошук стабільних джерел фінансування, а також нових форм і методів раціонального використання наявних ресурсів. Ефективне управління загрозами фінансовій безпеці дає можливість підприємствам своєчасно та ефективно відповідати на подібні виклики.

Дослідженнями у сфері забезпечення фінансової безпеки підприємства займалися такі вчені, як О. В. Бельська, Т. Г. Васильців, М. А. Дронов, К. О. Мандзиновська, К. В. Орєхова, А. М. Штангрет та інші. Однак, окремі аспекти управління загрозами фінансові безпеці підприємства до цих пір залишаються малодослідженими та потребують подальших розробок.

Метою дослідження є узагальнення основних загроз, що впливаю на фінансову безпеку підприємства, та визначення основних методів управління ними в контексті запобігання фінансових криз.

Фінансова безпека є динамічною ознакою фінансового стану підприємства, що відображає його стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до сталого й збалансованого розвитку та захисту своїх фінансових інтересів [1, с.30].

Забезпечення фінансової безпеки підприємства полягає в розробці заходів, спрямованих на запобігання шкоди від негативних впливів на його фінансову діяльність, а ступінь захищеності пріоритетних фінансових інтересів, можливості забезпечення необхідного рівня безпеки підприємства багато в чому залежить від своєчасної ідентифікації загроз фінансової безпеки із застосуванням комплексного підходу при їх аналізі.

Загрози, що впливають на фінансову безпеку підприємства, умовно можна розділити на зовнішні і внутрішні. Для кожного підприємства як зовнішні, так і внутрішні загрози суто індивідуальні. Разом з тим, зазначені категорії містять елементи, які характерні для діяльності майже кожного підприємства.

До внутрішніх загроз, що впливають на фінансову безпеку підприємства, належать [2, с.210]:

−зниження якості дебіторської заборгованості;

−накопичення кредиторської заборгованості;

493

−брак власних оборотних коштів;

−надлишкові виробничі потужності;

−використання неефективних форм фінансування оновлення основних засобів;

−використання неефективних інструментів управління фінансовими ризиками;

−використання робочої сили з низьким рівнем кваліфікації;

−висока плинність кадрів;

−відсутність ефективної системи мотивації персоналу.

Основні зовнішні загрози, що впливають на фінансову безпеку підприємства, можна охарактеризувати наступними факторами [3, с.227]:

−криза грошової і фінансово-кредитної систем;

−недосконалість механізмів формування економічної політики держави;

−високі процентні ставки за кредитами комерційних банків;

−недостатньо розвинена правова система захисту прав інвесторів і виконання норм законодавства;

−протиправна діяльність кримінальних структур, конкурентів, фірм і приватних осіб, що займаються промисловим шпигунством або шахрайством;

−правопорушення з боку корумпованих елементів з числа представників контролюючих та правоохоронних органів.

В сучасних умовах з‘явилися нові зовнішні загрози для фінансової безпеки підприємства, до яких належать [4, с.154-155]:

1) грінмейл − корпоративний шантаж шляхом скуповування значного числа акцій певного підприємства з пропозицією продати їх за умови, що інші підприємства підписують угоду про невтручання;

2) рейдерство – вилучення майна на законних підставах, в основі виникнення якого лежать прогалини в законі або системні недоліки функціонування державних інститутів (судової та правоохоронної систем, системи реєстрації юридичних осіб тощо);

3) кардерство – діяльність споріднена з фальшуванням грошей, адже в обох випадках підробляють засоби платежу, проте, істотна відмінність полягає в тому, що грошові знаки випускає держава, а у кредитної картки емітентом є, як правило, комерційний банк.

За наявності значної кількості внутрішніх та зовнішніх загроз фінансовій безпеці слід використовувати методи управління такими загрозами, які умовно можна поділити на три групи: зниження, збереження та передача

[5, с.80].

Зниження рівня загроз фінансовій безпеці підприємства передбачає здійснення попереджувальних управлінських і організаційно-технічних заходів щодо запобігання настання несприятливих подій у фінансовогосподарській діяльності або ліквідацію негативних наслідків тих із них, які вже трапилися.

Збереження загроз фінансовій безпеці підприємства на існуючому рівні не завжди означає відмову від впливу на них. Підприємство може створити

494

спеціальні резерви (наприклад, резерв загроз фінансовій безпеці), з яких будуть здійснюватися компенсаційні виплати за збитки, які зазнало підприємство внаслідок настання непередбачених несприятливих подій у його фінансово-господарській діяльності. Такий метод управління загрозами фінансовій безпеці підприємства називається самострахуванням.

Заходи щодо передачі загроз фінансовій безпеці підприємства означають передачу відповідальності за них третім особам у процесі збереження їх рівня. До таких заходів можна віднести страхування загроз фінансовій безпеці підприємства, що має на увазі їх передачу страховій компанії за певну плату, а також різного роду фінансові гарантії, поручництво тощо.

Таким чином, успішний економічний розвиток підприємства багато в чому залежить від його діяльності у сфері управління загрозами фінансовій безпеці. Зовнішні та внутрішні загрози фінансовій безпеці тісно взаємопов‘язані між собою та посилення впливу однієї загрози може викликати ланцюгову реакцію: посилення або послаблення впливу інших загроз. Тому, першочерговим завданням підприємства є комплексний аналіз, своєчасне виявлення і нейтралізація джерел зовнішніх і внутрішніх загроз фінансової безпеки, що, в свою чергу дозволить йому успішно функціонувати в нестабільних і важко прогнозованих умовах господарювання.

Список використаних джерел:

1. ВасильцівТ. Г.Фінансово-економічна безпека підприємств України: стратегія та механізми забезпечення : монографія / [Т. Г. Васильців, В. І. Волошин, О. Р. Бойкевич, В. В. Каркавчук]; за ред. Т. Г. Васильціва. –

Львів, 2012. – 386 с.

2. .Бельская Е. В. Особенности управления финансовой безопасностью на предприятии / Е. В. Бельская, М. А. Дронов // Известия Тульского государственного университета. Серия: Экономические и юридические науки. – 2013. – ғ2-1. – С. 209-217.

3.Штангрет А. М. Теоретико-методические аспекты обеспечения

финансовой безопасности предприятий в Украине / А. М. Штангрет, М. М. Караим // Проблемы современной науки. – 2013. – ғ8-1. – С. 222-229.

4.Мандзиновская К. О. Управления угрозами финансовой безопасности предприятия / К. О. Мандзиновская // Проблемы современной науки. – 2014.

–ғ14. – С. 152-160.

5.Орєхова К. В. Управління загрозами фінансовій безпеці підприємства / К. В. Орєхова // Економіка промисловості. – 2013. – ғ1-2. – С. 76-83.

Ірина Миколюк Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

На розвиток економіки будь-якої країни світу суттєво впливає ступінь розвитку банківської системи. Розвинута банківська система є необхідною

495

умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. За допомогою досконалої банківської системи можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Стан банківської системи України завжди привертав увагу провідних теоретиків і практиків. Проблеми, які виникають в розвитку банківської системи на кожному етапі її розвитку, є досить актуальним. Зокрема, питання, присвячені окремим аспектам підвищення конкурентоспроможності банківської системи, розглянуті в працях таких авторів: Т. Гірченко, А.Кузнєцова, В. Міщенко, Г. Панасенко, О. Прімєрова та інших. Значну увагу дослідженню питань капіталізації банківської системи приділяли такі економісти: М. Диба, Ж. Довгань, В. Коваленко, Є. Осадчий та інші.

Розвиток банківської системи України розпочався 20.03.1991 р. з прийняття Закону України «Пробанки і банківську діяльність» [3], який згодом втратив чинність. Натомість була прийнята новаредакція Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. [4].

В основу розбудови сучасної банківської системи України були покладені загальновизнані усвітовій практиці принципи:

дворівнева побудова: чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість створення комерційних банків різних форм власності;

організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладення цього завдання на центральний банк;

незалежність центрального банку від державних органів виконавчої влади;

формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності [2, с. 2].

Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентоспроможності економіки. Існує ряд проблем розвитку банківської системи, а саме [1]:

низький рівень капіталізації комерційних банків, що знижує рівень стабільності банків; зниження ліквідності банків;

слабка диференціація банківських послуг; висока вартість банківських послуг при низьких доходах населення, в

результаті чого зменшується кількість потенційних користувачів банківських послуг;

496

5.Створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківськоїсистеми в цілому, яка б включала, механізм оперативної оцінки стану банківської системи, вразі виникнення несприятливого системного ризику, а також необхідно створити для суб‘єктівекономіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цьогонеобхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, зврахуванням української специфіки.

6.З метою захисту вкладів громадян доцільно створити Міжбанківський фонд обов‘язковогострахування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.

7.Підвищити якість підготовки банківських працівників, що потребує узгодження навчальногопроцесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та змінибанківських технологій здійснення різноманітних операцій.

Успішність процесу реформування банківської сфери досягатиметься через дотримання таких основних принципів діяльності комерційних банків як надійність та ефективність, незалежність, прозорість, рівність, підзвітність, відповідність тенденціям розвитку ринків і нових технологій, конкурентоспроможність.

Список використаних джерел:

1.Возняк В. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в Україні [Електроннийресурс] / В. Возняк // Сучасні тенденції фінансового ринку 2011. – Режим доступу:http://libfor.com/index.php?newsid=282.

2.Грановська І.В. Особливості становлення та розвитку банківської системи в Україні[Електронний ресурс] / І.В. Грановська // Економічний вісник університету: зб. наук. праць. – 2011. – ғ17/2. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum.

3.Про банки і банківську діяльність : Закон України: від 20.03.1991 р.

ғ872-XII [Електроннийресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

4.Про банки і банківську діяльність : Закон України: від 07.12.2000 р.

ғ872-XII [Електроннийресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

Олена Могилка Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вона є стратегічно важливою складовою фінансово-кредитного ринку країни. В умовах нерозвиненості ринку

498

небанківських фінансових посередників в Україні саме вона опосередковує рух фінансових потоків, тим самим впливаючи на розвиток економіки. Саме тому пошуки напрямів її удосконалення є досить актуальними в даний період.

Банківська система України – це складова економічної системи держави, що включає в себе Національний банк України; інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України); небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємини між ними [1].

Розвинута банківська система дає змогу якісному функціонуванню економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни.

3а оцінками експертів банківська система України є однією з найбільш слабких у світі. Банківська діяльність пов‘язана з високими ризиками і здійснюється за складних політичних і економічних умов у країні.

3а рівнем ризиків банківської системи Україна належить до останньої десятої групи надійності, де, крім нашої країни, перебувають банківські системи Венесуели, Ямайки та Болівії [2].

Однією з проблем подальшого розвитку банків в Україні є дефіцит ресурсів. У більшості з них відсутні кредитні рейтинги, що заважає залученню коштів. А це могло б принести їм необхідні строкові ресурси, такі необхідні для кредитування як корпоративних, так і приватних позичальників. Адже депозити населення, які є головним джерелом ресурсів банків в Україні, поки ще вважаються коштами «до запитання». Чи не найважливішою проблемою у банківській системі сьогодні є криза довіри у відносинах «банк – клієнт».

Основними проблемами функціонування банківської системи є:

1)високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності в банківській та виробничо-промисловій сферах;

2)нераціональна територіальна структура - висока концентрація банків,

аотже, і наявність відчутної конкуренції у великих торговельно-промислових центрах та практично повний монополізм двох-трьох банків у менш розвинених регіонах;

3)недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому (захист інтересів клієнтів, механізм банкрутства, злиття банківського та промислового капіталу, трастові операції, венчурний бізнес, небанківські фінансово-кредитні інститути), також практична відсутність податкових та інших регулюючих важелів в плані стимулювання інвестиційної діяльності; диверсифікації банківських операцій;

4)незначна участь іноземного капіталу, іноземних банків та їх філіалів, що істотно обмежує притік іноземних інвестицій

499

5)висoка концентрація капiталу у групі найбiльших банкiв (така прaктика може призвeсти до розширення практики домoвленостей і змoв великих банків мiж сoбою у провeденні свoєї дiяльності, нaприклад, у встaновленні цiн на банкiвські пoслуги);

6)слaбка дифeренціація бaнківських послуг;

7)значна девальвація гривні;

8)зростання валютних ризиків для українських банківвнаслідок наявності короткої відкритої валютної позиції та високого рівня доларизації є потенційною загрозою стійкості банківської системи;

9)викривлення окремими банками статистичної звітності ускладнюють можливості оцінки реальних масштабів кредитування банками пов‘язаних осіб [3].

Для вирішення вище зазначених проблем доцільно було б:

1. Підвищити надійність та фінансову стійкість банків завдяки:

– оптимізації податкового законодавства;

– розвитку іпотечного фондового ринку.

2. Недопустити зниження рівня капіталізації банків та підвищити конкурентоспроможність їх на внутрішньому та зовнішньому ринках шляхом:

–забезпечення пропорційного зростання регулятивного капіталу та його обсягів;

–розроблення плану заходів, щодо підвищення рівня капіталізації;

–активніше застосовувати процедури реорганізації та реструктуризації банків.

3.Для бaнків з недoстатньою кaпіталізацією з бoку НБУ мaє бути пeредбачено такі захoди впливу: зoбов‘язання прoдажу акцій; забoрона на виплaту дивiдендів; обмeження на рiвень відсоткових стaвок за зoбов‘язаннями; запрoвадження певних пiльгових умов для oподаткування тiєї його чaстини прибутку, яку спрямoвують на збiльшення банківського кaпіталу; зaборона на виплaту нaдлишкових кoмпенсацій менeджменту і на прийняття дeпозитів вiд банків-корeспондентів.

4.Орієнтація та спрямування банківських ресурсів на потребивнутрішнього виробництва і ринку, зменшення значної залежності відзовнішніх чинників.

5.Встановлення жорстких критеріїв відносно надання дозволів на відкриття в Україні філій іноземних банків.

6.Встановлення норми участі іноземного капіталу в загальномукапіталі банківської системи України.

7.Підвищення рівня забезпечення захисту прав кредиторів і вкладників банків.

8.Забезпечення діяльності вітчизняних банків відповідно до міжнародних стандартів корпоративного управління [4].

Одним із основних чинників ефективного розвитку банківської системи в Україні має бути формування прогресивної законодавчої бази, яка регламентує банківську діяльність. Вітчизняна нормативно-правова база є нестабільною, значно

500