зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

В Україні НПФ є елементом третього рівня нової пенсійної системи, що створюється. Такі інституції надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення, головною метою якого є забезпечення одержання людьми додаткових до загальнообов‘язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Динаміка основних показників діяльності НПФ за період з 30 червня 2013 року по 30 червня 2014 року наведена в табл. 1.

Кількість укладених пенсійних контрактів станом на 30 червня 2014 року склала 56,6 тис. шт., що на 7,8% менше ніж на 30 червня минулого року. Позитивним є поступове збільшення пенсійних виплат. У першому півріччі 2014 року вони склали 339,7 млн. грн., що на 23,8% більше, ніж рік тому. Також це показує сумлінне виконання НПФ своїх зобов‘язань перед учасниками, кількість яких стрімко зросла. Так, на 30 червня 2013 року вона становила 588,5 тис. осіб, за рік зросла на 42,3% і на 30 червня 2014 року складала 837,7 тис. осіб.

431

Позитивним є і стрімке зростання суми інвестиційного доходу з 953,3 млн. грн. у 2013 році до 1167,6 млн. грн у 2014 році. При цьому варто пам‘ятати, що діяльність НПФ полягає в акумулюванні активів учасників пенсійного фонду та збереженні їх обсягів та вартості, саме через провадження інвестиційної діяльності. Адже дохід від інвестиційної діяльності дає можливість компенсувати рівень інфляційних процесів, а також збільшувати загальний обсяг активів кожного окремого учасника НПФ.

Втой же час якщо порівняти частку інвестицій НПФ України та інвестиції НПФ з країн в яких розвинута недержавна пенсійна система, то однозначно можна сказати, що частка інвестицій вітчизняних НПФ до ВВП України є мізерною (протягом 2010-2014 років вона не перевищувала 0,12%)

[3].При цьому, в Австралії, США, Швейцарії та Нідерландах інвестиції НПФ перевищують ВВП країни, а у Канаді цей показник складає 84% від ВВП. Отже, на відміну від України ресурси НПФ в цих країнах є значними та розглядаються як важливий інвестиційний ресурс для розвитку та стимулювання економіки [5].

Вцілому можна відмітити, що знижується частка активів НПФ в боргові цінні папери підприємств, що дозволяє оцінювати це як скорочення обсягів фінансових ресурсів для розвитку української економіки. Помітно також те, що хоч і законодавством України дозволяється інвестувати в облігації та акції іноземних емітентів, цього поки що не робиться. Для національної економіки це добре тим, що фінансові ресурси залишаються в середині країни та вкладаються в українські підприємства.

Таким чином, реформування пенсійної системи є незаперечною необхідністю для нашої держави. Однак недержавні пенсійні фонди як учасники інвестиційного ринку відіграють незначну роль у забезпеченні довгострокового розвитку національної економіки.

Проте, розуміння значущості цих інституційних інвесторів та наявність позитивної динаміки у показниках їх діяльності створюють підґрунтя для подальшого розвитку НПФ в Україні. Одним із напрямів активізації інвестиційної діяльності НПФ на сучасному етапі є підвищення довіри населення до недержавних пенсійних фондів через удосконалення їх роботи шляхом уникнення конфліктів інтересів осіб, що здійснюють управління активами НПФ, посилення контролю за діяльністю НПФ та забезпечення на державному рівні захищенності заощаджень учасників НПФ.

Список використаних джерел:

1.Бачинська О. В. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення / О. В. Бачинська, О. М. Кравчук // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – ғ 2. – T. 2. – С. 177-182.

2.Левченко І. А. Зарубіжний досвід діяльності систем пенсійного

432

регулювання у сфері ринків фінансових послуг України: [офіц. веб-сайт]. – Текст. дані. – [Київ]. – Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua/732

4.Про недержавне пенсійне забезпечення [Електронний ресурс]: Закон України від 09 липн. 2003 р. ғ157-IV: станом на 3березн. 2015 р. / Законодавство України : [веб-сайт Верховної Ради України]. – Текст. дані. –

Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/

5.Pension markets infocus // OECD Newsletter. – 2013 – 20 р. [Electronic resource]. – Аccess mode: http://www.oecd.org

Анастасія Долока Науковий керівник: Британська Н.Н., ст. викл.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НЕДОЛІКИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Недосконалість податкової системи тривалий час залишається одним із ключових стримуючих чинників, що негативно впливають на підприємницький клімат України та стримують надходження інвестицій. Це підтверджується і вкрай низькими оцінками світових рейтингових агентств сприятливості державної податкової політики в Україні, і негативною думкою вітчизняного підприємництва, і слабкими показниками інвестиційної активності.

Проблема формування ефективної системи оподаткування як одного із основних елементів макроекономічної політики у ринковій економіці досліджувалася такими вченими як Артеменко Ю.А., Бронюк О.В., Василевська Г.В., Воронова Л.К., Голишевська Л.В., Мельник П.В., Новосельська Л.І., Процьків А.Р. та інші. Проте ефективність податкової системи України порівняно з іншими країнами світу, є невисокою, що спричиняє необхідність подальших досліджень у цій сфері та впровадження їх у практику.

Податкова система України почала формуватися лише після проголошення незалежності у 1991 р. В основу формування податкової системи був покладений міжнародний досвід, який, як потім з‘ясувалося, не завжди відповідав вітчизняним економічним, політичним і культурним реаліям. Тому і нині податкова система України знаходиться на стадії формування, але при цьому зберігає провідну роль у бюджетній системі України.

Податкова система України є досить молодою і тому існують деякі недоліки в функціонуванні податкової системи і податкової політики, які значною мірою впливають на економічну ситуацію у країні. Для того, щоб покращити податкову систему і податкову політику уряд країни 1 січня 2011 року ввів в дію новий Податковий Кодекс України. Аналіз дії норм Податкового кодексу України підтверджує ефективність його фіскальної ролі, оскільки в розрізі окремих бюджетоутворюючих податків

433

простежується стійка тенденція до збільшення їх обсягів у 2012 р. порівняно з 2011 р. [3, с. 42].

Податковий Кодекс України недосконалий і потребує подальшого розгляду і вдосконалення. Тому що, існують коло питань, які Податковий Кодекс не дає змоги в повній мірі і однозначно вирішити. Податковий кодекс повинен не тільки погодити базові принципи податкової та бюджетної політики держави, але, найголовніше, він зобов'язаний забезпечити баланс інтересів різних груп населення, стимулювати виробників товарів і послуг, і, що не менш важливо, він має створювати передумови для реформування всієї податкової системи країни для підвищення ефективності її функціонування й максимально можливого наповнення дохідної частини державного бюджету й бюджетів регіонів [2].

На думку міжнародних експертів, Україна посідає одне з найгірших місць за простотою сплати податків, а саме 181-ше місце серед 183 країн світу. Все це говорить про те, що податкова політика України має ряд недоліків, а саме:

1.значна складність та суперечливість податкової політики;

2.структура податків не є оптимальною;

3.однією з особливостей системи оподаткування України є великий перелік податкових пільг;

4.податки в Україні виконують переважно фіскальну функцію;

5.складна, неоднорідна та нестабільна нормативно-правова база оподаткування, а також неузгодженість та суперечливість окремих законодавчих норм;

6.витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;

7.зростання податкового «тягаря» та заплутаність податкового законодавства сприяє ухиленню від оподаткування та розширенню тіньового сектора економіки;

8.непрозорість податкового регулювання;

9.діяльність Міністерства Фінансів, Державної фіскальної служби, Держмитслужби щодо реалізації державної податкової політики є недостатньо узгодженою і ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин;

10.корумпованість і каральний зміст податкових відносин [1, с.120].

Дані недоліки призводять до значних проблем, які впливають на економічну ситуацію в країні, а також на благополуччя населення. Тому необхідно розробити основні напрямки реформування податкової політики України.

Основними напрямками реформування податкової політики України є:

1.удосконалення законодавства у сфері оподаткування, а саме корегування Податкового Кодексу України;

2.покращення системи адміністрування податків та зборів;

3.зміна ставок податків і зборів, а також приведення структури податків до оптимальної;

434

4.забезпечення рівномірного податкового навантаження серед всіх платників податків;

5.збільшення податкової бази із значної кількості ефективних податків;

6.зменшення податкових витрат.

Реформування податкової політики країни дозволить покращити відносини підприємств, громадян країни з державою і значною мірою вплине на економічну і соціальну ситуацію у країні. Загалом механізм оподаткування передусім має стати прозорим, порядок нарахування – простим і зрозумілим для всіх платників податку, що й повинен довести ухвалений Податковий кодекс України.

Таким чином, сучасними проблемами здійснення податкової політики в Україні залишаються складність та суперечливість податкового законодавства, внесення численних змін до податкових законів, надмірне податкове навантаження на платників податків, зниження ділової активності суб‘єктів господарювання, численні конфлікти між контролюючими органами у сфері оподаткування та платниками податків, значні масштаби тінізації економіки тощо. Намір України інтегруватися в європейський економічний та політичний простір зумовлює необхідність не тільки адаптації вітчизняного законодавства до вимог ЄС, але й його гармонізації та уніфікації. Зважаючи на позитивний досвід країн-членів ЄС, основними напрямами трансформації податкової політики України є: впровадження норм ЄС у сфері оподаткування в національну правову систему та податкову практику; удосконалення принципів податкової політики, а також модифікація структури національної структури за видами податків відповідно до європейських стандартів; забезпечення системного й ефективного функціонування режиму внутрішнього оподаткування та процесу адміністрування податків.

Список використаних джерел:

1.Артеменко Ю.А., Вертелецька Я.Ю. Проблеми реформуванняподаткової системи України / Ю.А. Артеменко // Економіка і регіон. – 2012. – ғ2(17). – С. 119-121.

2.Бронюк О.В., Мироненко А.І. Переваги та недоліки ПодатковогоКодексу України [Електронний ресурс]: стаття / О.В. Бронюк, А.І. Мироненко. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/10_NPE_2011/Economics/15_82103.doc.htm

3.Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання / Г.В. Василевська // Фінанси України. – 2012. – ғ 2. – С. 39-43.

Крістіна Ємбергенова Науковий керівник: Британська Н.Н., ст. викл.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

Місцевий бюджет являє собою форму утворення та використання грошових ресурсів, призначених для забезпечення завдань та функцій,

435

віднесених до предметів ведення місцевого самоврядування. Місцевий бюджет є фінансово-економічною категорією, інструментом вирішення проблем місцевого рівня. Саме завдяки достатньому фінансуванню державою місцевих бюджетів залежить рівень соціально-економічного розвитку населення.

Одним із актуальних питань є аналіз проблем місцевих бюджетів, яке досліджується багатьма українськими та іноземними вченими. Серед них: А. Вагнер, О. В. Гончаренко, Р. Фон Кауфман , В. А. Лебедєв, А. М. Мороз, В. П. Москаленко, Г. О. П'ятаченко, М. І. Савлук, І. Л. Сазоринець, І. В. Сало, С. В. Слухай, В. М. Суторміна.

Максимізація дохідної частини місцевих бюджетів є головною проблемою бюджетної сфери. Більшість місцевих бюджетів перебувають під загрозою браку власних фінансових ресурсів, що породжує проблему недофінансування видаткової частини й веде до посилення залежності від центральної влади, гальмує темпи економічного і соціального розвитку місцевого самоврядування. За відсутності в достатньому обсязі власних доходів видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів із Державного бюджету. Тому в Україні гостро розглядається проблема бюджетної децентралізації й можливого нарощення дохідної бази місцевих бюджетів.

Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У промислово-розвинених країнах їм належить значна роль в економічному і соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується приблизно 40 % всіх бюджетних витрат цих держав. Більшу частину видатків направляють на утримання закладів освіти, охорони здоров‘я і соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо [2, с. 33-34].

В Україні функціонуюча бюджетна система має ряд недоліків, які перешкоджають її подальшому розвитку. Практика мобілізації місцевих фінансових ресурсів доводить, що доходи місцевих бюджетів в основному формуються за рахунок трансфертних платежів, оскільки в Україні понад 90% усіх бюджетів є дотаційними й лише 8% − це бюджети, які є донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання. Внаслідок недостатності власної ресурсної бази, на місцях не вирішуються життєві проблеми людей, спостерігається занепад засобів комунікації на місцевому рівні, обмеження фінансування соціально-культурної сфери, освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, економічних програм і т.д.

Місцеві бюджети є вагомою складовою бюджетної системи країни, тому зміна умов їх формування і виконання може суттєво позначитися на збалансованості бюджетної системи, фінансовій безпеці країни в цілому. Наявність значної кількості проектів законодавчих актів, які передбачають зміну політичного, адміністративного та бюджетного устрою, посилює ймовірність виникнення ризиків у бюджетній сфері.

436

Реформування місцевих бюджетів, зокрема зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і розмежування видаткових повноважень органів місцевого самоврядування, повинне відбуватися поетапно з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов із збереженням збалансованості бюджетної системи в цілому і у взаємозв‘язку з проведенням реформ в галузях бюджетної сфери та інших сферах діяльності.

Одним із шляхів реформування місцевих бюджетів є вдосконалення бюджетного законодавства до проведення територіальної та адміністративної реформ. Тому необхідною умовою для реалізації концепції є незмінність законодавства [1, с.154-156].

Необхідність проведення реформ у сфері місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин в Україні, обумовлена насамперед нерівномірністю темпів соціально-економічного розвитку регіонів; значним переліком задекларованих державою соціальних зобов‘язань; недостатністю ресурсної бази місцевих бюджетів; значною залежністю місцевих бюджетів від Державного бюджету. Крім того, виникає потреба в удосконаленні системи прогнозування доходів та видатків місцевих бюджетів на наступний бюджетний період і розробленні прогнозу середньострокових показників місцевих бюджетів.

В Україні для того, щоб реформування було ефективним необхідно, щоб нові реформи були логічним продовженням попередніх трансформацій і спрямовувалися на такі стратегічні цілі: збільшення обсягу надходжень від власних джерел місцевих бюджетів; зменшення фінансової залежності місцевих бюджетів від Державного бюджету; зростання обсягів залучення ресурсів, у т.ч. інвестиційних; підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів [3].

Більш того, з метою ефективнішого функціонування місцевих бюджетів, підвищення зацікавленості органів місцевої влади у збільшенні їх дохідної бази слід здійснити такі заходи: запровадити органами місцевого самоврядування туристичний збір на усіх наявних об‘єктах оподаткування; повною мірою використовувати усі потенційні фіскальні ресурси, які можливо отримати від збору за місця для паркування транспортних засобів шляхом проведення контролю за наявністю договорів оренди на землю під паркування, меж і розміток паркування та об'єктів торгівлі; передати плату за землю до категорії місцевих податків та зборів з метою оптимального визначення бази оподаткування та збільшення надходжень; запровадити практику програмно-цільового бюджетування (ПЦМ) серед регіонів й поступового переходу до середньострокового бюджетного планування.

Враховуючи вищесказане можна зробити висновок, що функціонування місцевих бюджетів в Україні пов‘язане з рядом проблем, але найбільшою з них є недостатнє функціонування з боку держави. Саме з цією проблемою пов‘язані всі наступні негативні прояви у соціально-економічному розвитку, спостерігається зниження рівня життя населення, застій у розвитку як економічному так і соціальному. Для того, щоб уникнути перелічених негативних наслідків слід сприяти здійсненню управління міськими

437

фінансами не тільки з боку планування, а й проводити регулярний контроль надходжень до бюджету, раціональний розподіл і використання бюджетних коштів, активний пошук різних форм залучення приватного капіталу для розвитку регіонів і територіальних громад, урізноманітнення форм ефективного використання об'єктів комунальної власності, що сприятиме розвитку фінансової бази самоврядних територіальних громад в Україні.

Список використаних джерел:

1. Сазонець І. Л. Управління місцевими фінансами: навч. посіб. / І. Л. Сазоринець, Т. В. Гринько, Г. Ю. Придатно.− К. : Центр навчальної літератури, 2006. − 264 с.

2. Слухай С. В. Зарубіжний досвід організації місцевих фінансів / С. В. Слухай, О. В. Гончаренко // Фінанси України – 2010, – ғ7. – С.32-37.

3. Щодо основних напрямів бюджетної політики України на 2013 рік

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua /articles/802/

Іван Завальнюк Науковий керівник: Британська Н.Н., ст. викл.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, МЕТОДИ ФІНАНСУВАННЯ, НАПРЯМКИ СКОРОЧЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ

Бюджетний дефіцит є постійним явищем для переважної більшості країн сучасного світу. Проте, для України він має хронічний характер, так як за всю історію розвитку нашої країни профіцитного бюджету ще не спостерігалося. Підсилює його вплив на розвиток економіки України ще й той фактор, що сьогодні вона знаходиться у фазі стагнації. Тому актуальність даної теми є очевидною.

Загалом, бюджетний дефіцит – це такий стан державного бюджету країни, за якого його видаткова частина перевищує дохідну частину. За даними Міністерства Фінансів України дефіцит державного бюджету України у 2014 році склав 78,1 млрд. грн. або 5 % від ВВП[2], що, згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», перевищує законодавчо встановлений рівень майже на 10 млрд. грн. В тому ж таки законі, тільки на 2015 рік, граничний дефіцит бюджету закладено рівні 75,8 млрд. грн. або 4,1 % ВВП.[3]

Серед причин виникнення такого явища, як бюджетний дефіцит виділяють наступні:

кризові явища в економіці (спад виробництва, інфляція, зниження ефективності господарювання); зростання внутрішнього і зовнішнього боргу країни; не контрольованість фінансової ситуації;

значне зростання соціальних видатків порівняно із ростом ВВП; неефективна структура народного господарства;

438

непослідовна фінансова політика держави; мілітаризація економіки;

надзвичайні ситуації (війни, стихійні лиха та інші потрясіння).

За останні два роки в Україні спостерігалися чи не всі з перелічених подій та явищ, які мають негативний вплив на збалансованість Державного бюджету, зокрема в 2014 році інфляція становила 24 %, падіння ВВП – 8 %, державний борг зріс з 42,9 % ВВП у 2013році до 61% ВВПу 2014 році [2].

Основними методами фінансування державного боргу є: грошово-кредитна емісія (монетизація); боргове фінансування; за рахунок податкової політики.

Монетизація передбачає випуск в обіг додаткової маси грошей для фінансування бюджетного дефіциту. Даний метод є найбільш простим і зовсім не ефективним, з точки зору економічного зростання, так як погіршує фінансове становище в країні, посилює інфляцію та спричинює тяжкі наслідки у соціальних і економічних відносинах.

Боргове фінансування здійснюється шляхом зовнішнього або внутрішнього кредитування держави. Зовнішнє кредитування передбачає надання позичок державі міжнародними фінансовими інституціями чи іншими країнами, внутрішнє кредитування проводиться за рахунок позичок у населення шляхом випуску ОВДП. Даний метод призводить до зростання державного боргу країни, вилучення частини інвестицій з виробничого процесу, зменшення чистого експорту та ін.

Найефективнішим, але довготривалим, методом фінансування бюджетного дефіциту є метод фінансування за рахунок податкової політики. Він передбачає проведення податкової реформи, перегляд податкового законодавства та видів і статей оподаткування. Даний метод може позитивно відобразитись на розвитку економіки країни в довгостроковому періоді, так як зважене та системне реформування податкової сфери призведе до детінізації економіки, пожвавлення суб‘єктів господарювання, збільшить інвестиційну привабливість країни та стимулюватиме населення до підприємництва [1].

Поряд із прямими методами скорочення бюджетного дефіциту також існують й дії держави, які опосередковано можуть впливати на зниження рівня дефіциту бюджету. З-поміж напрямків скорочення бюджетного дефіциту можна виділити наступні:

удосконалення нормативно-правового забезпечення бюджетного процесу; пошук реальних резервів збільшення доходів бюджету;

щорічне коригування бюджетних нормативів та статей видатків; удосконалення податкового законодавства; постійний розвиток ринку державних цінних паперів; скорочення системи податкових пільг; удосконалення системи податкового контролю; детінізація економіки;

439

запровадження жорсткого режиму економії бюджетних коштів; ліквідація необґрунтованих економічних і соціальних пільг; поширення відповідальності керівників всіх ланок управління за нецільове використання бюджетних коштів;

скорочення витрат на утримання державного апарату.

Основними із соціально-економічних наслідків бюджетного дефіциту можна назвати наступні:

скорочення обсягів державних і місцевих бюджетів; наростання зовнішнього та внутрішнього державного боргу;

скорочення обсягу реалізованих соціально-економічних програм розвитку країни; скорочення виплат на соціальне страхування населення;

зростання інфляційних процесів; скорочення пільг та підвищення податків.

Таким чином, проблеми збалансованості Державного бюджету, зокрема бюджетний дефіцит, знаходять своє відображення на макрофінансовому на макроекономічному становищі країни, а також призводять до потрясінь у суспільному житті держави.

Слід зазначити, що держава повинна систематично проводити оцінку рівня тих чи інших процесів та явищ, які мають вплив на формування та використання головного кошторису країни. На основі результатів оцінки проводити реформування бюджетної та податкової систем, змінювати напрямки бюджетно-податкової політики, тобто скорочувати наявність такого негативного явища як дефіцит бюджету, за для забезпечення стабільного розвитку економіки країни в цілому. Адже чим більшими будуть доходи до Державного бюджету, тим більше держава зможе справляти видатків і, відповідно, більшими стануть обсяги реалізації програм з соціально-економічного розвитку країни.

Список використаних джерел:

1.Кремень О. І. Фінанси: Навч. посіб. / О. І. Кремень, В. М. Кремень. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 416 с.

2.Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minfin.gov.ua/

3.Верховна рада України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/

Марина Завертана Науковий керівник: Гатаулліна Е.І., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПОЛІТИКА УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

У процесі управління оборотним капіталом підприємства важливе значення мають питання управління дебіторською заборгованістю.

440