зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Розрізняють такі джерела формування ресурсного потенціалу, в умовах обмеженості яких банківські установи невзмозі стабільно здійснювати кредитні операції, а саме: за джерелами кредитні ресурси банківських установ поділяють на власні, якими є кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток та залучені – кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо.

Власні та залучені кошти банків є основними джерелами фінансуванняпотреб реального сектора економіки. Адже, на думку кандидата економічних наук, доцента Малахової О. «запровадження у практику вітчизняних банківських установ новітніх конкурентоспроможних кредитних продуктів та покращення якісних характеристик кредитно-розрахункового обслуговування банками клієнтів можливе, насамперед, за умови формування довготермінових ресурсів, а саме шляхом стимулювання залучення коштів населення на депозитні рахунки, котрі становлять значну частину грошової маси, яка перебуває поза банками» [4, c.19].

В основному, як свідчить вітчизняна практика, комерційні банкиз дійснюють банківські операції на залучених ресурсах, тобто як і позичальники, комерційні банки вступають у економічні відносини із своїми кредиторами і беруть на себе зобов‘язання повернути на платній основі позики в певний термін. Однак, відмінною ознакою таких відносин від відносин позичальників з банківськими установами, є те, що ці відносини є постійними, виходячи і з самого призначення комерційного банку – бути центром акумулювання фінансових ресурсів для потреб економіки, суб‘єктів господарювання, населення тощо, в той час коли відносини позичальників з комерційнимибанками виникають періодично в залежності від потреби в кредитних ресурсах [5, c. 535].

Отже, комерційні банки як основа кредитної системи України виступають головними посередниками у взаємовідносинах між різними суб‘єктами ринкової економіки, банки сприяють вільному переливу капіталів в економіці, виходячи із найбільш ефективних сфер їх застосування.

Користування послугами комерційних банків стає все нагальнішою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для «доходного» розміщення своїх вільних коштів, послуг з обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання позичок тощо. Все це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в сучасній економіці. Особливо це необхідно для сучасного українського суспільства, яке йде шляхом ринкових реформ і створення сучасної банківської системи. Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому

421

і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.

Список використаних джерел:

1. Ганах Н.І., Особливості сучасного податкового законодавства України в контексті прийняття Податкового кодексу / Ганах Н.І., Прокопенко Н.С. // Регион, город, предприятия в условиях переходной экономики. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. 62-68.

2.Дзюблюк О. До питання про суть комерційного банку і специфіку банківського продукту/ Дзюблюк О. // Вісник НБУ. – ғ4. – 2000. – 72 с.

3.Національний банк і грошовокредитна політика. Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза та канд-екон.наук, доц. М.Ф. Пуховкіної.

–К.: КНЕУ, 2001. – 368с.

4.Малахова О. Оптимізація діяльності банківських установ щодо організації депозитних операцій / Олена Малахова, Юлія Галіцейська // Світ

фінансів.– 2010.– Випуск 3.– С.18-31.

5.Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Підручник / Валентина Миколаївна Шелудько.– 2-ге вид., стер.– К.:Знання, 2008. – 535 с.

6.Нацiональний банк України // ЗАТ «Софтлайн». [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/control/uk/index

7.Савлук М.І. Вступ до банківської справи: Підручник / Микола Савлук. – Київ: Лібра, 1998. – С.95.

Анна Горбачова Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ

Місцеві фінанси поряд із державними фінансами, фінансами суб‘єктів господарювання та фінансів домогосподарств займають важливе місце у фінансовій системі країни. Склад і структура місцевих фінансів України, як і в інших країнах, відображає особливості адміністративно-територіального поділу та специфіку місцевого самоврядування. Сутність місцевих фінансів як економічної категорії та зміст їх основного призначення виявляються у складі місцевих інститутів, до яких належать: місцеві бюджети, місцеві податки і збори, цільові фонди органів місцевого самоврядування, місцеві позики.

Центральне місце у системі місцевих фінансів займають місцеві бюджети, яких нині налічується понад 12 тис. До їх складу належать: бюджет тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Слід зазначити, що у місцевих бюджетах протягом останніх років зосереджується приблизно третина бюджетних ресурсів країни; за їх рахунок проводиться задоволення потреб населення відповідних територіальних

422

формувань. Місцеві бюджети – найчисельніша ланка бюджетної системи, яка відіграє важливу роль у перерозподілі валового внутрішнього продукту. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров‘я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення. Місцеві бюджети здійснюють безпосередній вплив на задоволення різних потреб населення, стан та якість наданих державних послуг [2, c.16].

Відповідно до бюджетного законодавства бюджетна система України розглядається як сукупність державного та місцевих бюджетів, що побудована з урахуванням економічних відносин, державного, адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Структура бюджетної системи України будується за двома, характерними для унітарних країн рівнями, коли на першому рівні – центральний, тобто Державний бюджет України, а на другому – місцеві бюджети, які теж поділяються на окремі підрівні.

За структурною ознакою сучасна бюджетна система залишається майже стабільною, коли співвідношення у розподілі ресурсів між державним і місцевими бюджетами становить орієнтовно як 3:1, а це означає, що майже 75 % усіх бюджетних коштів концентруються у центральному бюджеті країни і лише 25% – залишаються у розпорядженні місцевих бюджетів

[4, c.72].

Показник частки державного і місцевих бюджетів у зведеному бюджеті завжди є складовою основних параметрів бюджетної політики, проте, лише починаючи з 2012 року у Постанові Верховної Ради «Про основні напрями бюджетної політики» передбачається збільшення питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України шляхом удосконалення міжбюджетних відносин та підвищення самостійності місцевих бюджетів, які мають надто розгалужену, безпосередньо пов‘язану з адміністративнотериторіальним поділом, структуру, що обраховується понад десятитисячами місцевих бюджетів [1].

Незважаючи на послідовне реформування бюджетної системи в Україні, прийняття Бюджетного та Податкового кодексів, значення власних доходів місцевих органів влади все ще є доволі незначним. Однозначною є тенденція до переважання трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів – від

49,5% у 2010 році до 56,4% у 2014 році (табл. 1) [5].

423

Про недостатність фінансових ресурсів для виконання покладених на місцеву владу зобов‘язань свідчить наступна інформація: частка доходів місцевих бюджетів (без врахування обсягу міжбюджетних трансфертів) у ВВП в 2010-2014 роках коливалась в межах 6,5-7,4%, а частка видатків місцевих бюджетів (без врахування обсягу міжбюджетних трансфертів) у ВВП – в межах 13,7-15,7%. При такій ситуації вступає в дію механізм дотації. Велику кількість територіальних громад можна охарактеризувати як фінансово неспроможні. На даний час більше 90% місцевих бюджетів України – дотаційні [3, c.344].

Отже, важливими умовами забезпечення стабільності бюджетної системи, де провідною складовою виступають місцеві бюджети, єнеобхідність перерозподілу дохідних джерел і зобов‘язань між центральним та місцевими бюджетамиз подальшим реформуванням міжбюджетних відносин, що має розглядатись серед головних завданьбюджетної реформи. Для реального ж забезпечення принципів самостійності щодо складання івикористання місцевих бюджетів усіх рівнів необхідно, щоб кожна складова бюджетної системи малачітку, визначену законом дохідну базу, а взаємовідносини між державним і місцевими бюджетами, зодного боку, та між місцевими бюджетами – з іншого будувались з урахуванням специфіки іперспектив соціально-економічного розвитку окремих регіонів.

Список використаних джерел:

1.Про Основні напрями бюджетної політики на 2012 рік: Постанова Верховної Ради України від 13.05.2011 ғ 3358-VI [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3358-vi

2.Бабич Л. М. Місцеві бюджети як провідна складова бюджетної системи України / Л. М. Бабич, С. А. Наконечна //Вісник Національного транспортного університету. – 2013. – ғ 28. – С.15-20.

3.Назаренко Я.Я. Сутність та значення місцевих бюджетів в бюджетній системі України / Я.Я. Назаренко // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія. – 2012. – Вип. 8. – С.343-346.

4.Сивульська Н. М. Вплив реформування бюджетної системи на доходи місцевих бюджетів України / Н. М. Сивульська // Економіка: теорія та практика. – 2013. – ғ 2. – С.70-75.

5.Доходи бюджету України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://costua.com/budget/revenue/

424

Юлія Гороховська Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СУЧАСНИЙ СТАН ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що грунтується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів [3]. В Україні головним суб'єктом такої політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь такі органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» грошово-кредитна політика визначається як сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу [4].

Основні засади грошово-кредитної політики грунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України [2].

До інструментів регулювання грошового ринку належать: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним [1].

Сучасний стан грошово-кредитного ринку України перебуває у скрутному становищі. Пов‘язано це із низкою причин, однією з яких є мілітаризація економіки.

425

Динамікагрошового ринку впродовж 2011-2015 рр. наведена у табл. 1.

Таблиця 1

Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку України, за 2011-2015 рр.

Джерело: [5] Так ми спостерігаємо, що грошово-кредитний ринок відчув суттєвий

негативний вплив суспільно-політичного процесу.

Значно збільшилась обсяг кредитів за чотири роки порівняно з кількістю депозитів . При чому як кредити, так і депозити зменшились у національній валюті та навпаки, збільшились в іноземній. Це спричинено втратою довіри до національної валюти саме у період дестабілізації курсу гривні, що припадав на початок 2015 року. Також зменшилась кількість кореспондентських рахунків на початку 2015 року, порівняно з 2013 роком. Велика кількість банків України відчувала гостру потребу у додаткових резервах.

Станом на 1 січня 2015 року загальний обсяг заборгованості за кредитами рефінансування НБУ становив 109 млрд. грн.

Проаналізувавши динаміку макроекономічних та монетарних показників, Правління Національного банку України відзначає суттєве посилення інфляційних ризиків. У січні 2015 року приріст індексу споживчих цін становив 28,5%.

Наразі валютний ринок України перебуває в стресовому стані, що насамперед пов‘язано з негативними очікуваннями на фоні продовження військових дій на сході країни. З початку року знецінення обмінного курсу гривні відносно долара США становило близько 80%.

Отже, банківська система України відчула на собі вплив економічної кризи, багато в чому породженого політичною ситуацією в країні. Керівництво НБУ намагається вирішити нагальні проблеми такі як падіння ВВП, інфляція, обвал курсу гривні та здійснює діяльність з пошуку реальних кроків, які допоможуть банківському сектору вийти з глибокої кризи та стабілізувати стан грошово-кредитного ринку України.

426

Список використаних джерел:

1.Івасів Б.С. Гроші та кредит: [підручник] / За ред. Б.С. Івасіва; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп. – Тернопіль: Карт-

бланш, 2006. – 510 с.

2.Косова Т.Д. Центральний банк і грошово-кредитна політика: [навчальний посібник] / За ред. Т.Д. Косової, О.О. Папаіки – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 220 с.

3.Метлушко О.В. Основні засади грошово-кредитної політики: проблеми та перспективи / О.В. Метлушко // Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Економіка . 2013. – Вип. 23. С. 305-309.

4. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999

ғ679-ХІV, зі змінами і доповненнями.

5.Сайт НБУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=16283712

Юлія Гороховська Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Податкова система є однією з найскладніших в правовій системі України. При цьому спостерігається тенденція щодо її нестабільності. Проте, як показує практика правозастосування податкового законодавства, зміни, що вносяться до законів України з питань оподаткування, досить часто спричиняють нові проблеми [1, c. 197].

Прозорість, простота, стабільність та однакові умови для всіх платників податків. Ось що хотів би отримати бізнес після анонсованого урядом реформування фіскальної системи. Адже остання нині – це велика кількість податків та зборів і складність їх адміністрування, що негативно впливає на інвестиційну привабливість української економіки, сприяє її тінізації.

На цей час в Україні діє податкова система, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової політики Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Світової організації торгівлі (СОТ) та інших міжнародних економічних організацій.

Проте, на відміну від країн Європейського Співтовариства податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб‘єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними

427

стану економіки, характерними рисами яких є неузгодженість окремих норм, наявність значних обсягів тіньових оборотів [2].

Водночас у владних колах не втомлюються нагадувати, що податкова система має не лише бути простою, а й виконувати своє завдання – наповнювати бюджет. Тому нині, в рамках обговорення концепції реформування податкової системи, підприємці та чиновники намагаються знайти компромісні рішення. Як заявляють у Державній фіскальній службі, вони разом з Міністерством фінансів опрацьовують багато конструктивних пропозицій, які вже надійшли від бізнесу та громадськості [3].

Податкова система України як сукупність відносин між державою і платниками характеризується такими негативними рисами:

фіскальною спрямованістю податкової політики держави, тобто без належного врахування платоспроможності платників намагання максимально використати наявний їх податковий потенціал;

різний підхід з боку держави до категорій платників, який виявляється в наданні одним з них численних невиправданих пільг у списанні та реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом і перекладанні податкового тягаря на інших, що свідчить про дискримінаційний характер оподаткування в Україні. Прикладом є постійне списання податкового боргу компанії НАК «Нафтогаз» та її дочірнім підприємствам. Такі дії держави унеможливлюють у добросовісних платників будь-яке бажання платити податки і змушують їх постійно відшуковувати схеми ухилення від оподаткування. Але, у більшості випадків, не потрібно бачити у таких діях платників злочинних намірів, скоріше за все це слід розглядати як безвихідне становище;

відсутністю еквівалентності у відносинах не лише між державою і окремими платниками, а й між державою і всім загалом платників внаслідок значних масштабів марнотратства і розкрадання державних коштів, що зумовлюють значну розбіжність між загальною сумою податкових платежів і сукупністю суспільних благ, які надаються платникам [2].

Аналіз сучасної системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток діяльності суб‘єктів господарювання, не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентоспроможну продукцію. По-друге, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено. На сьогодні у сфері оподаткування діє близько 2500 нормативно-правових актів. Безумовно, що працювати безконфліктно і комфортно платникам податків у такому заплутаному правовому середовищі дуже непросто. По-третє, наявність значної кількості колізій в податковому законодавстві. Без вирішення цієї проблеми податкова реформа не зможе стати успішною, навіть якщо інші її аспекти будуть вдалі.

428

Найголовнішим недоліком також є те, що існуюча податкова система пригнічує підприємництво. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це малоймовірно, що і підтверджується вітчизняною практикою [5, c. 7].

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні перешкоди безпосередньо для платників податків.

Податкова система України на сьогодні повною мірою не може забезпечити реалізацію цілей та прав як державної політики, так і платників податків. Цілий ряд недоліків, які були допущені при створенні системи оподаткування, призвели до того, що податки не можуть повноцінно виконувати свої основні функції, а саме фіскальну, соціальну та регулюючу. Сфера матеріального виробництва практично пригнічена податками, що приводить до скорочення оподатковуваних оборотів, а отже, до зменшення бюджетних надходжень. У результаті діюча податкова система не стимулювання виробництво, а спричиняє його скороченню, звідси дохідна частина бюджету поповнюється недостатньо [4, c. 208].

Отже, проаналізувавши стан сучасної системи оподаткування України, можна зробити висновок, що вона має серйозні недоліки.Тому для спрощення роботи працівників контролюючих органів України, а також платників податків необхідно зменшити кількість нормативно-правових актів, якими вони повинні володіти та керуватися на практиці, або проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також ураховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування. Вітчизняними вченими пропонується також запровадити систему керування ризиками при організації й здійсненні податкових перевірок, що має різко скоротити кількість податкових перевірок на підприємстві, а також зменшити кількість контролюючих органів. Це допоможе зменшити адміністративні витрати й підвищити ефективність податкової системи.

Для зменшення витрат бюджету, на наш погляд, потрібно ліквідувати всі нерентабельні податки, частка яких у податкових зборах України дуже мала, а для зростання надходжень у бюджет варто збільшити ставки акцизних зборів на деякі види товарів, особливо на ті, які завдають шкоду здоров‘ю, і поступово довести їх до європейського рівня. Крім того, система сплати податків в Україні повинна мати обов‘язковий характер. Штрафи і санкції, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов‘язань перед бюджетом [4, c. 214].

429

3.Урядовий кур‘єр[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/sho-dumayut-eksperti-pro-formuvannya- fiskalnoyi-si/

4.Белкіна Є.О. Проблеми і перспективи розвитку оподаткування в Україні / Є.О. Белкіна // Молодіжний науковий вісник УАБС НБУ (Серія «Економічні науки»). – ғ 5. – Київ: УАБС НБУ, 2013. – С. 205–217.

5.Янушевич Я. Прикладне значення теорій оподаткування для Розробки стратегій виведення економікі з кризи / Я. Янушевич // Вісник податкової служби. – 2010. – ғ21. – С. 5-11.

Ірина Дзеверіна Науковий керівник: Яріш О.В., к.е.н., доц.

Полтавський університет економіки і торгівлі

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ УКРАЇНИ

Демографічна ситуація, що склалася сьогодні в Україні і щодо якої спеціалісти роблять невтішні прогнози, змушує замислитись над тим, чи справді держава спроможна забезпечити належний рівень життя своїм майбутнім пенсіонерам. Адже зміна вікової структури населення, економічна і політична нестабільність країни, «тінізація» заробітної плати та популістські заходи влади призвели до того, що на 10 платників пенсійних внесків в Україні припадає 9 пенсіонерів. В результатізростає дефіцитПенсійного фонду та створюються умови в яких солідарна система не може впоратися із існуючими в країні фінансовими і демографічними негативними факторами.

Нинішня ситуація спонукає до висновків, що особливої важливості набувають процеси активізації третього рівня пенсійної системи – системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», недержавний пенсійний фонд (НПФ) – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному Законом порядку [4].

Для переважної більшості населення України вони є новими фінансовими інституціями. Проте, в світі НПФ вже тривалий час на противагу банківським депозитам та іноземній валюті є одними з найбільш популярних засобів здійснення заощаджень, в тому числі на старість.

430