зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

іноземних інвесторів є не підвищення добробуту населення, а максимізація прибутку для своїх акціонерів, тому економісти ще не сформулювали єдиного висновку щодо ефективності функціонування іноземного капіталу в банківській системі України [4, c.150-155].

Банківська система України протягом 2010-2015 рр. зазнала певних змін, про що свідчать дані табл.1 [5].

Таблиця 1

Основні показники діяльності банків України у 2010-2015 рр.

законодавчих бар‘єрів входження іноземного капіталу в національну банківську сферу.

Впродовж 2013-2014 рр. кількість банків з іноземним капіталом зменшилась на 4, а зі 100% іноземним капіталом на 3 банки, що пов‘язано зі складною ситуацією в країні.

У 2015 р. кількість банків з іноземним капіталом не змінилася, проте відбулося зменшення у частці іноземного капіталу у статутному капіталі банків на 1,7% порівняно з показником 2014 року.

Цілком очевидно, що регулювання доступу іноземного капіталу в банківський сектор України потребує системного підходу і має базуватися передусім на заходах підтримки конкурентоспроможності банків з іноземним капіталом, використанні їх технологічних та організаційних переваг для підвищення інституційного потенціалу вітчизняної банківської системи загалом.

Присутність іноземного капіталу в банківському секторі України має позитивні і негативні наслідки.

Негативними наслідками присутності іноземного капіталу є:

стратегії розвитку діяльності іноземних банків можуть суперечити основним завданням економічної політики приймаючої країни; значне надходження фінансових ресурсів з-за кордону може

призводити до «перегріву» економіки, а тиск на обмінний курс – до зниження її конкурентоспроможності.

411

До позитивних наслідків, які отримує країна-реципієнт від залучення іноземних банків в національну економічну систему можна віднести такі:

Прискорення процесу реформування банківської системи та посилення конкуренції ,що можна розглядати у двох аспектах – з одного боку, як явище, що стимулює банки до скорочення витрат, з іншого – відбувається зменшення вартості послуг та підвищується ефективність функціонування банківської системи, при цьому збільшується якість та асортимент послуг, що надаються;

Використання передового досвіду ведення банківської справи, впровадження нових прогресивних технологій та сучасних методів банківської діяльності.

Отже, на сучасному етапі розвитку банківської системи та економіки України прихід іноземних інвесторів у фінансовий сектор цілком закономірний і природний. Можливість використання всіх переваг від іноземних інвестицій у банківській системізалежитьвід державної політики в галузі регулювання даних процесів.

Список використаних джерел:

1.«Про банки і банківську діяльність»Закон України від 02.03.2015р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/

2.Івасів І.Б. Стратегічні аспекти регулювання діяльності іноземних банків в Україні / І.Б. Івасів, Р.В. Корнилюк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

3.Корнилюк Р.В. Мотиви та цілі виходу банківського капіталу за національні межі / Р.В. Корнилюк // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць. – Суми: Вид-во УАБС НБУ. –

2010. – Вип. 28. – С. 148-155.

4.Макуха С.М. Інноваційність іноземних інвестицій – чинник модернізації перехідної економіки / С.М. Макуха // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. – 2011. – ғ 2 (5). – С. 30-40.

5.Офіційний сайт Національного банку України. [Електронний ресурс].

–Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

Світлана Верховод Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОЛОГІЧНОГО ПОДАТКУ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

На сучасному етапі розвитку економіки країни, важливе місце посідає вирішенняекологічних питань.Для покращення екологічної ситуації в країні, впроваджуються екологічні податки, покликані зменшити забруднення навколишнього природного середовища, слугуючи економічним стимулом до переобладнання виробництва та використання технологій, які спричиняють менше забруднення довкілля чи використання меншої кількості природних ресурсів.

412

Впершій Програмі дій Європейського Союзу з охорони навколишнього середовища на офіційному рівні було підтверджено необхідність застосування екологічного податку. Дана програма пов‘язувалася з принципом «хто забруднює, той платить».

ВУкраїні існує Податковий кодекс який визначає екологічний податок, як загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів в атмосферу, викидів у водні об'єкти забруднюючих речовин,

утому числі викидів понаднормативних забруднень промислових та інших стічних вод через систему каналізації населених пунктів, розміщення відходів та утворення і тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк [1].

Також екологічні податки мають стимулювати екологічну поведінку платників, що має впливати на зменшення навантаження на довкілля, а також забезпечувати охорону навколишнього середовища [3, с.27].

Найвищі частки податків економічно розвинутих країн можемо розглянути у табл. 1.

Таблиця 1

Найвищі частки податків економічно розвинутих країн

Вагомим джерелом бюджетних доходів є екологічний податок. Наприклад, у Німеччині екоподаткова реформа до бюджету принесла

близько 20 млрд. євро «зелених податків», 90% цих коштів було використано для зниження податків на працю та доходи фізичних осіб, внаслідком цього створилось понад 250 тис. нових робочих місць [5, с.409].

У Польші існують плата за забруднення повітря, води, скидання стічних вод, утилізацію твердих відходів, вирубку лісу, плата за продукцію, що не відповідає екологічним стандартам. Великобританія спалачує податки за паливо, акциз на автомобілі, збори з авіапасажирів, податок на звалища, збір за зміну клімату, податок на будівельні матеріали. У Словенії є такі податки, як за викиди вуглецю, податок на виробництво електроенергії, податок на транспортні засоби. У Нідерландах існує стягнення за забруднення води; податок на відходи та їх утилізацію; податок нас поживання енергії [3, с.27].

413

Всучасних умовах критичний стан екології України, що швидше межує

зпоняттям надзвичайного, характеризується неприпустимо високим рівнем використання основних життєзабезпечуючих природних ресурсів, граничним забрудненням екологічних систем, виснаженням їх відновлювальних можливостей і різким зниженням здоров‘я населення, що створює серйозну загрозу національній безпеці [2, с. 40].

Екологічному оподаткуванню в Україні підлягають:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення в разі використання ними палива; викиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (уключаючи вже накопичені);

тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

В Україні частка екологічного податку порівняно з зарубіжними країнами є низькою та становить менше 1 % ВВП, тоді як за кордоном ця частка коливається в межах від 4% до 2%.

У Європі спостерігається система стимулюючого екологічного законодавства щодо оподаткування екологічного навантаження, яке створює економічна діяльність суб‘єктів підприємництва на навколишнє середовища. Зокрема, на відміну від України, стимулюється оподаткування технологічних процесів та продуктів, виробництво яких зашкоджує довкіллю. В Україні таких податків поки що немає. В основному оподатковуються наявні викиди та їх зберігання і ніяк не стимулюються виробництво цих викидів.

Світовий досвід доводить ефективність екологічного податкового законодавства не тільки як механізму нейтралізації шкідливого впливу діяльності суб‘єктів економіки на навколишнє природне середовище, а й дієвого інструменту наповнення бюджету, реструктуризації економіки та стимулювання інноваційного розвитку [4, c. 117].

Отже, проаналізувавши екологічний податок країн ЄС, можна зробити висновок, що у Податковому кодексі України необхідно приділили увагу покращенню регулятивної функції податків та зборів в цій області шляхом удосконалення податкової амортизації в оновлення основних засобів, призначених для зменшення техногенного навантаження на навколишнє природне середовище.

Україні потрібно брати приклад і не відставати від тенденцій ЄС. Наша країна повинна наздогнати вже зроблене Європейським Союзом, щоб у 2020– 2030 рр., бути такими ж конкурентоспроможними, як наші сусіди.

Список використаних джерел:

1. Податковий кодекс України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/

414

2. Бублик М. Екологічний податок як елемент державної стратегії екологічної політики України / М. Бублик, Т. Коропецька // Економічний аналіз. – 2011. – ғ 9 (3). – С. 40–43.

3.ВолковецьТ.В.Види екологічних податків, які застосовуються зарубіжними країнами / Т.В.Волковець // Фінанси України. – 2012. – ғ6. –

С. 27-34 4.Самусевич Я.В. Проблеми та перспективи використання в Україні

зарубіжного досвіду екологічного оподаткування / Я.В. Самусевич // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.14. – С. 116–121.

5.Сідельникова Л.П. Податкова система: Навч.посібник/ Л.П.Сідельникова, Н.М.Костіна – 2-ге видання,перероблене і доповнене. – К.:

Ліра-К. – 2013. – 604 с.

Аліна Вовк Науковий керівник: Британська Н.Н., ст. викл.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФОРМУВАННЯ ТА НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Головним завданням сучасного етапу розвитку економіки є опанування підприємцями та керівниками ефективних методів управління підприємством, зокрема, прибутком в процесі здійснення підприємницької діяльності, адже маса і норма прибутку – потужний важіль динамічного розвитку виробництва.

Взагалі, прибуток виступає як суспільний провокатор і особливий мотиватор, що спонукає підприємців до збільшення обсягів товарів та їхніх видів з метою задоволення зростаючих потреб суспільства. Прибуток – одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціально-культурних заходів, саме тому формування та напрями використання прибутку в наш час є дуже актуальною темою.

Значний внесок у розв‘язання даної проблеми внесли такі українські економісти, як С.Ф. Покропивний, М.Я. Коробов, В.І. Баранов, О.С. Філіпченко, І.В.Зятков, Н.І. Верхоглядова, С.В. Мочерний, Р.В.Скалюк, С.М. Онисько та ін.

Загалом, на формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в офіційній звітності суб‘єктів господарювання, впливає:

1)встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності;

2)обчислення собівартості продукції, загальногосподарських витрат;

415

3) визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності [1].

Власне прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

1)продаж (реалізація) продукції;

2)продаж іншого майна;

3)позареалізаційні операції.

Уфінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників. Оскільки, отриманий прибуток підприємства направляється на виплату податків та обов‘язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства використовується для матеріального заохочення, соціального розвитку та формування резервного фонду.

Використання прибутку здійснюється за схемою, зображеною на рис.1.

Прибуток, що залишається після оподаткування, тобто чистий прибуток, використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

1)прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

2)прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

416

В умовах ринкових відносин механізм розподілу прибутку має велике значення, оскільки у ньому відображається ефективність господарської діяльності, від нього залежить дієвість господарської самостійності і самофінансування.

Отже, прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні й удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності.

Загалом, від прибутку підприємства певною мірою залежить розвиток та функціонування економіки країни в цілому, оскільки це сприяє збільшенню кількості робочих місць, що знижує рівень безробіття, задоволенню економічних інтересів працівників та суспільства.

Список використаних джерел:

1.Бражко О. Формування прибутку як передумова ефективного функціонування підприємств у ринкових умовах / О.Бражко // Інвестиції: практика та досвід. – 210. – ғ7. – С.33-36.

2. Верхоглядова Н.І. Зміст та значення прибутку як головної рушійної сили ринкової економіки / Верхоглядова Н.І., Ільїна С.Б., Шило В.П. // Економічний простір. – 2011. – ғ18. – С. 237-245.

3.Скалюк Р.В. Економічний механізм управління фінансовими результатами промислових підприємств: теоретичні основи забезпечення функціонування / Р.В. Скалюк // Економічний вісник Донбасу. – 2011. –

ғ4(24). – С.86-93.

Юлія Гаращук Науковий керівник: Вініковецька Ж.С., викладач-методист, спеціаліст вищої категорії економічних дисциплін

Вінницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Основними проблемами економічного та соціального розвитку України протягом її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій, в тому числі обов'язків забезпечення кожній людині відповідного рівня життя та умов відпочинку, розвитку її спортивних, духовних здібностей як особистості. Це викликано в першу чергу тим, що в економіці України, багато елементів все ще залишилися в тій же формі в якій були успадковані від командноадміністративної системи, що спричинило утворення макроекономічних диспропорцій. Вони в свою чергу значно зменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.

417

Також на стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:недостатні розміри фінансування соціальної сфери, непослідовність та фрагментарність фінансування, неефективна його структура, відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.

Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є: безпосередні бюджетні видатки, «податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок, страхові внески до державних та недержавних страхових фондів, усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов‘язання щодо виконання соціальних функцій, благодійність приватних осіб, фірм та організацій, громадські ініціативи – різного роду фонди та збори, особисті кошти та зобов‘язання громадян, кредити, надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є вдосконалення механізмів адресної допомоги найбільш незахищеним верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі: запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним), встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності, запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій, захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей.

Ще однією з проблем соціального характеру є безробіття. В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. Отже, проблема неповної зайнятості і прихованого безробіття і згодом виявлятиметься як проблема часткового або тимчасового повного безробіття.

Перспективними методами в соціальній сфері держави можуть стати:міжнародне співробітництво на ринку праці, соціальних послуг(сюди входить соціальне навчання, навики роботи за кордоном),запровадження нових методів соціального захисту, використовуваних за кордоном(однак необхідно перед тим, добре проаналізувати що є що, і як воно буде приживатися в Україні), покращення системи обслуговування соціально

418

незахищених громадян, створення більшої кількості організацій типу червоного Хреста, «Турботи» тощо, безкоштовне медичне обслуговування для непрацездатних громадян, підвищення не тільки податків, а й розмірів соціальних пенсій та виплат тощо.

Одним з важливих напрямів вирішення проблеми з фінансуванням соціальної інфраструктури є вирішення проблем зв‘язаних з бюджетним процесом в Україні. Першочерговою з таким проблем можна виділити відсутність в нашій державі ефективної системи планування і контролю за виконанням бюджетних програм. Доцільним як показує досвід розвинутих країн є впровадження системи середньострокового бюджетного планування. Впровадження відповідних рішень дає змогу більш ефективно і прозоро планувати видатки на соціальний захист і соціальну сферу України, що зв'язано в першу чергу з тим, що оцінити результати роботи в даних напрямах можливо лише при аналізі декількох періодів за допомогою єдиної системи взаємозв'язаних показників. Заходи, об‘єднані в рамках соціальної політики, не є тимчасовими для вирішення певних нагальних потреб, а цілеспрямованим комплексом дій результат якого проявляється протягом тривалого відрізку часу, до того ж проблем в цій сфері за майже 25 років тотального дефіциту коштів накопичилося немало, а саме тому планування на середньо – і довгостроковій основі програм соціального захисту та розвитку соціальної сфери може бути одним із тих шляхів, які вирішать наявні соціальні протиріччя в суспільстві.

За рахунок поступового впровадження системи таких заходів можна добитися значних результатів в плані економічного зростання і відповідного вирішення великої кількості соціальних проблем: через економічний ріст зменшиться кількість безробітних, малозабезпечених, через збільшення надходжень до бюджету зросте фінансова забезпеченість бюджетів і відповідно можливість збільшення фінансування програм соціального захисту населення і соціальної сфери.

Список використаних джерел:

1.Кулик В.В. Моделювання соціально-економічної ефективності державних видатків / B.B. Кулик, A.B. Кулик // Економіка та держава. –

2006.

2.Стецюк П. А. Економічна суть фінансових ресурсів / П. А. Стецюк // Фінанси України. – 2007.

3.Федоров В. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: Монографія/За ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2002.

Аліна Гончаренко Науковий керівник: Гатаулліна Е.І., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

Комерційні банками є установами, які здійснюють свою діяльність на основі отриманої від центрального банку ліцензії, за рахунок різних джерел,

419

базуючись на сформованій кредитній політиці, на власний ризик, з метою отримання максимального прибутку від своєї діяльності [4].

Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України – одна з найважливіших і невід‘ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання

[2, c.72].

Банкiвська система – законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю [7, c.95].

За своєю структурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Існує ряд характерних ознак, перш за все – це дворівнева побудова.

На першому рiвнi знаходиться один банк (або декілька банкiв, об‘єднаних спільними цiлями i завданнями). Такiй установi надається статус Центрального банку. На нього покладається вiдповiдальнiсть за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сферi.

На другому рiвнi банкiвської системи знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерцiйними банками.

Через ці банки система обслуговує господарство вiдповiдно до задач, що випливають з грошово-кредитної полiтики центрального банку, тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент всiєї банкiвської системи вершиною якої є центральний банк [3, с.368].

Більшість комерцiйних банкiв, що функціонували на банкiвському ринку України, були регіональними. Причому значна частина таких банкiв (понад 50 %) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях що вважаються індустріально розвинутими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Харківська – понад 20 %) [1].

Розрізняють такі функції комерційних банків як: посередництво у перерозподілі вільних грошових ресурсів; мобілізація грошових ресурсів та вкладів від клієнтів; надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів; здійснення розрахунків між клієнтами [3].

Комерцiйнi банки – головна ланка дворівневої банкiвської системи. Систематичне виконання функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни. Нині в Україні на 42 мільйонів населення приходиться десь 152 банки, що в 20-25 разів нижче, ніж в розвинутих країнах світу.За останній час було ліквідовано 33 банки і наразі продовжують своє функціонування тільки ефективні банки [6].

420