зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

(ОВДП). В той же час варто відзначити, що на думку фахівців фондового ринку реальні торги ОВДП на вторинному ринку в Україні не відбуваються.

Активізувати біржовий сегмент фондового ринку України в таких умовах можливо лише за умови насичення обороту високоліквідними інвестиційно привабливими цінними паперами, а також зниження частки технічних операцій та операцій зі сміттєвими цінними паперами, які просто перебувають у лістингу на фондових біржах і майже не торгуються. Тому на нашу думку в Положення про функціонування фондових бірж, як мінімум, доцільно внестиобмеження щодо процедури лістингу і делістингу на фондових біржах. Зокрема, якщо протягом певного проміжку часу (наприклад, місяця) торгів по цінному паперу не зафіксовано, такий цінний папір підлягає виключенню з лістингу. Це в короткий термін позбавить фондовий ринок, принаймні – організований його сегмент, від фіктивних паперів. Крім того, зазначені обмеження забезпечать хоча б мінімальну ліквідність для паперів у портфелях інституційних інвесторів.

Аналіз особливостей функціонування біржового фондового ринку України впродовж 2010-2014 рр. дозволяє зробити висновок, що даний ринок є децентралізованим з домінуючою часткою позабіржового обігу цінних паперів, хоча світова тенденція характеризується створенням загальнонаціональної системи фондового ринку; номенклатура використовуваних фінансових інструментів на фондовому ринку є надто вузькою, обмежена кількість ліквідних та інвестиційно привабливих цінних паперів; простежується стала тенденція до зростання обсягів торгів цінних паперів.

Список використаних джерел:

1.Гарасим А. Глава фондової біржі ПФТС: Реальний механізм пожвавлення економіки – борговий ринок [Електронний ресурс]. ] / А.Гарасим // – Текст. дані. – Режим доступу: http://economics.unian.ua. – Дата публікації: 15.10.2014. – Дата перегляду: 09.11.2014.

2.Офіційний сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nssmc.gov.ua

Наталія Бурлачук Науковий керівник: Громова А. Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

АЛЬТЕРНАТИВИ ЗМЕНШЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ

Подвійним оподаткуванням слід вважати явище, за якого відбувається оподаткування визначеного об‘єкта оподаткування у окремого платника податку більше ніж один раз за ідентичний проміжок часу у межах однієї чи кількох податкових юрисдикцій. В сучасних умовах для запобігання подвійного оподаткування доходів і майна зацікавлені не тільки платники податку, а й сама держава.Крім того, податковий тягар на юридичних і

402

фізичних осіб, якідіють у сфері міжнародних економічних відносин, без усуненняподвійного оподаткування може сягати таких розмірів, що будь-яка участьу міжнародному розподілі праці для них стане економічно невиправданою.

Організаційно-правовий механізм уникнення явища міжнародного подвійного оподаткування є предметом наукових досліджень як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Серед фахівців, які займались дослідженням питань, способів та методів уникнення подвійного оподаткування, варто відзначити Р. Дорнберга, В. Кашина, М. Кучерявенка, А. Оглей, С. Пепеляєва, І. Петраша, А. Погорлецького. Разом з тим, слід відзначити, що проблема міжнародного подвійного оподаткування та окремі аспекти механізму її подолання потребують постійного наукового аналізу, що зумовлено зміною як національного законодавства у цій сфері, так і підходів держав до оподаткування податком платників та об‘єктів оподаткування, на які претендує інша податкова сторона [2, с. 194].

Подвійне оподаткування – оподаткування одного об‘єкта податку окремого платника податків одним і тим же (аналогічним) податком за отин і той же проміжок часу або оподаткування у різних осіб однієї і тієї ж податкової бази спів ставними податками [1].

Метою даного дослідження є визначення способів та методів які сприяють спрощенню і усуненню подвійного оподаткування.

Недосконалість податкового законодавства породжує конфліктні ситуації між суб‘єктами податкових відносин, тому в міжнародній практиці були вироблені способи і методи усунення подвійного оподаткування, яке може здійснюватися двома способами: у односторонньому та двосторонньому порядку [4, с. 177].

У першому випадку сутність полягає у зміні національного податкового законодавства. Удвосторонньому (багатосторонньому) здійснюється шляхом укладання міжнародних двосторонніх угод про уникнення подвійногооподаткування доходів від праці та капіталу, а також включення таких угод донаціонального податкового законодавства держави, цей метод є найбільш поширеним.

На перший погляд, одностороннє усунення подвійного оподаткування є оптимальним, а також одним із найпростіших способів регулювання, оскільки не викликає необхідності в довготривалих переговорах між країнами, прийняття небажаних поступів ними, які обов‘язково виникають при укладенні міжнародних договорів. Але в такому випадку виникають негативні наслідки для самих держав, що використовують лише цей спосіб усунення подвійного оподаткування. Зокрема: невиправдані втрати бюджету, різного роду махінацій з боку недобросовісних платників податку, країна постійного місцеперебування виступає донором тієї країни, де її громадянин (або підприємство) здійснює економічну діяльність [4, с. 100].

Найчастіше в міжнародній податковій практиці спостерігається двостороннє усунення подвійного оподаткування. Так, міжнародне юридичне подвійне оподаткування усувається виключно шляхом укладення між

403

зацікавленими державами відповідних міжнародних податкових угод (конвенцій). Обов‘язковою умовою уникнення подвійного оподаткування є міждержавні угоди, які стосуються взаємного погодження юридичної інтерпретації фіскальних порушень. Кожна держава самостійно обирає шляхи усунення подвійного оподаткування, при цьому використовуючи систему методів уникнення подвійного оподаткування.

Пом‘якшення або усунення подвійного оподаткування необхідно здійснювати за допомогою таких методів:

вирахування – доход обкладається податком за нижчою ставкою, що діє згідно з податковим законодавством країн, які уклали міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування;

звільнення – відображає право на виключення з оподатковуваної бази доходів, отриманих за кордоном та майна, яке перебуває за кордоном.

При цьому згідно з укладеним міжнародним договором про уникнення подвійного оподаткування перераховують доходи, оподатковувані в одній країні та звільнені від оподаткування в іншій;

податковий кредит – сутність даного методу полягає у заліку сплачених за кордоном податків в рахунок зменшення зобов‘язань платника податків по сплаті податку в своїй країні;

податкова знижка сплачені за кордоном податки включаються до суми витрат, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню;

метод відстрочки – відстрочення оподаткування доходів, отриманих за кордоном, до моменту їх ввезення в країну постійного місцезнаходження платника податків [3, с. 222].

Таким чином, усі доходи підлягають одноразовому оподаткуванню, а методи уникнення подвійного оподаткування є ефективним засобом вирішення проблеми юридичного подвійного оподаткування та застосовуються на підставі міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування і національного законодавства держави.

Список використаних джерел:

1.Податковий кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 02.10.2012// Відомості Верховної Ради України. – 2012. – ғ2755–VI.

2.Дубовик О.Ю. Проблеми усунення подвійного оподаткування в Україні/ Дубовик О.Ю. // Вісник соціально-економічних досліджень – 2013. –

ғ35. – С. 190-196.

3.Ігнатенко А.О. Міжнародне подвійне оподаткування та шляхи його врегулювання/ Ігнатенко А.О., Малиш П.О., Шкура І.С.//Інтернет конференція – 2014. – ғ9 – С. 222-224.

4.Максак О. І. До питання про шляхи усунення зовнішнього подвійного оподаткування/ Максак О. І.// Університетські наукові записки – ғ3. – 2013.

–С. 177-180.

5.Шмиголь Н.М. Уникнення подвійного оподаткування: теорія та практика ефективного використання / Шмиголь Н.М., Кормишова А.І., Антонюк А.А. // Держава та регіони – 2014. – ғ5. – С. 98-103.

404

Яна Бучинська Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРИЧИНИ ПОЯВИ ТІНЬОВОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ: УХИЛЕННЯ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ ТА КОРУПЦІЯ

Економіка України функціонує в умовах високого незбалансованого завищеного фіскального тиску. Сьогоднішні система оподаткування, методи збору податків та контролю за їх сплатою посилюють негативні тенденції та є основою для корупції, розвитку тіньової економіки. Це стає причиною того, що в належному обсязі не поповнюється дохідна частина бюджету, а відтак скорочуються соціальні видатки та видатки розвитку, збільшується частина невдоволеного населення.

Значний внесок у дослідження теоретичних і прикладних аспектів проблеми податкової системи та рівня податкового навантаження зробили В.М. Геець, Е.М. Лібанова, Я.В. Литвиненко, Т.Є. Литвиненко, А.В. Ліщенко. Дослідження основних способів ухилення від сплати податків в Україні представлені публікаціями таких вчених, як В. А. Дедекаєв, А. А. Кучер, О. С. Задорожний, А. С. Абрамова, К. А. Матвійчук, В. С. Альошкін.

Виникнення і функціонування тіньової економіки в Україні обумовлене низкою політичних, економічних і соціальних причин, які витікають з неналежного методологічного, законодавчого та нормативного забезпечення економічної трансформації суспільства, що створило сприятливі умови для отримання окремими групами населення надприбутків.

Тіньова економіка – це вид економічної діяльності, який статистично не обліковується, приховується від держави та офіційно не зареєстрований. Тіньова економіка – економічна діяльність, яка не враховується, не контролюється, не оподатковується державою і спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства [2, с. 351].

Як показує досвід багатьох країн, тіньова економіка існує у всьому світі. Проте у різних країнах вона проявляється у різних масштабах та формах, а отже, впливає по-різному на всі соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються в тій чи іншій державі. Загалом у світовій економічній практиці прийнято вважати, що масштаби тіньової економіки у розмірах 5 – 10 % ВВП не мають істотного впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві, не викликають суттєвих порушень в економіці і вважаються припустимими. При розмірах тіньового сектору в 30 – 50 % ВВП настає критична маса, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин. Розширення тіньової економіки до зазначених розмірів призводить також до розбалансованості окремих сфер економіки [4, с. 68].

Основними сегментами тіньової економіки і механізмами отримання тіньових прибутків є: корупція; приховування реальних прибутків громадян, а також прибутків підприємств від оподатковування (ухилення від сплати

405

податків); нелегальний експорт капіталів; незаконна приватизація державної власності; отримання тіньових прибутків унаслідок вилучення з обороту різниці між офіційними й реальними цінами на товари і послуги; дрібні розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах; нелегальні валютні та зовнішньоекономічні операції (контрабанда); випуск і реалізація невраховуваної продукції та надання невраховуваних послуг; кримінальні злочини; фінансове шахрайство [2, с. 351].

Обсяги тіньової економіки в Україні набули такого масштабу, що представляють загрозу економічній безпеці держави. Це обумовлюється значною кількістю досконалих схем ухилення від оподаткування, проникненням в сферу оподаткування організованої злочинності, корупції та впливом кримінальних елементів. Серед джерел тіньової економіки ухилення від оподаткування є лише окремим сегментом, але саме він формує найбільший масив доходів тіньової економіки.

Ухилення від сплати податків тісно пов‘язане з процесами тінізації економіки. Це один з етапів переходу економіки в тінь. Процес тінізації починається з ухилення від сплати податків у сфері легального підприємництва, а завершується переходом у тінь. Через ухилення від сплати податків акумулюються невраховані кошти, за рахунок яких частково або повністю фінансується тіньова економіка. Тінізацію діяльності можна розглядати як напрям ухилень від сплати податків, та обидва процеси – і тінізація, і ухилення від сплати податків мають загальну мету – відхід від оподаткування. Тому можна зробити висновок, що способом протидії тіньовій економіці є попередження ухилень від сплати податків [1, с. 48].

За оцінками експертів, загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник в інших країнах та становить 70–80% від отриманого доходу без урахування навантаження на заробітну плату та собівартість продукції. Це стимулює приховування реальних обсягів економічної діяльності, виведення її у «тінь». Обтяжливість податкової системи України визначається не величиною податкових ставок, а насамперед нерівномірністю податкового навантаження, заплутаністю й нестабільністю податкового законодавства [3, с. 25].

Ухилення від сплати податків спричиняє негативні наслідки як для економіки держави, так і для держави в цілому. При цьому державний бюджет недоотримує кошти, що належать йому, а отже, відбувається обмеження витрат. Наслідком цього є призупинення реалізації деяких державних програм, невиплата заробітної плати працівникам бюджетної сфери тощо, аж до процедури скорочення бюджету. Крім того, ухилення від сплати податків може мати серйозні економічні наслідки у вигляді порушення законів конкуренції.

Одним із головних наслідків тінізації економіки є деформація податкової системи. Вона проявляється у нерівномірності галузевого податкового навантаження і скороченні розходів бюджету. Ухилення від сплати податків приводить до зростання податкового навантаження на законослухняних платників податків. У результаті частина їх іде у «тінь» [5, с. 186].

406

Тіньова економіка має і позитивну роль, яка полягає в тому, що вона створює робочі місця, які не мають можливості існувати в умовах офіційної економіки, а також є засобом виживання та поліпшення умов життя більшості громадян. Соціально-політичними причинами існування тіньової економіки певною мірою є: по-перше, високе податкове навантаження і його нерівномірність; по-друге, низький рівень податкової дисципліни; по-третє, нестабільність політичної ситуації в Україні та низький рівень заробітної плати.

Підсумовуючи зазначене необхідно зауважити, що обмеження масштабів поширення тіньової економіки, може відбутися тільки за умов виваженості, послідовності, рішучості і невідкладності дій відповідних державних структур і населення щодо цього негативного явища в нашому суспільстві.

Отже, податкова система України залишається однією з найгірших у світі, її характеризує високий рівень корупції, складна система адміністрування та велика кількість самих податків. Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводять до збільшення тіньового сектору економіки. Складна система адміністрування є джерелом корупції і не дозволяє пересічному платникові податків виявити, на що саме ідуть сплачені ним гроші.

Список використаних джерел:

1. Сидоренко Т. О. Сутність та ухилення від сплати податків / Т. О. Сидоренко // Гроші, фінанси і кредит. – 2012. – ғ 6. – С. 48–52.

2.Правова природа тіньової економіки: поняття, причини та напрями детінізації / Д. Харко // Вісник Львів. ун-ту, серія юрид. – Вип. 52. – 2012. –

С. 351–357.

3.Савченко В. Ф. Оцінка рівня податкового навантаження в Україні / В. Ф. Савченко, А. Ф. Лось // Економічний часопис – XXI. – 2011. – ғ 9-10. –

С. 25-28.

4.Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки // Економіка України. – 2011. – ғ 8. – С.68-74.

5.Лех Г. Особливості тіньової економіки в Україні / Г. Лех // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 20.9. – С. 186–192.

Валерія Вараниця Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торгівельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРИНЦИПИ СТВОРЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ, ЗМІНИ В ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

Місцеві фінансові ресурси відіграють надзвичайно велику роль, у функціонуванні економіки районів, міст, селиш і т.д. Вони є джерелом фінансування власних повноважень органів місцевого самоврядування для

407

забезпечення життєдіяльності та продуктивного функціонування та розвитку основних галузей господарства – транспорту, будівництва, енергетики. Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Питаннями місцевих фінансів, проблемами формування місцевих бюджетів займалось багато вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків у сфері бюджетування. Серед них: С.Слухач, С.Буковинський, Р.Шепенко,

На сьогодні проблема місцевих бюджетів є досить актуальною, оскількинеобхідність прийняття відповідного закону вже давно супроводжувалась потребою удосконалення бюджетного законодавства в рамках проведення реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади, яка в свою чергу призведе до децентралізація влади і суттєвого розширення повноважень територіальних громад, що передбачає перерозподіл завдань, повноважень і ресурсів на національному, регіональному та місцевому рівнях, підвищення фінансової самостійності місцевих бюджетів, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування [4,с.40].

Є необхідність регулювання бюджетні правовідносини, пов‘язані з впровадженням нової моделі фінансового забезпечення місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин, удосконаленням казначейського обслуговування бюджетних коштів, посиленням відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів, функціонуванням бюджетної системи України.

У кінці 2014 року Верховною радою було внесено законопроект, який вніс зміни у бюджетний кодекс, а саме:

підвищено фінансову самостійність місцевих бюджетів.

створено умови, які повинні стимулювати громади до об'єднання для спроможності через механізм переходу бюджетів об‘єднаних громад на прямі міжбюджетні відносини з державними бюджетом. Передбачено наділення таких громад повноваженнями, рівнозначними повноваженням міст обласного значення, позбавлення права на виконання делегованих державою повноважень органів місцевого самоврядування в селах, селищах, містах районного значення, що не об‘єдналися [2].

розширено наявну дохідну базу місцевих бюджетів. Шляхом передачі з державного бюджету плати за надання адміністративних послуг (крім 50% адміністративного збору за держкеєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), державного мита. Відбулося збільшення відсотка зарахування екологічного податку з 35 до 80 %. За місцевими бюджетами закріпили стабільні джерела – податки на доходи фізичних осіб за новими нормативами (бюджети міст обласного значення, районів – 60 %, обласні бюджети – 15 %, бюджет м. Києва – 40 %) та податок на прибуток підприємств приватного сектору економіки (обласні бюджети – 10 %). Запровадили з 2015 року збір з роздрібного продажу підакцизних товарів

408

(пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти) за ставкою в діапазоні від 2% до 5 % вартості реалізованого товару замість збору за виноградарство, садівництво та хмелярство, який надходитиме до місцевих бюджетів. Також відбулось розширення з 2015 року бази оподаткування податку на нерухомість шляхом включення до оподаткування комерційного (нежитлового) майна[3].

Децентралізація не є ознакою ослаблення центральної влади,навпаки це швидкий, ефективний інструмент покращення якості управління державою і фінансовими потоками. На данний момент ми не можемо повністю оцінити результати цієї реформи уряду, але можемо лише проаналізувати вплив внесених зміну законодавство [5,с.39].

Децентралізація є одним із фундаментальних принципів системи державного управління країни. Біля її витоків лежить гіпотеза теорії менеджменту про те, що звуження кола завдань призводить до підвищення якості їх виконання та покращення результатів роботи. На основі цього припущення центральні уряди розвинених країн намагаються максимально розвантажити себе від локальних функцій, які ефективніше можуть виконувати органи місцевого самоврядування, сконцентрувавшись на реалізації загальнонаціональних завдань.

Отже, надання більшої самостійності органам місцевого самовряддування призведе до реалізації політики децентралізації фінансів, що в свою чергу призведе до зміцнення матеріальної та фінансовоїоснови місцевого самоврядування, збільшення самостійності місцевих бюджетів, встановлення нового механізму бюджетного вирівнювання. Реформи децентралізації також спростять процедуру надання місцевих гарантій та здійснення запозичень від міжнародних фінансових організацій. Одним словом децентралізація, має призвести до посилення відповідальності галузевих міністерств за реалізацію державної політики у відповідній галузі та ефективність використання бюджетних коштів і удосконалення казначейського обслуговування бюджетних коштів та надання можливісті місцевим бюджетам для переходу на банківську форму обслуговування коштів бюджету розвитку місцевих бюджетів та власних надходжень бюджетних установ.

Список використаних джерел:

1.Бюджетний кодекс України : станом на 3 березня 2015 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2015. – 572 с.

2.Бюджетна реформа – крок для децентралізації влади [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.advocat.lg.ua/modules.php?name=News& file=article&sid=410.

3.Закон України про внесення змін до Бюджетного кодексу України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/card/212-19.

4.Макогон В. Бюджетна політика у країнах ЄС/В. Макогон //Вісник КНТЕУ.− 2011.−ғ6.− С.3646.

5.Старостенко Н. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади / Н. Старостенко //Фінанси України. − 2009. − ғ6. − С. 38-45.

409

Світлана Верховод Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРИСУТНІСТЬ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банком з іноземним капіталом вважається банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10% [1, с. 201]. Банківська система України сьогодні відкрита для входження іноземного капіталу, чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки із 100% іноземним капіталом, але обов‘язкова вимога – це мають бути дочірні банки, що діють у правовому полі України.

Притік значного обсягу іноземного капіталу в економіку будь-якої держави є ознакою макроекономічної стабільності, високого рівня довіри інвесторів до політичної влади, проте, допускаючи іноземні банки у вітчизняну банківську систему, потрібно створити сприятливі умови для збереження можливості реальної конкуренції українських банків з іноземними фінансовими установами [2, c.133-135]. Головною метою входження іноземного капіталу є або максимізація доходів, або посилення контролю в країні. При цьому мотиви входження іноземного капіталу в банківську систему країни-реципієнта можуть бути різними (рис. 1) [3, c.149].

Рис. 1. Мотиви входження іноземного капіталу в банківський сектор України

Перспективи та наслідки функціонування іноземного капіталу у вітчизняному банківському секторі неоднозначні, оскільки головною метою

410