зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

зменшується. Так, у порівнянні з 2012-2013 роком, у 2014-2015 спостерігається зменшення кількості банків зі 100% іноземним капіталом. Також збільшується сума зобов‘язань банку, що є наслідком інфляції, негативних політичних та економічних подій в країні.

Тож у довгостроковій перспективі реформування банківського сектору має бути направлене на зниження вартості капіталу для вітчизняних суб‘єктів, забезпечення стійкого економічного розвитку.

Список використаних джерел:

1.Колобов Ю. В. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України / Ю. В. Колобов // Вісник університету банківської справи Національного банку України. – 2011. – ғ 3 (12). – С. 163–169.

2.Осадчий Є. Іноземний капітал у банківській системі: оцінка ефективності / Є. Осадчий, К. Суторміна // Ринок цінних паперів України. –

2012. – ғ9. – С.11-15.

3.Простебі Л. І. Проблеми розвитку банківської системи України та механізм регулювання її діяльності / Л. І. Простебі // Вісник Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. – 2013. – Т. 18. – Вип. 2/1. –

С. 109-112.

4.Офіційне інтернет-представництво Національного банку України. –

Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control

Альона Бережок Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПОДАТОК З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Податки відіграють важливу роль в податковій системі держави, він є основним джерелом надходжень до Держаного бюджету України. Адже дані надходження займають велику частку та поступаються лише податку на додану вартість.

У законодавстві поняття «податок з доходів фізичних осіб» (далі – ПДФО) визначено як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок [3, с.47].

ПДФО у більшості зарубіжних країн відігравав досить суттєву роль не лише, як джерела формування доходу до Державного бюджету, але й як механізму перерозподілу доходів між різними верствами населення. Але така тенденція, на жаль, не спостерігається в Україні [2, с.69].

Виділимо основні тенденції розвитку сфери оподаткування доходів населення у різних країнах:

зменшення податкового навантаження на платників податків, що досягається за рахунок зменшення граничних ставок та прогресивності прибуткового податку;

391

включення системи соціальних зборів і внесків у загальну систему оподаткування, а також орієнтування на демографічну ситуацію в світі, існуючі зміни;

розширення бази оподаткування шляхом усунення розгалуженої системи вирахувань і податкових пільг, але зі збереженням для широких верств населення величини неоподатковуваного доходу, прив‘язаного у різних пропорціях до прожиткового мінімуму [4, с.46].

Щодо України, то в системі оподаткування постійно здійснюються реформації, зміни. Так, в Україні була запроваджена єдина ставка оподаткування доходів громадян. Ця подія мала позитивні наслідки, такі як «спрощення адміністрування», створення умов для зменшення кількості фізичних осіб, які ухиляються від сплати ПДФО та запровадження дієвої системи соціального захисту найбідніших верств населення, забезпечення горизонтальної справедливості оподаткування [2, с.69].

Також запровадження єдиної ставки оподаткування має свої негативні сторони. До них можна віднести те, що через оподаткування прожиткового мінімуму доходів незаможних громадян здійснює високе податкове навантаження на дану верству населення та вищий рівень їх оподаткування порівняно з прибутковим податком з громадян; оподаткування високих і надвисоких доходів громадян за єдиною ставкою та відсутність елемента прогресії на них [3, с.49].

Також змінилася кількість груп платників єдиного податку в Україні. Згідно останніх змін у законодавстві з 6 груп зараз виділяють лише 4. До першої групи відносять платників, які працюють без найманих працівників та дохід яких не перевищує 300 000 грн. в рік. До другої – фізичні особипідприємці (надалі – ФОП), які мають не більше 10 найманих працівників та річний дохід не вищий 1 500 000 грн. Щодо третьої групи, то до цієї категорії віднесемо фізичні та юридичні особи, дохід яких не перевищує 20 000 000 грн. В четверту групу платників єдиного податку входять сільськогосподарські товаровиробники. Порівнявши новий поділ на групи платників єдиного податку, можна зробити такий загальний висновок, що тепер ця інформація стала більш укрупненою, але водночас уточненою. На наш погляд, це позитивна зміна.

Фіскальна ефективність ПДФО, на жаль, в Україні є недостатньо високою. Це відбувається завдяки нерівномірності розподілу податкового навантаження як за шкалою доходів, так і за їхніми джерелами. Ці фактори є взаємозалежними та взаємодоповнюючими, що в підсумку призводить не лише до значних втрат фіскальної ефективності ПДФО, а і порушення фундаментального принципу принципу оподаткування – рівності і справедливості [5, с.37].

Отже, для реалізації справедливого оподаткування виступає процес легалізації доходів фізичних осіб. Залучення до оподаткування прихованих доходів у подальшому дозволить розширити кількісний вимірник об‘єкта оподаткування та реалізувати спрямованість механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб. Тому для України є доцільним

392

використання зарубіжного досвіду: врахування сімейного стану, кількість працюючих у сім‘ї, наявність дітей та утриманців та інше [1, с.75].

У наші дні все частіше підіймається питання «повернення до прогресивної шкали оподаткування доходів», обговорюється питання щодо відмови від перерозподільних властивостей індивідуального (персонального) прибуткового податку, хоча саме подібну практику ми сьогодні спостерігаємо в масовому порядку в більшості зарубіжних країн [4, с. 53].

Також одним з «болючих питань» для суспільства є питання розміру загальної податкової соціальної пільги. Прив‘язавши до величини прожиткового мінімуму, зменшеного на суму утриманих із заробітної плати податків та обов‘язкових внесків до цільових фондів.

Взагалі право на податкову соціальну пільгу має кожен платник податку, розмір доходу яких не перевищує граничного доходу, що дорівнює

1710 грн.

Також розмір податкової соціальної пільги залежить від кількості дітей, граничного доходу, прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 число звітного року.

Тож встановлення податкової соціальної пільги має багато факторів, які впливають на її наявність та визначення розміру.

Аналогічно цікавим є питання щодо відмови від обмеження права платників податку на застосування податкової соціальної пільги при перевищенні їхніми доходами штучної величини, визначеної як добуток суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Отже, для ефективного функціонування як загалом економіки, так і податкової та бюджетної системи необхідно звертати значну увагу на податки. Так як значну частку серед податків займає ПДФО, то науковці та фахівці повинні детально вивчати світовий досвід оподаткування доходів населення та, зважаючи на це, адаптувати податкову систему України до загальних тенденцій світової системи оподаткування.

Україна робить кроки щодо покращення податкового клімату в країні, зміцнення податкової системи. Так була введена єдина ставка оподаткування. Згідно з останніми змінами в законі, зменшилася кількість груп платників. З однієї сторони це є позитивним, так як норми стали більш чіткими, а з іншої

– більша кількість фізичних осіб з різними доходами, умовами праці будуть прирівнюватися до однієї категорії. Що з боку платників податків є несправедливим.

Список використаних джерел:

1.Іщенко В. В. Ретроспективний аналіз оподаткування доходів в Україні

/В. В. Іщенко // Економіка та держава. – 2010. – ғ8. – С. 73-76.

2.Левченко Н. М. Оптимізація податкового навантаження на доходи громадян/ Н. М. Левченко // Інвестиції: практика та досвід. – 2012. – ғ19. –

С. 67-70.

3.Рябчук О. Г. Вплив податкових інструментів на рівень доходів населення та напрями їх використання / О. Г. Рябчук // Інвестиції: практика та досвід. – 2012. – ғ8. – С. 47-50.

393

4. Швабій К. І. Міжнародний досвід реформ у сфері оподаткування доходів населення / К. І. Швабій // Економіка України. – 2010. – ғ6. – С. 43-54.

5. Швабій К. І. Фінансова ефективність податку на доходи фізичних осіб / К. І. Швабій // Фінанси України. – 2012. – ғ3. – С. 31-37.

Аліна Булаєнко Науковий керівник: Тарасова І.І., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПАТ «УКРТЕЛЕКОМ», ШЛЯХИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ

У сучасних умовах господарювання аналіз фінансового стану – необхідна складова процесу управління підприємством. Головним напрямком його практичної реалізації є виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства, визначення перспектив його розвитку.

Аналіз економічної літератури свідчить про наявність різноманітних тлумачень сутності фінансового стану та визначень фінансового стану, фінансового положення підприємства, про відсутність єдиної думки щодо групування та способу обчислення показників оцінки фінансового стану, саме тому віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених, слід відзначити, що проблема пошуку нових шляхів удосконалення фінансової діяльності підприємства в умовах стрімких ринкових перетворень потребує подальшого науково-практичного дослідження.

У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення змісту поняття «фінансовий стан підприємства», тож доцільно навести визначення, яке сформулював автор Поддєрьогін А.М., з його точки зору фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [3, с. 258].

ПАТ «Укртелеком» одна з найбільших компаній України, яка надає повний спектр телекомунікаційних послуг в усіх регіонах країни.

Аналізуючи майновий стан підприємства за період 2012-2014 рр. можна робити наступні висновки: коефіцієнт зносу основних засобів, який характеризує стан та ступінь зносу, мав тенденцію до зростання. Це явище є негативним, так як характеризує погіршення матеріально-технічної бази підприємства. Коефіцієнт оновлення основних фондів основного виду діяльності на протязі трьох років мав тенденцію до незначних змін. У 2012

394

році він знизився з 0,04 до 0,02, але вже у 2013 році він знову виріс до 0,04. Негативним є те, що у 2014 році коефіцієнт вибуття перевищує коефіцієнт оновлення основних засобів і показує, що кількість вибулих основних фондів перевищують кількість введених [1, c. 69-70].

Слід розглянути також деякі важливі показники рентабельності, що застосовуються в світовій практиці, а це коефіцієнт прибутковості – він показує, який чистий прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство. Зміну коефіцієнту прибутковості ПАТ «Укртелеком» за три роки розраховано у табл. 1.

Отже, з табл. 1 коефіцієнт збитковості для підприємства в 2012 році склав 0,038 (3,8 %). Це означає, що після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається 3,8 коп. збитку від кожної гривні продажу. З табл. 1 видно, що в 2013 та 2014 роках коефіцієнт став прибутковим, а саме у 2013 році становив 3,2 коп. на гривню, а у 2014 році – 4.6 коп. на гривню, тобто тенденція зросту. Перш ніж розглянути другий коефіцієнт рентабельності – прибуток на активи, варто розглянути такі показники, як коефіцієнт оборотності активів та окупність витрат (табл. 2).

Дані цієї таблиці свідчать про невелике підвищення оборотності активів підприємства в 2012 році порівняно з 2013 та 2014 роками, але коефіцієнт оборотності менше 2 свідчить про низьку оборотність активів та неефективне їх використання.

Проаналізувавши загальний фінансовий стан ПАТ«Укртелеком» можна виділити деякі причини погіршення фінансового стану. Власне основна причина це збиткова діяльність підприємства – усі інші є похідними та пов‘язаними. Збитки маютьзначний вплив на власний капітал, не дають можливості здійснюватикапітальні інвестиції,

395

вимагають залучення короткострокових кредитів. ПАТ «Укртелеком» у 2012-2014 рр. працювало збитково. Це вимагає активних дій від керівництва підприємства. Досягнення прибутковості відбувається шляхом збільшення обсягів продажу та зниженням витрат. В свою чергу збільшення обсягу продажу передбачається шляхом стимулювання попиту на продукцію підприємства [2, c. 99-105].

По-друге зниження собівартості продукції – дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливо за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних витрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

Збільшення обсягів продажу можливо за рахунок розширення збутової мережі, а саме за рахунок регіональних представництв та місцевих дилерів, які стимулюють потенційних покупців зробити вибір на користь продукції підприємства; широка збутова мережа та активна реклама суттєво максимізують прибутковість підприємства [4, c.183].

Одним із найважливіших шляхів є випуск нових конкурентноспроможних видів продукції, які б зацікавили та пробудили інтерес споживачів, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства, за умов, що технічний прогрес вимагає постійного оновлення асортименту продукції, що збільшує обсяги продажу, але одночасно вимагає додаткових витрат на закупівлю устаткування, ноу-хау; фінансування подібних витрат можливе або за рахунок довгострокових кредитів (що в нинішніх умовах здійснити надзвичайно важко), або за рахунок скорочення (в першу чергу надлишкових) виробничих потужностей, що зумовлює додаткові надходження та скорочення постійних витрат.

Що стосується зменшення витрат виробництва, то існують певнішляхи вирішення цієї проблеми. Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудовихта матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці.Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Список використаних джерел:

1.Бутко А. Д. Щодо питання управління власним капіталом підприємстваА. Д. Бутко, А. М. Пташник // Вісник Львівської комерційної академії. – 2011. – Вип. 35. – С. 69-73.

2.Котляр, М.Л. Аналіз фінансового стану підприємства /М.Л. Котляр // Фінанси України. – 2004. – ғ 5. – С.99-105.

396

3. Поддєрьогін А. М. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. / А. М. Поддєрьогін. – К. : КНЕУ, 2005. – 535 с.

4. Москаленко, В.П. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства як основа для діагностики його банкрутства / В.П. Москаленко, // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – ғ 6.

С. 180-192.

Аліна Булаєнко Науковий керівник: Чернійчук Н. Ю., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РЕОРГАНІЗАЦІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ НАПРЯМ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реорганізації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого – через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Тема реорганізації дуже актуальна на сьогодні. Кожен день ми чуємо про злиття підприємств, поглинання одних підприємств іншими, зміни форм власності. Все це – форми реорганізації.

Реорганізація підприємства полягає в тому, що права та обов‘язки підприємства, що реорганізують переходять до інших підприємств у порядку універсального правоприємства. До правонаступника може перейти увесь комплекс прав та обов'язків підприємства, що реорганізують або їх частина. У більшості випадків реорганізація відбувається добровільно за рішенням трудового колективу.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, форм власності, організаційно-правових форм, управління ним, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва [3, c. 3].

Метою проведення реорганізації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.

397

Упроцесі реорганізації може бути задіяний один або кілька суб‘єктів господарювання. Реорганізація підприємства проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства, за рішенням власників, а у деяких випадках за рішенням власників та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду [4, с. 87].

Ключовим документом, який складається під час реорганізації підприємств, є передатний або роздільний баланс. Необхідною передумовою реорганізації суб‘єктів господарювання є відповідне рішення власників, яке приймається після детального економіко-правового обґрунтування менеджментом підприємства доцільності такої операції.

Основним документом, який визначає права та обов‘язки сторін у ході реорганізації і має забезпечувати оперативне її проведення та безперебійну роботу підприємств, є угода про умови проведення реорганізації. У результаті реорганізації підприємства виникає необхідність

ускасуванні державної реєстрації одних суб‘єктів господарювання і реєстрації або перереєстрації інших [4, с. 89].

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих випадках з метою запобігання монополізації ринків такі види реорганізації, як злиття, поглинання, приєднання, можуть бути здійснені лише за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України (АКУ). У разі, якщо у процесі реорганізації задіяне акціонерне товариство, то, здійснюючи цей процес, слід дотримуватися відповідних положень і рекомендацій Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, зокрема Положення про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їх емісію при реорганізації товариства.

Відкриті акціонерні товариства, що формуються в результаті реорганізації шляхом злиття, поділу, виділення та перетворення, а також товариства, до яких здійснюється приєднання, зобов‘язані зареєструвати інформацію про емісію акцій. До основних форм реорганізації, результатом яких є укрупнення підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, вже функціонуючого підприємства, а також придбання підприємства [1, с. 6-8].

Укрупнення підприємств здійснюється за наявності економічної вигоди для всіх учасників реорганізації. В антимонопольних законодавствах більшості країн розрізняють горизонтальне злиття, вертикальне та діагональне. Горизонтальне укрупнення – це об‘єднання двох або більше підприємств, які виробляють однаковий тип товару чи надають однакові послуги. Вертикальне укрупнення – це об‘єднання одного підприємства з його постачальником сировини чи споживачем продукції. Діагональне укрупнення – це об‘єднання суб‘єктів господарювання різних галузей і видів діяльності [2, с. 83-85].

Уряді нормативних актів можна зустріти різні підходи до визначення понять «злиття» та «приєднання». Згідно з П(С)БО під злиттям слід

398

розуміти об‘єднання підприємств у результаті якого власник підприємств, що об‘єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об‘єднаних підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків і вигід від об‘єднання. Приєднання означає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів до іншого підприємства.

Перш ніж розпочинати практичну роботу щодо реорганізації, необхідно одержати дозвіл на злиття Антимонопольного комітету. Якщо при злитті деякі учасники підприємств виявлять бажання вийти зі складу засновників, то даний вихід доцільно оформити до моменту підписання передатного балансу, який у даному разі складається з урахуванням змін у розмірі статутного капіталу та активів.У разі приєднання виникає необхідність у збільшенні статутного капіталу підприємства, до якого здійснюється приєднання [3, с. 2-3].

Одна із найскладніших фінансових проблем, яка виникає під час злиття чи приєднання підприємств, полягає у правильному визначенні пропорцій обміну корпоративних прав у статутному капіталі підприємств, що реорганізуються, на акції або частки в статутному капіталі підприємства-правонаступника. Необхідним елементом злиття чи приєднання є складання передатного балансу.

Витрати, пов‘язані із злиттям та приєднанням підприємств, визнаються витратами того періоду, протягом якого вони були здійснені. Підприємство-правонаступник відображає активи, зобов‘язання та власний капітал об‘єднаного підприємства за їх балансовою вартістю. Важливим є те, що внутрішня заборгованість та результати операцій між об‘єднаними підприємствами виключаються при складанні фінансової звітності

які мають невикористані резерви системи управління, і підприємствам на яких наступає фінансова криза із-за загрози втрати керування над ним (коли система керування не відповідає виробничим можливостям).

Список використаних джерел:

1.Акціонерне право: Навч. посібник/ О.М. Вінник, В.С. Щербина. – К.:

КНЕУ, 2000. – С. 6-8.

2.Карбовник О.І. Шляхи фінансування акціонерних товариств в Україні.// Фінанси України.– 2002.– ғ5.– С. 82-85.

3.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку з «Звіт про фінансові результати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від

31.03.99р. ғ87// Вісник України, 2002.

4.Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб‘єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 87-93.

399

Євгеній Бурка Науковий керівник: Яріш О.В., к.е.н., доц.

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

СУЧАСНИЙ СТАН БІРЖОВОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ

Біржовий ринок цінних паперів відіграє важливу роль в економіці України, адже він є невід‘ємним та важливим елементом фінансової системи ринкової економіки. Тому створення ефективного та дієвого організованого фондового ринку є важливим етапом завершення трансформації вітчизняної економіки.

Дослідженню проблем розвитку фондового ринку України та його значення для економічного зростання країни приділяється значна увага як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Серед вітчизняних науковців, які займаються дослідженням цієї проблеми, слід виділити таких авторів, як В.М. Лютого, С.В. Онишко, В.П. Унинець-Ходаківську, В.М. Шелудько.

Метою роботи єаналіз сучасного стану вітчизняного біржового ринку цінних паперів та визначення його впливу на інвестиційно-економічні процеси в Україні. Відомо, що обіг цінних паперів на біржовому ринку має істотне значення для функціонування фондового ринку в цілому. Саме на організованому фондовому ринку забезпечується висока концентрація попиту і пропозиції в єдиному місці, встановлюється найбільш об‘єктивна система цін на окремі фінансові інструменти і послуги, проводиться перевірка фінансового стану емітента головних видів цінних паперів, які допускаються до торгів. Процедура торгів має відкритий характер, гарантується виконання укладених угод. Однак біржовий ринок цінних паперів має і деякі слабкі сторони:

–коло фінансових інструментів, які реалізуються на ньому, обмежене;

–ринок жорсткіше регулюється державою, що знижує його гнучкість;

–виконання всіх нормативно-правових актів щодо його функціонування збільшує затрати на здійснення операцій купівлі-продажу.

Станом на 31.12.2014 року в Україні зареєстровано 10 фондових бірж [2], проте в сучасних умовах у біржовому обігу перебуває незначна частина всіх цінних паперів (рис.1.)

В той же час варто зауважити, що на фоні складної політичної і економічної ситуації в Україні протягом 2010-2014 років спостерігалася досить висока активність біржового ринку в Україні, про що свідчать зростаючі показники обсягу біржової торгівлі цінними паперами.

Так, за результатами торгів на організаторах торгівлі обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами у 2011 році становив 235,44 млрд грн, що більше майже у 2 рази (або на 104,15 млрд грн) за обсяг торгів у 2010 році.

400