зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Узагальнивши наведені складові, доцільно визначити критерії, за якими замовник аудиторських послуг обґрунтовує якість їх надання, а саме:

-максимальна точність, обґрунтованість аудиторських висновків та консультацій;

-встановлення аудиторами максимальної кількості помилок чи будьяких інших невідповідностей, викривлень тощо;

-унеможливлення (після аудиторської перевірки) накладення на суб‘єкта господарювання штрафних санкцій з боку фіскальних органів;

-виявлення фактів шахрайства з боку персоналу;

-повна конфіденційність щодо виявлених недоліків або невідповідностей у роботі замовника та його управлінського персоналу, захист інтересів замовника в судових органах тощо [3, с. 238].

Система контролю якості аудиторських послуг в Україні формується Аудиторською палатою України і містить у собі регулярну звітність суб'єктів аудиторської діяльності за затвердженою АПУ формою, моніторинг з питань якості аудиторських послуг, перевірки якості аудиторських послуг, додаткові процедури із забезпечення контролю якості та дисциплінарні заходи за наслідками контролю. Фактично система контролю якості нині побудована таким чином, що, відповідно до Положення про зовнішні перевірки, зовнішні контролери переважно перевіряють лише документальне підтвердження власне процесу здійснення аудиторських послуг, а не якісне наповнення результату від їх надання.

Для порівняння в усіх країнах Європи існують спеціальні інституції, які на постійній основі здійснюють моніторинг роботи аудиторських фірм (аудиторів). Існує навіть практика, коли до перевірок аудиторських фірм залучають на платній основі «волонтерів» – досвідчених фахівців з аудиту, які здійснюють перевірки. Подібні системи контролю за якістю аудиторських послуг існують у Великій Британії, Ірландії, Іспанії, Швеції та Швейцарії.

Загалом, у світі відомо кілька моделей побудови системи нагляду за якістю роботи аудитора:

нагляд здійснює приватна суспільна організація за дорученням держави. Прикладом є Комітет з нагляду за звітністю публічних компаній (РСАОВ), який діє у США.

нагляд здійснює державний орган, який є елементом фінансової інституції, та контролює роботу біржових структур (Австралія, Нідерланди, Італія).

змішана модель, яка застосована в Німеччині, передбачає, що існуюча суспільна організація аудиторів, Аудиторська палата, і надалі здійснює нагляд за професією, однак Аудиторську палату контролює незалежний державний орган – АПАК [2, c.262].

Таким чином, контроль якості є важливим елементом надання висококваліфікованої аудиторської перевірки. Для подальшого функціонування ринку аудиторських послуг повинна бути створена система забезпечення якості, яка розглядається як реалізація сукупності елементів регулювання аудиторської діяльності: системи професійних стандартів

381

аудиту, зовнішнього та внутрішнього контролю якості, сертифікації і підвищення кваліфікації аудиторів та нормативно-правового регулювання. Створення ефективної системи контролю якості аудиторських послуг сприятиме підвищенню конкурентоспроможності суб‘єктів господарювання та забезпечить розвиток ринку аудиторських послуг в цілому.

Список використаних джерел:

4.Махоніна К.Д. Проблеми контролю якості аудиторських послуг і шляхи їх вирішення/ К.Д. Махоніна //Управління розвитком. – 2011. –

ғ2(99). – С.73-78

5.Дорош Н. І. Контроль якості ринку аудиторських послуг в Україні та за кордоном/ Н. І. Дорош // Університетські наукові записки. –

2011. - ғ 3(23). – С.264-271

6.Василюк М. М. Теорія якості в сучасній аудиторській практиці / М. М. Василюк // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2014. -

ғ1(42). – С.235-239.

Інеса Яценко Науковий керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ОБЛІКУ РЕЗЕРВНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

В умовах економічної кризи власний капітал є запорукою захисту підприємства від несприятливих коливань на зовнішньому ринку. Власний капітал підприємства складається зі статутного, додаткового та резервного капіталів, а також нерозподіленого прибутку. Велична власного капіталу залежить від внесків учасників, результатів господарської діяльності підприємства в частині одержаної суми прибутку та його розподілу, а також деякою мірою залежить від організаційно-правової форми підприємства.

Необхідність та особливості створення резервного капіталу в акціонерних товариствах розглядаються в роботі І.В. Каплі; питання бухгалтерського обліку та внутрішньогосподарського контролю процесу резервування на великих промислових підприємствах розглянуто М.О. Козловою; можливі види резервів розглянули В.Д. Зелікман, В.О. Богомолова та інші автори. Однак ряд питань залишаються нерозкритими до кінця, і зокрема, створення та облік резервного капіталу на середніх та малих підприємствах, для яких не встановлено мінімальних розмірів та обов‘язковість створення цього виду капіталу.

Резервний капітал поряд з нерозподіленим прибутком є складовими власного капіталу. Однак якщо прибуток утворюється в результаті господарської діяльності підприємства, то резервний капітал створюється відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок саме нерозподіленого прибутку підприємства згідно з Методичними рекомендаціями щодо заповнення форм фінансової звітності [4]. Створення

382

резервного капіталу не впливає на загальну величину власного капіталу, а лише на зміну його структури. Тоді постає питання, чи необхідно створювати резервний капітал, якщо прибуток, одержаний після всіх обов‘язкових відрахувань, все одно залишається у розпорядженні підприємства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів.

Розглянемо відмінності у створенні та використанні нерозподіленого прибутку та резервного капіталу. Відповідно до Цивільного кодексу України прибуток суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Порядок використання прибутку суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів [3]. Тобто, на вимогу власників підприємства, весь прибуток звітного періоду може бути скерований на виплату дивідендів, не залишаючи коштів на подальший розвиток чи розширення діяльності підприємства, або можливого покриття майбутніх збитків, якщо інше не передбачене законодавством чи статутними документами.

Відсутність деталізованої інформації щодо частини власного капіталу підприємства, яка має бути спрямована на формування резервного капіталу дає свободу власникам підприємства. Під резервним капіталом відповідно до національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку ғ1 ―Загальні вимоги до фінансової звітності‖ розуміється сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Цей резервний капітал призначений для покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів на випадок ліквідації підприємства [2].

На сьогодні облік резервного капіталу ведеться на рахунку 43 ―Резервний капітал‖, на якому узагальнюється інформація про стан та рух резервних коштів підприємства. Однак інформація щодо того, на які потреби керівництвом підприємства планується використання коштів з резервного капіталу, враховується тільки в аналітичному обліку і у фінансовій звітності підприємства не відображається.

Для надання як керівництву підприємства, так і зовнішнім користувачам фінансової звітності можливості відстеження руху резервних коштів з метою детального аналізу власного капіталу підприємства було б доцільно розділити резервний капітал за типами з веденням обліку його складових на окремих субрахунках та відображенні отриманої інформації в примітках до фінансової звітності.

У складі резервного капіталу, відповідно до цілей його використання доцільно виділити окремі субрахунки: 431 «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями» та 432 «Резерв на інші виплати». Виділення окремого субрахунку 431 «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями», на нашу думку, є доцільним, оскільки розмір дивідендів за цим видом акцій не залежить від результатів господарської діяльності

383

підприємства. Акціонерне товариство виплачує дивіденди за привілейованими акціями в установленому статутом розмірі. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства. Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями в складі загального резервного капіталу доцільно створювати щорічно в розмірі суми дивідендів, які необхідно сплатити за цим видом акцій. Використання іншої частини резервного капіталу забезпечить підприємство від негативних наслідків можливих збитків у майбутньому.

Створення резервного капіталу та інших резервів передбачається також законодавством зарубіжних країн: Великобританії, Естонії, Польщі, Росії, США, Франції та інших. У Німеччині встановлена мінімальна межа сукупного обсягу резервів: капітальних і тих, що створені за рахунок прибутку. Згідно із Законом про акціонерні товариства німецьким підприємствам для формування обов‘язкових резервів слід спрямовувати двадцяту частину чистого прибутку. Такі відрахування потрібно здійснювати, поки обсяг сукупних резервів не досягне 10 % номінального капіталу товариства. Аналогічний порядок формування резервів діє у Швейцарії, з однією відмінністю, що мінімальний розмір обов‘язкових резервів становить 20% номінального капіталу [1, с. 301]. Тобто щорічні мінімальні відрахування, встановлені законодавством цих країн, відповідають нормам, що діють в Україні.

Одним з видів резервів, які використовуються в обліку власного капіталу в зарубіжних країнах (Польща, Естонія), є резерв на переоцінку активів та резерв на прострочену дебіторську заборгованість та сумнівні борги. Крім резерву на переоцінку активів, пропонується створювати резерв з прискореної амортизації та відображати їх на додаткових субрахунках рахунку 43 «Резервний капітал». Однак економічний зміст цих видів резервів вже відображається на рахунках бухгалтерського обліку, зокрема, резерв на переоцінку активів – на субрахунку 423 «Дооцінка активів», резерв на прострочену дебіторську заборгованість та сумнівні борги – на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів», нарахування ж амортизації, зокрема і прискореної, за бухгалтерськими методами відбувається на рахунку 13 «Знос (амортизація) необоротних активів».

Таким чином, сьогодні на практиці доволі незначна частина підприємств створює резервний капітал, що проявляється певним нерозумінням власників ролі резервного капіталу в управлінні активами підприємства. При отриманні збитків такі підприємства позбавляються своєрідного «буфера», що зменшував би їх негативний вплив. Розмір резервного капіталу необхідно коригувати, враховуючи інфляційні процеси, а також не обмежуватися законодавчо встановленим рівнем резервного капіталу, а розраховувати його із можливих реальних потреб. Надалі залишаються не вирішеними до кінця питання, що стосуються розміру та складових резервного капіталу під різні події, а також потреби та визначення величини резервного капіталу для

384

підприємств, стосовно яких законодавчо не визначена обов‘язковість створення такого капіталу. Ці питання можуть стати предметом подальших наукових досліджень.

Список використаних джерел:

1.Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 ―Облік і аудит‖. – Ж: ПП ―Рута‖, 2011. – 544 с.

2.Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: затверджено наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 р. ғ 73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 р. ғ 336/22868

3.Цивільний кодекс України 16.01.2003 ғ 435-IV

4.Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності

:затв. наказом Міністерства фінансів України : від 28.03.2013 р. ғ 433

385

є відносно стабільним, попри коливання в економічному циклі, і, якщо він буде правильно побудований, то адмініструвати його буде неважко, потрібно буде лише чітко визначити інституційні вимоги до запровадження цього податку.

Також Законом ғ 71 від 28.12.2014 скасовано збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, фіксований сільськогосподарський податок трансформовано в єдиний податок (виділено в окрему четверту групу), введено третю групу платників єдиного податку - юридичних осіб взамін четвертої та шостої груп [3].

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Кодексу сільські, селищні і міські ради у межах повноважень та з урахуванням граничних розмірів ставок встановлюють своїми рішеннями місцеві податки і збори, які є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Оскільки плату за землю віднесено до місцевих податків і зборів, місцеві ради на виконання вимог чинного законодавства повинні прийняти рішення про встановлення податку на майно в частині плати за землю і, зокрема, визначити ставки земельного податку та перелік пільг зі сплати податку [2].

Також, з 1 січня 2015 року відповідно до Закону України ғ 71 від 28.12.2014 запроваджено акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти та інше паливо) у розмірі 5% та одночасно скасовано збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства

Платниками цього податку є суб‘єкти роздрібної торгівлі, які реалізують безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб‘єктах господарювання громадського харчування, такі підакцизні товари: пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну, товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу, зокрема нафтопродукти, насамперед бензин та дизельне пальне, паливо моторне альтернативне, біодизель, скраплений газ тощо [3].

Щодо транспортного податку, то його платниками є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Кодексу є об'єктами оподаткування.

Об‘єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Проте з цього приводу містяться певні недоліки та суперечності, що потребують доопрацювання.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування, а базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року [3].

Платники податку – юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають

387

контролюючому органу за місцем реєстрації об'єкта оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Сплачується податок юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації

Розглядаючи нововведення щодо місцевих зборів, зазначимо, що рішення про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору, прийняті органами місцевого самоврядування до 2015 року, є чинними і обов‘язкового перегляду не потребують, оскільки норми Кодексу, що регламентують порядок справляння цих зборів, не змінювались.

Слід наголосити, що місцевим радам необхідно невідкладно прийняти рішення про скасування збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, оскільки відповідно до Закону ғ71 від 28.12.2014 з 1 січня 2015 року такий місцевий збір не справляється [3].

Отже, запровадженні нововведення до Податкового кодексу України, покликані збільшити податкові доходи до державного бюджети, що сприяло б покращенню економічної ситуації в Україні. Провідну роль у реалізації цього механізму відіграють місцеві податки до відповідних бюджетів. Підходи щодо удосконалення оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, дадуть змогу, по-перше, розширити коло платників податку, дотримуючись принципу рівності та справедливості оподаткування, по-друге, збільшити надходження коштів до місцевих бюджетів, по-третє, покращити фінансування суспільних потреб територіальних громад, почетверте, попередити ухилення від оподаткування об‘єктів нерухомості.

Список використаних джерел:

1.Кузьменко О. А. Державна політика у сфері регулювання міжбюджетних відносин // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. –

ғ1. – С.71–77.

2.Інформаційне агентство «Ліга:Закон». [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DFS00358.html.

3.Офіційний портал Державної фіскальної служби України.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi- zmini-2015/informatsiya/63482.html.

Альона Бережок Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

У наші дні банківська система є дуже важливою складовою економічної системи держави. Для виявлення наявних проблем банківської системи України охарактеризуємо загальний стан банківської системи України [1].

388

Світова фінансово-економічна криза та перші роки посткризового відновлення вітчизняної економіки черговий раз поставили питання про скорочення кількості банків в Україні, їх укрупнення, оптимізацію діяльності, дефіцитності інших кредитно-фінансових інститутів та нерозвиненості банківського та фондового сегментів фінансового ринку [3].

Кількість банків у останні роки постійно зменшувалися, окрім 2014 року. Динаміку загальних показників покажемо у таблиці 1 [4].

Таблиця 1

Загальні показники, що характеризують структуру банківської системи України, 2009-2015р.р.

Джерело: [5] Проаналізувавши загальні показники, що характеризують структуру

банківської системи України можна зробити певні висновки щодо стану банківської системи України. Так, показник кількості банків має загальну тенденцію до зменшення, окрім 2013 року. Особливу увагу, на нашу думку, слід звернути на останні два показники. У січні 2015 року кількість банків, які мають банківську ліцензію, відносно 2014 року, скоротилися на 17. А у березні – ще на 12. Це є відбраженням негативної економічної ситуації в країні, так як багато банків не може забезпечити нормальне функціонування свого банку.

Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків в Україні має тенденцію до збільшення у період 2009-2011р.р., а от наступні періоди характеризуються зменшенням цього показника. Це також є проблемою для сучасної економічної системи України, оскільки свідчить про те, що іноземні інвестори намагаються вивести свої грошові ресурси з економіки України [2].

Далі розглянемо структуру та показники активів банків України у 20122014 роках (табл. 2) [4].

Таблиця 2

Динаміка обсягу та структури активів банків України в 2012-2014 рр.

389

Найбільшу частку в структурі займає кредитний портфель. Частка високоліквідних активів у 2013 році «зробила серйозний скачок», а в 2014 році цей показник знову зменшився. Кредитний портфель, навпаки, у 2013 році зменшився, а в 2014 році різко зріс. Тобто немає чіткої стабільної динаміки.

Для повної оцінки ситуації розглянемо також пасиви банків України

(рис. 1).

Серед пасивів суттєву частку займають зобов‘язання банку. Їх частка з кожним роком постійно збільшується.

Відтак, можна зазначити, що якість ресурсної бази та активів банків України є досить низькою, що посилює їх чутливість до кризових і посткризових проявів, послаблює стан операційного середовища. Дані табл. 3 відображають динаміку зміни результатів діяльності банків України впродовж 2012-2015 років [4].

Рис. 1. Динаміка обсягу та складу пасивів банків України,

2012-2015рр.

Отже, на сьогодні актуальними є вирішення проблем банківської системи України, продовження процесів реорганізації та ліквідації неплатоспроможних установ, подовження подальшої капіталізації банків. Адже кількість банків та участь в них іноземного капіталу в останні роки

390