зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

дається об‘єктивна оцінка його фінансового стану та фінансових результатів, змін в активах, власному капіталі і зобов‘язаннях, обгунтовується стратегія і тактика розвитку, уточнюються плани та управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються фінансові резерви та вивчаються шляхи їх мобілізації..

Господарська діяльність підприємств, як і інші явища суспільного життя, потребує систематичного вивчення для успішного й ефективного управління нею. Одним із способів вивчення діяльності є аналіз. Термін «аналіз» іншомовного походження (від гр. analysis) і означає «розділяти», «розчленовувати». Щодо фінансового аналізу — це вичленовування окремих показників господарської діяльності із загальних складових для наступного їх вивчення [1, c.53].

Дослідженнями найважливіших питань сучасного фінансового стану підприємства займається багато вчених, такі як, Митрофанов Г.В., Кравченко Г.О., Барабаш Н.С., Гордієнко П.Л., Большакова О.Ю. та інші.

Метою дослідження є розкриття суті та обґрунтування змісту фінансового аналізу як передумови і складової прийняття управлінських рішень.

Відомо, що інформаційна система управління включає всі види обліку, які створюють масив управлінської інформації, котрий характеризує стан системи, що управляється, та виконання управлінських рішень. Уся управлінська інформація аналізується, і відповідно до результатів аналізу готуються проекти управлінських рішень, які передаються в систему управління.

У системі, що управляє, проекти управлінських рішень разом з іншою інформацією використовуються відповідно до загальних функцій управління для формулювання управлінських рішень, які передаються на об‘єкт управління (систему, що управляється).

В об‘єкті управління управлінські рішення передаються у відповідні підрозділи та забезпечується контроль за їх виконанням. Щодо всіх операцій, які здійснюються в підрозділах, формується відповідна первинна інформація, котра в порядку зворотного зв‘язку направляється в інформаційну систему управління.

Огляд циклу управління підприємством показує, що фінансовий аналіз займає важливе місце в інформаційній підсистемі управління для фінансового обґрунтування управлінських рішень і контролю за їх виконанням.

Метою управлінської діяльності є знаходження таких форм, методів, засобів та інструментів прийняття рішень, які б сприяли досягненню оптимального результату в конкретних умовах.

Раціональна технологія прийняття і реалізації управлінського рішення передбачає такі етапи: підготовку, прийняття, реалізацію рішення.

1. Етап підготовки - проведення фінансового аналізу ситуації на мікро- і макрорівні; охоплює пошук, накопичення, опрацювання інформації, виявлення і формулювання проблем, що потребують вирішення та ретельного вивчення чинників, що їх обумовили.

331

2.Етап прийняття- охоплює розроблення й оцінювання альтернативних рішень, визначення критеріїв вибору оптимального рішення, вибір і прийняття рішення. У межах існуючих ресурсних чи інституційних обмежень

зрозроблених рішень вибирають те, що відповідає обумовленим критеріям вирішення проблеми.

3.Етап реалізації - передбачає розроблення заходів для конкретизації рішення і доведення його до виконавців; здійснення контролю за його виконанням; внесення необхідних коректив; оцінювання результату, отриманого внаслідок реалізації рішення.

Реалізація управлінських рішень - важлива ланка технології управління. Поки рішення не втілене у життя - це не рішення, а лише наміри. Потрібна велика організаторська робота, щоб досягти його реалізації. Часто справа ускладнюється тим, що люди своєю діяльністю можуть вносити суттєві корективи у початковий варіант рішення (поліпшувати його або погіршувати), і здебільшого це викликає додаткові «шуми» в системі, які потрібно долати. Тому в технологічному ланцюзі управлінських операцій, спрямованих на розв'язання проблем, складним і відповідальним є етап виконання прийнятих рішень.

Також після розгляду етапів прийняття управлінських рішень можна проаналізувати аналітичну схему процесу прийняття рішень, за слідуючим алгоритмом:

1.формування завдання;

2.формування мети розв‘язання проблемної ситуації;

3.вироблення та виявлення альтернатив досягнення мети;

4.характеристика можливого стану зовнішнього економічного середовища;

5.виявлення можливих результатів дії;

6.характеристика та оцінка результатів реалізації альтернатив у конкретних умовах зовнішнього економічного середовища;

7.добір критеріїв оцінки відповідності результатів дії поставленій меті;

8.оцінка очікуваного ефекту;

9.порівняння окремих альтернатив за очікуваним ефектом і вибір найкращої;

10.прийняття рішення [2, c.130].

Вивчення етапів, схем, способів прийняття управлінських рішень свідчить, що фінансовий аналіз займає суттєве місце в забезпеченні виконання чи не найважливішої вимоги до управлінських рішень - наукового обґрунтування варіантів таких рішень, досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат ресурсів.

Насамкінець можна назвати ті фактори, які впливають на процес прийняття управлінських рішень:

1.особисті якості керівника;

2.поведінка керівника;

3.середовище прийняття рішень (визначеність та ризик);

4.інформаційні обмеження (зростання витрат на отримання додаткової інформації);

332

5.взаємозалежність рішень;

6.готовність до можливих негативних наслідків;

7.можливість застосування сучасних технічних засобів;

8.наявність ефективних комунікацій;

9.відповідність структури управління цілям та місії організації;

10.процедури реалізації функцій управління.

Слід відмітити, що розвиток у країні ринкових відносин веде до появи конкуренції та збільшення економічного ризику, тобто до таких явищ, яких ми не знали за колишньої адміністративно-командної системи.

Управління підприємством неможливе без прийняття управлінських рішень. Саме від правильності прийняття таких рішень і залежить подальший розвиток підприємства, його прибутковість. За допомогою методичних прийомів фінансового аналізу аналітики та економісти проводять комплексну оцінку фінансового стану та результатів діяльності підприємства. Спираючись на результати фінансового аналізу керівники підприємства приймають відповідні рішення [4, с.48].

Отже, прийняття оптимальних управлінських рішень неможливе без застосування фінансового аналізу. За допомогою його методів і прийомів проводиться комплексна оцінка діяльності підприємства, визначаються сильні і слабкі сторони господарюючого суб‘єкта. Все це дає можливість здійснювати ефективне управління підприємством та отримувати фінансові вигоди від цього. Саме тому фінансовий аналіз є невід‘ємною складовою в управлінні підприємством.

Список використаних джерел:

1.Болюх М.А., Бурчевський В.З., Горбаток М.І., Заросило А.П. Фінансовий аналіз: Навч. посібник для студ. економ. вузів. / За ред. М.Г. Чумаченка - К.: КНЕУ, 2010.

2.Василенко В. А. Теорія і практика розробки управлінських рішень : навчальний посібник / Василенко В. А. - К. : ЦУЛ, 2008. - 420 с.

3.Мних Є. В. Економічний аналіз:Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Є. В. Мних. – К.:Центр навчальної літератури, 2011. – 412с.

4.Тарасенко І.В. Фінансовий аналіз діяльності промислового підприємства. - Львів: ЛБІ НБУ, 2010. – 128с.

Вікторія Савчук Науковий керівник: Гладій І.О., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ВИТРАТ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стратегія економічного та соціального розвитку України головним чином направлена на запровадження інноваційної моделі структурної побудови та зростання економіки. Саме тому дана тема є дуже актуальною.

Особливостями обліку інноваційної діяльності є відмінності в відображенні саме витрат, що є основою управлінського обліку. Питанням обліку інноваційної діяльності присвячені праці таких вітчизняних і

333

зарубіжних вчених, як І. Бланка, О. Бродкіна, В. Василенко, О. Волкова, А. Гречан, Л. Нападовської та ін.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» [1] Інновація - новостворені і (або) вдосконалені конкурентноспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Разом з тим, у Законі України [1] відсутні складові «організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру», тобто витрат, які пов‘язані з підвищенням якості продукції, подовженням експлуатаційних властивостей обладнання і т.д.

Інноваційна діяльність ‒ діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Протягом 2010-2012 рр. питома вага інноваційно активних підприємств порівняно з попереднім періодом (2008-2010 рр.) зменшилася на 0,6% і склала 20,4%. Від загальної кількості обстежених підприємств 5% займалися тільки технологічними інноваціями, 10,4% – тільки організаційними та маркетинговими і 5% – технологічними та нетехнологічними.

Найвищий рівень інноваційної активності відзначений серед підприємств сфери інформації та телекомунікацій – 26,6%, а найнижчий, лише 9,8%, – серед підприємств, які займаються водопостачанням та каналізацією.

У 2012р. майже 70% загального обсягу витрат на інновації підприємства витратили на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, близько 20% – на виконання внутрішніх НДР, 8,0% – на придбання інших зовнішніх знань і лише 3,2% коштів було використано для придбання зовнішніх НДР.

При цьому найвищий рівень інноваційної активності (понад 27%) був зафіксований в Івано-Франківській, Рівненській, Миколаївській та Київській областях, а найнижчий (13-16%) – в Одеській, Полтавській та Луганській.

Майже 15% українських підприємств з технологічними інноваціями в 2010-2012 рр. впроваджували нову для ринку продукцію і більше 48% – продукцію нову для самого підприємства. Серед реалізованих у 2012 році товарів і послуг 18,5% – інноваційні.

Відзначимо, що головними чинниками, що перешкоджають впровадженню інноваційних проектів українськими підприємствами, є їхня висока вартість і відсутність коштів [5].

Різноманітність і зміст процесів інноваційної діяльності роблять практично неможливою її оцінку за натуральними або будь-якими іншими показниками. Єдиним показником, що дає змогу звести воєдино та визначити загальний обсяг цього виду діяльності, можуть бути тільки витрати - на проект, продукт, процес, їх загальна величина.

Для вирішення проблеми обліку інноваційних витрат варто використовувати синтетичний рахунок 941 «Витрати на дослідження і розробки», який було б доцільно перейменувати на «Інноваційні витрати», а

334

для забезпечення систематизації й аналізу інформації про витрати - вести облік витрат на цьому рахунку в розрізі наступних груп інноваційних витрат:

941.1 маркетингові дослідження (раціонально відображати витрати на маркетингові дослідження потреб ринку, відбір і вивчення якості отриманих ідей, пошук потенційних замовників);

941.2 інноваційне проектування (витрати пов‘язані з розробкою плану дій, розрахунком планових показників проекту, бюджетуванням);

941.3 інноваційне виробництво (витрати на виробництво інноваційного продукту, вартість всіх спожитих матеріальних і нематеріальних ресурсів);

941.4 комерціалізація продукту (витрати на рекламу та збут);

941.5 інші інноваційні витрати (непрямі загальновиробничі та загальногосподарські витрати) [3].

На нашу думку, даний метод є зручним, тому що у процесі здійснення інноваційної діяльності підприємство несе певні витрати, які впливають на собівартість виготовленої продукції, а в подальшому мають важливу роль і при визначенні фінансових результатів. Тому доцільніше відображувати інноваційні витрати на рахунку 941 і закривати його рахунком 79 «Фінансові результати» для визначення фінансового результату.

Також даний підхід дасть можливість відображати всі витрати інноваційної діяльності на одному рахунку, що полегшить визначення собівартості інноваційних проектів, так як відсутність методичних рекомендацій з обліку витрат на інноваційні процеси призвела до розпорошення витрат на різних рахунках витрат, що ускладнює визначення собівартості кожного етапу робіт і формування загальної суми цих витрат.

Запропоновані субрахунки синтетичного рахунку «Інноваційні витрати» дадуть змогу поступового накопичення інформації про витрати, понесені на етапах виробництва та реалізації інновації.

Даний варіант обліку підвищить ефективність та правомірність аналітичного обліку витрат інноваційної діяльності.

Перехід до інноваційної моделі розвитку для України є пріоритетним та стратегічним напрямком розвитку, який передбачає реалізацію таких етапів:

1.На нормативному рівні розробити методичні рекомендації з відображення на рахунках бухгалтерського обліку витрат на інноваційну діяльність, запровадивши окремий рахунок «Інноваційні витрати» із відповідними його субрахунками, а також розробити та затвердити окремий стандарт бухгалтерського обліку, який би регулював облік саме інноваційної діяльності.

2.Рекомендувати підприємствам найраціональніші підходи для складання внутрішньої звітності, яка б надавала в систематизованому вигляді інформацію для оперативного управління витратами на інноваційні процеси.

3.На державному рівні здійснити систему цілеспрямованих заходів для створення економічних можливостей та передумов формування механізмів, які стимулюють інноваційний процес, зокрема, покращити та дебюрократизувати систему надання пільгових кредитів;

4.Запровадити механізм пільгового оподаткування з урахуванням

335

повного звільнення від сплати податку на прибуток та ПДВ для підприємств, що систематично здійснюють інноваційну діяльність [2, c.312-313].

Варто відзначити, що навіть часткове виконання перелічених пунктів сприятиме значному зростанню інноваційної активності в нашій країні та модернізації виробничих ресурсів України, а також вирішенню наукової проблеми створення комплексної обліково-аналітичної системи, підпорядкованої цілям стратегічного, тактичного та оперативного управління інноваційним процесом підприємства.

На жаль, на даний момент при досить складній економічній ситуації доцільність здійснення інноваційної діяльності відходить на другий план через обмеженість вільних обігових коштів, але у перспективі цей напрямок розвитку підприємств будь-якої галузі буде значно актуальнішим.

Список використаних джерел:

1.Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 р. ғ40-ІV зі змінами і доповненнями.

2.Загородній А. Г. Напрями удосконалення обліку витрат на інновації / А. Г. Загородній, А. Б. Бойчук // Менеджмент та підприємництво в

Україні: етапи становлення і проблеми розвитку: [збірник наукових праць] / відповідальний редактор О. Є. Кузьмін. - Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2012. – С. 309-313.

3.Іщенко Я. П. Особливості обліку витрат інноваційної діяльності / [Електронний ресурс] / Я. П. Іщенко, В. А. Шуляк, Я. О. Яковенчук. – Режим доступу: http://intkonf.org/ischenko-yap-yakovenchuk-yao-shulyak-va- osoblivosti-obliku-vitrat-innovatsiynoyi-diyalnosti/

4.Камінська Т. Г. Обліково-інформаційне забезпечення управління інноваційною діяльністю / Т. Г. Камінська, Т. М. Слєсар // Бізнес Інформ . - 2014. - ғ 4. - С. 112-118.

5.Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Вікторія Савчук Науковий керівник: Даценко, к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОРГАНІЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ ТА РЕВІЗІЇ ЗАПАСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Запаси є значною частиною оборотних коштів підприємства, в цьому аспекті набуває особливого значення порядок внутрішньогосподарського контролю як засіб забезпечення ефективного їх використання.

Для успішної діяльності підприємства, підвищення рівня рентабельності, збільшення суми його активів необхідний налагоджений механізм управління, найважливішим елементом якого виступає внутрішньогосподарський (внутрішній) контроль.

Внутрішньогосподарський контроль є однією з основних функцій управління і системою постійного спостереження і перевірки роботи

336

організації з метою оцінки обґрунтованості і ефективності прийнятих управлінських рішень, виявлення відхилень і несприятливих ситуацій, своєчасного інформування керівництва для прийняття рішень щодо усунення, зниження ризиків його діяльності і управління ними.

На практиці відсутність систематичного контролю призводить до того, що з часом будь-яка робота та її результати зводяться нанівець. Відсутність дієвої системи внутрішньогосподарського контролю не дозволяє відповідним чином оцінювати результати роботи окремих підрозділів і працівників. Що в свою чергу призводить до виявлення ревізором багатьох помилок та накладання штрафів на керівництво підприємства.

Не зважаючи на дослідження організації внутрішнього контролю на підприємстві вітчизняними та зарубіжними вченими досі невирішені окремі питання організації внутрішнього контролю та ревізії на підприємствах.

Вагомий внесок у вирішення проблем організації внутрішньогосподарського контролю запасів на підприємстві зробили наступні вітчизняні вчені: Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф., Завгородній В.П., Нападовська Л.В., Пушкар М.С., Сопко В.В., Шевчук В.О. та інші [1, с. 145]. Питаннями ж ревізії запасів на виробництві займалися такі вчені, як: Даценко Г. В., Хитрук Н. С., Ранюк А. В., Мурашко О. В [3, с. 92].

Внутрішній контроль – це процес, який забезпечує відповідність конкретного об‘єкта прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення поставленої мети. Основною його метою є об‘єктивне вивчення фактичного стану справ у суб‘єкта господарювання, виявлення та попередження тих чинників і умов, які негативно впливають на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети, та доведення цієї інформації до органу управління.

В системі управління внутрішньогосподарський контроль не є надзвичайним заходом, а невід‘ємною частиною управління, тому що не можна здійснювати управління без систематичного контролю за матеріальними цінностями, їх раціональним використанням, операціями і процесами, пов‘язаними з виробництвом та реалізацією продукції і сировини. У свою чергу, внутрішньогосподарський контроль є системою постійного спостереження за ефективністю використання майна господарського суб‘єкта, законністю і доцільністю господарських операцій та процесів, збереженням грошових коштів і матеріальних цінностей.

Впровадження і підтримка на належному рівні системи внутрішнього контролю мають забезпечити виконання таких основних завдань: належне санкціонування угод і операцій; реєстрація інформації шляхом ведення системного бухгалтерського обліку; фактичний контроль доступу до активів; періодичне проведення інвентаризації активів [1, с. 146].

Метою контролю операцій із запасами є встановлення достовірності первинних даних, їх наявності і руху виробничих запасів; повноти і своєчасності відображення первинних даних у первинних документах і облікових регістрах; правильності ведення обліку запасів відповідно до прийнятої облікової політики; достовірності відображення залишків записів в звітності господарюючого суб‘єкта.

337

Завдання контролю і ревізії полягають у перевірці забезпечення:

а) правильності та своєчасності оформлення операцій, пов‘язаних із надходженням і використанням матеріалів;

б) збереження матеріальних цінностей за місцями зберігання та на всіх стадіях їх руху;

в) правильності встановлення номенклатурних цінників та обґрунтованості визначення собівартості продукції;

г) дотримання договірно-розрахункової системи матеріально-технічного постачання, правильності і своєчасності розрахунків із постачальниками;

д) витрачання матеріалів у процесі виробництва відповідно до встановлених норм;

е) стану аналітичного (складського і бухгалтерського) обліку матеріалів та правильність визначення їх собівартості.

Під час ревізії ревізор має керуватися законодавчими та нормативноправовими актами, які регулюють відносини між покупцями та постачальниками, системи постачання, приймання та відпуску матеріалів. Це дасть можливість перевірити систему нормативно-правового забезпечення, тобто обґрунтувати перевірку дотримання на підприємстві законності операцій з товарно-матеріальними цінностями.

У ході проведення внутрішнього контролю та зовнішніх перевірок рекомендується дотримуватися такої послідовності: обстеження місць зберігання матеріальних ресурсів та їх стану на складах, у бригадах, гаражах, ангарах і т. д.; проведення контрольних інвентаризацій матеріальних цінностей;

аналіз використання матеріальних ресурсів та їх структури; документальна перевірка руху виробничих запасів – оприбуткування і використання, а також списання матеріальних цінностей за цільовим призначенням; аналіз й оцінка стану обліку і внутрішньгосподарського контролю; вивчення матеріалів інвентаризації та організації роботи з відшкодування матеріальних збитків; розробка заходів щодо збереження майна та інших матеріальних ресурсів, ефективного їх використання.

Під час перевірки операцій з матеріальними цінностями ревізор може натрапити на такі аномальні явища (відхилення від норм), як: завищення або заниження норм витрачання матеріалів; недоліки в обліку; неповне оприбуткування матеріалів, що надійшли; безпідставні претензії до постачальників; відсутність оперативного контролю за виконанням договорів на постачання і відпуск матеріальних цінностей; відсутність договорів про повну матеріальну відповідальність матеріально-відповідальних осіб; недотримання правил зберігання товарно-матеріальних цінностей і охорони [3, с. 92-93].

Варто зазначити, що ДФІ не належить до суб‘єктів оціночної діяльності та не має права самостійно визначати розмір збитків від розкрадання, нестачі, псування матеріальних цінностей. Зв‘язку з цим у ході ревізії інспектори можуть лише оцінювати розраховані підприємством розміри збитку [1, с. 233].

Отже, можна зробити висновок, що ревізія запасів на підприємстві – це досить трудомісткий процес, який потребує постійного дослідження та нагляду з боку ДФІ. Саме тому ревізор, як представник Державної фінансової

338

інспекції, повинен постійно вдосконалювати свої знання відносно запасів, щоб з легкістю виявити порушення в діяльності бюджетної установи.

Основною проблемою в системі управління підприємством є неефективна, а найчастіше взагалі відсутня система управлінського обліку, яка дає спотворену або дуже узагальнену інформацію із затримкою. Наслідком цієї проблеми є невикористання сучасних методів управління запасами.

Таким чином, необхідною умовою ефективного і раціонального управління матеріальними ресурсами в сучасних умовах господарювання є створення взаємозв‘язаних узгоджених систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю за діяльністю на підприємстві. У зв‘язку з цим внутрішній контроль – один із найефективніших при вмілому використанні функцій контролю органами управління прийнятих рішень і досягнення поставленої мети та доведення цієї інформації до органу управління. Що в подальшому забезпечить також зменшення кількості порушень, що може виявити ревізор під час ревізії.

Список використаних джерел:

1.Любезна І. Організація та методика внутрішньогосподарського контролю матеріальних запасів на підприємствах целюлозно-паперової промисловості / І. Любезна, Н. Галушка // Галицький економічний вісник. –

2012. – ғ3(36). – С. 145-155.

2.Пономаренко Т. Внутрішньогосподарський контроль збереження і використання матеріальних ресурсів / Т. Пономаренко, Л. Ходаківська // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2014. – ғ 19 (част.2). –

С. 229-236.

3.Шевченко М. С. Ревізія запасів на підприємстві / М. С. Шевченко // Управління розвитком. – 2014. – ғ12 (175). – С. 92-93

Вікторія Савчук Науковий керівник: Коцеруба Н.В., к.е.н., ст. викладач

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ ТА ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАН В УКРАЇНІ

Життєве середовище роздрібних торговельних підприємств постійно змінюється під впливом швидкого розвитку інноваційних процесів. Прискорюються всі процеси, техніка та технології швидко старіють, зростає рівень загроз та вплив небажаних факторів на конкурентоспроможність підприємств роздрібної торгівлі. Для того щоб попередити та нейтралізувати вплив небажаних факторів на конкурентоспроможність, роздрібні торговельні підприємства повинні швидко приймати управлінські рішення, пристосовуючись до умов, що склалися, і мати ефективні механізми протидії загрозам. У зв‘язку з цим і виникає потреба постійного моніторингу та діагностики фінансово-економічного стану роздрібного торговельного підприємства та заміни чи вдосконалення нормативно-законодавчих актів,

339

що його регулюють, з метою забезпечення відповідного рівня конкурентоспроможності [2, с. 142].

Питанням оцінки конкурентоспроможності роздрібного торговельного підприємства займалися такі вчені, як Магаc Н.В.[2], Мазур О.[3], Короткова А.В.[1], Юрко І.В.[4] та інші.

В Україні не існує головного законодавчого документа (Закону чи кодексу), який би концептуально визначав стратегію розвитку роздрібної торгівлі та закладав основи державного регулювання торговельних відносин. Єдиним адресним документом є державна Програма розвитку внутрішньої торгівлі України на період до 2016 р. Контент-аналіз програми свідчить про її декларативність і поверховість. Документ не містить наукового обґрунтування запропонованих заходів, не зазначені конкретні механізми виконання, висновки не спираються на фундаментальні прикладні дослідження в сфері торгівлі, наведені цифри прогнозного стану торгівлі не мають наукового підґрунтя.

Принциповою вадою Програми є хибна стратегічна орієнтація, яка вказує на нерозуміння державою своєї ролі відносно приватного підприємництва. Окремі пункти Програми містять обмеження у застосуванні спрощеної системи оподаткування, вимагають додаткову звітність для підприємців, пропонують нові, не завжди адекватні вимоги до різних видів торгівлі, а також заходи, які містять корупційну складову. Відтак Програма створює нові обмеження, які спрямовані на погіршення господарської діяльності, послаблення конкурентних стимулів, згортання малого і середнього бізнесу, підвищення витрат торгівлі та цін, закриття робочих місць та ріст рівня корупції в країні [3, c.54].

На сучасному етапі гостроти набули проблеми територіальної організації роздрібної торгівлі в Україні. Наведені на рисунку 1 дані свідчать, що роздрібний товарооборот підприємств, що є одним з головних показників господарської діяльності підприємств торгівлі та важливим чинником забезпечення сталого економічного зростання країни в цілому, у 2008-2014 рр. нарощувався високими темпами.

Рис. 1. Динаміка обсягу обороту роздрібної торгівлі за 2008-2014 роки

340