4.Міфоепічні засади та релігійні основи філософії.

Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично, як зазначалося, філософії передувала міфологія. Пам´ятки культури Давньої Греції дають змогу поетапно простежити перехід від міфологічного мислення до філософського (від міфу до логосу, значенням якого є думка, поняття, розум, смисл). При цьому, як зазначав видатний дослідник давньогрецької філософії О. Лосєв, «Три основні міфологічні ідеї — спільне походження, безперервний рух і боротьба протилежностей — посіли провідне місце в тій натурфілософії, яка замінила антропологічну міфологію». А індійська філософія взагалі формувалась у лоні міфології (у Ведах), тому розмежувати їх часом буває важко.

Міфологія не просто передувала філософії, вплинула на її формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним культурним тлом, на якому складалась філософія. Справді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими чинниками, серцевиною культури. Світогляд грека гомерівських часів, його мораль, право, мистецтво ґрунтувалися на міфологічних засадах. І хоча філософія, на відміну від міфології та релігії, не так міцно укорінена в міф, однак первісні філософські погляди на космос, необхідність, людину, загальне світовідчуття походять з міфології. Філософія тільки підносила до рівня понять те, що давній грек відчував серцем. Це ж стосується і пізнішої європейської філософії, яка розвивалася в загальному культурному контексті, витвореному християнством. Стиль мислення, проблематика, світовідчуття філософів, навіть філософів-атеїстів, укорінені в світоглядну проблематику християнства. Щодо цього вплив міфології, а потім і релігії на виникнення та розвиток філософії є неоціненним.

На відміну від міфології та релігії, які, будучи духовними засобами соціального контролю з необхідністю породжуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовам

5.Давньоіндійська філософія:джайнізм,буддизм;філософські системи індуїзму.

Давньокитайська філософія подібно до індійської сформувалася в лоні міфології. Однак це не був автоматичний процес. Для переходу від міфології до філософії необхідні були певні соціальні умови, соціальні поштовхи і, зрештою, соціальні сили, яким була потрібна філософія.

Джайні́зм — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. Основою джайнізму є віра в низку перероджень, можливість звільнення від сансари суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

Будди́зм — релігійно-філософське вчення про духовне пробудження ,яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах :

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха або дуккха 

2. причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая 

3. щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга 

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Філософське обґрунтування індуїзму міститься в шести системах (веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, міманса), які орієнтувались на авторитет Вед.

• Веданта. Основні її положення, викладені у «Веданта-сутрі», приписуються Бадараяні (II— III ст. н. е.). У веданті існують два напрями: адвайта і вішишта-адвайта.

З точки зору адвайти, у світі не існує жодної реальності, крім Бога. Уявлення про різноманітність світу - ілюзія, яка виникає через пізнання. З точки зору вішишта-адвайти, існують три реальності: матерія, душа і Бог, який серед них головний. Без Бога матерія і душа можуть існувати тільки як поняття, а не як дійсність.

Основним методом пізнання у веданті вважається божественна інтуїція. Як релігійний світогляд веданта містить поняття про спокутування, яке полягає в новому з'єднанні з Богом. У сфері релігії це повинно досягатися через жертвоприношення, піст. У сфері філософії - шляхом повного відчуження від реального світу і заглиблення тільки в чисте мислення.

Веданта і сьогодні займає важливе місце у філософії індуїзму.

• Санкх'я. Санкх'я стверджує, що існує матеріальна першопричина світу -пракріті (матерія). Спочатку вона існувала в аморфній, нероздільній формі. її перетворення на істоти і предмети відбулося під впливом трьох якісних елементів (гунів): раджас - прагнення, тамас - темнота і сантава - ясність.

Поряд з пракріті визнається існування абсолютної душі (пуруші), незалежної від матеріальної основи світу. її неможливо побачити, хоч вона присутня у всіх предметах та істотах. При з'єднанні пракріті та пуруші (матерії та душі) виникає 25 основних вихідних принципів, серед яких поряд з матеріальними (вода, повітря, земля та ін.) існують і духовні (розум, свідомість).

В етичних поглядах санкх'я базувалась на ідеї універсальності страждання, яке проголошувалось найвищою сутністю тілесного існування. Мета людського життя полягає у звільненні душі та аскетизмі.

• Йога.Йога стверджує, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною об'єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягненням особливого психічного стану - самадхи (зосередження), коли згасають усі бажання, мислення зупиняється на певному внутрішньому пункті, порушується зв'язок зі світом і з'являється здатність інтуїтивного бачення світу. Для досягнення цього стану йога розробила цілу систему морально-етичної, фізичної та пізнавальної самодисципліни, в якій важливе місце посідає утримання від насилля над усім живим, забезпечення найбільш досконалих положень тіла, регулювання дихання, зосередженість думки тільки на окремому об'єкті при повному відключенні почуттів.

Важливим елементом системи є виклад правил психологічного тренування: до нього входить самовладання, оволодіння диханням при певних положеннях тіла, ізоляція почуттів від зовнішнього впливу, концентрація думки, медитація і, нарешті, стан відторгнення , тобто звільнення свідомості від тілесної оболонки.

Якщо майже всі філософські системи несли в собі заклик до вдосконалення особистості шляхом віри в Бога, то йога стверджувала, що Бог - це не найвище, чого можна досягти в своєму самовдосконаленні. Для досягнення самовдосконалення слід розбудити людину від рабської сплячки, вселити в неї почуття власної гідності.

• Вайшешика . На початковому етапі розвитку вайшешика містила чіткі матеріалістичні положення. Основні тези ґрунтувались на тому, що існують постійні зміни, вічний і циклічний процес розвитку та занепаду. В цьому процесі існує стійкий елемент - ану (атом). У розумінні вайшешики ану - вічні, незнищенні, ніким не створені - мають різноманітні властивості, яких нараховується 17. Із усього тимчасового з'єднання атомів виникають живі та неживі предмети. Переродження є простим поєднанням і роз'єднанням атомів. Усі атоми мають кулеподібну форму.

При всій зовнішній різноманітності живі та неживі предмети мають спільну сутність, оскільки складаються з дев'яти субстанцій. Ці субстанції мають матеріальну основу, але прибічники вайшешики визнають також існування нематеріальної субстанції - душі, яка складається з психічних категорій. Існує душа у двох формах: ішвара (абсолютна душа) або параатман (вища, досконаліша душа); індивідуальна душа (атман), яка мандрує в нескінченному круговороті життя.

• Ньяя. Особлива увага приділялася проблемам гносеології, правилам і засобам надійного і правдивого пізнання. Через це застосовуються декілька джерел пізнання, якими є відчування висновків і одержання висновків за допомогою методу аналогій. До цих джерел приєднується і слово - посилання на авторитет ведичних текстів та інших джерел. У текстах ньяї детально розроблялися різні категорії, наприклад повідомлення, об'єкт пізнання тощо; викладалися принципи логічного аналізу, проблеми критерію істинності та ін.

• Міманса.Послідовники міманси вважали, що Веди не є божественним одкровенням, і тому ведичні релігійні філософські положення вимагають логічного обґрунтування. Міманса виходить з того, що остаточне звільнення індивіда від перероджень (мокші) не можна пояснити раціонально. Але до мокші індивід може прийти і незалежно від своїх бажань, - внаслідок безумовного виконання суспільних і релігійних обов'язків - дхарми.

Міманса погоджувалася з матеріальною основою у Всесвіті, але пізніше в ній посилилась теологічна спрямованість, і було розвинуто теорію Бога.

«Метафора вічності: уявімо алмаз, завбільшки з гору. І раз на тисячу років прилітає до нього ворон, щоб поточити свій дзьоб. І той час, упродовж якого він сточить усю гору, буде миттю перед вічністю».