Òåìà 9

ПРОТЕСТАНТИЗМ

1.Протестантизм як історичний феномен.

2.Історія протестантизму: етапи зародження та розвитку.

3.Теологія протестантизму.

1. Протестантизм як історичний феномен

Протестантизм — один із трьох, поряд з католицизмом та православ’ям, напрямів християнства, що представляє собою сукупність численних самостійних церков і деномінацій, пов’язаних з Реформацією — широким антикатолицьким рухом XVI ст. в Європі. Два століття інтенсивних хрестових походів (XI–XIII ст.) показали безперспективність насильницького поширення ідей християнства та підірвали довіру широких мас до папства як інституту, який їх організовував. Три століття інквізиції (XIII–XV ст.) розкрили світу недосконалість церковної системи католицизму. На початку епохи Відродження католицька церква зазнала тяжких випробувань: симонія, крайня аморальність багатьох римських первосвящеників, зловживання індульгенціями тощо. Сприяли реформації у Німеччині і зміцнення соціальноекономічних умов бюргерства, і поява університетів на базі шкіл при монастирях (Париж, Болонья, Оксфорд тощо), і необхідність ведення богослужіння національними мовами та поява книгодрукарства. Міцною духовною основою були ідеї німецьких містиків XIII–XIV ст., які шукали безпосереднього єднання з Богом, сутність якого — Любов, поза церковною ієрархією. Вони впливали на погляди багатьох європейських богословів. Протестанти — це загальна назва християнських громад, які утворилися в результаті проповідей Мартіна Лютера, Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна.

120

Назва «протестантизм» — історична випадковість. Слово «протестант» (від лат. protestans, род. відм. protestantis — привселюдно доводити) вперше було використане на рейхстазі в Шпеєрі (1529 р.) для позначення учасників, що підписали Protestatio — документ, в якому відкрито висловлювалася незгода з рішенням рейхстагу заборонити ряд реформ в межах церкви. Ранніми формами протестантизму були лютеранство, цвінгліянство і кальвінізм, унітаріанство і соціанство, анабаптизм і менонітство, англіканство. Надалі виникає ряд течій, відомих як неопротестантизм: баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п’ятидесятники, мормони, або «святі останніх днів», армія порятунку, християнська наука і багато інших. Іноді класифікують дві гілки протестантизму як явище відокремлення деномінацій від католицької та православної церков.

Формування більшості цих течій проходило під знаком «релігійного відродження» (ривайвелізму), повернення до ідеалів раннього християнства, тому самі протестанти називають себе «євангельськими церквами», підкреслюючи, що вони повертаються до основ євангельської віри.

Найпоширенішим у Німеччині є лютеранство. У Швейцарії головним представником протестантизму стала реформатська церква (результат проповідей Ульріха Цвінглі та Жана Кальвіна). Їх віровчення поширилося у формі пресвітеріанства. На противагу цьому протестантизм в Англії не був справою реформаторів: від початку англіканська община нерозривно пов’язана з політичними планами правлячої еліти. Четверта форма протестантизму, більш радикальна, пов’язана з анабаптистами, які наполягали на суворому дотриманні новозаповітних заповідей, тому в них вбачають духовних попередників менонитів і, як вважають деякі релігієзнавці, баптистів.

На сьогодні протестантизм набув найбільшого поширення в Скандинавських країнах, США, Німеччині, Великобританії, Нідерландах, Канаді, Швейцарії. Світовим центром його вважаються США, де знаходяться керівні органи баптистів, адвентистів та інших протестантських церков і деномінацій. Для сучасного протестантизму характерне прагнення до інтеграції, що знайшло вираження у створенні в 1948 році. Всесвітньої ради церков, міцному екуменістському русі. Загальна кількість прихильників протестантизму у різних джерелах коливається від 325 до 470 млн. Такі великі розбіжності у цифрах виникають через розмитість самого поняття «протестантизм». Нові релігійні угрупування протестантського спрямування виникають і так

121

само зникають. У процесі імплантації ортодоксальних форм протестантизму на різні національні ґрунти часто утворюються нові форми, які важко класифікувати як протестантизм. Цьому сприяють і різні назви тих самих конфесій у різних частинах світу, і розмитість догматичних та організаційних меж багатьох з них. Крім того, у різних країнах релігієзнавці по-різному класифікують самі релігійні організації: наприклад, у германомовних країнах протестантами називають тільки лютеран, а — «реформатською церквою» тощо. На сьогодні лютеранство — найбільша протестантська деномінація в світі.

Деякі релігійні течії історично передували Реформації, проте зазвичай їх прийнято відносити до протестантських. Це вальденси, які з’явилися в XII ст. у Франції та гусити (XV ст., Чехія) — перша християнська церква, що не визнала Папи Римського.

За сто років з початку Реформації від католицької церкви відійшло близько 90 мільйонів віруючих, утворилися десятки нових християнських конфесій. Виступаючи проти необмеженої влади Папи Римського, протестанти взагалі відмовилися від визнання будь-якого церковного ієрархічного авторитету. Відкидаючи католицьке вчення про дієвість таїнств через досконалість дії, вони зовсім відмовилися від деяких таїнств, а за іншими залишили алегоричне або нагадуюче значення. Початок процесу Реформації поклали загальновідомі 95 тез Лютера. Спочатку він виступив тільки проти індульгенцій, потім вже сама логіка боротьби привела його до заперечення інших основ католицького вчення. Лютер вперше переклав на німецьку мову Священне Писання. Основні положення цього вчення:

•Священне Писання — єдине джерело віри. Відкидається авторитет Церкви, Священного Переказу, постанов Соборів.

•Людину виправдовує перед Богом тільки віра, а не добрі справи. Заперечується діяльна участь людини у власному порятунку.

•Церква є невидимим співтовариством святих.

•Заперечується боговстановлена ієрархія. У лютеран є єпископи і пресвітери, але вони визнаються тільки як ад- міністративно-вчительські голови громад, а не як спадкоємці особливих благодатних дарів чи повноважень, які існують з часів апостольських.

•Таїнства не є провідниками божественної благодаті, а існують тільки як знаки для зміцнення віри. Визнаються лише два таїнства — водохрещення й євхаристія.

122

•Заперечується вшанування та звернення до святих, вшанування ікон, мощів, молитви за померлих.

•Не мають значення для порятунку і, отже, не потрібні посади, аскетичні подвиги, чернецтво.

Якими б багатоманітними не були ортодоксальні протестантські течії, їх символи віри зазвичай містять три загальних для всіх фундаментальних принципи. Протестанти визнають: 1) найвищий авторитет Біблії, 2) виправдання тільки вірою, 3) всезагальне священство віруючих. Найбільш раннє офіціальне формулювання протестантського віровчення міститься в Аугсбурзкому сповіданні. Інші авторитетні документи ортодоксального історичного протестантизму — це Сповідання віри вальденсів 1120 року, Гейдельберзький катехізис 1563 року, Лондонське баптистське віросповідання 1689 року, Московське баптистське віросповідання 1928 року за редакцією баптистського пастора Н. Одинцова тощо.

2. Історія протестантизму: етапи зародження та розвитку

Перші голоси протесту в лоні римо-католицької церкви пов’язані з ім’ям Джона Уїкліфа (1330?–1384) — католицького священика і професора теології в Оксфорді (Велика Британія). Він гостро критикував те, що церква занедбала вивчення Біблії. У літературі часто цитують його заяву: «Бог хоче, щоб кожна парафіяльна церква цієї країни мала Біблію і добре розуміла Євангеліє, щоб священики належно досліджували їх та дійсно навчали людей Євангелії і Божих заповідей!» (Людство в пошуках Бога // Реформація — нові спроби знайти Бога. — 2001, с. 310). Останні роки свого життя Уїкліф віддав перекладу Вульгати (Біблія, написана латинською мовою). За допомоги Ніколаса Герефордського він видав першу повну Біблію англійською мовою. Його вчення поширилося у Швейцарії та південній Німеччині в XVI ст. як цвінгліянство. Ідеологічна основа його представляє христоцентричний паулінізм, тобто викладене в посланнях апостола Павла вчення про спокуту Христом гріха та жорсткий детермінізм порятунку обраних Богом людей від благодаті через віру. Критерій істинності цвінгліянства дуже суворий: істинно лише те, що підтверджується Священним Писанням. Таїнства заперечуються й сприймаються тільки як

123

символи. У зв’язку з цим цвінгліянство сприймалося як украй радикальне й нецерковне вчення. Друга хвиля його поширення пов’язана з ім’ям Булінгера. На початку ХVІІ ст. цвінгліянство зливається з кальвінізмом.

Погляди англійського реформатора значно вплинули на Яна Гуса (1369–1415) — католицького священика в Богемії, ректора Празького університету. Ян Гус виступав проти заперечення католицької церкви і наголошував на важливості вивчення Біблії. Ця діяльність викликала обурення з боку ієрархії. Влада наказала йому припинити проповідування антипапських ідей Уїкліфа, але він безкомпромісно захищав Біблію. Спочатку його відлучили від церкви (1410 р.), а потім, після допиту на Констанцькому соборі, визнали винним у єресі. Ян Гус відмовився зректися своєї віри, і в 1415 році був спалений. На тому ж соборі був виданий наказ викопати і спалити кістки Уїкліфа, незважаючи на те, що після його смерті минуло більше 30 років.

Початок протестантської Реформації пов’язаний з 1517 роком, коли Мартін Лютер (1483–1546) вивісив на дверях церкви свої 95 тез. Він був августиніанським ченцем, доктором богослов’я і професором біблійних досліджень у Віттенберзькому університеті. Його тези не були запланованим бунтом, він протестував спочатку лише проти продажу індульгенцій («Диспут про силу індульгенцій» — так він назвав свої 95 тез). Проте подальше осудження його ідей Папою призвели до формулювання Лютером нових, ще більш радикальних тез.

Розглянемо три тези з того документу, що так не сподобався Папі:

5. «Папа не має ні права, ні влади звільняти від будь-якого покарання, за винятком покарання, яке він наклав на когось, користуючись своєю владою...

20. Отже, коли папа говорить про повне відпущення гріхів і звільнення від усіх покарань, це насправді не стосується всіх по-

карань, а лише тих, які він сам на когось наклав...

36. Кожен християнин, який відчуває справжні докори сумління, навіть без листів прощення, має право на повне звільнення від покарання і вини» (Людство в пошуках Бога // Реформація — нові спроби знайти Бога. — 2001, с. 314).

Подальша його діяльність та ідеї реформаторства набули популярності. У 1524 році послідовники Лютера отримали назву «Лютерани», а в 1526 році імператор надав право кожному німецькому князівству самому обирати собі релігію — католицизм чи лютеранство. Правда, через три роки він відмінив своє рішення, і деякі

124

князі запротестували. Відтоді прихильникам реформації дали назву «протестанти».

З теоретичних питань між протестантами і католиками пішли розходження? Лютер навчав, що спасіння можливе завдяки «виправданню особистою вірою», а не через відпущення гріхів священиком або покуту. Прощення досягається завдяки Божій милості. Всі питання віри мають затверджуватися Писаннями, а не папами чи церковними соборами.

Основи віровчення лютеран викладені в «Книзі угоди» (1584 р.). Новий Заповіт Господа І. Христа — найважливіша частина Біблії. Євангеліє від Іоанна та послання апостола Павла — це джерело, перлина Нового Заповіту. Лютерани не поклоняються іконам. Свічки, вівтар, розп’яття збережені, а католицька меса відкидається. Богослужіння виконується на мові парафіян. Як правило, це проповідь з поясненням пунктів віровчення. На відміну від римо-католицької церкви і православ’я, із таїнств визнаються лише хрещення і причастя. Подружня невірність може бути однією з причин для розлучення, а сам шлюб не вважається таїнством. Церква в їх розумінні — це «конгрегація святих. Там Євангелія правильно сповідується, а таїнства дійсно здійснюються».

Авторитетним у питаннях віри визнано Священне Писання, а право розуміти й тлумачити його надається кожному віруючому.

Громаду очолює пастор та виборна церковна рада. Існує думка, що німецькі переселенці занесли в Україну цю релігію. Нинішня Українська лютеранська церква не є цілковито іноземним явищем. Головна її мета — пробудження духовності й національної свідомості українців. Вона зуміла зберегти й розвинути східний український обряд (на основі літургії Івана Золотоуста). В Україні зареєстровані лише три лютеранські церкви: німецька (48), українська (18) і шведська (1). Найбільш відомою є спілка «Братня лютеранська церква в Україні».

За чотири століття у світі з’явилося понад 30 релігійних течій цього напряму. Кожна з них вважає Біблію за слово Боже і знаходить там «своє» святе, що є чимось значним і особистим як у світорозумінні, так і в намірах Бога.

Кальвінізм. Кальвінізм є різновидом реформаторської течії, яка виникла на початку XVI ст. Теоретичним джерелом його була праця Жана Кальвіна «Настанови у християнській вірі», яка стала основою усіх пізніших реформатських церков. Вона підсумувала ідеї ранніх отців церкви і богословів. Розглянемо основні доктрини.

125

Бог є абсолютним сувереном і за своєю волею керує всім. Людина абсолютно не достойна милості через своє гріхопа-

діння.

Спасіння не залежить від виконання людиною добрих справ, а лише від Бога.

Процитуємо догмат Ж. Кальвіна про визначення: «Ми заявляємо, що Бог через вічний і незмінний намір один раз для всіх визначив, кому Він дає спасіння, а кого засуджує на знищення. Ми стверджуємо, що цей намір щодо обраних базується на Його великодушній милості і не залежить від заслуг людини; а для тих, кого Він віддає на засудження, брама життя зачинена через справедливий і бездоганний, однак незбагненний вирок» (Людство в пошуках Бога. // Реформація — нові спроби знайти Бога. — 2001,

с. 323).

Згідно з ученням Ж. Кальвіна, християни, мусять вести святе і чеснотливе життя, уникати задоволень та фривольності. Церква, яка складається з обранців, має бути вільною від усіх цивільних обмежень. Завдяки їй можна побудувати справді благочестиве суспільство.

Вільям Форель — французький реформатор — умовив Кальвіна поселитися у Женеві, щоб разом впроваджувати ідеї кальвінізму в життя. Вони на все встановили суворі правила — від релігійних настанов і церковних служб до суспільної моралі і не менш суворі покарання за їх недотримування. Найбільш горезвісна справа — це спалення Мігеля Сервета та наукових книг.

Вплив кальвінізму на українців має скоріше теоретичне значення. Слідів значного поширення офіційних послідовників кальвінізму в Україні важко знайти, отже, можна констатувати, що ця течія майже не зачепила нашу країну.

Англіканство. Це «реформація зверху», без якихось змін у принципах церковної організації, а також доктрині й обрядовості. У 1534 році за спеціальним актом відбулося підпорядкування англійської церкви королю: Генріх VIII розірвав відносини з Ватиканом і став на чолі церкви, що дозволило йому анулювати свій шлюб. Монастирські землі були конфісковані на користь його скарбниці, що збагатило короля й дало можливість одержати нові земельні володіння. У 1562 році була проголошена доктрина нової церкви, яку назвали англіканською. У 1571 році — був проголошений англіканський Символ віри із 39 членів, у якому збережені церковна ієрархія (з єпископатом і безшлюбним духівництвом), пишний культ, літургія, таємниче розуміння євхаристії тощо. Остаточного вигляду англіканство набуває за часів Єлиза-

126

вети І у XVI ст. У цей період була завершена розробка «Книги загальних молитов» та 39 документів, що містять основу англіканського віровчення. Англіканська церква є однією із державних церков Великої Британії. Архієпископи та епіскопи призначаються монархом за рекомендацією урядової комісії. Частина єпископів займає місця в палаті лордів.

Англіканство поєднує католицький догмат про рятівну силу церкви з протестантським вченням про порятунок особистою вірою. Єпископат нагадує католицький та претендує на апостольську наступність. У сфері догматики й обрядовості в англіканстві є умовний поділ на дві течії — «високий», що тяжіє до католицизму, та «низький», протестантський, що дозволяє англіканській церкві вступати в екуменічні взаємини як з католицькою церквою, так і протестантськими течіями.

До складу Англіканської співдружності входять 25 автономних церков та шість незалежних церковних організацій, ієрархи яких зустрічаються на періодичних Ламбертських конференціях. Загальна кількість сучасних англіканців становить близько 70 мільйонів, переважно у Великої Британії та її колишніх колоніях.

Баптизм. Баптизм як релігія приваблює людей своїми моральними нормами. Для віруючих вона завжди була наукою життя. У моралі баптистів можна виділити питання про правила поведінки, норми моральності, а також про зміст життя. Особливо підкреслюється аморальність безбожників. Баптисти вірять у спокутну місію Христа та його друге пришестя і Божий суд. Вони вважають, що за всі гріхи людей перед Богом уже поніс кару Спаситель — Христос. Людям залишається вірити в Сина Божого і таким чином «очиститися». Баптисти підтримують також віровчення про триєдність Бога і особисто трактують це. Кілька разів на тиждень, обов’язково у неділю, вони збираються в молитовних будинках. Особливих культових споруд (як у католиків і православних) там немає. На зборах вони моляться, читають і співають гімни у супроводі музичних інструментів. Раз на місяць відбувається хлібопреломлення, або вечеря любові. Символом «духовного відродження» є обряд хрещення, але над дорослими і лише після релігійної підготовки. Хрещення немовлят у баптистів відсутнє, бо немовля ще не має віри, а доросла людина має свободу вибору і свідомо обирає релігію. Хрещення і хлібопреломлення не вважаються таїнствами, бо це лише обряд, пов’я- заний з Христом, і здійснюється на Його честь. Тому всі християнські свята, пов’язані з іменем Христа, баптисти дуже шанують. Вільний час баптист присвячує Біблії і баптистським зборам. На

127

користь громади віддається значна частина заробітку. Особливо шанується людина, яка дотримується цього напрямку, не одружується з людьми іншої віри, а тим більше — з невіруючими.

Баптизм виник у 1609 році. В Україну він потрапив з Німеччини у середині XIX ст. У 1944 році створена церква євангельських християн-баптистів (ЄХБ). У 1945 році до них приєдналася частина п’ятидесятників. П’ятидесятники — досить молода релігійна організація.

Початок її діяльності у світі припадає на 1901 рік. Вони вірять у можливість сходження до них Святого Духа і безпосереднього спілкування з Богом. Дари Святого Духа — це зцілення, пророкування, спілкування на інших мовах тощо. Найбільш поширені п’ятидесятницькі релігійні організації в Рівненській, Волинській та Тернопільській областях.

На початку 60-х років XX ст. відбувся розкол церкви. Найактивніші члени потім створили керівний орган — Раду церкви ЄХБ. «Баптисти-розкольники» особливо ставилися до законодавства про свободу совісті.

В Україні діє більше 2000 громад ЄХБ-баптистів. Найбільш поширені баптистські громади в Чернівецькій (142), Київській (139), Вінницькій (126) та Хмельницькій (132) областях. Громади утворили Всеукраїнський союз об’єднань євангельських христи- ян-баптистів (ВСОЄХБ). Баптисти мають п’ять періодичних видань.

В Україні існують також інші різновиди протестантства, але всі вони мають багато спільного з баптизмом. Наприклад, адвентисти виникли у 1831 році. Адвентизм заперечує безсмертя душі. Під час другого пришестя Христа Бог воскресить як тіла, так і душі померлих. Це перший етап. Другий полягає в тому, що після воскресіння Бог буде їх судити. Грішники не матимуть ніякої надії на подальше життя, а праведники існуватимуть вічно. Останні моменти віри дуже близькі з баптизмом.

Варто нагадати, що в Україні досить поширені адвентисти сьомого дня (АСД). Вони зосереджені приблизно у 500 громадах і відносно рівномірно — по Україні. На цьому фоні виділяються Чернівецька та Вінницька області. Там їх, відповідно, 85 та 70. У суспільстві вони проводять широку діяльність. Як правило, це допомога тим, хто знаходиться в будинках для людей похилого віку, лікарнях, сирітських притулках. Інакше кажучи, вони там, де людям тяжко. Видавницька діяльність охоплює дві періодики.

У протестантських церквах існують необхідні управлінські структури, в тому числі республіканські духовні центри, які

128

діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому законом порядку. Там панує спокійна ділова атмосфера: зміцнюється матеріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-про- світницька, морально-виховна, місіонерська робота. Зв’язки з церквами інших держав ретельно підтримуються. Із-за кордону регулярно завозиться релігійна література, медикаменти, одяг, продовольчі товари, які розподіляються по лікарнях, будинках для сиріт, серед людей похилого віку, інших малозахищених верств населення.

3. Теологія протестантизму

Отже, протестантизм поділяє загальнохристиянські уявлення про Бога, його триєдність, безсмертя душі, рай та пекло (відкидаючи при цьому католицьке вчення про чистилище), Одкровення тощо. Разом з тим, він висунув три нових принципи: порятунок особистою вірою, священство усіх віруючих, винятковий авторитет Священного Писання (Біблії).

Відповідно до вчення протестантизму, первородний гріх зіпсував природу людини, позбавив її здатності до добра, тому вона може домогтися порятунку не за допомогою добрих справ, таїнств та аскетизму, а тільки завдяки особистій вірі в спокутну жертву Ісуса Христа.

Кожний християнин, прийнявши хрещення, отримує «присвяту» на спілкування з Богом, право проповідувати і здійснює богослужіння без посередників (церкви і духівництва). У протестантизмі так усувається догматичне розходження між священиком і мирянином, скасовується церковна ієрархія, тому тут відсутня сповідь і відпущення гріхів, а також безшлюбність священиків та пасторів (Лютер відмовився від чернецтва і одружився з колишньою монахинею). Молитовні будинки протестантів були звільнені від пишного оздоблення, вівтарів, образів і статуй, зняті були й дзвони, богослужіння гранично спрощене і зведене до проповіді, молитви і співання псалмів та гімнів на національних мовах. Біблія була переведена на національні мови, а її вивчення і тлумачення стало головним обов’язком кожного віруючого. Принцип загального священства заклав основу демократичного устрою громад (рівність мирян і духівництва, виборність, звітність і т.д.).

129

Теологія протестантизму пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Це ортодоксальна теологія XVI ст. (Лютер, Кальвін), непротестантська, або ліберальна, теологія XVIII–XIX ст. (Шлейєрмахер, Трьольч, Гарнак), «теологія кризи», або діалектична теологія, що з’явилася після Першої світової війни (Барт, Тилліх, Бультман), радикальна, або «нова» теологія, яка поширилася після Другої світової війни (Бонхоффер).

У ХІХ–ХХ ст. для деяких напрямів протестантизму характерне прагнення дати раціоналістичне тлумачення Біблії, проповідь «релігії без бога» (тобто тільки як морального вчення). Протестантські церкви відіграють головну роль у світовому екуменічному русі.

Питання для самоконтролю

1.Назвіть відомі вам історичні підстави виникнення протестантизму.

2.За яким принципом визначається приналежність релігійної течії до протестантизму?

3.Назвіть основні етапи розвитку протестантської

теології.

Теми рефератів

1.Протестантизм як одна із трьох найпоширеніших християнських релігійних течій.

2.Основні етапи розвитку протестантської теології.

4.Сучасні концепції протестантизму.

5.Особливості протестантського богослужіння.

Література

1. Гараджа В. И. Соціологія релігії: Навчальний посіб-

ник. — М.: Наука, 1996.

130

2.Дробеньков В. И. Современный протестантский теологический модернизм. — М., 1980.

3.Кузьмицкас Б. Философские концепции католического модернизма. — Вильнюс, 1982.

4.Релігієзнавство / За ред. С. Бублика. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

5.Релігієзнавство / За ред. М. Заковича. — К., 2000.

6.Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного, Б. Ло-

бовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

7. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М., 1996.

131