4. Передумови проведення селянської реформи

Селянська та інші реформи 60–70-хрр. у Російській імперії мали характер запізнілої модернізації, здійсненої під тиском історичних обставин. До її здійснення імперію підштовхувало декілька історичних передумов:

·   подальше існування кріпосного права загрожувало імперії перетворитися на другорядну країну, про що промовисто свідчила її поразка у Кримській війні. Селянський рух в українських губерніях наприкінці війни, постійні вимоги вивільнення селян з боку всіх опозиційних царизмові організацій, впливи ліквідації кріпацтва на західноукраїнських землях у 1848 р. – все це також сприяло перетворенню проблеми скасування кріпацтва в нагальну потребу подальшого розвитку імперії;

·   кріпосне право сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Наявність у складі імперії таких регіонів, як Південь, переконливо засвідчувала переваги вільнонайманої праці, а водночас, спричиняло численні невідповідності між відносинами, які тут існували, і порядками в інших частинах імперії. Проте поміщицькі господарства давали близько 50% товарного хліба, і їхня швидка та одночасна ліквідація могла спричинити катастрофічні наслідки;

·   кріпосне право за формою і змістом надто скидалося на рабство. Аморальність володіння «хрещеною власністю» засуджувалася переважною більшістю представників різних суспільних верств. До того ж приклад європейських монархій, у яких ліквідували кріпосне право, засвідчував, що цей акт не похитнув тронів монархів, а навпаки, зміцнив їх і відкрив можливості прискорення соціально-економічного розвитку.

Наслідки селянської реформи

Реформа 1861 р. спричинила значні зміни у становищі селян, які на той час становили переважну більшість населення Наддніпрянщини. Однак, оскільки землі тут були набагато кращими, ніж в інших регіонах імперії, саме тут селянство втратило найбільше землі внаслідок «відрізків». Запровадження громадської форми землеволодіння і землекористування тлумило індивідуальну ініціативу селян, заважало становленню ринкових відносин у сільському господарстві. Необхідність сплачувати надмірну ціну за землю заважала селянам розвивати власні господарства. Реформа не створила у селян почуття того, що вони є власниками землі. За таких умов викупні платежі сприймалися як новий податок, а не як часткові виплати за отриману землю.

Та все ж, попри велику кількість хиб, у цілому селянська реформа 1861 р. мала позитивне значення. Вона усунула існуючи перешкоди на шляху соціально-економічної модернізації імперії.

Земська реформа

Скасування кріпосного права викликало необхідність проведення реформ у місцевому самоуправлінні, судочинстві, фінансах, освіті, цензурі, військовій справі. Метою цих заходів було здійснення подальших модернізаційних кроків в інших сферах життя імперії.

З метою вдосконалення системи місцевого управління 1864 р. було здійснено земську реформу. За нею у повітах і губерніях запроваджувалося земське (місцеве) самоврядування. Воно складалося з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітових і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) од різних станів – землевласників, міських власників і селян. На повітових зборах, своєю чергою, обиралися гласні губернських земських зборів. Переважали на земських зборах землевласники.

У Наддніпрянській Україні дія земської реформи поширювалася лише на Лівобережжя та Південь. На Правобережжі було чимало опозиційної до російського уряду польської шляхти, яка брала участь у польському повстанні 1863 р. Тому, побоюючись, що діяльність земств сприятиме новому пожвавленню польського національно-визвольного руху в краї, їх не створювали аж до 1911 р.

Земства Наддніпрянщини поступово перетворилися на авторитетні органи, які проводили велику роботу в різноманітних галузях місцевого управління. Більшість справ фінансували вони самі. Земства створили мережу повітових і губернських агрономів, організовували проведення заходів для підвищення рільницької культури селян – постачали насіння, сільськогосподарські машини, організовували курси, виставки, читання лекцій. Завдяки їхній підтримці виник селянський кооперативний рух, кредитні установи для селян. Земства опікувалися також будівництвом та утриманням шляхів, організацією поштової служби, статистичних досліджень. Вони надавали продовольчу допомогу населенню у неврожайні роки.

Земства утримували початкові та професійні школи, навчання в яких було безкоштовним. Вони неодноразово зверталися з клопотаннями до уряду про запровадження у школах вивчення української мови. На жаль, усі ці прохання відхилялися, а вчителів, які намагалися користуватися українською мовою лише як допоміжною, оскільки вона була зрозуміла селянам, звільняли.

Земства реорганізували мережу закладів охорони здоров’я на принципах безкоштовності, дільничного характеру, створення необхідних умов для стаціонарного лікування населення. Одним із найвагоміших досягнень земської медицини стала організація дієвої системи для боротьби проти епідемій.

Діяльність земств привела до того, що в українському суспільстві їх стали сприймати не лише як органи місцевого самоврядування, а й як організації, опозиційні до політики російського царизму. Саме з земських установ вийшло багато відомих у майбутньому українських громадських діячів. Земства Наддніпрянщини неодноразово зверталися з петиціями до російського уряду стосовно необхідності здійснення конституційних реформ.

Діяльність земських установ мала велике позитивне значення для Наддніпрянщини. З одного боку, вони стали тією школою, яка привчала населення до самоуправління, з іншого – сприяли піднесенню національної свідомості.