Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів.

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі–продажу товарів (1980 р.), відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 30), а і обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції (ст. 53). Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.[4] Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є: – попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності; – наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн; – координація господарської діяльності підприємств–партнерів з різних країн у визначеній, взаємо узгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва; – закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо; – розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди; – здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі–продажу; – довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності. За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко–економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридично самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції. Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні індустріально розвинутих країн питома вага фірм–субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25 до 75% (літакобудування), залежно від галузі виробництва. В останні десятиріччя виробнича кооперація значно розширила свої межі за рахунок залучення до узгодженого співробітництва таких сфер діяльності, як науково–технічні дослідження та розробки, підготовка виробництва, збут, організація торгівлі тощо. 

2.2. Регулювання міжнародної торгівлі

В сучасних умовах стало нормою державне регулювання міжнародної торгівлі. Воно може бути одностороннім, двостороннім і багатостороннім. Одностороннє державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється урядом країни в односторонньому порядку без Узгодження чи консультацій з її торговими партнерами. Односторонні заходи вживаються, як правило, у відповідь на аналогічні дії інших країн і призводять до виникнення політичного напруження між партнерами. Двостороннє державне регулювання передбачає узгодження торгової політики між країнами, які є торговими партнерами. Скажімо, країни можуть домовлятися про технічні вимоги до маркірування та Упаковування товарів, про взаємне визнання сертифікатів якості і т.п. Багатостороннє державне регулювання міжнародної торгівлі має місце тоді, коли торгова політика узгоджується і регулюється1 багатосторонніми угодами. Прикладом таких угод можуть бути Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата (МТП). В залежності від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два види державної торгової політики: політику фритредерства і політику протекціонізму. Політика фритредерства (лібералізації) передбачає мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю і спрямована на відкриття внутрішнього ринку ятя іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень в торгівлі. Політика фритредерства забезпечується шляхом здійснення вільної торгівлі, тобто шляхом невтручання держави у розвиток торгових відносин між суб'єктами світового господарства, і шляхом застосування режиму найбільшого сприяння торгівлі, тобто шляхом надання податкових та митних пільг для суб'єктів зовнішньоторгових відносин. Політика протекціонізму становить собою державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення обмежень у торгівлі. В сучасних умовах можна виділити кілька форм протекціонізму: селективний протекціонізм, що являє собою державну торгову політику, спрямовану проти окремих країн або окремих товарів; колективний протекціонізм становить собою політику, яку здійснюють інтеграційні об'єднання країн стосовно третіх держав; прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики, такими, скажімо, як разове зниження рівня митного збору, розширення кількості нетарифних обмежень тощо; галузевий протекціонізм полягає в захисті певних галузей, передусім сільського господарства, монопольний протекціонізм становить собою політику одноосібного здійснення та регулювання державою зовнішньоторгових відносин, тобто він має місце тоді, коли існує монополія держави у зовнішній торгівлі. Перед тим як запровадити ті чи інші заходи торгової політики, уряд кожної країни повинен оцінити їх сукупний вплив на характер торгової політики країни та можливі зворотні дії торгових партнерів. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) розробила спеціальну систему запитань, на які пропонується відповісти раніше, ніж застосовувати ті чи інші заходи торгової політики.

Міжнародні торгово-економічні відносини регулюються тарифними і нетарифними методами. Тарифні методи - це ті, що базуються на відповідних тарифах. Нетарифні, тобто всі інші методи. Тарифи - це сукупність нормативів, за допомогою яких держава і міжнародні економічні організації регулюють ціни на послуги, виробництво і споживання, а також збори, податки і мито. Зміст тарифів розкривається в тарифних ставках, тарифних сітках, тарифно-кваліфікаційних довідниках і національних митних тарифах. Митний тариф - це конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивезенні чи ввезенні певного товару на митну територію країни. Митний тариф ( мито) виконує три основні функції: Фіскальну, оскільки експортне та імпортне мито виступає однією із статей доходної частини бюджету. Протекціоністську, оскільки за допомогою імпортного мита держава захищає місцевих виробників від іноземних конкурентів. Балансувальну, оскільки через експортне мито держава відвертає небажаний експорт товарів, внутрішні ціни на які з якихось причин нижчі за світові. Мито класифікують за способом зняття, за об'єктом обкладання за характером, за походженням, за типом ставок і за способом обчислення. За способом зняття розрізняють три види мита: адвалорне, тобто таке, що нараховується в процентах до митної вартості товарів (скажімо, 20% від митної вартості); специфічне, тобто таке, що нараховується фіскально за одиницю товару (скажімо, 20 дол. за 1 тонну); комбіноване, тобто таке, що поєднує обидва види мита (скажімо 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 тонну). Добровільні обмеження експорту як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою зобов'язання одного із торгових партнерів зменшити або не розширювати експорт того чи іншого товару. На практиці цей метод застосовується головним чином в торгівлі розвинутих країн між собою. Технічні перешкоди становлять собою сукупність національних технічних, адміністративних та інших норм і правил, спрямованих на створення перешкод ввезенню товарів в країну. До технічних перешкод відносяться вимоги про дотримання національних стандартів, одержання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічну упаковку та маркірування товарів, про дотримання певних санітарно-гігієнічних норм і т.п. Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Ці податки можуть бути прямими (податок на добавлену вартість, акцизний податок, податок на продаж) або непрямими (прихованими). До останніх відносяться збори на митне оформлення, реєстрацію та виконання інших формальностей. Політика державних закупівель як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою вимогу держави закуповувати певні товари тільки у вітчизняних виробників, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими у порівнянні з імпортними. До другої групи нетарифних методів регулювання міжнародних торгових відносин, як зазначалося вище, належать ті з них, що спрямовані на стимулювання експорту. Серед них найчастіше використовуються субсидії, експортні кредити, демпінг тощо. Субсидії - це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і опосередковану дискримінацію імпорту. За характером виплат субсидії діляться на прямі та непрямі. Прямі субсидії становлять собою дотації виробнику при його виході на зовнішній ринок. Непрямі субсидії становлять собою приховане дотування експортерів шляхом надання їм податкових пільг, пільгових умов страхування та кредитування, повернення імпортного мита тощо. Експортні кредити як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становлять фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняних товарів. Експортне кредитування виступає в таких формах: субсидовані кредити національним експортерам. Вони становлять собою кредити, що надаються державними банками на пільгових умовах, а отже, дозволяють зменшувати ціну товару; державні кредити іноземним імпортерам при зобов'язанні їх закуповувати товари тільки у фірм країни, яка надала цей кредит; страхування експортних ризиків вітчизняних експортерів. Маються на увазі комерційні ризики (нездатність імпортера оплатити поставки товарів) і політичні ризики, які виникають тоді, коли непередбачені дії уряду не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером. Експортні кредити поділяють на короткострокові (на строк менше одного року і використовуються для кредитування експорту споживчих товарів та сировини); середньострокові (на строк від 1 до 5 років і використовуються для кредитування експорту машин та обладнання); Довгострокові (на строк понад 5 років і використовуються для кредитування експорту інвестиційних матеріалів та великих проектів). 2.3. Зовнішня торгівля України.

Роль зовнішньоекономічного комплексу в економіці країни в постійно зростає.

Ріст обсягів зовнішньої торгівлі, і насамперед експорту, з'явився одним з найважливіших факторів затримки падіння ВВП.

Зовнішньоторговельний оборот України (без обліку неорганізованої торгівлі) За підсумками 11 місяців 2011 р. обсяги зовнішньої торгівлі товарами України з Республікою Польща склали 5 441,0 млн. дол. США. При цьому рівень українського експорту до РП становив 2 543,6 млн. дол. США та у порівнянні з аналогічним показником 2010 року збільшився на 58,9%. Рівень польського імпорту до України – 2 897,4 млн. дол. США та у порівнянні з аналогічним показником 2010р. збільшився на 14,9 %.

Негативне сальдо у зовнішній торгівлі з РП – за результатами 11 місяців 2011 року  склало  353,8 млн. дол. США.

Обсяги зовнішньої торгівлі послугами України з Республікою Польща за результатами 9 місяців 2011 р. (останні дані станом на 19.01.12р.) зросли на 21,7% від рівня аналогічного періоду 2010 року і склали 187,9 млн. дол. США. Рівень українського експорту послуг до РП за 9 місяців 2011 р. склав 93,2 млн. дол. США, а рівень польського імпорту послуг до України – 94,7 млн. дол. США.

За даними Держкомстату України, за 2010р. обсяги зовнішньої торгівлі товарами і послугами між Україною і Республікою Польща склали 4803,1 млн.дол.США. При цьому обсяги зовнішньої торгівлі товарами між Україною і Республікою Польща зросли на 35,2% від рівня 2009 року і склали 4 576,0млн.дол. США та,порівняно з показниками зросли на 47,9% [4].

Серед країн дальнього зарубіжжя найбільшими торговельними партнерами України в 2011р. були: Німеччина, США, Італія , Нідерланди, Фінляндія, Японія, Китай,Великобританія. З країн СНД: Росія, Казахстан, Білорусь.[11]

Аналіз географії експортних постачань свідчить про орієнтацію українських учасників ВЕД в основному на промислово розвиті країни. У плині останнього років істотних змін у географічному розподілі експорту по регіонах дальнього зарубіжжя не спостерігалося. Товарна структура експорту продовжувала носити сировинну спрямованість з перевагою в ній енергоносіїв. Разом з тим частка неопрацьованих сировинних матеріалів у цей період трохи знизилася за рахунок випереджального росту експорту металопродукції, добрив, нафтопродуктів, продукції органічної і неорганічної хімії, папера й ін.[7]

Вступ України в СОТ 16 травня 2008 року стає потужним поштовхом для розвитку національної економіки, полегшенням доступу українських виробників до міжнародних ринків та скасування щодо країни дискримінації і нетарифних барєрів, участь України у вирішенні міждержавних суперечок та можливість впливати на захист національних інтересів в умовах сітової торгівлі.[8] Світова організація торгівлі ( СОТ) – єдина міжнародна організація, що опікується глобальними правилами торгівлі між країнами. Її головна мета – забезпечувати, щоб торговельні обміни відбувалися настільки легко, передбачувано і вільно, наскільки можливо. СОТ передбачає створення постійно діючого форуму країн-членів для врегулювання проблем, які впливають на їх багатосторонні торговельні відносини, і контролю за реалізацією угод і домовленостей.  На сьогоднішній день СОТ включає в собі 153 країн , частка яких в обсягах світової торгівлі становить близько 96%.      Після приєднання низки країн, які сьогодні є кандидатами на вступ, СОТ здійснюватиме майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг. Вступ України до СОТ не лише полегшив просування вітчизняних товарів на зовнішні ринки, а й сприяв збільшенню імпорту в Україну. Імпорт на сьогоднішній час є досить великим і це є не найкращим показником стабільного розвитку країни в цілому. Щоб зменшити наплив імпорту в Україну уряд може запроваджувати митні та тарифні ставки на товари та послуги. Однак це не вихід із ситуації, як засвідчило запровадження Україною на початку березня 2009 року додаткового 13-відсоткового мита на великий перелік імпортних товарів для вирівнювання платіжного балансу. Подібні заходи не схвалюються СОТ, тому вже за кілька днів уряд цей перелік значно звузив, залишивши в ньому лише легкові автомобілі та холодильники. [4, с. 17]

Висновки

Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. У сучасних умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати лише на основі сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу праці.

Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку, то в наявності з одного боку - явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання границь і створення різних міждержавних торговельних блоків, з іншого боку - поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвиті і відсталі.[11]

В історичному плані не можна не відзначити ріст впливу азіатських країн на процеси світової торгівлі, цілком ймовірно в новому тисячоріччі цей регіон займе ведучі ролі у світовому процесі виробництва і реалізації товарів.

Маючи майже 48-мільйонне населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженій вартості робочої сили, Україна являє собою величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Однак ступінь реалізації цього потенціалу в зовнішньоекономічній сфері досить скромна.

За даними Держстату, експорт послуг у січні-вересні 2012 року склав 10 млрд доларів, зменшившись на 0,8% порівняно з січнем-вереснем 2011 року.Збільшення обсягу експорту послуг відбулося в першу чергу за рахунок збільшення експорту страхових послуг - на 75,3% до 93,6 млн доларів, повітряного транспорту - на 1,9% до 1,13 млрд доларів, інших ділових послуг - на 3,9 % до 1,35 млрд доларів.

Зовнішня торгівля залишається важливим джерелом надходження інвестиційних товарів, а також відіграє велику роль у постачанні населення України продовольством і різними товарами.

Світова торгівля є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.[9] Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку, то в наявності з одного боку - явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання границь і створення різних міждержавних торговельних блоків, з іншого боку - поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвиті і відсталі. В історичному плані не можна не відзначити ріст впливу азіатських країн на процеси світової торгівлі, цілком ймовірно в новому тисячоріччі цей регіон гратиме провідні ролі у світовому процесі виробництва і реалізації товарів.[4]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Рогач О.І., Філіпенко А.С., Шемет Т.С. Міжнародні фінанси. Київ: Либідь,  2003, 784 с.

2. Балаков П.К. "Международные торговые отношения и расчеты" 1994 г. Москва

3. Кочетов Э.А."Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия Украины" Мировая экономика и международные отношения №11, 1999

4. http://library.if.ua/book/68/5020.html

5. Омельянович О. Н."Состояние и проблемы торговли Украины" Экономика Украины №7 1999 г.

6. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

7. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І.Кредісова. - К.:ВІРА-Р, 2002.-552с.

8. Румянцев А.П., Климко Н.Г., Міжнародна економіка: - К.: Знання прес, 2003. – 447с.

9. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.— М., Инфра-М, 1998.

10. Циганкова Т. М. , Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 488с.

11. http://referatcentral.org.ua/international_relations_load.php?id=65