1.3.Система показників розвитку міжнародної торгівлі
У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.
Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група
обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт,
імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля,
спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.
Імпорт (від лат. importare - ввозити) - ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник "імпорт", який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).
Експорт (від. лат. exportare - вивозити) - вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.
Зовнішньоторговельний обіг - сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності.
Обчислюється за формулою:
ЗТО = Е + І, де
ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;
Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);
I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).
Реімпорт — ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортуємих не відносяться.
Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці.
Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:
За стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;
експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;
у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;
за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;
експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.
Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:
де kj - квота імпортна; І- обсяг імпорту країни за певний рік; ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.
Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.[11,199]
РОЗДІЛ 2 ФОРМИ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ ТА ЇЇ РЕГУЛЮВАННЯ.
2.1. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання та за специфікою взаємодії суб'єктів.
В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму данної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприйняття, периферійна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. Форми міжнародної торговлі за специфікої регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торгівельно-економічних відносин з іншими країнами.[14, с. 98]
Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торгово-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо.
Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшог сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приїдналися до ГАТТ – Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн – членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, я кі мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.[14, с. 99]
Форми міжнародної торгівлі доцільно класифікувати за такими критеріями: – регулювання торговельно–економічних відносин між країна ми (групами країн); – специфіка торговельно–економічної взаємодії суб'єктів торгівлі — експортерів та імпортерів; – особливості предмета торгівлі В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідні міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торгівельного режиму даної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівлі торгівля за режимом найбільшого сприяння, преференційна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. З точки зору глибини відносин, економічної взаємозалежності та виникаючих при цьому прав та обов'язків сторін виокремлюються такі форми міжнародної торгівлі, як традиційна, компенсаційна (зустрічна) і торгівля за кооперацією. Таким чином, критерієм виокремлення цих форм є специфіка взаємодії суб'єкті торгівлі: – сировинними товарами; – промисловими товарами, машинами та обладнанням; – продукцією інтелектуальної праці; – послугами. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання є віддзеркаленням державно–політичного підходу уряду певної країні до торговельно–економічних відносин з іншими країнами, а форми торгівлі за специфікою взаємодії торговельних партнерів відображенням операційного аспекту міжнародної торгівлі.[4,с 45]
Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одні одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ — Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми та організації країн — членів ГАТТ користуються митними, податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичної та юридичні особи третьої країни. Так, якщо країна А надала преференцію країні Б, то ця пільга автоматично поширюється на всі країни — члени ГАТТ–COT. У разі, коли країна А не є членом якими вона уклала угоди щодо надання режиму найбільшого сприяння. Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції застосовуються в усіх сферах торговельного та економічного регулювання (таких як митний тариф, оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування, страхування, стандартизація, ціноутворення). Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті дво– і багатосторонніх домовленостей та угод. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішими країнами в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій (general system of preferences) як сукупність митно–тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги стосуються переважно готових виробів і напівфабрикатів.[4] Різновидом преференційної є прикордонна торгівля як вид міжнародного товарообміну між підприємствами та організаціями, що розташовані в прикордонних районах сусідніх держав. Умови такої торгівлі регулюються відповідними домовленостями та угодами між державами, але спільною рисою прикордонної торгівлі є її спрямованість на задоволення місцевих потреб щодо виробництва товарів у межах прикордонної території, а також товарів, призначених для споживання в межах цієї ж території. Виручка від прикордонної торгівлі залишається повністю в розпорядженні місцевих органів влади і використовується для розширення асортименту споживчих товарів, закупівлі обладнання, технологій, матеріалів і сировинних товарів для розвитку господарства цих регіонів. Розвиток прикордонної (прибережної) торгівлі сприяє розширенню взаємовигідного товарообміну, кооперації виробництва, інтенсифікації прямих зв'язків, обміну виробничим досвідом, а також зміцненню дружніх зв'язків, добросу–С1Дства та взаєморозуміння. Основні положення щодо прикордонної торгівлі відображені в генеральній угоді з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. XXIV «Територіальне застосування — Прикордонна торгівля — Митні союзи та зони вільної торгівлі»), а також у Домовленості про тлумачення ст. XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. Дисримінацїйна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно–економічних відносинах жорстких обмежувальний заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) тa інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООИ та ГАТТ–COT, жодна з країн не може бути дискримінована І процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходи як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно–політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права.