2 Варіант

Грошова маса — це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних за-

собів, яка обслуговує економічні зв’язки, належить фізичним та юридичним осо-

бам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій

статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а потім і в нашій країні

стали використовувати грошові агрегати М0, М1, М2, М3

Грошовий агрегат — це показник грошової маси, що характеризує певний набір її

елементів залежно від їхньої ліквідності.

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казна-

чейські білети (в деяких країнах). Це найліквідніша частина грошової маси.

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і засобів на поточних та ощадних рахунках

банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів

у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на

інші рахунки.

Агрегат М2 містить агрегат М1, термінові та заощаджувальні депозити в комер-

ційних банках.

Агрегат М3 містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кре-

дитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому

числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами.

Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця

готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому

для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера МV = PQ, ве ли чину швидкості

обігу грошей можна визначити за формулою:

V=P*Q/M

,

де V — швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг);

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номі-

нальний національний продукт);

М — середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистична

кількість грошей).

Американський економіст І. Фішер здобув визнання у західній економічній те-

орії завдяки праці «Купівельна спроможність грошей» (1921 р.). У цій книзі він об-

ґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються під

час здійснення товарообігу (трансакційних операцій).

!

Показник швидкості обігу грошей (V) називають — показником ділової ак-

тивності в державі, тому що величина V залежить від:

частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами гос-

подарювання;

рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відт ворення;

збалансованості попиту і пропозиції на ринку;

рівня розвитку маркетингу;

рівня інфляції;

рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи, цінних паперів) та інших факторів.

5.Закони грошового обігу.

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів

(швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов’язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами:

 загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);

 рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

 ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

 швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого вигляду:

КГ=(СЦ-К+П-В)/О

де СЦ — сума цін товарів і послуг, які реалізуються в певний період;

К — сума цін товарів і послуг, які продані в кредит (K );

П — сума платежів за борговими зобов’язаннями (П );

В — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів (B );

О — середня кількість обігів грошової одиниці.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної еко-

номічної системи (економіки) на певний період повинна бути та необхідна сума

грошей (Мн), яка потрібна всім активним суб’єктам господарювання для опла-

ти товарів і послуг за поточними ринковими цінами. 6.Сталість грошей та механізм її забезпечення.

Сталість грошей означає тривалу постійність величини їх мінової вартості, що визначається у певній кількості товарів і послуг, які приходяться на грошову одиницю. Чим довший період, протягом якого можна купити за одну і ту ж суму грошей однакову масу товарів чи послуг, тим вища сталість грошей і тим краще вони виконують свої функції.

Основними чинниками сталості грошей:

а) з боку товарів є затрати на їх виробництво, якість та асортимент товарів;

б) з боку грошей - їх внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість обертання.

В минулому, коли в обігу перебували повноцінні гроші, їх внутрішня вартість була вирішальним фактором сталості купівельної сили не тільки для повноцінних грошей, а й розмінних на грошовий метал банкнот. З переходом до неповноцінних грошей на краще місце у забезпеченні сталості грошей висунулися фактори кількості грошей в обігу й швидкості їх обертання. В Україні до цих факторів додалися такі негативні чинники, як структурна незбалансованість суспільного відтворення, монопольне становище окремих галузей і підприємств, колосальний зовнішньоекономічний і ціновий тиск щодо енергоносіїв і матеріальних ресурсів. Це ще раз наголошує, що грошова система є лише структурним елементом і частиною загальноекономічної системи.