1.Предмет іе та ед

Історія економіки та економічної думки – це наука, яка вивчає господарську діяльність країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм виявлення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях. Вивчає процес виникнення економічних ідей та економічних шкіл, їх розвиток, боротьбу і формування нових напрямів економічної теорії в контексті розвитку матеріальної культури суспільства. Актуальність вивчення цієї дисципліни пояснюється тим, що вона забезпечує тісний зв’язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому, допомагає у вивченні економічної теорії, проблем макро- і мікроекономіки, економіки промисловості, будівництва, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо.Історія економіки та економічної думки на фактичному матеріалі переконує, що технологічна сфера, господарські механізми і людський фактор, усі під-системи економіки тісно пов’язані між собою, взаємодіють і доповнюють одна одну. Аналіз конкретних аспектів економіки в історичному розвитку, а також різних підходів до них економічних шкіл допомагає краще зрозуміти господарські проблеми сучасності, знайти їх оптимальне вирішення.

2.Періодизація економічної історії

Періодизація економічної історії людського суспільства пропонувалась різноманітна. За основу бралися різні чинники: історія грошового обігу (Б.Гільденбрандт); шляхи сполучення (Л.Мечников), клімат (Є.Хентінгтон); релігія та культура (М.Вебер, А.Тойнбі), зміна формацій (К.Маркс) тощо.За час існування історико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизації господарської історії людства.В сучасній суспільно-економічній літературі економічна історія розглядається за етапами:Доіндустріальне (аграрне);(первісна епоха, перші цивілізації та середньовіччя).Індустріальне (промислове)Постіндустріальне (інформаційне) суспільство.

3.Неолітична револяція

Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство та скотарство) і другий (виокремлення ремесел із сільського господарства) суспільні поділи праці, що, у свою чергу, зумовило індивідуалізацію праці, виникнення приватної власності. Такі переходи в історико-економічній літературі називають неолітичною революцією.Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі, незважаючи на те, що способи і техніка землеробства були дуже примітивні: землю скопували дерев'яними палицями і мотиками, жали серпами з кремінним лезом, зерна розтирали на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли майже всі відомі нині сільськогосподарські культури. Значного розвитку набула техніка обробки каменю: його шліфували, різали та свердлили. Кам'яні знаряддя — мотики, зернотерки, ступки, леза для серпів, ножів, кинджалів — виготовляли із кременю; голки, шила, ложки робили із кістки, у тому числі із слонової.

4.Особливості східного рабства

Для країн Стародавнього Сходу характерними були сталість сільської общини і державна власність на землюОсновна сфера економічного життя - сільське господарство - залишалось поза рабовласницьким виробництвом. Тільки частково праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту. Праця рабів використовувалась однобоке і була непродуктивною, її застосовували для обслуговування рабовласників, на будівництві пірамід, каналів і т п. Східне рабство не було класичним. Тут перепліталися общинні та рабовласницькі елементи.Особливостiсхiдного рабства можна узагальнити так.1. Воно не володiлосуспiльним виробництвом. Головна сфера економiчного життя — сiльське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабiв використовувалася для обробiткугрунту, особливо в системi царського i храмового господарства.2. Раби належали в основному державi. Головними джерелами рабства були вiйни, пiратство, боргове рабство.3. Використання рабської працi було однобоким i непродуктивним. Рабiв використовували для обслуговування рабовласникiв, вони брали участь у будiвництвiпiрамiд,каналiв тощо.4. Схiдне рабство не було класичним, у ньому переплiталисягромадськi та рабовласницькi елементи.