44.Економічні погляди та принципи оподаткування Міля,Вагнера

У ХІХ ст., коли Британія зійшла на вершину своєї могутності, Рікардо і Мілль розвинули ліберальні принципи оподаткування ще далі за Сміта, цілком підпорядкувавши їх цілям економічного зростання.Джон Ст. Мілль, майстер «політичної економії компромісів», комбінує адресний податковий фаворитизм підприємницькому сектору із соціальними уступками народній масі. За змістом «Основ політичної економії» принципи оподаткування Мілля можна узагальнити в таких положеннях:рівність податків за ознакою рівновеликих тягот, тобто критерієм, що допускає оподаткування за прогресивною шкалою;не оподатковувати мінімальні доходи, рівень яких достатній для придбання предметів першої необхідності;не оподатковувати суми заощаджень та інвестицій;доцільно оподатковувати не пропорційно вартості власності платника, а відповідно до коштів, призначених для витрат на споживання;шкоду національному капіталу завдає не стільки податкова система сама по собі, скільки надмірний сумарний тягар податків;жодну податкову систему неможливо обмежити лише податками на доходи, не зачіпаючи капіталу;податкові надходження, витрачені на обслуговування державного боргу, залишаються капіталом, що перейшов від платників податків у розпорядження власників капіталу.Нову сторінку в осмисленні принципів оподаткування відкрив видатний німецький учений, класик фінансової науки Адольф Вагнер. Він відійшов від центрального постулату класичної англійської політичної економії, що індивідуум є найкращим виразником власних інтересів. Натомість Вагнер стверджував, що компетентна влада й ефективна держава можуть бути не гіршими уособленнями вигід усіх і кожного. Справа в тому, що Вагнер розділяв погляди так званої німецької (прусської) школи політекономії, представники якої заперечували наявність спільних для всіх країн законів економічного розвитку, акцентували національний характер фінансово-економічної політики. Вагнер сформулював вісім принципів оподаткування, розділених на чотири групи, що набули такого вигляду:

1.Фінансові принципи:

- достатня дохідність;

- еластичність оподаткування.

2. Економічні принципи:

- продуманий вибір джерел оподаткування, особливо між податками на доходи і національне багатство (капітал), а також відносно допустимої різниці між індивідуальним і національним інтересом;

- вибір видів податків із позицій впливу оподаткування в цілому ще й окремих податків на платників, врахування проблеми перекладання податків.

3. Принципи справедливості (зрівняльного розподілу податків):

- універсальність (загальність);

- рівність оподаткування.

4. Принципи адміністрування податків (принципи адміністративної ефективності податкової системи):

- визначеність оподаткування;

- зручність сплати податків;

- забезпечення найнижчих по можливості затрат по збиранню податків.

Головне, що вніс Вагнер у вчення про принципи, - поєднання індивідуалістичних (в інтересах платників) і державницьких (в інтересах бюджету) засад в оподаткуванні як балансу індивідуальних і державно-національних інтересів, відображених через функціонування податкової системи. Він розглядав принципи оподаткування у контексті не стільки абсолютних істин, придатних для всіх часів і народів, скільки залежно від конкретних соціально-економічних умов, властивих даній державі: стану економіки, рівня культури, активності громадської думки та інших факторів. За Вагнером, принципи оподаткування мають характер як продиктованої здоровим глуздом логічної, так і залежної від обставин національно-історичної категорії. У Вагнера вже не зустрінеш тверджень, що податки – «необхідно зло» (Сміт), або «велике зло» (Рікардо).З погляду на вищесказане, напрошується висновок, що впродовж трьох з половиною століть зміст і набір принципів оподаткування істотно не змінилися, що свідчить про сталість раз відкритих істин і науково узагальнених ідеалів фіскального досвіду, які більше потребують модернізації та корекції, ніж кардинального перегляду.