10.Економічні відносини та галузі господарства ранньої римської імперії.Причини та наслідки занепаду Риму.

Упродовж VIII-VI ст. до н. е. тривав процес розкладу римської родової громади, її трансформації у землеробську, соціальної та майнової диференціації населення. За соціальним становищем населення поділялося на патриціїв (членів римської родової общини, згодом - родової знаті), плебеїв (вільного населення, без прав громадянства та користування громадськими землями, які займалися ремеслом і торгівлею), клієнтів (неповноправних громадян, юридично залежних від патриціїв) і рабів. Основною господарською одиницею була велика патріархальна сім'я, що самостійно займалася господарюванням на власній присадибній земельній ділянці.Панувало натуральне господарство, мірилом вартості була худоба.Причини занепаду Риму…В 475р канула в небуття Західна Римська імперія, що ж стало причиною занепаду такої могутньої держави??Я назву вам декілька причин її занепаду. Ще з Римської республіки прослідковується завоювання Римом інший народів, країн. Гноблення народів, продаж їх в рабство зробили свій внесок в розвал імперії. Не посильні контрибуції та багато інших гноблюючих факторів. Вже на 3ст н.е Рим досяг величезних розмірів від Західної Європи до Азії, але з часом територія Римської імперії почала ставати все менше і менше, перш за все через заселення її кочівниками які не хотіли коритися Риму. Так на кінець 4ст та початок 5ст територія Римської імперії зменшилася в декілька разів, якщо не дивитися на Східну Римську імперію(Візантію). В 4-5ст Рим втратив домінуючи позиції на військовій та міжнародній арені, багато народів перестали коритися Риму і отримали незалежність. Також варто підкреслити те що Рим не хотів іти не на які компроміси для поневолений народів(що могло значно покращити ситуацію). Союзи з готами,вандалами та іншими кочівниками були не вдалі, вони час від часу зраджували Рим, що значно похитувало становище Риму. Прослідковується внутрішня не стабільність в імперії. І останньою крапкою в занепаді і остаточній ліквідації Римської імперії була навала гунів, яким не вистачало землі для худоби, і вони більш за все прагнули володіти великим Римом.Отже розглянувши ряд факторів ми приходимо до висновку, що занепад Риму був передбачений всією історію, і багатьма внутрішніми та зовнішніми факторами.

Alpha

12.Економічна думка античності

Ксенофонт одним з перших: - осмислював дві сторони того чи іншого товару, виражаючи споживну та мінову вартість- засуджував лихварський капітал; - визнавав необхідність існування грошей, визнаючи вагомими такі їх функції як обігу та засобу нагромадження; - пропонував постійно нагромаджувати гроші на випадок війни, для розширення пануючого на той час натурального виробництва. Інший видатний філософПлатон–в творі “Держава” на даний час представляє собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства ґрунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників – на засадах приватної. В його проекті, а ні філософи , а ні армія навіть думати не могли про заняття, пов’язані з фізичною працею, всі господарські турботи покладалися на чернь. Третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торгівці). Раби не займали жодного суспільного класу в суспільстві.Другий проект Платона „Закони” на противагу першому протиставляє ідеальному типу “негативний тип суспільства”. Головним двигуном поведінки людей тут виступають матеріальні турботи і стимули. Підтримував Ксенофонта щодо основної галузі сільського господарства, відносячи ремісництво та торгівлю до менш престижних.Арістотель. Основні твори: „Нікомахова етика”, „ПолітикаВін перший в історії економічних вчень намагається проникнути в сутність економічних явищ. “Хрематистику” – мислитель порівнює з “мистецтвом наживати багатство за допомогою великих торгівельних угод для перепродажу і лихварських угод. Іншими словами, “хрематистика” це мистецтво вкладання і нагромадження капіталу. Ідеалом господарювання для Арістотеля було невелике землеробське господарство (рабська праця), яке повинно себе само забезпечувати всім необхідним, а чого не вистачає можна отримати шляхом “справедливого обміну” з сусідом капіталу. Визначав такі функції грошей як міра вартості і засіб обігу.

Катон Старший акцентував увагу на здобутті найбільшого доходу від сільського господарства, однак не виключалась і торгівля, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції та придбати те, що не можна виробити власними силами. Значне місце землевласник відводив утриманню рабів, використовуючи відповідні методи експлуатації, а саме: - утримувати їх у суворості; - раціонально використовувати їх працю; - стимулювати старанність, молодих рабів виховувати в покорі; - підтримувати в їх середовищі ворожість; - поширювати конфлікти, незгоди між ними; - вчасно звільнятися від старих та малих; - карати за найменшу провину.МаркТеренційВаррон (116 – 27 рр. до н. е.), як і Катон Старший, вболівав за долю сільського господарства. Залишив у спадок три книги “Про сільське господарство”, в яких викладені завдання власників великих латифундій.МаркВаррон вважав корисним: - поєднання землеробства та скотарства; - застосування агрономічних наук; - зростання інтенсивності виробництва; - використання матеріальної зацікавленості рабів.Луцій Юній МодератКолумелла (І ст. н. е.) Простежував ознаки кризи рабовласництва в своєму творі “Про сільське господарство”. Позитивною рисою праці Колумелли є оцінка поглядів попередників, які займалися проблемами аграрної економіки. В творі, Колумелла свідчить про занепад сільського господарства, яке знаходиться в стані кризи. Автор писав про низьку продуктивність рабовласницької праці, про те що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентарю, крадуть, обманюють землевласників. Прагнучи відродити сільське господарство з допомогою латифундій, автор вважав за можливе: 1) передачу господарювання вільним виробникам або колонам;2) сприяти зростанню обсягу товарного виробництва;3) впроваджувати в виробництво науки (астрономія).

13.Фіскальні реформи Ю.Цезаря та О.Августина Реформи Юлія ЦезаряУ всій реформаторської діяльності Цезаря ясно відзначаються дві основні ідеї. Одна - необхідність об'єднання римської держави в одне ціле, необхідність згладити різницю між громадянином-господарем і провінціалом-рабом, згладити ворожнечу національностей; інша, тісно пов'язана з першою, - впорядкування адміністрації, тісне спілкування держави з підданими, усунення посередників, сильна центральна влада. Обидві ці ідеї позначаються у всіх реформах Цезаря, незважаючи на те, що проводив він їх швидко і квапливо, намагаючись використовувати короткі проміжки свого перебування в Римі. Зважаючи на це послідовність окремих заходів випадкова; Цезар кожен раз брався за те, що здавалося йому найбільш необхідним, і тільки зіставлення всього зробленого ним, незалежно від хронології, дозволяє вловити суть його реформ і підмітити струнку систему в їх проведенні. Реформи Августа. Август залишив формально непорушеними давні державні установи Риму, але внутрішньо їх зреформував. На першому місці він поставив сенат. Ця старовинна аристократична рада прийшла до крайнього занепаду за "Цезаря, що навмисно підкопував її значення, уводячи до неї своїх ставлеників, не раз людей без усякої вартості. Август рішився поділитися владою із сенатом і тому старався наново підняти його авторитет і зробити його справді найвищою колегією Риму. Щоб це осягнути, він провів основну чистку сенату, усуваючи з нього всіх тих, що не заслуговували бути сенаторами. Пізніше він доповнив сенат у такий спосіб, що обрав 30 найгідніших сенаторів, а з них кожний вказав по 5 дальших кандидатів, а обрані знов маєтковий ценз для кандидатів, утруднював доступ до урядів, що давали право засідати в сенаті, й охоче приймав до сенату сенаторських синів, що вже виховувалися у відповідній аристократичній атмосфері. Таким чином, сенат містив у собі еліту римської аристократії, але вже не анархічної чи опозиційної, як це бувало давніше, а відданої службі для держави.Сенат, оновлений у такий спосіб, міг виконувати важливі завдання, які призначав йому монарх. Передусім він виконував адміністративну владу в провінціях, відданих йому в управу.