6. Податкові пільги та їх види.

Згідно ст. 30 ПКУ податкова пільга  це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Податковим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг.

Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

7. Порядок та способи обчислення і сплати податку.

Обчислення суми податку являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органа щодо визначення суми податку.

Обчислення податку проходить кілька стадій: 1) визначення об’єкта оподаткування; 2) визначення бази оподаткування; 3) вибір ставки податку; 4) застосування податкових пільг; 5) розрахунок суми податку. Обчислюється податок у межах одного податкового періоду, але здійснюватися це може декількома способами. Необхідно розмежовувати способи обчислення податку й способи сплати податку.

Як правило, обчислення податку та визначення сум, що підлягають внесенню в бюджети й цільові фонди, є обов’язком платників податків, що деталізується по кожному податку. Однак це не виключає й участі у визначенні сум податку або збору податкового органу. Здійснюється це у випадку прямого делегування йому подібних обов’язків або в ситуаціях, коли платник податків ухиляється від обчислення й сплати податку. Якщо сума податкового обов’язку розраховується контролюючим органом згідно із статтею 54, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, вірогідність і повноту нарахування такої суми, однак відповідає за своєчасне й повне погашення нарахованого податкового обов’язку й має право на оскарження цієї суми. 

Вирізняють три основних способи сплати податку:

1. по декларації – стягнення податку відбувається після отримання доходу на підставі поданої декларації про отримання доходів;

2. у джерела доходу – стягнення податку відбувається до отримання доходу на місці;

3. кадастровий – на підставі опису об’єктів майна.

Під порядком сплати податку, як правило, розуміють сукупність технічних прийомів, способів внесення платником чи фіскальним агентом суми податку у відповідний бюджет чи фонд:

1) напрямок чи адреса платежу, тобто відповідний бюджет чи фонд, куди сплачується податок;

2) валюта сплати податку: податки, як правило, сплачуються у національній валюті;

3) механізм платежу: питання про механізм платежу (у готівковій чи безготівковій формі, у касу збирача податку чи на бюджетний рахунок через банк платника тощо) вирішується, як правило, в законі, що визначає загальні умови оподаткування; щодо окремих платежів можуть встановлюватися певні особливості механізму сплати; різновидом механізму платежу є придбання марок акцизного збору;

4) форма внесення платежів, як правило, є грошовою; 

5) особливості контролю за сплатою податку — це, як правило, предмет спеціальних законів про податкову службу; специфічні особливості можуть визначатися в законах про окремі податки.