14.1. Виникнення держави і її розвиток

Утворення Московської держави пов’язане із формуван-ням російської народності. Перша літописна згадка про Мос-кву датується 1147 р.

У другій половині XІV ст. у північно-східній Русі поси-лилась тенденція до об’єднання земель. Центром об’єднання стало Московське князівство, яке виділилось із Володимира -Суздальського ще в XІІст.

Послаблення і розпад Золотої Орди, розвиток економіч-них міжкнязівських зв’язків і торгівлі, виникнення нових міст і укріплення становища дворянства відіграли роль об’єднуючих факторів. У Московському князівстві інтенсивно розвивалась система помістних відносин: дворяни одержували землю від великого князя за службу і на строк служби. Це стави-ло їх в залежність від князя і укріплювало його владу.

З XІІІ ст. Московські князі і церква розпочинають здійс-нювати широку колонізацію заволзьких територій, створю-ються нові монастирі, міста.

Відбувається об’єднання російських земель навколо но-вого центру – Москви, створюється централізований держав-ний апарат.

Під час централізації відбувається перетворення всієї політичної системи. Замість великої кількості самостійних князівств утворюється єдина держава.

Централізація привела до суттєвих змін у державному апараті і державній ідеології. Великий князь став називатися царем за аналогією з ординським ханом чи візантійським ім-ператором. Русь прийняла від Візантії атрибути православної держави, державну і релігійну символіку. У XV ст. митрополит на Русі став призначатися без згоди візантійського патріарха.

Посилення влади великого князя (царя) відбувалось па-ралельно з формуванням нової системи державного управ-ління – приказно- воєводської. Для неї були характерні централізація і становість. Вищим органом влади стала Бояр-ська дума, що складалась із світських і духовних феодалів. Це був аристократичний дорадчий орган.

До середини XVІ ст. остаточно склалась багатонаціона-льна російська держава. На вершині державної ієрархічної пі-раміди знаходилась царська влада, не обмежена ні політично, ні юридично. Цар видавав статути, укази, судебники. Він був вищим джерелом державної влади.

Формування державного апарату здійснювалось за принципом місництва, яке базувалось на критеріях знатності походження. До компетенції Думи відносилась участь у фор-муванні законодавства, в управлінні та судовій діяльності. Як верховний орган управління, Дума зливалась з приказами.

З XVІ ст. двірцево-вотчинна система управління транс-формується в приказно-воєводську систему. Великі князі да-ють своїм боярам доручення “відати” тією чи іншою областю управління, тобто “приказувати”. Із цих доручень виникають спеціалізовані, галузеві органи управління – прикази, які стають монопольними органами центрального управління (Посольський, Помістний, Розбійний), що суміщають адміні-стративні і судові функції. Очолює приказ боярин, якому під-порядковані приказні дяки і писарі. На місцях знаходились спеціальні уповноважені. Поряд з галузевими приказами піз-ніше стали виникати територіальні, які завідували справами окремих регіонів.

До середини XVІ ст. місцеве управління базувалось на системі кормлінь. У повіти і князівства, приєднані до Москви, направлялись намісники (у міста) і волостелі (у волості), що мали повний набір повноважень. У своїй діяльності намісни-ки і волостелі опирались на штат чиновників.

Вони відали адміністративними, фінансовими і судови-ми органами, залишаючи частину зборів з місцевого населен-ня собі.

Особливості процесу державної централізації зводились до наступного: візантійський і східний вплив обумовили сильні деспотичні тенденції в структурі і політиці влади; основ-ною опорою самодержавної влади став не союз міст з дворян-ством, а помістне дворянство; централізація супроводжува-лась закріпаченням селянства і посиленням станової диференціації.