43. Проаналізуйте інноваційний потенціал на розвиток господарства регіону.

Інноваційний потенціал – це здатність економічної системи в існуючих соціально-економічних та політичних умовах, використовуючи власні і залучені ресурси та наявну інфраструктуру, створювати новації та впроваджувати їх на ринок, з метою отримання ряду ефектів (економічного, соціального, науково-технічного і т.д.). Інноваційний потенціал регіону – це здатність регіону, як окремої економічної одиниці в існуючих соціально-економічних та політичних умовах, використовуючи власний науково-технічний потенціал створювати новації, отримувати новації або проміжні результати ззовні та спираючись на наявну інноваційну інфраструктуру регіону і сформовану інноваційну культуру, доводити їх до кінцевого споживача. За функціональним призначенням інноваційного потенціалу регіону розрізняють дві групи функцій. До першої групи належать загальні функції: 1) ґенеруюча – забезпечення умов для виникнення ідеї новації; 2) виробнича – перетворення ідеї в конкретний продукт – новацію; 3) збутова – доведення новації до кінцевого споживача. До другої групи належать спеціальні функції: 1) створення основи для кооперації даного економічного регіону з іншими районами країни, а при експортній орієнтації регіону – також з-за кордоном; 2) створення умов для покращення добробуту населення; 3) вихід регіону на якісно новий техніко-технологічний рівень розвитку. Наступним важливим аспектом дослідження інноваційного потенціалу є його структурна будова. Вона базується на таких складових: науково-технічний потенціал регіону, маркетингова складова, а також інноваційна інфраструктура та інноваційна культура. Наявність сучасних засобів зв’язку та комунікацій є необхідною умовою забезпечення ефективних внутрішньорегіональних та міжрегіональних економічних взаємодій. До організацій, які надають зазначені послуги слід віднести: пошту та телеграф, Internet-провайдери та фірми з надання послуг мобільного зв’язку; компанії з надання усіх видів транспортних послуг і т.д.

Отже, політика регіоналізації, яка проводиться в Україні обумовлює посилення відповідальності регіонів за стан та розвиток інноваційного потенціалу і залучення його до вирішення регіональних соціально-економічних проблем. Саме інноваційний потенціал регіону відіграє важливе значення для обґрунтування державної інноваційної політики, комплексу науково-технічних і інноваційних програм, діяльності створюваних адекватних ринковим умовам господарювання інноваційних структур і інститутів, покликаних забезпечити проходження наукових ідей від їх зародження до практичного використання кінцевим споживачем.

44. Дайте визначення природно-ресурсного потенціалу та розкрийте його класифікацію. Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення. Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище. Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і С1 — розвідані менш докладно; С2 — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1, С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

45. Дайте визначення бюджетної системи та охарактеризуйте її склад. Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. 1) бюджетна система України — це сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Схематично бюджетна система України складається з таких ланок: 1) Державний бюджет України; 2) місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування, серед яких вирізняють бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя. Бюджетний кодекс започаткував дію щодо самостійних 686 місцевих бюджетів, які мають прямі, рівноправні відносини з Державним бюджетом, у тому числі: — бюджет Автономної Республіки Крим; — 24 обласні бюджети; — бюджети міст Києва та Севастополя; — 171 бюджет міст обласного підпорядкування; — 488 бюджетів районів; — також до складу бюджетної системи входять понад 11 тис. бюджетів місцевого самоврядування. Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів становить Зведений бюджет України, що використовується з метою аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України. Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах, як: — принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України, що забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і т.д.; — принцип збалансованості бюджетів, який полягає в тому, що витрати бюджету мають відповідати доходам за відповідний бюджетний період; — принцип повноти — до складу доходів входять усі доходи держави й органів місцевого самоврядування, отримані з будь-яких джерел; — принцип самостійності бюджетів — самостійність бюджетів забезпечується шляхом закріплення за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів згідно із законодавством України; — принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів і витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик; — принцип ефективності — усі учасники бюджетного процесу мають на меті залучати мінімальний обсяг бюджетних коштів щоб досягнути максимального результату; — принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом; — принцип субсидіарності — розподіл видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами; — принцип справедливості й неупередженості — бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; — принцип публічності та прозорості — бюджети всіх рівнів обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України; — принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

46. Проаналізуйте які принципи покладені в основу формування бюджетної системи України. Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: 1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності; 2) принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період; 3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети; 4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; 5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил; 6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням (далі - гарантовані послуги), при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів; 7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача; 8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями; 9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; 10) принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

47. Розкрийте сутність діяльності Держказначейства України Державне казначейство України є центральним органом виконавчої влади і керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 31 липня 1995 р. № 590. Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок державного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків. Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої і виконавчої влади, національним і комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інституціями. Воно виступає з'єднувальним ланцюгом у бюджетному процесі між органами виконавчої влади та установами банківської системи. Цей процес розпочинається з контролю за плановими показниками, що надходять від Міністерства фінансів та розпорядників бюджетних коштів (розпис доходів та видатків державного бюджету, кошториси та плани асигнувань), та закінчується складанням звітності після проведення процедур попереднього контролю перед здійсненням платежу. Суть діяльності Державного казначейства полягає в тому, що воно забезпечує виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків об'єктів господарської діяльності, які виконали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів. Сутність казначейства як і будь якого іншого поняття чи категорії проявляється у виконуваних функціях, які характеризують прояв його суті в дії, а також завдання, права та обов'язки, пов'язані з його діяльністю. Відповідно до Положення про Державне казначейство за № 590 від 31 липня 1995 р. на Державне казначейство в Україні покладено виконання таких функцій: - здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами та видатками; - організовує управління наявними коштами державного бюджету, державних позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах видатків, установлених на відповідний період; - здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів; - проводить облік касового виконання та складання звітності про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування; - здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і внутрішнього боргів держави відповідно до чинного законодавства; - здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, проводить взаєморозрахунки між ними.