2.3 Право державної та комунальної власності
Згідно з Конституцією України державна і комунальна власність – це самостійні форми власності. Така ідея закріплена і в новому ЦК України, у якому сформульовано право державної власності (ст. 326) і право комунальної власності (ст. 327).
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про власність» суб’єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Держава здійснює свої повноваження власника через спеціальні органи. Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону.
Суб’єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Об’єктами права державної власності є:
земля;
майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України;
майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;
оборонні об’єкти;
єдина енергетична система;
системи транспорту, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення;
кошти республіканського бюджету;
республіканський національний банк, республіканські резервні, страхові та інші фонди;
майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;
майно державних підприємств;
об’єкти соціально-культурної сфери.
З прийняттям у 1991 році Закону України «Про власність» виникла така форма власності, як комунальна.
Суб’єктами комунальної власності є територіальні громадяни, які здійснюють свої повноваження через відповідні органи управління. Стаття 142 Конституції України встановлює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворених ними органів.
До таких об’єктів відносять також кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям.
3. Припинення права власності
У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Припинення права власності має місце при настанні певних юридичних фактів.
Виділяють три групи підстав припинення права власності:
1. Обставини, пов’язані з припиненням існування суб’єкта права власності (смерть особи, визнання її померлою, ліквідація юридичної особи).
2. Обставини, пов’язані з припиненням існування об’єкта права власності (загибель речі, споживання продуктів харчування).
3. Примусове відчуження майна власника проти його волі вилучення майна на погашення боргів власника, вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам’ятником архітектури і культури, конфіскація майна тощо).
Висновок
Метою даної роботи було дослідження та аналіз системи та інститутів набування та припинення прав власності. В процесі розкриття цього питання я дізналась, що:
Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав.
Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об’єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, і створення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств за участі юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.
Недодержання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що здійснення їх не суперечить призначенню цих прав у суспільстві.
Власністю юридичної особи є майно, передане їй як вклад (внесок) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і набуте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Список використаної літератури
Правознавство: Навчальний посібник / За ред. В.В. Сухоноса (мол.). – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 909 с.
Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцовой. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1.
Цивільне право: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – Ч. 2.
Цивільний кодекс України. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1999.