ФІНАНСИконспект лекцій

Рис. 5.2. Структура державних цільових фондів за критерієм відносин з державним бюджетом

України у міжнародних авіаційних організаціях, Державний валютний фонд, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та ін.

До початку 2000 р. в Україні міністерствами і відомствами була створена значна кількість різних галузевих фондів (за розрахунками експертів – понад сім тисяч). До них було мобілізовано до 3 млрд грн коштів. Такі фонди стали інструментом перерозподілу прибутків підприємств і установ на користь державних органів управління. Починаючи з 2000 р.

Міністерством фінансів України було проведено інвентаризацію таких фондів і зараховано їх до складу Державного бюджету.

Державні цільові фонди в Україні створюються і на місцевому рівні. Метою їх формування є залучення до бюджету додаткових фінансових ресурсів для забезпечення фінансування визначених програм на рівні регіону. Місцеві органи влади згідно із Законом

"Про місцеве самоврядування в Україні", можуть створювати місцеві позабюджетні фонди.

Вони поділяються на два види: валютні фонди та резервні фонди. Місцеві валютні фонди створюються шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також інших надходжень. Відповідні ради виступають розпорядниками коштів місцевих валютних фондів. Резервні фонди утворюються місцевими органами влади в обсязі 1% видатків відповідного бюджету. Кошти резервних фондів використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не передбачені місцевими бюджетами.

До державних цільових фондів мобілізуються доходи тільки за рахунок надходжень,

визначених законодавством країни. До основних джерел фінансування державних цільових фондів в Україні належать:

1) обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до складу доходів фондів. Вони встановлюються законодавством України тільки для таких фондів, які мають загальнодержавне

Не всі фонди мають можливість залучати фінансові ресурси у вигляді обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб. Функціонування не кожного фонду передбачає проведення інвестиційної діяльності та операцій з цінними паперами. Не завжди є можливості використовувати вільні кошти як депозити, а також мобілізувати доходи шляхом одержання позик.

Прикладом формування доходів може бути Державний інноваційний фонд. Кошти Фонду формуються за рахунок бюджетних та позабюджетних надходжень. Бюджетні кошти включають надходження, які надаються з державного бюджету на підтримку науково-технічної діяльності. Ще одним джерелом поповнення доходів Фонду до 2001 р. були збори до Державного інноваційного фонду, що були передбачені законодавством України. Починаючи з

2001 p., такий збір було скасовано. До позабюджетних коштів, які залучаються і використовуються фондом, належать: позики, повернені фонду; доходи від фінансових інвестицій; лізингові платежі; надходження від реалізації договорів, добровільні внески юридичних і фізичних осіб та інші надходження.

Рис. 5.3. Джерела фінансування державних цільових фондів в Україні Фінансові ресурси фондів використовуються виключно за цільовим призначенням згідно

з вимогами, які регламентують порядок створення і організації діяльності фонду. Наприклад,

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створено з метою формування коштів, що залучаються для страхування безробіття та здійснення виплат і надання послуг безробітним. Діяльність Фонду регулюється нормативними документами України та статутом Фонду. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Джерелами формування коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є страхові внески страхувальників, асигнування державного бюджету, суми фінансових санкцій до юридичних і фізичних осіб за порушення порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, благодійні внески юридичних і фізичних осіб та інші надходження. Кошти, мобілізовані Фондом,

використовуються з метою виплати забезпечення та надання соціальних послуг безробітним,

відшкодування витрат Пенсійному фонду України, пов'язаних із достроковим виходом певних категорій осіб на пенсію, фінансування органів управління фондом, створення резервів тощо.

До видатків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття належать: допомога з безробіття (повного або часткового), матеріальна допомога з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних, допомога на поховання, надання роботодавцю дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та ін. Фонд несе відповідальність за Шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного забезпечення безробітних.

5.3. Державні підприємства та їх фінансова діяльність

Важливу роль у системі державних фінансів відіграють державні підприємства, які створюються з метою забезпечення розвитку галузей, важливих для задоволення суспільних потреб. Державне підприємництво має певні відмінності від приватної підприємницької діяльності. Вони зводяться як до формування капіталу суб'єктів господарювання, так і структури управління його фінансами, а також використання результатів фінансової діяльності.

Діяльність державних підприємств здійснюється насамперед у сферах, розвиток яких неможливий або недоцільний з використанням приватного капіталу. Як правило, це підприємства, що функціонують у галузях виготовлення зброї, наркотичних речовин,

радіоактивних матеріалів, надання соціальних послуг з використанням державних коштів,

проведення фундаментальних наукових досліджень, культурних програм та ін. Переважно державна форма власності застосовується і у сфері природних монополій.

Державне підприємництво в СРСР було фактично єдиною формою розвитку економіки. До державної власності належали навіть ті підприємства, діяльність яких забезпечує потреби ринкової економіки: торгівля, надання послуг населенню, переробка сільськогосподарської продукції, страхування, банківські послуги, будівництво, виробництво товарів споживання та ін. З огляду на це в період переходу до ринкової економіки постала задача проведення широкомасштабної приватизації майна державних підприємств з метою формування ринкової структури господарського комплексу.

Уже на початку 2003 р. в Україні приблизно 80% від загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, зокрема, у будівництві – 77,6%,

транспорті та зв'язку – 39,7%. Торгівля фактично повністю розвивається на приватних засадах.

За період з 1992 до 2002 pp. було приватизовано 83 953 об'єкти, з них – 22 660 державної форми власності та 61 296 – комунальної. Та державний сектор економіки в Україні залишався досить значним. Так, в промисловості частка держави за обсягами виробництва становила 23,4%.

Більш значною вона залишалася в паливній промисловості (53,7%), електроенергетиці (46,5%),

хімічній та нафтохімічній промисловості (30,9%).

Суб'єктами господарювання у державному секторі економіки є підприємства, де частка держави становить від 50 до 100% статутного капіталу. Державними підприємствами здійснюється як некомерційна, так і комерційна господарська діяльність. Некомерційне господарювання спрямоване на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без переслідування мети одержувати прибуток. Підприємництво – це господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Некомерційна діяльність, як правило, здійснюється суб'єктами господарювання державної та комунальної власності.

Органи державної влади можуть бути засновниками, співзасновниками та власниками пакетів корпоративних прав підприємств. За формами організації державні підприємства поділяються на унітарні, корпоративні і корпоратизовані. Унітарне підприємство – це суб'єкт господарської діяльності, створений виключно за рахунок внесків капіталу з боку держави, 100% корпоративних прав якого знаходиться у власності державних органів влади. Унітарне державне підприємство може бути казенним та комерційним. Корпоративне підприємство за участю держави передбачає наявність декількох власників, тоді як корпоратизоване підприємство – це державне підприємство, яке перетворено в акціонерне товариство, де 100%

акцій належить державі. Організаційні форми державних підприємств за структурою капіталу та принципами діяльності відображено на рис. 5.4 і 5.5.

В Україні нараховується майже 1000 державних підприємств. Держава є власником пакетів акцій майже 2000 суб'єктів господарювання. У державній власності перебуває понад

1900 пакетів акцій, обсяги яких становлять від 10 до 100% капіталу емітентів. Такі корпоративні права розподілені між органами приватизації, місцевою владою та Кабінетом Міністрів

Рис. 5.4. Організаційні форми державного підприємництва в Україні України. Значну їх частку передано в управління уповноваженим особам (юридичним та

фізичним). Важливим є і те, що державні підприємства працюють менш ефективно, ніж приватні. Практично 80% їх перебуває на межі банкрутства.

Відповідно до форми участі держави, її органи здійснюють пряме управління підприємствами й установами та управління державними корпоративними правами. В свою чергу, управління державними корпоративними правами може здійснюватися шляхом:

–реалізації відповідними органами державної влади прав акціонера або учасника господарського товариства;

–призначення представника, що здійснює управління державними корпоративними

правами.

Згідно з Законом України "Про власність" майно, закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського відання. До такого права віднесено володіння, користування та розпорядження майном з боку підприємства як суб'єкта господарської діяльності. Майно закріплюється за державною установою (організацією), що фінансується з державного бюджету, на праві оперативного управління. На таких же умовах закріплюється майно держави і за казенним підприємством.

Казенне підприємство – це державне підприємство, яке не підлягає приватизації.

Державне підприємство може бути перетворене на казенне за наявності таких умов:

1)підприємство проводить діяльність, яка може здійснюватися тільки державним підприємством;

2)головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;

3)підприємство є суб'єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Зокрема, такі органи проводять контроль за ефективністю використання майна, оперативне управління яким здійснює керівник підприємства. Органи державного управління затверджують фінансові плани та визначають порядок використання чистого прибутку (шляхом встановлення обов'язкових нормативів його розподілу), визначають умови та

фонд оплати праці. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. За недостатності таких коштів і майна відповідальність за зобов'язання казенного підприємства несе власник.

Природна монополія – це такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на ньому є ефективнішим за умови відсутності конкуренції. Така ситуація, як правило, виникає внаслідок технологічних особливостей виробництва. При цьому товари, що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені іншими товарами. Результатом є те,

що попит на такому ринку менше залежить від зміни цін, ніж попит на інші товари (послуги).

До суб'єктів природних монополій належать суб'єкти господарювання (юридичні особи) будь-

якої форми власності, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Природні монополії мають місце у таких сферах господарювання: транспортування нафтопродуктів, газу та інших речовин трубопроводами; передавання та розподіл енергії;

користування залізничними коліями, вокзалами та іншими об'єктами, що забезпечують рух залізничного транспорту; централізоване водопостачання, водовезення і постачання теплової енергії; послуги портів, аеропортів та інших об'єктів. Діяльність природних монополій підлягає регулюванню з боку державних органів управління. Інструментами регулювання є:

ліцензування діяльності природних монополій; регулювання цін (тарифів) на товари і послуги;

створення умов для доступу споживачів до товарів, що виробляються і реалізуються природними монополіями.

Особливістю управління державним майном, що закріплене за державним підприємством, є порядок відчуження засобів виробництва. Згідно з законодавством вони можуть бути продані іншим суб'єктам господарювання виключно на конкурентних засадах.

Такі операції можуть здійснюватися через біржі, за конкурсом та на аукціонах. Порядок проведення продажу основних засобів визначає Фонд державного майна України. Одержані в результаті проведення таких операцій кошти мають бути спрямовані виключно на інвестиції.

Рис. 5.5. Форми підприємств, що знаходяться в державній власності і під державним контролем в Україні

До джерел формування майна державних підприємств належать:

– грошові та матеріальні внески засновника;

–доходи, одержані від господарської діяльності;

–кошти, що надходять від продажу цінних паперів;

–позики банків та інших кредиторів;

–капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

–безоплатні та благодійні внески, пожертвування.

Майно державних підприємств є державною власністю і використовується за рішенням органів державного управління. Разом з тим, у використанні державного майна підприємств для членів їх трудових колективів передбачені пільги. Трудовий колектив державного підприємства має право на одержання частини чистого прибутку, придбання акцій підприємства, одержання дивідендів та ін. В умовах ліквідації та реорганізації державного підприємства права трудового колективу доповнюються додатковими положеннями. До пільг трудового колективу державного підприємства відносять:

–право вимагати передавання майна в оренду або перетворення підприємства на колективну власність у разі прийняття рішення державою про реорганізацію або ліквідацію підприємства;

–можливість одержувати частину чистого прибутку після сплати податків підприємства та інших платежів до бюджету;

–право на одержання акцій підприємства на суму прибутку, яку визначено членові трудового колективу;

–можливість спрямування вкладу члена трудового колективу на спорудження або придбання об'єктів соціально-культурного призначення.

Діяльність некомерційних державних організацій (установ) спрямована, передусім, на задоволення соціально-культурних потреб громадян. їх послуги, як правило, мають нематеріальний характер. Вони надаються за умов їх повної або часткової безоплатності. Такі установи не переслідують мети одержання прибутку. А тому вони утримуються (повністю або частково) за рахунок коштів державного (або місцевого) бюджетів. Зокрема, до таких установ належать установи митної та податкової служб, судів, прокуратури, виконавчої та законодавчої влади, окремі заклади освіти, охорони здоров'я, культури, оборони, наукові заклади та ін. За рахунок коштів, одержаних з бюджету, та власних доходів, бюджетні установи формують необхідні для забезпечення діяльності матеріальні цінності, здійснюють оплату найманого персоналу та проводять інші господарські операції.

Особливістю фінансової діяльності державних підприємств є зобов'язання перерахунку частини прибутку (доходу) до спеціального фонду Державного бюджету України. Такі платежі в обов'язковому порядку мають здійснювати корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання.

Тема 6. БЮДЖЕТ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

6.1. Економічна сутність і призначення бюджету

Державний бюджет починає функціонувати майже з виникненням держави. Уперше появу бюджету та процес його затвердження можемо спостерігати у Великій Британії. Слово бюджет запозичене з англійської (budget), що перекладається як "шкіряний мішок, торба,

гаманець". Наприкінці XIX — на початку XX ст. бюджетні відносини фактично вирізнялися в окремих галузях науки та практичної діяльності.

Бюджет — фінансові відносини держави з суб'єктами господарювання, а також населенням згідно з формуванням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів з метою забезпечення функцій держави, передбачених у Конституції. За допомогою державного бюджету держава організовує перерозподіл створеного національного доходу між виробничими і невиробничими сферами, галузями і регіонами держави.

За формою державний бюджет є розписом доходів і видатків держави на визначений термін (як правило на рік), затверджений у законодавчому порядку.

За рахунок доходів шляхом установлення норми податків, зборів, відрахувань формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються державне управління, економічні та соціальні потреби членів суспільства. Державний бюджет виконує такі функції:

—акумулює кошти, необхідні для фінансування державних заходів;

—перерозподіляє валовий внутрішній продукт з метою забезпечення соціальної справедливості;

—держава впливає на економічні, соціальні, національні та регіональні процеси;

—макроекономічна стабілізація й економічне зростання.

На формування і використання бюджету впливає низка факторів, які можна поділити на політичні, економічні та соціальні.

Політичні фактори відображають політичну ситуацію в країні, що може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів. До них належать адміністративна та регіональна структури управління державою, виконання нею регулювальної,

оборонної та правозахисної функцій держави, політична стабільність у суспільстві.

Економічні фактори пов'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в державі. До них належать обсяги вироблених ВВП і національного доходу, економічне зростання або зменшення обсягу виробництва, рівень розвитку економіки країни,

продуктивність суспільної праці, пріоритетні напрями виконання державою економічних і соціальних завдань, рівень інфляції та рівень безробіття в країні, модель податкової політики,

рівень НТП, масштаби структурних зрушень в економічних і галузевих пропорціях розвитку,

методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.

Соціальні фактори формування та використання бюджету зумовлені соціальними та демографічними обставинами, зокрема, це соціальний захист і соціальне забезпечення населення, обсяг фінансових коштів, спрямованих на освіту й охорону здоров'я, обсяг реальних доходів населення, розмір мінімальної заробітної плати та споживчого кошика, природний приріст (скорочення) населення та міграційний приріст (зменшення) населення.

Кошти, сконцентровані в бюджеті, є елементом регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави, створення сприятливого фінансового середовища з метою швидкого розвитку ринкових відносин.

На період трансформації економіки бюджету держави належатиме вирішальна роль в інвестуванні економіки. На сучасному етапі розвитку потребують державної фінансової підтримки заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження. Це зумовлено тим, що енергоспоживання в Україні на душу населення є значно більшим, ніж в економічно розвинутих країнах. Бюджетна підтримка повинна спрямовуватися на розвиток сучасного високотехнологічного виробництва у машинобудуванні, легкої, харчової, фармацевтичної промисловостей, розвиток транспортних магістралей тощо.

Важливим напрямом бюджетної політики вважається фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу, а саме:

1) підтримка виробництва продукції тваринництва, меліорації й охорони земель,

лісовідновлення, охорони водних ресурсів, наукових досліджень, розвиток соціальної сфери на селі тощо;

2)здійснення цінової політики з метою досягнення паритетності товарообміну між продукцією підприємств сільського господарства та іншими галузями економіки;

3)перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції для захисту вітчизняного ринку;

4)використання іноземних кредитів на розвиток нових технологій, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств тощо.

Складовою бюджету є фінансування державного управління, національної оборони та правоохоронної діяльності, а також фінансове забезпечення і фінансування розвитку освіти закладів науки і культури.

Важливе завдання бюджету держави полягає у фінансуванні соціального забезпечення та соціальному захисті населення. Це пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх та молоді; фінансування утримання будинків-