ФІНАНСИконспект лекцій

оподаткування", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про цінні папери і фондовий ринок", Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України,

декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори,

укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також від якості його

інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних потреб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних видів економічної, фінансової та іншої інформації.

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон'юнктуру фондового і грошового ринків, повідомлення про фінансову діяльність контрагентів і конкурентів, фінансова звітність суб'єктів господарювання тощо.

Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через фінансовий механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб'єктів. Кожен із фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямку,

наділений функціями і повноваженнями, які необхідні для реалізації тієї або іншої політики Сукупність фінансових органів та інституцій, з виділенням їх повноважень і функцій, які

здійснюють управління фінансами, висвітлена в т. 2. Стратегічне управління в Україні

(управління фінансами на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який складається з фінансових органів управління (Рахункової палати Верховної Ради України,

Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби,

Державної податкової служби, Пенсійного фонду; Фондів соціального страхування тощо) і

фінансових інститутів (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи,

страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Координуючими центрами в цій системі є міністерство фінансів і центральний банк.

Міністерство фінансів розробляє принципи фінансової політики країни загалом і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету і забезпечує його виконання. Склад і структура витрат бюджету відображають зміст і напрями фінансової

політики на поточний рік. Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, яка розробляється найвищим органом законодавчої влади, який і затверджує бюджет. Тому фіскальна політика держави є відображенням загальних дій законодавчої і виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає принципи цієї політики, а

виконавча, передусім, в особі Міністерства фінансів забезпечує її реалізацію.

Центральний банк розробляє принципи монетарної політики і забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, Центральний банк в більшості країн світу діє як самостійна і незалежна фінансова інституція. Особливості статусів двох провідних фінансових структур - Міністерства фінансів і Центрального банку - безпосередньо відображаються в реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємозв'язку її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування і чітко визначеного співвідношення функцій може обумовлювати різновекторність монетарної і фіскальної політики. Але, з іншого боку, в цьому полягає властива демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики загалом. Водночас, це вимагає обов'язкової координації дій Міністерства фінансів і

Центрального банку. І фіскальна, і монетарна політика повинні бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку.

Нині фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, неоднозначною й суперечливою. Об' єктивні економічні реалії сьогодення висунули в центр фінансової політики питання про вихід із системної фінансово-економічної кризи і поступовий перехід до розширеного відтворення, тобто про економічне зростання, яке можливе лише за наявності економічної, грошової й соціальної стабілізації.

Для виходу з фінансової кризи держава повинна запроваджувати фінансову політику,

спрямовану на:

-створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в національну економіку;

-забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей економіки шляхом субсидування та зниження податкового тиску;

-активізацію роботи з подолання кризи неплатежів;

-сприяння підвищенню кредитної спроможності та стійкості банків;

-легалізацію тіньових капіталів і повернення іноземних кредитів.

Розділ 4. Фінанси підприємств

4.1. Сутність фінансів підприємств, їх функції

Фінанси підприємств забезпечують діяльність сфери суспільного виробництва, яке створює матеріальні блага та послуги, формує валовий внутрішній продукт і національний дохід суспільства, а також, завдяки оподаткуванню, формує основну частину фінансових ресурсів держави.

Фінанси підприємств - це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через створювану на мікрорівні систему грошових фондів, які забезпечують процес підготовки виробництва,

виготовлення і реалізації продукції, утворення виручки, доходу і прибутку та забезпечення виробничого і соціального розвитку.

Забезпечуючи процес виробництва товарів і послуг фінанси підприємств формують певні економічні взаємовідносини між всіма учасниками виробничого процесу, які оцінюються розмірами частки коштів, яка спрямовується до кожного учасника.

Фінанси підприємств виконують ряд функцій.

Через грошові потоки здійснюється розподіл отримуваного доходу між учасниками виробничого процесу. Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) йде на покриття витрат, які були здійснені задля її отримання, та доходу. До цих витрат, в першу чергу,

відносять витрати на відшкодування вартості використаних у процесі виробництва засобів виробництва (амортизаційні відрахування), матеріальні витрати, витрати на оплату праці,

відрахування на соціальні заходи, сплата відповідних податків і зборів до бюджету та інші витрати. Частина коштів, що залишається як дохід, спрямовується на створення резервного та інших фондів підприємства, які необхідні для виробничого і соціального розвитку учасників виробничого процесу.

Фінанси підприємств передбачають числову оцінку потоків коштів, обсягів тих чи інших економічних процесів в еквіваленті грошової одиниці, отже появляється можливість кількісної оцінки і, відповідно, ретельного контролю за кожною виробничою операцією зокрема та виконанням підприємствами запланованих обсягів виробництва, продажу продукції, отримання доходу і прибутку загалом, формуванням і цільовим використанням підприємницьких фондів.

Фінанси підприємств дозволяють здійснити диверсифікацію ризиків підприємницької діяльності.

Вони також забезпечують можливість об'єднання коштів для створення великомасштабних підприємств, а також подрібнення капіталу будь-якого підприємства серед значної кількості власників. Внаслідок цього власник може "плавно", без видимих наслідків для персоналу підприємств, змінюватись.

Однією із функцій є також забезпечення широкого фінансового інформування громадськості з метою надання їй можливості прийняття виважених фінансових рішень.

зазначене приносить дохід і не все зазначене відображається у стандартній фінансовій звітності,

отже не є фінансовим ресурсом.

А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк розглядають фінансові ресурси як сукупність централізованих і децентралізованих коштів у розпорядженні суб'єктів господарювання, які є джерелом виробничого і соціального розвитку.

О.Д. Василик, К.В. Павлюк фінансові ресурси характеризують як грошові нагромадження і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення неперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

В.Г. Бєлоліпецький подає визначення фінансових ресурсів як частини грошових коштів отриманих від доходів і зовнішніх надходжень, що призначені для здійснення фінансових зобов'язань та витрат з метою забезпечення розширеного виробництва. На наш погляд, це найбільш вдале визначення фінансових ресурсів, оскільки їх структура пов'язується із призначенням, створюється основа для управління і ефективного використання фінансових ресурсів з єдиних позицій.

Отже, під фінансовими ресурсами підприємств будемо розуміти сукупність коштів з фондів підприємств та від зовнішніх надходжень, що можуть бути спрямовані на формування основного та оборотного капіталу, необхідного для провадження підприємницької діяльності і забезпечення розширеного виробництва.

Існують певні особливості щодо формування фінансових ресурсів підприємства залежно від індивідуальних особливостей суб'єкта господарювання, який розглядається. Отже структура фінансових ресурсів, на підприємствах різноманітних форм власності, є досить різною.

Загальний обсяг фінансових ресурсів кожного підприємства формують такі складові:

статутний капітал, резервний капітал, амортизаційний капітал, додатковий капітал (в тому числі створений у зв'язку з індексацією основних засобів), нерозподілений (тимчасово невикористаний) прибуток, кредиторська заборгованість - короткострокова заборгованість підприємства, що включає перехідну заборгованість із заробітної плати, відрахувань до бюджету та централізованих фондів, відрахувань на соціальне страхування, а також обсяг коштів за виданими векселями.

Фінансові ресурси підприємств за джерелами їх формування прийнято поділяти на дві групи: власні та позикові.

Власні фінансові ресурси - це базова частина фінансових ресурсів підприємства.

Складовими власних фінансових ресурсів є статутний фонд або статутний капітал фірми,

додатковий капітал, фонд амортизаційних відрахувань, резервний фонд, нерозподілений прибуток.

Амортизація — це поступове перенесення вартості основних засобів на вартість виробленої продукції (товарів, робіт, послуг) протягом строку корисного використання об'єкту основних засобів. Водночас амортизація є елементом системи оподаткування прибутку підприємств. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначається: "Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого

прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань". Це означає, що амортизація приводить до зменшення оподаткованого прибутку і, отже, до зменшення податкових виплат. Таким чином у підприємства залишаються додаткові кошти, які воно може витратити на оновлення виробничого капіталу.

Амортизаційні кошти надходять підприємству як складова виручки від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і накопичуються для подальшого використання вже як джерела відтворення вартості основних засобів. Деякий час вони є вільними, тому можуть перебувати на банківських рахунках і приносити дохід, або вкладаються підприємствами в оборотні засоби.

Сума амортизаційних відрахувань від вартості основних засобів має покрити витрати підприємства на придбання нового обладнання і його монтаж, а також витрати на реконструкцію і модернізацію основних засобів. Виходячи з цього самим підприємством вибирається система нарахування амортизації. причому вона побудована за різними,

несхожими між собою принципами в системі податкового обліку (для цілей оподаткування) та в системі бухгалтерського обліку (за П(С)БО 7).

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", порядок нарахування амортизації диференційовано за групами основних засобів. Загальним для всіх груп є метод нарахування амортизації, а саме - від залишкової вартості основних засобів.

Законодавством установлені такі норми амортизації у відсотках до балансової (тобто залишкової) вартості кожної з чотирьох груп основних засобів на початок звітного періоду (в

розрахунку на квартал): перша група - 2 відсотка, друга група - 10 відсотків, третя група - 6

відсотків, четверта група - 15 відсотків.

Нарахування амортизації здійснюється за кожним інвентарним об'єктом основних засобів групи 1 (будівля, споруда тощо) і за сукупною балансовою вартістю відповідно групи 2

і групи 3 - незалежно від балансової вартості кожного об'єкта (верстат, машина, прилад тощо) і

часу введення його в експлуатацію, група 4 — ЕОМ, комп'ютерна техніка, мобільний та стільниковий зв'язок.

Для правильного нарахування податкової амортизації підприємства мають насамперед додержуватися встановленого податковим законодавством порядку визначення балансової вартості групи основних засобів (а для першої групи - кожного інвентарного об'єкта) на початок звітного періоду (кварталу). Вона визначається такою формулою:

де: Бв - балансова вартість групи на початок звітного періоду;

балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

Пв - сума витрат на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту,

реконструкцій, модернізацій основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Вп - сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Ап - сума амортизаційних відрахувань за період, що передував звітному.

Резервний капітал - обсяг резервів, що створюються відповідно до чинного законодавства за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства (5 % суми чистого прибутку щорічно аж до досягнення величини резервного капіталу 25 % від розміру статутного капіталу).

Додатковий капітал складається з емісійного доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу;

безоплатно одержаних необоротних активів тощо.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка утворюється після вирахування із загальної суми прибутків обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів,

пені, неустойок, частини відсотків і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні фірми і розподіляється за рішеннями її керівних органів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету;

-суму заборгованості за внесками в позабюджетні фонди;

-суму заборгованості підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

-суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальшої поставки продукції, виконання робіт та надання послуг тощо.

Залучені позикові фінансові ресурси підприємства найчастіше зустрічаються в формі:

-банківських кредитів і позик;

-коштів від випуску і продажу облігацій фірми;

-позик від інших небанківських суб'єктів ринку.

4.3. Управління фінансами підприємств. Організація фінансової роботи на

підприємстві

Ефективне управління фінансами підприємства передбачає таку організацію роботи фінансових служб, яка дає змогу правильно використовувати власні фінансові ресурси,

залучати додаткові фінансові ресурси на най вигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи тимчасово вільні кошти інших їх власників для покриття необхідних витрат, фінансисти підприємства повинні мати чітке уявлення про мету їх залучення і давати рекомендації керівництву щодо форм такого залучення. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків.

Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак такі рекомендації можна надати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів.

Управління фінансами підприємств - це управління потоками вхідних і вихідних коштів підприємства для формування, розподілу і використання необхідних фінансових ресурсів, максимізації прибутку підприємства, підвищення рентабельності та платоспроможності.

Перша група функцій фінансової управлінської діяльності на підприємстві передбачає:

1.Розроблення фінансової стратегії діяльності підприємства.

2.Формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують чітке відслідковування внутрішньої і зовнішньої фінансової інформації та обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.

3.Проведення комплексного аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства.

4.Здійснення фінансового планування діяльності підприємства за його основним напрямком.

5.Розроблення системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень.

6.Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень.

Друга група функцій фінансової управлінської діяльності на підприємстві передбачає:

1.Управління активами (оборотними, необоротними, оптимізація їх складу).

2.Управління капіталом (власним капіталом, залученим капіталом, оптимізація структури капіталу).

3.Управління інвестиціями (реальними та фінансовими інвестиціями).

4.Управління грошовими потоками (грошові потоки від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності).

5.Управління фінансовими ризиками (управління складом фінансових ризиків,

управління профілактикою фінансових ризиків, управління страхуванням фінансових ризиків). 6. Антикризове фінансове управління (управління відновленням фінансової стійкості,

управління забезпеченням фінансової рівноваги, управління санацією підприємства).

Фінансова робота на підприємстві організовується фінансовим відділом, що є самостійним структурним підрозділом. Керівник цього відділу безпосередньо підпорядковується керівникові підприємства і разом з ним несе відповідальність за фінансову дисципліну і фінансовий стан підприємства, представляє підприємство у фінансових, кредитних та інших органах. На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу,

зазначену роботу виконує фінансовий сектор, що створюється, у складі бухгалтерії, фінансово-