Лекции Управление инновациями

Рис.1 Основні учасники проекту.

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту. Інвесторами в Україні можуть бути:

•органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном;

•організації і підприємства, підприємницькі об'єднання, громадські організації й інші юридичні особи усіх форм власності;

•міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

•фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни.

Одним з основних інвесторів, що забезпечує фінансування проекту, є банк.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектнокошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За рубежем її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітектор — це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідним чином оформленої ліцензії виконувати роботу зі створення проектнокошторисної документації. Інженер — це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов'язаних із процесом виробництва і реалізації продукції проекту.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання).

Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту (у прийнятій на Заході термінології, проект-менеджер) — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником.

Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту

Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залучати спеціалізовані організації, а також підтримуючі структури проекту — це організації різних форм власності, що сприяють основним учасникам проекту у виконанні завдань проекту й утворюють разом з ними інфраструктуру інноваційного підприємництва. До підтримуючих структур відносяться:

•інноваційні центри;

•фонди підтримки програм, проектів;

•консалтингові фірми;

•органи незалежної експертизи;

•патентно-ліцензійні фірми;

•аудиторські фірми;

•виставочні центри і т.п.

Класифікація проектів.

Проекти класифікуються за різними типами та ознаками.

1)залежно від масштабу та вартості проекти поділяються на:

-великі (більше 2 млн. дол.);

-середні (від 300 тис. до 2 млн. дол.);

-дрібні ( менше 300 тис. дол.).

2)за тривалістю реалізації проекти поділяються на:

-короткострокові (менше 1 року);

-середньострокові ( 1-2 роки );

-довгострокові ( 3-5 років).

3)за видами проекти поділяються на:

-проекти із затвердженим фінансуванням;

-проекти з несхваленим фінансуванням:

-ті, що залежать від самих корпорацій;

-ті, що залежать від споживача.

4)залежно від класу проекту виділяють:

-мегопроекти –цільові програми (міжнародні, національні, міжгалузеві, галузеві), що містять множину взаємопов’язаних проектів, об’єднаних загальною метою, виділеними ресурсами та обмежених часом їх виконання;

-мультипроекти – проекти, здійснювані в організаціях (підприємствах);

-монопроекти – проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінансах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди.

5)залежно від змісту проекти поділяють на:

-технічні

-організаційні

-економічні

-соціальні

-змішані.

Класифікація проектів за нормою прибутку

Під проектами розуміється процес цілеспрямованої зміни технічної або соціально-

економічної системи, що реалізується в певні строки та з визначеним бюджетом.

Інноваційний проект, розглянутий як процес, що відбувається в часі, охоплює наступні

етапи.

•Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

•Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту На цьому етапі:

•здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації;

•розробляється план реалізації інноваційного проекту:

•зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту);

•виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

•Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

•Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.

Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій:

•як систему функцій;

•як процес прийняття управлінських рішень;

•як організаційну систему.

З позицій функціонального підходу до управління інноваційними проектами процес управління полягає в реалізації функцій. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління реалізується, за допомогою всіх десяти функцій менеджменту.(Сам.Роб.).

Як процес прийняття управлінських рішень управління інноваційними проектами являє собою виконання визначеної послідовності взаємозалежних етапів. При всій розмаїтості підходів до структуризації зазначеного процесу бачиться доцільним виділити наступні основні етапи процесу прийняття рішень:

визначення цілей;

формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішення;

розробка альтернатив (пошук рішень):

оцінка і вибір альтернативи;

реалізація рішення.

Як організаційна система управління інноваційними проектами характеризується організаційною структурою, що включає склад і взаємозв'язок органів управління, регламентацію їхніх функцій, обов'язків, прав і відповідальності, технологію управління і побудованої таким чином, що всі органи управління забезпечують досягнення кінцевої мети проекту.

Управління проектами – це керівництво та координації людських та матеріальних ресурсів на протязі життєвого циклу проекту, для досягнення певних результатів. Проектне управління полягає в проведенні аналізу внутрішніх та зовнішніх умов його реалізації, аналіз ризику та вироблення проектного мислення у команди, що реалізує проект, планування проектних робіт.

Управління інноваційним проектом — це процес прийняття І реалізації управлінських рішень, пов'язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем над ходом їхнього виконання, спрямованих на реалізацію інноваційної ідеї.

Управління інноваційними проектами повинно ґрунтуватися на сукупності науково

обґрунтованих і перевірених практикою принципів.

До числа основних принципів відносяться:

•Принцип селективного управління. Суть принципу полягає в підтримці проектів за пріоритетними напрямками розвитку науки і технікий адресній підтримці інноваторів — авторів комплексних проектів.

•Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевих цілей. Цей принцип допускає встановлення взаємозв'язків між потребами в створенні інновацій і можливостями їхнього здійснення. При цьому кінцеві цілі конкретних проектів орієнтуються на потребі, а проміжні — на кінцеві цілі цих проектів.

•Принцип повноти циклу управління проектами. Цей принцип допускає замкнуту упорядкованість складових частин проектів як систем. Повний цикл процесу управління дощ7екає всю сукупність рішень: від виявлення потреб до управління передачею отриманих результатів.

•Принцип етапності інноваційних процесіє і процесів управління проектами. Даний принцип допускає опис повного циклу кожного етапу формування і реалізації проекту. Принцип етапності відображає властивість послідовного нагромадження інформації при виконанні етапів і стрибкоподібний, якісний перехід у новий стан при задоволенні зовнішніх вимог до завершення даного стану.

•Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів і процесів управління ними допускає їхнє подання з різним ступенем діяльності, що відповідає визначеному рівню ієрархії. Усі рівні діяльності погодяться один з одним так. що нижчестоящий рівень підкоряється вищестоящому, а стани (прийняті рішення, мета, проміжні і кінцеві результати) процесу на вищестоящому рівні обов'язкові при визначенні станів на нижче стоячому.

•Принцип багатоваріантності при виробленні управлінських рішень. Інноваційні процеси протікають під сильним впливом невизначених факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Для зниження ступеня невизначеності необхідний перехід до різноманітної підготовки альтернативних рішень про вибір складу кінцевих цілей проектів, альтернативних способів їхнього досягнення варіантів комплексного забезпечення робіт, включаючи різний склад виконавців, вартість і тривалість виконання робіт, матеріально-технічні ресурси й умови стимулювання виконавців.

•Принцип системності, що полягає в розробці сукупності заходів, необхідних для реалізації проекту (організаційно-економічних, законодавчих, адміністративних, технологічних і т.д.). у взаємозв'язку з концепцією розвитку країни в цілому.

•Принцип комплексності. Тут мається на увазі, що розробка окремих пов'язаних між собою елементів проектної структури, що забезпечують досягнення підцілей. повинна здійснюватися відповідно до генеральної (загальної) мети того чи іншого проекту.

•Принцип забезпеченості (збалансованості), який полягає в тім, що всі заходи, передбачені

впроекті, повинні бути забезпечені різними видами необхідних для його реалізації ресурсів: фінансових, інформаційних, матеріальних, трудових.

Узагальнено цикл управління можна представити двома стадіями:

•розробка інноваційного проекту;

•управління реалізацією інноваційного проекту.

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кінцеві результати, дається оцінка конкурентоспроможності і перспективності результатів проекту, можливого ефекту, формується склад завдань і комплекс заходів проекту; здійснюється планування проекту й оформлення його. Найважливішою на цій стадії є оцінка реалізованості проекту.

На другій стадії вибираються організаційні форми управління, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, що склалася, після досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розробленого плану корекція плану.

Методологія управління проектом полягає в зосередженні прав та відповідальності за досягнення цілей проекту на одній людині або невеликій групі.

Інноваційна програма

Склад заходів і локальних проектів, укладених в інноваційному проекті, після рішення питань інвестування формують у вигляді плану, а частіше — інноваційної програми. В програмі дані заходи формулюються у вигляді робіт з своїми термінами, виконавцями і фінансовими витратами (Таблиця 1)

Фрагмент інноваційної програми переходу організації на нову технологію

Етапи підготовки та реалізації інноваційного проекту Робота над проектом складається з трьох етапів:

1.Підготовчий: визначення цілей та формування його структури

2.Організаційний: виконання робіт, координацію дій та виконавців

3.Завершальний: забезпечення відповідності результатів цілям.

Техніко – економічне обгрунтування ( ТЕО ) проекту.

Проведення ТЕО – завдання дороге і потребує тривалого часу, тому необхідно здійснити попередню оцінку ідеї проекту за допомогою попереднього обгрунтування.

Структура попереднього обгрунтування повинна збігатись з і структурою докладного ТЕО:

відомості про передумови та історію питання;

можливі стратегії здійснення проекту або діяльності корпорації; межі (рамки) проекту у зв’язку з аналізом ринку та концепцією маркетингу;

сировина та допоміжні матеріали;

місце розташування, розміщення та обладнання;

проектна документація та технологія, виробнича програма та виробнича потужність;

структура управління та накладні видатки;

трудові ресурси, управлінський персонал, витрати на робочу силу, потреба в навчанні та пов’язані з цим витрати;

графік реалізації проекту;

фінансовий аналіз: інвестиційні, виробничі та маркетингові витрати, розрахунок руху грошової готівки та аналіз комерційної рентабельності, фінансування проекту, оцінка ринків;

економічний аналіз: визначення економічних наслідків.

Формування структури проекту.

Для координації дій та контролю за виконанням проекту створюється структура, яка включає групу по управлінню, проектну групу, робочу групу.

Задачі групи управління:

визначення стратегічних цілей

розробка принципів управління

затвердження керівників проектів

вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики організації

підтримка та допомога керівникам проектів

Задачі проектних груп:

виконання затверджених планів робіт

оцінка результатів

оцінка витрат

запобігання конфліктів та протиріч в колективі

реакція на труднощі.

Функції робочої групи полягають у виконанні задач, встановлених проектною та управлінською групами.

Зміст, і етапи розробки концепції інноваційного проекту

Від інноваційної стратегії до інноваційного проекту

Потік інноваційних перетворень, що викликаються переходом на нову технологію, передбачається у вигляді інноваційного проекту і інноваційної програми. В інноваційному проекті міститься перелік заходів — локальних проектів, в сукупності забезпечуючих адаптацію до інновації. Комплекс перетворень має наступний зміст.

I.Блок змін результатів діяльності:

конструктивно нова або оновлена продукція з новими характеристиками, новий портфель продукції, нові галузі/підгалузі і нові ринки;

нові послуги клієнтам і споживачам ново продукції підприємства;нові економічні і соціальні результати діяльності організації.

II.Блок змін в ресурсах:

матеріально-технічна база: нова сировина, нові матеріали і комплектуючі, нове технологічне устаткування, нові робочі місця і виробничі площі, нові постачальники і партнери, нова логістика потоків матеріально-технічних ресурсів;

інформація: нова науково-технічна, виробнича, економічна і комерційна інформація, нові бази даних, нова логістика потоків інформації, нові системи зв'язку;

трудові ресурси: придбання нових знань співробітниками, нові співробітники, нові керівники, нове соціальне середовище, новий рух кадрів;

фінанси: нові задачі фінансування інноваційного проекту, нові фінансові потоки.

III.Блок змін в ділових процесах:

процеси НІОКР: нові задачі, стиснення процесів в часі за рахунок запаралелювання;

процеси виробництва: перерозподіл робіт між виробничими ланками в самому підприємстві і замовлень між субпідрядниками, підготовка до освоєння нових технологій;

процеси реалізації: оновлення сіті реалізації, нові маркетингові функції, нові комерційні задачі;

процеси обслуговування: підготовка до надання нових послуг, нові клієнти.

IV. Блок змін в системі управління:

перехід на проектне управління, нові процедури ухвалення рішень, оновлення методів управління;

забезпечення поєднання проектного, функціонального і загального управління в організації.

V.Блок змін в організаційній структурі:

нові функції: виявлення нових виробничих і управлінських функцій;

нові структурні ланки і рівні управління: створення нових ланок і наділювання їх функціями;

нові зв'язки: оформлення нових зв'язків між ланками по функціях;

нові відносини: формування нового складу прав і відповідальності, їх розподіл по ланках і рівнях управління відповідно до функцій і зв'язків.

11.Управління ризиками в інноваційній діяльності

Насамперед, потрібно визначити вихідне, базисне поняття ризик, маючи на увазі, що це погроза, небезпека виникнення збитку в самому широкому значенні слова.

Під інноваційним (підприємницьким) ризиком варто розуміти ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов'язаних з інноваційними процесами, виробництвом нової продукції, товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, варто одночасно представити, що ризик — це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття.

Тому підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоодержання доходу в порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів. І крім того, ризик — це можливість, імовірність відхилення від мети, результату, заради яких і приймалося рішення, на що був націлений бізнес-проект.

Ризики виникають у результаті численних факторів впливу зовнішнього середовища — конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон'юнктури чи моди, недостачі повноцінної релевантної інформації і т.д.

Ризик попереджає з однієї сторони про можливу невдачу, а з іншого боку — про можливий виграш. Тому при вирішенні творчих, новаторських завдань дуже важливим є:

•виявляти можливі сприятливі і негативні наслідки своїх дій;

•враховувати ступінь імовірності одержання потрібного результату, імовірність небажаних наслідків і відхилень від обраної мети.

У цих неординарних умовах є цілком закономірною і поява нового покоління менеджерів — "ризик-тейкерів", тобто людей, що діють незвичайно, творчо і зухвало, ризиковано, але з розрахунком.

Люди, що володіють здатністю до ризику, але підкоряються при цьому необхідним суспільним регламентаціям — важливе надбання суспільства, коштовний ресурс стійкого розвитку економіки.

Цикл управління ризиками інноваційної діяльності включає наступні етапи.

1.Ідентифікація й класифікація ризиків.

2.Аналіз і кількісна оцінка ризиків.

3.Розробка стратегії управління ризиками.

4.Моніторинг інноваційного процесу й прийняття тактичних рішень по керуванню

ризиками.

Завдання управління ризиками в інноваційній діяльності випливають зі стратегічних цілей інноваційного розвитку, забезпечуючи їхню реалізацію.

Інноваційний ризик є результатом сукупної дії всіх факторів, що визначають різні види ризиків: науково-технічних, економічних, політичних, підприємницьких, соціальних, екологічних

йін. Оскільки інноваційна й підприємницька діяльність є областю перетинання інтересів різних сторін, що переслідують суперечливі цілі, неможливо розробити єдину систему класифікації ризиків.

Діловий ризик (ризик підприємницької діяльності) виникає в підприємницькій діяльності й пов'язаний з імовірністю зниження виручки до рівня, що не покриває підприємницькі витрати. Ризик з'являється в результаті несприятливої зміни кон'юнктури (кон'юнктурні ризики) або помилкової ринкової політики (маркетингові ризики), що пов'язане з необхідністю зниження цін під впливом конкуренції або з неможливістю реалізації товарів (продукції, послуг) у запланованому обсязі.

Оцінка інноваційного ризику здійснюється за правилами, аналогічним оцінці комерційних ризиків. На відміну від комерційних, інноваційні ризики пов'язані з інноваційним процесом.

У процесі реалізації інноваційного проекту здійснюється операційна діяльність, інвестиційна діяльність і фінансова діяльність. Всі види діяльності пов'язані з типовими ризиками інвестиційного проекту.

До ризиків інноваційних проектів варто віднести:

Науково-технічні ризики:

негативні результати НДР; відхилення параметрів ДКР;

невідповідність технічного рівня виробництва технічному рівню інновації;

невідповідність кадрів професійним вимогам проекту;

відхилення в термінах реалізації етапів проектування; виникнення непередбачених науковотехнічних проблем.

Ризики правового забезпечення проекту:

помилковий вибір територіальних ринків патентного захисту; недостатньо щільні патентні захисти;

неотримання або запізнювання патентного захисту; обмеження в строках патентного захисту;

відсутність прострочених ліцензій на окремі види діяльності;

«витік» окремих технічних рішень;

поява патентно-патентно-захищених конкурентів.

Ризики комерційної пропозиції:

невідповідність ринкової стратегії фірми;

відсутність постачальників необхідних ресурсів і комплектуючих;

невиконання постачальниками зобов'язань по термінах й якості поставок.

Основні фактори ризиків

Фактори інноваційних ризиків прийнято підрозділяти на фундаментальні, кон'юнктурні і внутрішні.

Фактори ризиків — одна з найскладніших частин і в той же час один з ключових напрямів роботи по управлінню ризиком. Проводити аналіз чинника набагато складніше, ніж який-небудь інший, оскільки одні і ті ж фактори роблять в різних умовах неоднаковий вплив на ринок або можуть з вирішальних стати абсолютно незначними. Необхідно знати взаємозв'язок і взаємний вплив різних факторів, що відображає зв'язки між різними державами, історію їх розвитку, визначати сукупний результат тих або інших економічних заходів і встановлювати зв'язок між абсолютно незв'язаними на перший погляд подіями.

Фундаментальні фактори ризиків визначаються на основі аналізу політичної, економічної і фінансово-кредитної політики, як окремих країн, так і світової спільноти в цілому. Вплив факторів ризиків на економічні характеристики інновації грають першорядну роль в ухваленні рішень про інвестування інноваційних проектів крупними компаніями, володіючими великими довгостроковими диверсифікованими інвестиційними портфелями.

Методи аналізу невизначеності і ризику

Матеріальні втрати виявляються в не передбачених підприємницьким проектом додаткових витратах чи прямих втратах устаткування, майна, продукції, сировини, енергії й інших ресурсів. Стосовно кожного окремого з перерахованих видів втрат застосовні свої одиниці виміру. Найбільш природно вимірювати матеріальні втрати в тих же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін.

Трудові втрати являють собою втрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами. Трудові втрати виміряються в людино-годинах чи людино-днях, просто годинах робочого часу. Переклад трудових втрат у грошовому вираженні здійснюється шляхом множення трудо-годин (чи нормо-годин) на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати — це прямий грошовий збиток, пов'язаний з непередбаченими платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів.

Втрати часу існують тоді коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено.

Спеціальні види втрат виявляються у вигляді нанесення збитку здоров’ю і життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємства та інше.

Укрупнена блок-схема проведення оцінки ризику

12. Оцінка ефективності інновацій

Визначення ефективності проекту.

Оцінка ефективності здійснюється за допомогою розрахунку системи показників: 1). Чистий приведений доход.

2). Внутрішня норма прибутковості.

3)Строк окупності інвестицій.

4)Рентабельність проекту.

Існує кілька різних методів визначення ефективності інвестицій:

1.Метод розрахунку чистої дисконтованої вартості.

2.Метод розрахунку внутрішньої норми окупності інвестицій.

3.Метод повного відшкодування.

Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій може використовуватися система наступних показників:

1)інтегральний ефект;

2)індекс рентабельності;

3)норма рентабельності;

4)період окупності;

1) Інтегральний ефект Еінт є величиною різниць результатів і інноваційних витрат за розрахунковий період, приведених до одному, звичайно початковому року, тобто з урахуванням дисконтування результатів і витрат.