ЕКОНОМІКА І ПЛАНУВАННЯ конспект лекцій для студентів (оленич)

продуктивності устаткування, а від кваліфікації та кількості виконавців. Крім того, в швейних потоках кожна організаційна операція складається із декількох технологічних операцій, які виконуються з використанням устаткування різних типів. В таких умовах виробнича потужність устаткування не може характеризувати пропускну спроможність операцій.

Виробнича потужність потоку в натуральному виразі на цих підприємствах розраховується за формулою:

Пвир К пр Д р.дн Т зм п , Nод

де:

К пр - кількість робочих місць фактична або нормативна ( К норм ), яка приймається для розрахунку ( К ср ) виробничої потужності.

Нормативна кількість робочих місць визначається так:

де:

Sкор. - корисна площа потоку, м2;

S 1 р.м - норматив площі на одне робоче місце, м2;

Nод - трудомісткість виробу відповідно технологічна ( Nодтехн. . ) та планова ( Nодпл ).

При розрахунку виробничої потужності слід мати на увазі таке:

-якщо Кф Кнорм , то до розрахунку беруть К ф , тобто фактичну кількість робочих місць або виконавців;

-якщо N одтехн Nодпл , то до розрахунку беруть Nодпл .

Для оцінки ефективності використання виробничої потужності та регулювання цього процесу застосовується коефіцієнт використання виробничої потужності ( К ВВП ). В

практиці господарчої діяльності розраховуються такі показники К ВВП :

а) для потоку, цеху цей показник визначається за формулою:

де:

Впот.,цех - випуск продукції потоку, цеху за планом або фактично в натуральному

чи вартісному виразах; б) для підприємства:

де:

Впідпр. - випуск продукції підприємства за планом або фактично у вартісному виразі;

П середньор. - середньорічна виробнича потужність підприємства в вартісному виразі.

вир.підпр.

Виробнича потужність підприємства не є сталою величиною. Вона змінюється в зв’язку із зміною асортименту, зростанням продуктивності устаткування, зміною технології та форм організації виробництва і праці, а також інших факторів.

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких е сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а й іноді вимагає докорінної їх перебудови.

Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровадження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути використані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

Тема 6. План по кадрам та оплаті праці

Серед елементів виробничого потенціалу персонал підприємства, його професійно-кваліфікаційний рівень є запорукою високого рівня продуктивності праці, її якості, своєчасного виконання виробничої програми та ефективності виробництва в цілому.

Оплата праці персоналу займає значну частину у витратах, що формують собівартість продукції.

Розробка плану по його складовим починається після того, як сформована виробнича програма основного виробництва та допоміжного. Вихідними даними його складання є: результати аналізу виконання плану за звітний період; виробнича програма, трудові норми і нормативи; баланс робочого часу; організаційно-технічні заходи по підвищенню продуктивності праці; трудомісткість робіт, продукції; діючі форми та системи оплати праці; чисельність працівників за категоріями, професіями, спеціальністю; законодавчі документи про оплату праці.

План складається з таких розділів:

1.планування персоналу;

2.планування продуктивності праці;

3.планування фонду оплати праці;

4.планування середніх показників з оплати праці та продуктивності праці. Розробка цих розділів повинна забезпечити зростання продуктивності праці

більш високими темпами, ніж заробітку; виконання правильних співвідношень в заробітку окремих категорій; підвищення стимулюючого значення заробітної плати в підвищенні ефективності і забезпечення потреби в кадрах та встановлення оптимального співвідношення між різними категоріями; забезпечення погодження показників з праці та її оплати з іншими технікоекономічними показниками.

Розрізняють промислово-виробничий персонал (ПВП) та непромисловий персонал (НПП).

До ПВП відносяться працюючі в основних і допоміжних підрозділах, лабораторіях, апараті заводоуправління, працівники охорони.

В залежності від функцій ПВП діляться на такі категорії:

1.робітники основного та допоміжних виробництв;

2.керівники;

3.спеціалісти;

4.службовці;

5.молодший обслуговуючий персонал;

6.учні;

7.пожежно-сторожова охорона (ПСО).

До непромислової групи відносять працівників, зайнятих у невиробничій

сфері (лікувально-санітарні пункти, дитячі установи, житлово-комунальні служби, харчування та ін.).

Загальна кількість працюючих в плані з праці встановлюється як середньо-

облікова кількість ПВП та НПП. На основі розрахунків складають зведений план з праці.

При плануванні працюючих визначають обліковий (списковий) склад. Це всі постійні, сезонні та тимчасові робітники; ті, що знаходяться у відпустках, на лікарняних, у відрядженнях, на лікуванні; виконують держобов’язки, і на яких є трудові книжки.

Деталізований розрахунок працюючих передбачає встановлення явочного складу (К яв ), під яким розуміють чисельність працівників (робітників),

необхідну для виконання щоденної виробничої програми на всіх дільницях та підрозділах підприємства:

По потоку цеху:

Явочна кількість погодинних робітників встановлюється по прийнятим зонам, нормам обслуговування та обсягом їх робіт (прибиральниці, робітникиремонтники, електрики, допоміжні робітники) або виходячи з планового завдання та обсягу робіт (контролери).

Загальна планова явочна ( Чяв ) кількість ПВП встановлюється як сума

отриманих вище значень.

Облікова чисельність (Ч с ) розраховується в залежності від організаційної

форми відпустки: а) при одночасовій

Чяв 100

Ч с 100 (Zд Zд / о Zз Zін. ) ;

б) при різночасовій:

Чяв 100

Ч с 100 (Zо Zд Zд / о Zз Zін. ) ,

де:

Z д - % невиходів на роботу в зв’язку з додатковою відпусткою;

Zд / о - % невиходів на роботу в зв’язку з виконанням держобов’язків; Z з - % невиходів на роботу в зв’язку з захворюванням;

Zін. - % невиходів на роботу по іншим причинам;

Z о - % невиходів на роботу в зв’язку з основною відпусткою.

Zосн. Досн.відп. 100,де

Др

Досн.відп. - тривалість профвідпустки, в дн.; Др. - кількість робочих днів.

n

К яв.д dд 100

де:

n

К яв.д - явочна кількість категорій працюючих, що користуються додатковою

1

відпусткою;

dд. - тривалість додаткової відпустки по категоріям працюючих.

Значення Z з, Zін. - по звітним даним підприємств. Різниця між обліковим та

явочним складом працюючих – резерв робочої сили.

Після виконання розрахунків та визначення планової чисельності і структури персоналу складається баланс робочої сили і визначається додаткова потреба по кожній категорії з розподілом по кварталах.

На чисельність персоналу підприємства впливає ряд факторів, серед яких продуктивність праці, її рівень відіграє важливе значення.

Продуктивність праці - це ефективність її, це здібність конкретної праці створювати більшу кількість споживчих вартостей в одиницю часу.

Продуктивність праці планується як в абсолютному значенні (рівень) так і відносному (%).

Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції (обсягом робіт), яка виробляється працівником за одиницю часу, або кількістю часу, необхідного для виробітку одиниці продукції.

Продуктивність праці (виробіток) в плановому періоді можна визначити наступним чином:

n

Впл

ПП – продуктивність праці;

n

В - обсяг випуску (робіт);

1

Ч – чисельність працівників, чол.; Обсяг виробництва може бути виміряний натуральними, вартісними та

умовно-натуральними (трудовими) показниками.

Натуральні використовуються, якщо виробляється однорідна продукція, підприємство вузько спеціалізоване.

Умовно-натуральні (трудові) використовуються на підприємствах, в цехах, дільницях, які виробляють різнорідну продукцію, де має місце значна кількість незавершеного виробництва. Вони вимагають обґрунтованої нормативної бази.

Підвищення ефективності роботи персоналу підприємства залежить багато в чому від рівня оплати праці, зростання зацікавленості працюючих в підвищенні особистих і загальних результатів праці.

Заробітна плата працівника визначається його особистим трудовим вкладом, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства організується та регулюється законодавством, Указами і постановами, галузевими інструкціями.

Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціна робочої сили, це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник виплачує працівникові за виконану їм роботу.

Оплата праці складається з:

1.Основної заробітної плати – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками, розцінками, окладами.

2.Додаткової заробітної плати – винагорода за працю понад установленої норми, за вислугу років, премії за виробничі результати, надбавки та доплати до тарифних ставок, окладів, оплати відпусток, відшкодування втраченого заробітку та ін.

3.Компенсаційні та заохочувальні виплати – оплата простоїв не з вини робітника, винагороди за підсумками роботи за рік, матеріальна допомога, одноразові заохочення, суми трудових і матеріальних пільг.

Ці елементи (приблизне співвідношення 60% : 30% : 10%) і формують фонд оплати праці, суму грошових коштів, виділених для оплати праці персоналу підприємства в залежності від кількості та результатів її. Фонд оплати праці є основною частиною фонду споживання, тому планування заробітної плати включає визначення фонду та середньої заробітної плати виробничого і невиробничого персоналу в цілому і за окремими категоріями працівників, а також фонд заробітної плати необлікового складу.

Для оцінки рівня та динаміки, контролю темпів росту заробітної плати та продуктивності праці розраховують середні показники:

А) Продуктивності праці

1. Одного середньо-облікового працюючого ПВП

ПП1прац. ЧВпл ср.сп

2. Одного робітника

ПП1 роб. Впл

К

яв

3. В один людино-день

4. В один людино-час

Динаміка продуктивності праці може бути охарактеризована індексом продуктивності праці (І ПП )

І ПП ППпл

ППзв

Зміна продуктивності праці може бути розрахована як

ПП ППпл 100 100(%),

ППзв

де:

ППпл - планова продуктивність праці;

ППзв - звітна продуктивність праці.

Б) Заробітної плати

1. Середня зарплата одного працюючого ПВП

Середній доход одного працюючого ПВП

Д– дивіденди, виплати по акціям (для акціонерів)

2.Середня зарплата одного робітника

ЗП1 роб. Фм

К

яв

3. Середня зарплата в один людино-день

ЗП1л / д Фд

К яв Д р

4. Середня зарплата в один людино-час

ЗП1л / ч Фч

К яв Д р Т зм

При плануванні фонду оплати праці слід вибирати такі методи, форми і системи, які б забезпечували, правильне співвідношення мінімального та максимального рівнів зарплати; залежність розмірів зарплати від кількості і якості праці; стимулюючу роль тарифної системи; усунення розбіжності в розмірах зарплати працівників за рівнем кваліфікації у державному і недержавному секторах; в оплаті працівників фізичної і розумової праці.

Тема 7. Планування собівартості, прибутку (доходу) та рентабельності

Собівартість продукції – один з найважливіших показників господарської діяльності підприємств. Він має безпосередній вплив на кінцеві результати діяльності підприємств – прибуток та рентабельність. Рівень витрат на

собівартості продукції знаходить своє відображення рівень техніки, технології, організації виробництва, праці та управління підприємством та ряд інших факторів, що формують рівень витрат виробництва.

визначення планових економічно обґрунтованих їх значень щодо:

-валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з виробленої продукції ;

-здійснення загальногосподарського управління підприємством;

-виконання господарських операцій по збуту продукції;

-сплати податкових платежів;

-здійснення капітальних інвестицій;

-виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності; У процесі планування здійснюється:

-розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об’єктів і підприємства в цілому;

-обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг

за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

-визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства;

Планування витрат виробництва виконується в такій послідовності:

-складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і послуг допоміжних цехів;

- складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва

за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділамиспоживачами;

-складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування,

загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;

- калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами,

розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

- складається зведений кошторис витрат на виробництво продукції з розрахунками до нього.

Кошторис витрат представляє собою документ плану по собівартості, що визначає її структуру та обсяг всіх витрат на виробництво продукції.

Ознакою, за якою проводиться групування витрат на виробництво продукції в кошторисі є однорідність їх економічного змісту. Це групування носить назву групування за економічними елементами витрат.

Кошторис витрат складається на весь обсяг продукції на рік розподіляється по кварталам.

В кошторисі виробництва вказані всі витрати на виробництво в визначеному періоді, згруповані за елементами. Сума даних по кожному елементу витрат показує, яку кількість і на яку суму підприємство може витратити матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів в плановому періоді. Завдяки цьому кошторис виробництва є дуже важливим документом, який широко використовується при розробці фінансового плану підприємства.

Класифікація витрат на виробництво за економічними елементами має наступний вигляд:

1.Матеріальні витрати.

2.Витрати на оплату праці.

3.Відрахування на соціальні заходи.

4.Амортизація.

5.Інші операційні витрати.

На основі класифікації за економічними елементами витрат неможливо розрахувати собівартість по окремих видах продукції. Тому розрахунок собівартості проводять за статтями витрат.

Статтями витрат називаються групи витрат на виробництво продукції, утворені з врахуванням їх призначення і місця виникнення.

Розрахунок собівартості одиниці продукції за статтями витрат називають калькулюванням. Документ, в якому представлені всі витрати на одиницю конкретного виду продукції називають калькуляцією.

Структура собівартості продукції за статтями витрат більш конкретна і об’єктивна, ніж витрати по елементах; вона відображає витрати виробництва за їх роллю в технологічному процесі і зв’язки з об’ємом виробництва, а також фактори їх зниження.

Грошове вираження витрат підприємства при виробництві продукції визначається як на всю продукцію, що виробляє підприємство в визначений період, так і на одиницю цієї продукції. В першому випадку воно називається собівартістю реалізованої продукції, а в другому – собівартістю одиниці продукції.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

-прямі матеріальні витрати

-прямі витрати на оплату праці;

-інші прямі витрати;

-загальновиробничі витрати.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та рентабельності.

Розрізняють джерела і фактори зниження собівартості. Джерела показують, за рахунок чого можна знизити собівартість, а фактори – які заходи можуть забезпечити це зниження.

Серед джерел зниження собівартості продукції в легкій промисловості особливе місце посідає підвищення ефективності використання виробничих ресурсів – сировини і матеріалів, так як ці затрати в структурі собівартості продукції складають більш 80% і навіть незначне скорочення їх при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає значний ефект. Тому в швейній промисловості значна увага приділяється підвищенню виходу готової продукції із одиниці сировини, зменшенню норм розходу матеріалів на одиницю продукції, скороченню відходів і втрат сировини і матеріалів, вдосконаленню системи матеріального заохочення робочих за покращення використання сировини і матеріалів.

До основних джерел зниження собівартості продукції також відноситься підвищення використання основних фондів, зростання фондовіддачі, оборотних фондів, прискорення обертання, зменшення нормативу оборотних засобів, покращення управління фінансами підприємства, наявність ринку збуту продукції

Джерела зниження собівартості приводяться в дію під впливом різноманітних факторів, які можна поділити на дві групи.

Позавиробничі фактори пов’язані з економічно доцільним розміщенням нових підприємств, з розробкою і освоєнням нових джерел сировини, з розвитком суміжних галузей (сільського господарства, машинобудування, хімічної промисловості та інше), із зміною цін на сировину, матеріали, паливо і енергію, ставок і окладів заробітної плати, тарифів на перевезення, норм амортизації тощо.

Внутрішньовиробничі фактори забезпечують найбільш повне і ефективне використання всіх трудових і матеріальних ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств. Вказані групи факторів пов’язані між собою і обумовлюють один одного, однак останні (внутрівиробничі) мають особливе значення. Застосування комплексної механізації і автоматизації виробництва, хімізації, удосконалення організації виробництва і праці, розширення економічного стимулювання – все це сприяє покращенню всіх сторін діяльності підприємства, скороченню витрат виробництва, підвищенню його рентабельності.

При плануванні зниження собівартості продукції на підприємстві