-
Ефективність суспільної праці: продуктивність праці.
Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну та економічну ефективність.
Соціальна ефективність — це відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини.
Інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво за певний період часу, як правило, за рік. У розвинутих країнах частка товарів народного споживання у ВНП становить приблизно 70 %, а виробництво засобів виробництва — до 80 %. У колишньому СРСР у співвідношенні цих двох груп була обернена пропорція. Це свідчило про те, що значно більшу соціальну ефективність економіки розвинутих країн та затратний характер економіки колишнього Союзу. В Україні за 90-ті роки XX ст. частка товарів народного споживання скоротилась з 30% до 24 %, що свідчить про погіршення показників соціальної ефективності.
Економічна ефективність — досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Вона є конкретною формою вияву закону економії часу, а її узагальнюючим показником за капіталістичного способу виробництва є норма прибутку.
Конкретнішими показниками економічної ефективності слугують продуктивність і фондомісткість, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капіталовкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.
Основними напрямами зростання економічної ефективності в Україні повинні бути суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції у нашій країні приблизно в 3,5-5 разів перевищують аналогічні витрати розвинутих держав, нафти – у 8-10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів і ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2-2,5 рази перевищують аналогічні показники країн Заходу), зростання фондовіддачі тощо.
Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.
У найзагальнішій формі ефективність суспільного виробництва виражають відношенням "результати: витрати". У масштабі народного господарства її вимірюють відношенням розмірів створеного протягом певного періоду національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства — відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці у кожній з цих ланок народного господарства.
З метою порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва у різних країнах використовують показник виробництва національного доходу на душу населення, який характеризує рівень розвитку народного господарства у зіставленні з кількістю населення. Він найточніше визначає рівень продуктивності суспільної праці у певній країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність типів і форм економічної власності та господарського механізму.
На початку 90-х років рівень виробництва ВВП в Україні на душу населення становив 93 % аналогічного середнього показника у колишньому СРСР, тоді як у Росії він досягав 109 %, Білорусі — 118, Казахстані — 102, Литві та Латвії — 133, Естонії — 152 %. За 90-ті роки внаслідок хибної економічної політики керівництва країни обсяг ВВП на душу населення скоротився в кілька разів і навіть у 2002 р. після трьох років економічного зростання був у 2,2 рази менший, ніж у Росії. За цим показником Україна займала 102 місце у світі.
При зростанні інтенсивності виробництва результати суспільного виробництва з урахуванням їх якості зростають швидше, ніж витрати. Виготовлені товари та послуги при цьому повинні відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту населення.
Отже, ефективність суспільного виробництва в динаміці означає ефективність суспільного відтворення. З її підвищенням зростають основні показники — продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Разом з тим на практиці можна спостерігати, що підвищення якості продукції може супроводжуватись застосуванням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або зростанням фондомісткості). Тому для всебічного вимірювання ефективності застосовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників:
де Е — ефективність виробництва; Чп — чистий продукт з урахуванням його складу та якості; П — витрати живої праці; М — кількість затрачених матеріалів; γ + Ф — витрати засобів праці (основних виробничих фондів); γ — коефіцієнт зведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.
Економічну ефективність розглядають як раціональне та ефективне використання сукупності всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що залежить передусім від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає проведення державою такої макроекономічної та соціальної політики (за допомогою оподаткування соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка не гальмуватиме стимули до праці, підприємницької діяльності тощо, але обмежуватиме намагання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави.
Продуктивність праці — це ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати певну кількість споживчих вартостей за одиницю робочого часу.
Економічна сутність продуктивності праці розкривається через її складові елементи.
Продуктивність праці являє собою комплексний показник. Виділяють три основних елементи праці: екстенсивність, інтенсивність праці та продуктивна сила праці.
Інтенсивність праці – це ступінь напруженості праці, витрачання людської енергії (фізичних та духовних сил працівника) за одиницю робочого часу.
Кожному способу виробництва притаманна своя особлива, обумовлена вказаними факторами, суспільно-необхідна або нормальна інтенсивність праці.
Нормальна інтенсивність праці – це такий ступінь напруженості праці, який забезпечує продуктивне використання всього робочого часу і не викликає негативних наслідків в життєдіяльності людського організму.
Нормальна інтенсивність праці передбачає можливість повного відновлення використаної людської енергії протягом щоденного відпочинку або більш тривалих перерв у роботі (річні відпустки). Вона забезпечується законодавством про працю, її охорону, науковою організацією виробництва, управління, праці.
Продуктивна сила праці – це потенційна можливість плодотворної, ефективної праці при конкретних організаційно-технічних умовах.
Продуктивна сила праці залежить від:
- рівня розвитку науково-технічного прогресу, упровадження у виробництво його досягнень (нової техніки, технологій, нових матеріалів, джерел енергії тощо);
- ступеня ефективності використання засобів виробництва;
- удосконалення форм, методів організації та управління виробництвом;
- рівня кваліфікації, професіоналізму працівників;
- природних умов.
Таким чином, продуктивність праці формується як під впливом особистих факторів (продуктивності працівника), так і виробничих (механізація праці, його раціоналізація) та удосконалення ресурсів, що використовуються.
На виробництво продукції витрачається жива праця та минула праця, уречевлена у раніше створеній продукції (сировині, матеріалах, енергії, машинах, спорудах тощо). Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої і майбутньої) праці.
Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства.
Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупних витрат суспільної праці і полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується.
Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) і суспільної (живої та уречевленої) праці.
Продуктивність індивідуальної праці характеризує витрати лише живої праці на виробництво одиниці продукції:
,
де Q – обсяг виготовленої продукції, од.; Тж – витрати живої праці на виробництво продукції людино-год (людино-дн.).
Продуктивність індивідуальної праці визначається на рівні галузей народного господарства, підприємств.
Продуктивність суспільної праці (ППсусп) характеризує витрати як живої, так і уречевленої праці на виробництво одиниці продукції:
,
де Туреч – витрати уречевленої праці на виробництво продукції, людино-год (людино-дн.).
Продуктивність суспільної праці визначається на рівні народного господарства країни.
Рівень продуктивності праці визначається виробітком і трудомісткістю.
Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:
де В–виробіток; Т–затрати робочого часу, людино-год (людино-дн); Чпр – середньооблікова чисельність працівників, осіб.
Трудомісткість – витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції одним, або групою працівників певної професії та кваліфікації. Це обернена величина виробітку:
де t – трудомісткість на одиницю продукції, людино-год (людино-дн).