Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Рефераты Аня 2013.docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
04.02.2016
Размер:
5.28 Mб
Скачать

Ранні роки

За спогадами самого композитора, у чотири роки він вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з п'яти років навчається гри на фортепіано. З 1898 року Ревуцький з своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. В ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, зокрема під час концертів Ревуцький виступав із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна.

1903 року був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та, одночасно, до музичної школи Миколи Аполлоновича Тутковського. Там він навчається грі на фортепіано у М. Лисенка. З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром.

У 1913–1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Ґліера та класі фортепіано у С.Короткевича і Григорія Ходоровського. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).

Лев Миколайович, хоч здобув освіту в духовній семінарії, священиком не працював: був сільським учителем. За дорученням земства проводив постійні спостереження на метеорологічному пункті, систематично готував різні діаграми й статистичні дані.

Довоєнні роки

У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 у Києві викладач Музично-драматичного інституту імені. М. Лисенка, з 1934 — Київській консерваторії. З 1935 — професор.

Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932-39), оргкомітету СК СРСР (1939-48), голова правління СКУ (1944-48).

Повоєнні роки

Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. По закінченню війни — повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року.

Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв'язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Музична творчість Левка Ревуцького

Ревуцький автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцький дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).

Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.

Вшанування

Ім'я Ревуцького носять музичні колективи і заклади, зокрема Державна чоловіча хорова капела України ім. Ревуцького, музичне училище вЧернігові, загальноосвітня школа в с. Іржавці, дитяча музична школа № 5 у м. Києві, пароплав на р. Дніпро. На честь Л. М. Ревуцького названоодну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі. Щорічно на прикінці лютого проходить вручення Премії ім. Л. М. Ревуцького Міністерства культури України. В с. Іржавець функціонує музей-садиба Л. М. Ревуцького та Д. М. Ревуцького

Замок Річарда - Левове серце

Одне з найбільш знаменитих будівель Андріївського узвозу, так і всього Києва - замок Річарда. Цей будинок побудований в стилі англійської неоготики і нагадує середньовічний замок має воістину таємничу історію.

Історія створення

Замок Річарда був побудований в 1902-1904 року на замовлення київського промисловця Дмитра Орлова, який планував зробити з будівлі дохідний будинок і здавати квартири в оренду. Однак у 1911 році Орлов несподівано помер, був застрелений, і його вдова продала будинок на аукціоні з-за накопичених боргів. Новий власник здав квартири мешканцям, але вони незабаром в страху покинули будинок - моторошні завивання і стогони розносилися по всіх приміщеннях, здавалося будинок кишить привидами. Причиною звуковов виявилася система вентиляції та пічного опалення. Через деякий час будинок уподобали київські художники. На верхніх поверхах розташовувалися майстерні Фотія Красицького, Івана Макушенко, Григорія Дядченка та інших художників і скульпторів. З тих пір і аж до націоналізації це будова постійно змінювало власників. З встановленням радянської влади будинок націоналізували, і його комфортабельні апартаменти перебудували в многонаселенные комуналки. Після розпаду Радянського Союзу у 90-ті роки з'явилися закордонні інвестори, які хотіли зробити в замку Річарда готель, але співпраця так і не склалося - будинок по сей день стоїть порожнім.

Легенди

Розповідаючи про «середньовічному замку», деякі городяни не без гордості повідомляють, що, мовляв, англійський король, який жив у 12 столітті, який прославився своєю відвагою і увійшов в історію як Річард Левине Серце, справді бував у цьому замку. Доведеться розчарувати тих, хто свято вірить у цю красиву легенду. Отже, звернемося до фактів. Згідно з документами, Замок Річарда з'явився на Андріївському узвозі в 1902-1904 рр., а земельну ділянку разом із будинком належить київському підряднику Дмитру Орлову. Саме на його замовлення технік-будівельник А. Краусс звів у стилі англійської неоготики, для родового дворянства замок з гострими шпилями і зубчастими стінами, критою галереєю - сходами, що ведуть у внутрішній дворик, підходив якнайкраще, але цікаво те, що спочатку будинок сроился як прибутковий (на початку XX століття Київ переживав період бурхливого містобудування: дерев'яні, здебільшого одноповерхові будови зносилися, а на їх місці будували висотні за мірками і просторі апартаменти, які власник після здавав у найм). Ось і Орлов вирішив вкласти гроші в це дуже прибуткова справа, однак доля розпорядилася інакше. Підрядник Орлов, займаючись будівництвом на Далекому Сході, був застрелений в 1911 р., і після його несподіваної смерті будинок був незабаром продан. І тут починається найцікавіше... Відразу ж після того, як новий власник прибуткового будинку здав квартири внайми, Києвом поширилися моторошні чутки про те, що в замку на Андріївському узвозі оселилася нечиста сила. Чутки були викликані плутають звуками в пічних і вентиляційних трубах, які виникали всякий різ, як піднімався вітер. Київські обивателі були буквально паралізовані страхом. Найбільш рішучі погрожували рознести проклятий будинок по цеглинці, знищивши таким чином і привиди, і їх жахливі голоси. Тільки завдяки втручанню однієї непересічної особистості, як свідчить київський переказ, в цій історії стався рятівний для всіх перелом. Одним з мешканців будинку № 15 був професор Київської духовної академії, відомий історик Степан Тимофійович Голубєв. Саме йому легенда приписує роль сміливця-спасителя. Подейкують, що одного разу, вкрай стомлений чекали тужливі виттям в трубах, Голубєв сунув руку в димохід, а там виявилася яєчна шкаралупа. Вона - то і була причиною неприємних для слуху звуків: крізь маленькі дірочки в шкаралупі проходило повітря, а шкаралупа грала роль резонатора. Як вона потрапила в трубу, можна тільки здогадуватися. Швидше за все, туди її підклали робітники, яких чомусь розлютив підрядник... З встановленням радянської влади будинок націоналізували, і його комфортабельні апартаменти перебудували в многонаселенные комуналки. Під час перебування в Києві письменника Віктора Некрасова десь у кінці 60-х Замок Річарда, як і Будинок Турбіних, притягував до себе як магнітом київську богему. Адже крім усього іншого за будинком був вихід на одну з крутих гір, що обрамляють Андріївський узвіз, - Замкову, і звідти відкривався чудовий вид на Поділ, і далі, з панорамою всього Лівого берега. Екскурсанти зазвичай проходили внутрішнім двором, а далі, піднявшись критою сходами і пройшовши майданчик перед будинком, як би містком сполучає її з верхніми поверхами, виявлялися ніс до носа з мешканцями, які оцінюють поглядали на прибульців. Тут же сушилася білизна, а з розкритих вікон лунала симфонія кухонних запахів. Замок Річарда зажив цікавою і зовсім іншим життям, - на радість «найбільш київської з усіх київських вулиць» і тих, хто її любить.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]