Модельна кар'єра

У 2007 році Куніс знімалася у відеоролику «Funny or Die» разом з Джеймсом Франко. Ролик був пародією на телесеріал «Голлівудські пагорби» і мав величезний успіх, коли кількість його переглядів перевищила мільйон. У 2008 році Куніс знялася в ролику «Shine Your Own Star» компанії Gap.

Акторка також з'являлася на обкладинках численних журналів: Complex, Nylon, Cosmopolitan, W, Harper's Bazaar, Glamour та інших. На початку 2012 року Міла Куніс підписала контракт з домом моди Christian Dior і стала обличчям весняної колекції.

Крім того, Міла знялася в декількох відеокліпах. У 1999 році вона з'явилася в кліпі рок-групи Cheap Trick «In the Street». Також взяла участь у роликахVitamin C, Kiss, Aerosmith, The Strokes, Джоела Меддена і Нори Джонс.

Критика і визнання

Міла Куніс знімається у фільмах різних жанрів, головно вона грає позитивних персонажів. Сама актриса зізналася, що надає більшу перевагу комедіям, ніж драмам. В одному інтерв'ю вона сказала:

У них також складно, якщо не складніше, працювати, ніж в драмах. Ви працюєте 17 годин на день, і в той же час намагаєтеся робити різні речі і смішними, і пов'язаними на екрані.

Однією з перших позитивно сприйнятих кінокритиками ролей Куніс стала роль в комедії «В прольоті». Джо Моргенштерн в газеті The Wall Street Journal участь акторки в цьому фільмі оцінив за «свіжу красу і цілеспрямовану енергію», у той час як Джеймс Берардінеллі писав, що вона «знавець своєї роботи і розуміє концепцію комічного часу».

Тим не менше, образ Мони Сакс в бойовику «Макс Пейн» не всі критики сприйняли прихильно: багато хто з них негативно оцінили гру Міли і вважали її невідповідною на цю роль. Тревіс Ествулд в газеті Boise Weekly писав, що «її роль жахливо невідповідна; якийсь низькорослий кримінальний авторитет з голосом трелі». Режисер Джон Мур захистив Куніс: «Міла просто шокувала нас … Вона не була очевидним вибором, але вона добре зобразила Мону. Ми потребували когось, хто не буде просто заднім фоном Макса».

Режисер Майк Джадж був у захваті від гри Міли після того, коли вона знялася в його проекті «Екстракт». Він сказав: «Міла дуже красива, і ви б повірили, що, можливо, вона буде перетинатися з вами в реальному світі». Коли Джадж побачив Куніс у фільмі «В прольоті», він відразу ж захотів затвердити її на роль у своєму фільмі: «Я просто подумав: „Ухти, ця дівчина прекрасна!“».

Багато критиків були задоволені грою Куніс в бойовику «Книга Ілая». Річард Роепер похвалив актрису, назвавши її роботу «особливо сильною», а Піт Геммонд в журналі Boxoffice написав, що вона «ідеально зіграла ключову жіночу роль».

Рецензії про гру Куніс у психологічному трилері «Чорний лебідь» також були позитивними: Кірк Гонікатт в The Hollywood Reporter заявив, що «Куніс — чудова альтернатива Портман; така ж податлива і похмура, але з самовпевненою посмішкою, в той час як Портман — наївна і боязка».

У фільмі «Секс по дружбі» критики теж хвалили Куніс. Маноло Даргіс в газеті The New York Times написала, що «пані Куніс швидко довела, що вона — талант, і вона продовжує показувати його в романтичних комедіях», а також «її енергія бадьорить, вона експансивна, а її присутність у фільмі така яскрава, що цілком заповнює весь екран».

За кілька днів до виходу фільму «Третій зайвий» у США, співробітник сайту HitFix.com Дрю МакКвін писала про Мілу: «Міла Куніс, здається, стає все гарнішою з кожним роком, але що ще більш важливо, вона стає кращою та кращою як виконавець, і в цьому фільмі вона додає деякі прекрасні тонкі витончені нотки в роль».

Куніс також привернула увагу багатьох журналів. Журнал GQ у 2011 році назвав її «Нокаутом року», а Men's Health назвав дівчину однією з «100 найгарячіших жінок всіх часів». На церемонії «Spike Guys' Choice Awards» Мілі вручили дві нагороди у 2009 і 2011 роках. Журнал FHM помістив її на 9 місце в списку «Hot 100 list», а за версією журналу Maxim Куніс посіла 5 місце в списку «Hot 100 list» у 2009 і 2011 роках і 3 місце у 2012 році. Окрім того, Міла зайняла 2 місце в списку найбажаніших знаменитостей за версією популярного чоловічого інтернет-журналу AskMen у 2011 році і 13 місце у 2012 році. У жовтні 2012 року за версією журналу Esquire Куніс була визнана найсексуальнішою жінкою в світі.

Скандал в Україні

В кінці листопада 2012 року в Україні особа Міли Куніс стала предметом політичних і суспільних суперечок, коли значного резонансу набув скандальний коментар у соціальній мережі Facebook члена всеукраїнського об'єднання «Свобода», новообраного народного депутата Ігоря Мірошниченка, у якому він назвав актрису жидівкою. Депутата звинуватили в антисемітизмі, єврейська громада попросила вибачитися і «не називати єврейських жінок „жидівками“». Опісля Мірошниченко так прокоментував цей скандал: «Журналісти з пальця висмоктали скандал. Я не казав нічого про Куніс в офіційних виступах, не давав коментарів пресі. Ці мої висловлювання з „Фейсбуку“ витягнула українофобська газета „2000“ … Я добре ставлюсь і до жидів, і до москалів. Серед моїх друзів є багато іноземців. Але якщо жид чи москаль ненавидить Україну і розповідає про неї байки, не мовчатиму про це.» Він також наголосив, що в українській мові є слово жид, і він не бачить у ньому нічого образливого.

Особисте життя

З 2002 по 2010 рік Куніс мала тривалі стосунки з актором Маколеєм Калкіним. Свого часу ходили чутки, що пара одружується, однак Міла спростувала плітки. В інтерв'ю журналу BlackBook Куніс заявила, що «шлюб — це не найважливіше для неї». 3 січня 2011 були підтверджені чутки, що Калкін і Куніс порвали свої стосунки. Однак вони обидва заявили, що розставання було мирне, і по тому вони залишаться близькими друзями. Калкін після розставання з актрисою впав у депресію і почав вживати героїн. У серпні 2012 року йому стало погано на вулиці.

Також Міла була давньою знайомою родини Майкла Джексона. До розставання з Калкіним вони разом відвідали приватні похорони Джексона 3 вересня 2009.

У листопаді 2011 року Куніс зустрічалася з сержантом Скоттом Муром. У липні того ж року вона погодилася зустрітися з ним після того, коли Мур виклав на сайті YouTube відеозвернення до неї. Тоді він перебував на службі в провінції Гільменд в Афганістані.

В одному інтерв'ю вона розповіла, що є шанувальницею комп'ютерної гри World Of Warcraft. У 2008 році в іншому інтерв'ю вона заявила, що не використовує голосовий чат в грі з іншими гравцями, позаяк вони можуть впізнати її голос. Також Куніс описала себе як «комп'ютерний ботанік», однак вона не має акаунтів на сайтах Myspace, Facebook чи Twitter.

Актриса підтримує Демократичну партію і президента Барака Обаму. В інтерв'ю 2012 року вона розкритикувала Республіканську партію, сказавши: «Те, як республіканці атакують жінок, — це образливо для мене. І те, як вони говорять про релігію, образливо. Я можу не бути практикуючою єврейкою, але чому ми повинні говорити про Ісуса весь час?».

У січні 2011 року Міла зізналася, що у неї в одному оці був розвинений хронічний ірит, через що вона осліпла на одне око. В кінці 2010 року їй зробили успішну операцію. У Куніс також з дитинства розвинулася гетерохромія: у неї одне око зелене, інше — світло-коричневе.

Матвієнко Ніна Митрофанівна

(*10 жовтня 1947)

Життєпис

Була п'ятою дитиною в селянській сім'ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків (загалом у родині було 11 дітей). Окрім матері, її доглядали Толя, Люся, Марія та Микола, вона ж була нянькою Василеві, Валентині, Іванові, Михайлу, Поліні та Володі.

Працювати почала з 4 років: доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім'ї народилась, — зізнавалася співачка, — що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п'яним і вони з мамою співали…».

Мати, Антоніна Ільківна, мала неабиякий співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.

Сказати, що родина жила бідно, значить нічого не сказати. Щоб хоч якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати когось із дітей до інтернату. Вибір спинився на Ніні. 11-літня дівчинка мала добрий характер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше буде перенести розлуку з родиною. З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування — один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу. Хоч Ніна була дрібненькою дівчинкою, вона стійко перенесла всі випробування, не втратила віри в себе. У школі займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.

Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, влаштувалася на завод «Хіммаш» копіювальницею, потім — помічницею кранівника. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентичної манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в'язалися з колективним естрадним співом, і їй чемно відмовили (проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка — Раїса Кириченко).

Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.

1975 — закінчила Київський університет.

Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів.

З 1966 року до 1991-го Ніна Матвієнко була солістом вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Крім того, з1968 року співпрацює з вокальним тріо «Золоті ключі».

Новий період в творчій долі Ніни Матвієнко пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солістом якого вона стає з 1991 року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.

1971 р. співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві (1968 р.). Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір». 1972 р. народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. 2005 р., досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60 — літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною.

Мало хто знає про ще одну дивовижну грань творчого обдарування Ніни Матвієнко — її закоханість в літературу, в українське слово. 1975 р. вона заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю. Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з'являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий Світ» та інших. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла в 2003 році у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псальми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…). 2004 р. вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Також мріє написати художній роман про любов. У неї, до речі, є власне визначення цього почуття: «Любов, як намисто: то розсиплеш його, то знову збереш». Зовсім недавно співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього» (2010 р.).