Перша проба сил: Косинський та Наливайко

Перше велике козацьке повстання 1591—1693 pp., спрямоване проти існуючих польсько-шляхетських порядків в Україні, було пов'язане з іменем " заслуженого козака ", дрібного шляхтича з Підляшшя Криштофа Косинського. Тривалий час він перебував на Запорізькій Січі, займав важливі військові посади, був обраний гетьманом. У1691 р. білоцерківський староста Я. Острозький відібрав у нього маєток на Київщині, наданий королем за бойові заслуги. Особиста кривда, завдана Косинському, наклалася на глибокі соціально-економічні суперечності тодішнього життя та непослідовну політику польського уряду щодо козацтва, яка неодноразово змінювалася від репресій у спокійні часи до заохочень до служби під час небезпеки.

Наприкін. 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К. Косинського прийшли під Білу Церкву — резиденцію і замок Я. Острозького і захопили її. Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх місті сіл — всього бл. 5 тис. чол. Ці події започаткували півстолітню козацьку війну проти Речі Посполитої, яка в сер. XVII ст. переросла у Національно-визвольну революцію.

Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Козацькі загони оволоділи Трипіллям, Богуславом, Переяславом, штурмували Київський замок. На визволеній території старшина приводила до присяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та вводила форми козацького устрою. Тобто боротьба одночасно велася за соціально-економічні права й розширення козацьких порядків на нових землях.

Для боротьби з повстанцями було зібрано шляхетське ополчення під командуванням київського воєводи К.-В. Острозького. На початку лютого 1593 р. під м. П'ятка (теперішня Житомирщина) відбулася вирішальна битва, у якій погано озброєне повстанське військо в умовах суворих морозів і нестачі харчів майже тиждень мужньо відбивало ворожі атаки, втративши від 2 до 3 тис. вбитими. Значних втрат зазнала й шляхта, а тому змушена була піти на укладення перемир'я. За його умовами К. Косинський зобов'язався скласти гетьманські повноваження, повернутися на Запоріжжя й не вчиняти бунтів, козаки мали повернути все награбоване майно, а селяни, що пристали до повстання, мусили повернутися до своїх панів.

Проте козацтво не склало зброї. Уже в травні 1593 p. К. Косинський на чолі двотисячного козацького загону вирушив із Запоріжжя під Черкаси, де взяв в облогу замок місцевого старости О. Вишневецького. Останній почав з повстанцями переговори, під час яких К. Косинського було підступно вбито. Але й по смерті ватажка козаки не припинили облоги Черкас, змусивши О. Вишневецького підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя та на волості, їм поверталося відібране у них майно тощо.

9. Причини, характер, рушійні сили та цілі національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Визвольна війна, яку академік І. П. Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнув­ши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою влас­ністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національ­но-визвольних та соціальних мотивів. Великим і знач­ним було і релігійне протистоянняправослав'я і като­лицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у бо­ротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницько­го. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбу­лася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Отже, рушійними силами революції були козаки, се­ляни, міщани, шляхта. Характер війни був всенарод­ний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б. Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чиги­ринський сотник. У кінці 30-х років Б. Хмельниць­кий був генеральним писарем.

Запорізька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вируши­ли козаки, щоб об'єднатись з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битва­ми під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським дого­вором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654-1655 pp.) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Поль­щею. Четвертий період (1656-1657 pp.) —укладен­ням союзу між Україною і Семигородським кня­зівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

Очевидна заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розріз­нених селянських і козацьких загонів народно-виз­вольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із заго­ном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.

У сучасній історичній науці переважає думка про те, що Визвольна війна закінчилася із смертю Б. Хмель­ницького. Це викликає сумнів, окільки визвольні зма­гання українського народу після цього не припини­лися, а лише змінили свій характер: стали менш масштабними і більш локальними. Мабуть, вірогідні­шою є точка зору В. Смолія, В. Степанкова, В. Шевчука. Вони вважають, що війна закінчилася з падінням геть­мана П. Дорошенка у 1676 р. «Вічний мир» 1686 р. між Росією і Польщею юридично зафіксував поразку України в цій війні.

Мрія про соціальне та національне визволення ско­лихнула широкі народні маси, організувала їх і надих­нула на боротьбу. У стислі строки була сформована своя політична еліта, з'явились нові, енергійні і талановиті ватажки.

Відома дослідниця історії української шлях­ти XIV-XVII століть. Н. Яковенко вважає, що саме шляхта, а не козацтво забезпечувала тяглість в існуван­ні українського політичного етносу з XIV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила й абсорбу­вала і князівський елемент середньовіччя, і козацький елемент ранньоновітньої епохи. Саме шляхта була со­ціальним ідеалом членів нової еліти Гетьманщини.

Продемонструвавши гнучкість та подиву гідну жи­вучість, шляхетський стан проіснував в Україні від пе­ріоду середньовіччя до епохи національного відроджен­ня XIX ст. Саме він забезпечив спадкоємність української історії, допоміг зробити надбанням козаччини досвід княжих часів, а легенду козаччини передав «будителям» національного відродження. Шляхта-дворян и (а дворян­ство в Україні вперше почало запроваджуватися ще за гетьмана І. Брюховецького) колишньої Гетьманщини через свої історичні праці, найвизначнішою з яких була «Історія Русів», створили козацький міф XIX ст. І од­ночасно стали його жертвою, прирікаючи на тимчасове забуття історію власного стану.

За Хмельницького була створена національна дер­жава, побудову якої, однак, не вдалося довести до кінця.

До того ж протирічччя і суперечності серед повста­лих, відсутність чітких політичних орієнтирів управ­ління соціальними процесами, постійний зовнішній тиск і втручання у внутрішні справи України інозем­них держав спричинили поразку української рево­люції.

9. Б. Хмельницький : політична діяльність.

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо чоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами. Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей” і досі не знайдено. Переговори про возз’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави. 13 березня 1654 року ці статті були усно викладені керівниками посольства приказним дякам. Однак ті, порадившись, запропонували викласти їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана і всього війська Запорізького” подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей ( 11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня. Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей” або “Переяславські статті”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.

9. Ліквідація польсько-шляхетського режиму в Україні в 1648-1649рр. Становлення Української козацької держави.

Початок Української національної революції 1648—1676 рр. був ознаменований оволодінням Богданом Хмельницьким у лютому 1648 р. Запорізькою Січчю та обранням його там гетьманом.

Підготувавши основну військову базу на Запоріжжі, новообраний гетьман розпочав роботу, спрямовану на залучення до майбутнього виступу реєстрових козаків та широких мас народу. Гетьманські універсали із закликами до боротьби розійшлися всією Україною. Водночас Б. Хмельницький розумів, що для переможної війни зі шляхтою потрібна зовнішня допомога. До середини березня йому вдалося завершити переговори з Кримським ханством, яке зобов'язувалося надати допомогу проти поляків. Чисельність татарського війська, яке виступало на боці українців, становила в різний час віл кількох тисяч до кількох десятків тисяч осіб. Крім військової допомоги Україна убезпечувала себе від татарських нападів л півдня.

На початку революції Б. Хмельницький та його прихильники висували лише ідею автономії для козацького регіону в складі Речі Посполитої. Про цс йшлося піл час переговорів із послами коронного гетьмана М. Потоцького в середині березня. Ллє той! визнав їх неприйнятними, і, сподіваючись у зародку придушити народне повстання, прискорив підготовку походу.

Бойові дії розпочалися у квітні. Маючи бл. 15 тис. жовнірів, М. Потоцький поділив їх на три частини. Дві з них рушили проти козаків із завданням з'єднатися біля Козацької фортеці, розгромити Запорізьку Січ і придушити повстання.

Роз'єднаністю поляків скористався Б. Хмельницький, яким 29 квітня оточив їх біля р. Жовті Води. а далі, заручившись підтримкою реєстрових козаків, що перебували в таборі противника, 16 травня повністю розгром и в польське військо.

Дізнавшись про поразку під Жовтими Водами, гетьман М. Потоцький почав відступати, сподіваючись на об'єднання з військом Я. Вишневецького. Щоб не допустити цього, Б. Хмельницький, не гаю чи часу, кинувся за ним. 26 травня полки Потоцького потрапили неподалік Корсуня в заздалегідь підготовлену пастку, зазнавши нищівної поразки, ш середину вересня були визволені Лівобережжя. Брацлавське, Київське, Подільське воєводства, південна и центральна частина Волинського.

Свого апогею українська козацька державність досягла в середині XVII ст., коли центр політичного життя України перемістила на Наддніпрянщину, де в результаті національно-визвольної війни українського народу постала Козацько-гетьманська держава під офіційною назвою - Військо Запорозьке. Цей факт став одним із найважливіших результатів Національної революції українського народу середини XVII ст.

Становлення Української держави відбувалося на ґрунті засад, що пройшли апробацію впродовж попередніх десятиліть на Запорозькій Січі та в середовищі реєстрового козацтва. Дослідники відзначають, що процес перенесення устрою Запорожжя на "волость" або в "городи" - райони, де базувалися козацькі полки, розпочався вже з перших десятиріч XVII ст. Однак боротьба проти феодалізації суспільства, злам старої й становлення принципово нової моделі політичних і соціально-економічних відносин у Наддніпрянщині збіглися в часі початком Національної революції.