2  , Тим більш однорідними є розміри підприємств (фірм)

та частки суб’єктів господарювання на ринку, тим нижчим є рівень концентрації.

Графічною ілюстрацією рівня концентрації та нерівномірності розподілу часток ринку між

суб’єктами господарювання є крива Лоренца. Для побудови кривої Лоренца на обидві осі

координат наносять процентну масштабну шкалу від 0 до 100.

Графічне відображення нерівномірності розподілу ринкових часток між суб’єктами

господарювання передбачає здійснення таких операцій:

1) По горизонталі (вісь абсцис) відкладається відсоток, який відповідає частці суб’єкта

господарювання у загальній кількості суб’єктів господарювання, що функціонують на цьому

11

ринку. Якщо на ринку функціонують 5 підприємств, частка кожного суб’єкта у загальній

сукупності підприємств, що діють на ринку, становить 20%; якщо 10 підприємств – то частка

кожного з 10 підприємств становить 10% від загальної сукупності підприємств; якщо на ринку

діють 8 підприємств, то частка кожного підприємства становить 12,5% від загальної сукупності

підприємств. Сукупність всіх підприємств, що діють на ринку, дорівнює 100%.

2) Визначається частка кожного підприємства у загальному обсязі ринку. Всі підприємства

впорядковуються за їх часткою у загальному обсязі ринку.

3) По вертикалі (вісь ординат), починаючи з найменшої, кумулятивно відкладається сума

часток суб’єктів господарювання на ринку. Вся кількість продукції на ринку дорівнює 100%.

Площа між лінією рівномірного розподілу (діагоналлю) та кривою концентрації відображає

ступінь концентрації. Чим більшим є фактичне відхилення кривої концентрації від гіпотетичного

рівномірного розподілу часток на ринку (діагоналі квадрата), тим більшим є ступінь концентрації і

нерівномірність розподілу часток між суб’єктами господарювання.

Максимального значення площа концентрації ринку досягає у випадку випуску продукції

одним підприємством за відсутності конкурентів.

Кількісна інтерпретація графіка кривої Лоренца представлена коефіцієнтом Джині:



    





n

i

i i

n

i A i A

n A

G

1

( 1) ( 1)

1

, (8)

де n – загальна кількість діючих суб’єктів господарювання на ринку;

i A – нагромаджене кумулятивне значення ознаки і найбільших одиниць сукупності;

n A – сума значень ознаки усіх одиниць сукупності.

Геометрично коефіцієнт Джині є відношенням площі, що обмежена фактичною кривою

Лоренца та діагоналлю (кривою Лоренца для абсолютно рівномірного розподілу ринкових часток),

до площі трикутника, обмеженого діагоналлю й осями абсцис та ординат. Чим вище коефіцієнт

Джині, тим більшою є нерівномірність розподілу ринкових часток між суб’єктами ринку, та тим

вищим є рівень концентрації.

У досягненні стану ефективної конкуренції на ринку важливу роль відіграє ринковий

потенціал суб’єкта господарювання. Свій ринковий потенціал суб’єкт господарювання може

використовувати як із метою вдосконалення виробництва, збільшення обсягів продукції,

поліпшення її якості, зниження собівартості, так і з іншою метою – свідомо, цілеспрямовано

впливати на умови обороту товарів (послуг) на ринку. Такий вплив набув назви ринкової, або

монопольної влади. І наслідки її для конкуренції мають негативний характер.

Суть та основні ознаки ринкової (монопольної) влади, які використовуються в практиці

антимонопольної діяльності України, охарактеризовані в Методиці визначення монопольного

(домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

Ринкова (монопольна) влада – це здатність суб’єкта господарювання або групи суб’єктів

господарювання визначати чи істотно впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати,

усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема: підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень

ціни, що існував би за умов значної конкуренції; обмежувати конкурентоспроможність інших

суб’єктів господарювання.

Ознаками ринкової влади виступають:

- здатність суб’єкта господарювання, який не є єдиним виробником (постачальником)

відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару, укладанні договору про

поставки, нав’язувати споживачеві невигідні умови;

- здатність суб’єкта господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих

ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють

відповідні товари із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар’єри входу на

ринок;

12

- здатність суб’єкта господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів і

постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі під час купівлі або продажу

товарів, під час укладання договорів і угод про постачання товарів, коли інші суб’єкти

господарювання, які є його конкурентами, нездатні компенсувати утворений дефіцит товарів;

- здатність суб’єкта господарювання підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні,

що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

Характеризуючи діяльність суб’єкта господарювання, що реалізує ринкову владу, слід

звернути увагу на той факт, що така стратегія підприємства здійснюється досить тривалий час,

тобто протягом цього часу суб’єкт господарювання є спроможним підвищувати ціни і при цьому

не зазнавати збитків. Результатом реалізації ринкової (монопольної) влади суб’єкта

господарювання є прибуток; часто – монопольний прибуток, наявність якого є свідченням

ринкової (монопольної) влади.

Сама по собі наявність ринкової влади ще не є порушенням законодавства про захист

економічної конкуренції, оскільки не означає обмеження конкуренції. Зазначимо, що питання

щодо наявності ринкової (монопольної) влади, встановлення її зв’язку із концентрацією продавців

на ринку та конкуренцією є одним з основних в теорії галузевої організації ринків та практиці

антимонопольної діяльності. Світова практика свідчить, що суб’єкти господарювання часто

використовують конкуренцію для досягнення ринкової влади, а основою монопольної влади є

високий рівень концентрації та наявність бар’єрів входження в галузь. Як правило, ринкову

(монопольну) владу реалізують великі, потужні суб’єкти господарювання, частка яких на ринку

наближається до таких значень, які дозволяють органам антимонопольного регулювання робити

висновки вже про монополізацію ринку.

У практиці сучасної антимонопольної діяльності визначення наявності ринкової

(монопольної) влади базується на порівнянні реальних ринків із ринком досконалої конкуренції.

Більшою ринковою владою володіє той суб’єкт господарювання, чиї ціни найбільше відхиляються

від граничних витрат.

Показниками ринкової влади є коефіцієнт Бейна, коефіцієнт Лернера, коефіцієнт Тобіна,

коефіцієнт Папандреу. В основу розрахунків коефіцієнтів монопольної влади покладено

показники витрат, цін, прибутку на капітал.

Коефіцієнт Бейна відображає норму економічного прибутку, а саме: скільки економічного

прибутку припадає на одиницю інвестованого капіталу. Якщо норма прибутку на конкретному

ринку перевищує нормальну (конкурентну) норму, то це означає: або цьому виду інвестування

надається перевага, або ринок не є вільно конкурентним (має місце монопольна влада). Коефіцієнт

Бейна визначається за формулою:

Власний капітал підприємства

Бухгалтерський прибуток Нормальний прибуток

Коефіцієнт Бейна



 . (9)

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) L дозволяє визначити ступінь конкурентності ринку

та монопольної влади на ньому окремого суб’єкта господарювання:

P E

P MC

L

m

m 1





 , (10)

де m P – монопольна ціна;

MC – граничні витрати;

E – цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конкуренції) до 1 (для

чистої монополії з нульовими граничними витратами). Величина коефіцієнта Лернера є прямо

пропорційною монопольній владі та обернено пропорційною конкуренції. Перевагою цього

13

показника __________є те, що він безпосередньо відображає відхилення ціни від граничних витрат,

пов’язаних із неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Коефіцієнт Тобіна q є показником, що засвідчує наявність монопольної ренти у

суб’єкта господарювання:

C

P

q  , (11)

де Р – ринкова вартість активів підприємства;

С – відновлювана вартість активів підприємства.

Якщо ринкова оцінка активів підприємства Р перевищує відновлювану вартість активів

підприємства С, тобто q>1, то це означає, що підприємство одержало позитивний економічний

прибуток або очікує на нього.

Коефіцієнт Папандреу РІ відображає наявність товарів-замінників на ринку та

обмеженість потужності конкурентів, або можливості їх проникнення (входження) у галузь:

i

j

j

i

j Qd

P

P

Qd

PI 





  , (12)

де i Qd – обсяг попиту на товар підприємства, що має монопольну владу;

j P – ціна конкурентів;

j  – коефіцієнт обмеженої потужності конкурентів (вимірюється як відношення

потенційного збільшення випуску продукції до зростання попиту на товар конкурентів

внаслідок зниження ціни (0≤ j  ≤1)).

Коефіцієнт Папандреу, або коефіцієнт проникнення (входження), дозволяє визначити

відсоток, на який зміниться обсяг продажу суб’єкта господарювання за умов зміни ціни

конкурента на один відсоток.

Інтегральна оцінка стану конкурентного середовища є комплексною характеристикою

стану певного ринку з точки зору рівня розвитку на ньому конкуренції: визначення товарних та

географічних меж ринку; визначення складу учасників ринку; кількісної оцінки структури

товарного ринку (частка суб’єктів господарювання на ринку); кількісної оцінки концентрації

та монопольної влади на ринку; наявності та виду вхідних бар’єрів на ринок; визначення типу

ринку та прийняття рішення про вжиття заходів, спрямованих на розвиток на цьому ринку

конкуренції.

До ринкової ситуації досконалої конкуренції, як правило, відносять ринок, на якому

діє велика кількість незалежних суб’єктів господарювання, котрі мають однаковий рівень (або

з незначною різницею) частки на ринку, і потенційні конкуренти мають можливість

досить легко вступити на цей товарний ринок. Значення показників концентрації в цій

ситуації мають коливатися в таких межах:

 індекс ринкової концентрації Херфіндаля-Хіршмана ННІ< 1000;

 коефіцієнт ринкової концентрації CR (5,7) < 45;

 коефіцієнт Лернера L= 0.

Значення показників концентрації у ринковій ситуації монополістичної конкуренції

мають коливатися в таких межах:

 індекс ринкової концентрації Херфіндаля-Хіршмана 1000 < ННІ< 2000;

 коефіцієнт ринкової концентрації 45 < CR (5) < 70;

 коефіцієнт Лернера L> 0.

Найбільш поширена структура ринку – це олігополія, яка передбачає різноманітні ринкові

ситуації. Спрощену модель олігополії залежно від структурних показників ринку може бути

визначено, як „групову монополію”, або як обмежену конкуренцію. Для визначення типу

олігополії використовуються розрахунки індексу Лінда: 6-7 суб’єктів господарювання охоплюють

14

70-80% ринку – „розпливчаста олігополія”; на ринку панують 2-3 суб’єкти господарювання –

„жорстка олігополія”. Значення показників концентрації для випадків олігополії є таким:

 індекс ринкової концентрації Херфіндаля-Хіршмана 2000 < ННІ < 10000;

 коефіцієнт ринкової концентрації 70 < CR (3) < 100;

 коефіцієнт Лернера L > 0.

Олігополістична структура ринку обумовлює появу нових форм внутрішньогалузевої

взаємозалежності між відповідними суб’єктами господарювання. Обмежена кількість великих

підприємств у галузі або в межах певних ринків створює об’єктивні умови для їхньої взаємодії

в тих чи інших напрямах виробничої чи ринкової політики.

Ринок, на якому діє один продавець та існують непереборні бар’єри входження,

належить до типу ринку абсолютної монополії. Значення показників концентрації для цих

випадків є таким:

 індекс ринкової концентрації Херфіндаля-Хіршмана ННІ = 10000;

 коефіцієнт ринкової концентрації CR = 100;

 коефіцієнт Лернера L > 0.