50 Та 100 найбільших підприємств галузі; у Канаді, Німеччині, Англії – для 3, 6, 10, 20

найбільших підприємств.

Важливим показником економічної концентрації є індекс Херфіндаля-Хіршмана

(Herfindale-Hirshman Index) ННІ, який розраховується як сума квадратів часток суб’єктів

господарювання:

9





n

j

HHI Pj

1

2

(2)

де

2

j P – піднесена до квадрата частка j-го суб’єкта господарювання на ринку;

n - кількість суб’єктів господарювання на ринку.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана є найбільш популярним узагальнюючим показником стану

ринку, який враховує як кількість підприємств (фірм), так і нерівність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля-Хіршмана: у відсотках – від 0 до 10000, у частках –

від 0 до 1.

Відповідно до значення індексу Херфіндаля-Хіршмана у практиці антимонопольної

діяльності виділяються три типи ринку за рівнем концентрації та рівнем розвитку конкуренції

табл. 1:

Таблиця 1

Типи ринків за рівнем концентрації та конкуренції

Рівень ринкової концентрації

Значення індексу

Херфіндаля-Хіршмана

(ННІ)

Рівень конкуренції

Висококонцентрований

ринок

2000 < ННІ < 10000 Неконкурентний ринок

Помірно концентрований

ринок

1000 < ННІ < 2000

Потенційно конкурентний

ринок

Низько концентрований

ринок

ННІ < 1000 Висококонкурентний ринок

Джерело: [2; 8; 16].

Якщо показник ННІ набуває значення 10000, це означає існування абсолютної

монополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, це означає повну деконцентрацію

виробництва та його розпорошення на безліч дрібних підприємств.

Індекс ринкової концентрації ННІ враховує кількість усіх суб’єктів господарювання на

ринку, фіксує нерівність розподілу часток суб’єктів господарювання, що діють на ринку,

характеризує структурні та динамічні показники концентрації на цьому товарному ринку.

Визначити ступінь нерівності між суб’єктами господарювання, які є лідерами на ринку,

можна за допомогою індексу Лінда (L):









K

i

i Q

K K

L

1 ( 1)

1

, (3)

де K – кількість великих суб’єктів господарювання (від 2 до N);

i Q

– відношення середньої частки ринку і-тих суб’єктів господарювання до частки К великих

суб’єктів господарювання;

і – кількість провідних суб’єктів господарювання серед К великих суб’єктів господарювання.

K i

A A

i

A

Q i k i

i 



  , (4)

10

де i A – загальна частка ринку, що припадає на і суб’єктів господарювання;

k A – частка ринку, що припадає на К великих суб’єктів господарювання.

Індекс Лінда використовується з метою визначення межі олігополії наступним

чином: L розраховується для все більшої кількості підприємств (К =2, К =З, К=4 тощо) до тих

пір, доки K1 L буде перевищувати значення K L . Як тільки K1 L практично не буде перевищувати

K L (різниця у значеннях буде мінімальною), то це буде означати, що межу олігополії

встановлено.

Середня частка підприємств, що діють на ринку, розраховується за допомогою індексу

ентропії (Е):

j

n

i

J P

P n

n

E

1

1

1

1 

 , (5)

де j P – частка j-го суб’єкта господарювання на ринку;

n – кількість суб’єктів господарювання на ринку.

Цей показник характеризує ступінь деконцентрації ринку та дозволяє виміряти

невпорядкованість розподілу часток між підприємствами ринку. Чим вище значення має

показник індексу ентропії Е, тим нижчим є рівень концентрації продавців на ринку і тим

менша можливість продавців впливати на ринкову ціну.

Використовуючи такий узагальнюючий показник варіації, яким є дисперсія, або

середній квадрат відхилення, можна визначити дисперсію ринкових часток, тобто визначити,

на скільки в середньому відхиляються конкретні варіанти частки суб’єктів господарювання на

ринку від середнього його значення:

2 2 ( )

1

  P  P

n j  , (6)

де i P – частка і-го суб’єкта господарювання на ринку;

P – середня частка підприємства (фірми) на ринку;

i – кількість суб’єктів господарювання на ринку (і = 1,2, 3.., п).

Можна також розрахувати дисперсію логарифмів ринкових часток:

2 2 (1 1 )

1

  nP  nP

n j  (7)

Дисперсія ринкових часток дає можливість виміряти ступінь нерівності суб’єктів

господарювання. Чим менший показник