фармакогнозія

Свіжому зрізу або розламу кореня властивий приємний запах, який дещо нагадує аромат квітів троянд чи шипшин. Саме з цим, як гадалось, пов'язана латинізована наукова назва роду цих рослин, що походить від грецьких слів "родіа різа"- "трояндовий корінь". За іншою версією, ця назва йде лише від слів "родіа" або ж "родон", що означає "шипшина" чи "троянда".

Цей рід налічує понад 60 видів, поширених у субарктичних широтах і високогір'ях гірських систем Європи, Азії та Північної Америки. На Україні зростає лише один вищезгаданий.

Родіола рожева має сильно розірваний ареал. Крім Карпат, цей вид зустрічається у горах Західної Європи, Сибіру, Малої Азії, Забайкалля, Далекого Сходу, Монголії, Китаю, на Тянь-Шані та Алтаї, на рівнинних і гірських тундрах півночі Євразії, Аляски. Види, що мають такий ареал, який охоплює приполярні широти і високогір'я гірських систем, називають арктоальпійцями

Золотий корінь є дуже поліморфним, тобто мінливим, видом, і частина ботаніків виділяє в його межах щонайменше 10 підвидів та декілька різновидностей.

Протягом більше як чотирьох сторіч кореневише родіоли рожевої було одним із популярних тонізуючо-стимулюючо-лікувальних засобів в арсеналі народної медицини Сибіру. Його використовували головним чином у вигляді настойки на горілці як засіб, що підвищує працездатність, знімає втому, особливо при старечому занепаді сил, імпотенції тощо. Ним лікували різні хвороби. Так, настойку або порошок із сухих кореневищ вживали при діабеті, сухотах, анемії, хворобах печінки та шлунка, зубних болях, як в'яжуче та ін. Збирали підземну частину золотого кореня у серпні. Після очищення кореневище розрізали на шматки і сушили при температурі 50-60° С.

Хіміко-фармакологічні дослідження підтвердили наявність у золотого кореня стимулюючо-тонізуючих властивостей, особливо для підвищення ефективності розумової праці. Він здатний поліпшувати опірність організму різноманітним несприятливим впливам, тобто відноситься до рослинних стимуляторів типу женьшеня.

Вважають, що основною діючою речовиною у кореневищі родіоли рожевої є глікозид - салідрозид, або родіолозид. Кореневища також багаті на дубильні речовини, в них є флавоноїдні глікозиди, ефірні олії, органічні кислоти (галлова, щавлева, янтарна, лимонна, яблучна), крохмаль, речовини лактонного характеру тощо.

Препарат вживають для стимуляції організму, поліпшення слуху, при перевтомі, неврозах, артеріальній гіпотонії.

У Карпатах родіола рожева є рідкісною рослиною, кількість місцезнаходжень якої дедалі скорочується.

Цю цікаву рослину можна з успіхом вирощувати у відкритому ґрунті на присадибних ділянках, скверах. Особливо гарно вона росте при достатньому зволоженні на штучних кам'янистих гірках, альпінаріях. Розмножувати золотий корінь можна посівом насіння або поділом кореневища.

Родова назва цих рослин пов'язана із темно-зеленими цупкими, дещо шкірястими, непарноперистими листками, які своєю формою нагадують листя ясеня. Якщо ж подивитись па листки проти світла, то на темному тлі зелені чітко видно світлі точки. Це просвічують вмістища ефірної олії, розташовані у м'якуші листка.

На території України зустрічається всього 2 види. Ясенець голо-стовпчиковий поширений у лісостеповій та степовій частині переважно на Лівобережжі та у Криму. Росте він у світлих лісах, чагарникових заростях, на узліссях, галявинах, а також кам'янистих схилах. Видова назва рослини обумовлена тим, що стовпчик її маточки не має опушення, чим відрізняється від ясенця білого, в якого стовпчик густо залозисто-волосистий.

Останній вид зустрічається у південно-східному Прикарпатті, на Подільській височині, у південно-західних районах Правобережного Лісостепу та Степу. Цей вид поширений також у Середній та Південній Європі. Ясенець білий зростає на сухих сонячних трав'янистих і кам'янистих схилах, серед розріджених теплолюбних чагарникових заростей, у світлих широколистяних лісах, на узліссях, галявинах, переважно на ґрунтах, багатих вапном. Видовий епітет обумовлений не забарвленням квітів, а білим кольором м'ясистого кореня.

Ясенці, крім звичайного опушення, ще густо вкриті величезною кількістю буро-чорних залозистих волосків, які виділяють чимало ефірної олії. Особливо багато цих волосків у суцвітті на стеблі, квітконіжках, чашолистиках. Завдяки великій кількості ефірної олії рослини мають специфічний запах, який нагадує суміш ароматів лимонів, кориці та камфори.

5. Поняття про флавоноїди, їх класифікація. Розповсюдження та локалізація флавоноїдів у рослинах, біологічна дія і застосування ФЛАВОНОЇДИ — група БАР поліфенольного характеру з загальною формулою С₆–С₃–С₆. Назва походить від лат. flavus — жовтий, оскільки перші виділені Ф. кверцитрин (з кори дуба), рутин (з рути та гречки), робінін (з акації) мали жовте забарвлення.

Молекула Ф. складається з двох фенільних залишків (кільця А і В), з’єднаних пропановою ланкою. Ці кільця можна розглядати як похідні фенілпропаноїдів.

Класифікація Ф. здійснюється на основі ступеня окиснення пропанового фрагмента, місця приєднання фенільного кільця В до пропанового фрагмента і величини окисного циклу. Група Ф. містить 3 основні під­групи, які відрізняються за місцем приєднання кільця В до пропанового фрагмента.

І підгрупа — власне флавоноїди, або справжні флавоноїди, або еуфлавоноїди — мають загальну формулу:

Ф. можуть конденсуватися з такими фенольними сполуками: фенолкарбоновими, оксикоричними кислотами, лігнанами, ізопреном, а також іншими БАР. Часто конденсуються між собою катехіни, а також катехіни з лейкоантоціанідинами, утворюючи групу поліфенолів — конденсованих дубильних речовин (танідів).

В основі класифікації ізофлавоноїдів лежить ступінь окиснення пропанового фрагмента, наяв­ність і характер гетероциклів та конденсованих дигідрофуранових і дигідропіранових структур.

Прості ізофлавоноїди:

Флаваноноли

Флавоноли

Ф. рідко зустрічаються у вільному стані: пилок квіток містить кверцетин; у корі дерев містяться катехіни, лейкоантоціанідини. Більшість Ф. представлені глікозидами. Частота і перевага заміщення будь-якого положення залежить від структури аглікону. Так, напр., у флавонів замі­щення відбувається в положенні С-7, рідше — у С-3′, С-4′; у С-глі­ко­зидів — у С-6, С-8. У флавонолів зазвичай заміщення відбувається в поло­женні С-3 або С-7. Цукрові залишки представлені D-глюкозою, D-галактозою, D-ксилозою, L-рамнозою, L-арабінозою, D-глюк­уроновою та D‑галактуроновою кислотами. Здебіль­шого у Ф. глікозидах цукрові залишки зв’язані з агліконами напівацетальним зв’язком через атом кисню. О-глікозиди залежно від кіль­ко­сті та положення цукрових залишків можуть бути монозидами, біозидами, диглікозидами, тріозидами. Цукровий ланцюг може бути ліній­ним або розгалуженим.

Фізико-хімічні властивості. Ф.: кристалічні сполуки з певною Т_пл. Катехіни, флавани, ізофлавани, флаванони, лейкоантоціанідини, флаванони — безбарвні кристали; флавони, флавоноли, халкони, аурони жовті або оранжеві. Антоціани змі­ню­ють колір залежно від рН-середовища: у кислому вони мають відтінки червоного або рожевого кольору, в лужному — синього або блакитного. Аглікони Ф. розчиняються в діетиловому ефірі, ацетоні, спиртах, але практично не розчиняються у воді. Глікозиди Ф. розчиняються в розбавлених спиртах, гарячій воді. Флаваноли (катехіни) оптично активні. Так, катехін існує в 4 ізомерах, які відрізняються напрямком, кутом обертання (D-катехін, L-катехін, D- та L-епікатехі­ни) і біологічною дією. Напр., L-епікатехін має Р-вітамінну активність, тоді як інші її не мають. Флаванони і флаваноноли — лабільні сполуки. Під дією окиснювальних реагентів вони можуть переходити в халкони і лейкоантоціані­дини від­повідно. Ф. О-глікозиди підлягають кислотному, лужному та ферментному гідролізам. Так, при нагріванні 3-О-глікозиди легко гідролізуються зі слабкими мінеральними кислотами з концентрацією 0,1–1%. Для гідролізу 7-О‑глікозидів необхідне нагрівання протягом декількох годин з 5–10% мінеральними кислотами, але за наявності лугів легше проходить гідроліз. Гідроліз С-глікозидів здійснюють сумішшю Кіліані (суміш концентрованої хлористоводневої та льодяної оцтової кислот).

Ф. широко розповсюджені в рослинному сві­ті, значно менше зустрічаються в мікрооргані­змах та комахах. Ф. знайдені в зелених водоростях, а також були виділені з крил мармурово-білого метелика.

Найбагатші на Ф. родини бобових, гречкових, айстрових, розових. Ф. накопичуються зде­більшого в квітках, листі, менше — у стеблах, кореневищах, коренях. Вміст їх коливається від 0,1% до 20% (напр. в пуп’янках софори японської) і змінюється залежно від фази вегетації рослини. Максимальна кіль­кість Ф. відзначається під час цвітіння, а по­тім зменшується. На їх вміст у рослинах впливають зовнішні фактори. Кількість Ф. зростає зі збіль­шенням інтенсивності сонячного світла, висоти над рівнем моря. Глікозиди зустрічаються в тканинах активного росту (листі, пуп’янках, квітках), аглікони — у здерев’янілих тканинах (корі, корінні). Найбільш розповсюджені в природі флавоноли. Вони становлять 40% усіх Ф. Так, рутин, напр., виявлений у понад 70 видах, які належать до 34 родин. Кверцетин зустрічається в понад 400 видах рослин. У природі відомо 22 антоціанідини, але широко розповсюджені лише 3 з них: пеларгонідин, дельфінідин, ціанідин. Антоціанідини впливають на колір квіток та листя. Забарвлення більшості плодів зумовлено тільки трьома антоціанами та їх сумішами: ціанідин забарвлює яблука, вишні, малину, червону смородину; дельфінідин — гранат, баклажани; пеларгонідин — суницю, плоди пасифлори; ціанідин з дельфінідином — чорну смородину, апельсини. Халкони і аурони легко виявити в пелюстках квіток — під дією парів аміаку їх колір змінюється з жовтого на червоний. Їх розповсюдження обмежено 9 родинами. Якщо Ф. розчиняються в клітинному соці рослин і знаходяться в хлоропластах клітин, то аурони череди трироздільної знаходяться в молочниках. Флавоноли і флавони знаходяться в епідермісі. Ізофлавоноїди переважно накопичуються в підземних органах і насінні.

Біосинтез Ф. проходить змішаним шляхом. Кільце А утворюється ацетатним шляхом, кільце В — через шикімову кислоту. Шикімова кислота за участю АТФ фосфорилюється в 5-фосфошикімову кислоту, яка, з’єднавшись з фосфоенолпіровиноградною кислотою, утво­рює 3-енолпірувілшикімат-5-фосфат, а потім хоризмову кислоту. Остання внаслідок перегрупування в молекулі перетворюється на префенову кислоту. Префенова кислота є проміжною сполукою в біосинтезі Ф., кумаринів, ароматичних амінокислот та інших поліфенолів. Префенова кислота амінується й разом з тим декарбоксилюється, внаслідок чого може утворитися фенілаланін або тирозин. Дезамінування останніх приводить до появи коричної та n-кумарової кислоти відповідно:

Триоцтова кислота реагує з n-кумаровою кислотою. Внаслідок їх конденсації, циклізації та енолізації утворюється халкон.

Для виділення Ф. з рослинної сировини використовують нижчі спирти: етанол, метанол. Спиртові витяжки випарюють до водного залишку, розводять водою й обробляють хлороформом для відокремлення лі­пі­дів та ліпоїдів, хлорофілу, каротиноїдів, восків, жирної олії та ін. Очищений водний залишок послідовно обробляють ді­етиловим ефіром, етилацетатом, пропанолом, бутанолом, тобто одержують фракції агліконів, монозидів, біозидів, тріозидів відповідно. Таке послідовне екстрагування Ф. розчинниками з поступово зростаючою полярністю називається фракціонуванням. Для розділення Ф. на індивідуальні компоненти використовують колонкову хроматографію на силікагелі, поліаміді, целюлозі. Колонку елююють сумішшю хлороформу і спирту, поступово збіль­шу­ючи частку спирту в суміші.

Ідентифікація Ф. Специфічна реакція на Ф. — ціанідинова проба. Часто її виконують у модифікації Сінода. Суть реакції полягає в утворенні продуктів відновлення воднем при взаємодії металічного Mg та концентрованої хлоридної кислоти, внаслідок чого утворюються антоціанідини:

Халкони та аурони ціанідинової реакції не дають, але з концентрованою хлоридною кислотою утворюють червоне забарвлення за раху­нок утворення оксонієвих солей. При цьому­ глікозиди дельфінідину дають синьо-черво­не забарвлення, ціанідину — яскраво-червоне, а пеларгонідину — оранжево-червоне. Ізофлавони, флавони дають жовте забарвлення, іноді — червоне. Флаванони — від малинового до яскраво-червоного.

Основні реакції ідентифікації Ф.

З борнолимонним реактивом. 5-оксифлавони і 5-оксифлавоноли з борною кислотою за наявності лимонної або щавлевої кислоти утворюють комплекс яскраво-жовтого кольо­ру з жовто-зеленою флуоресценцією:

Таубек описав реакцію за наявності щавлевої кислоти; б) Вільсон використав ацетоновий розчин борної й лимонної кислот. 3-оксифлавони без -ОН при С-5 не дають цієї реакції.

З п’ятихлористою сурмою в чотирихлористому вуглеці Ф. утворюють червоне або оранжеве забарвлення. Це пояснюється тим, що SbCl₅ є сильною кислотою льюїсівського типу. Вона діє як сульфатна кислота і викликає подібний галохромізм. Халкони дають червоне, червоно-синє забарв­лення; флавони — жовте, оранжеве. Дигідрохалкони, в яких відсутній спряжений подвій­ний зв’язок між карбонільною групою та кіль­цем В, не дають забарвлення з SbCl₅.

Азосполучення. З діазотованим сульфані­ла­мі­дом Ф., які мають вільну гідроксильну групу в положенні С-7, утворюють забарвлені продукти азосполучення. Флавони, флавонони, флавоноли, флавононоли дають оранжеве забарв­лення з розчином аміаку. Халкони та аурони мають червоно-пурпурове забарвлення.

З розчинами лугів. З теоретичної точки зору, забарвлення не повинні утворювати з розчинами лугів Ф., які не мають карбонільних груп (катехіни, лейкоантоціани), або в яких відсутній подвійний зв’язок між гідроксильною та карбонільною групами (флавононоли). Але практично всі ці сполуки утворюють забарвлення з лугами завдяки вторинним перетворенням. Напр., катехіни дають жовтий та червоний колір внаслідок утворення невеликої кількості продуктів їх окиснення, тому що вони чутливі до кисню повітря. Флаванони при взаємодії з розбавленими лугами дають безбарвні або жовтуваті розчини, які з часом стають яскраво-жовтими або червоними внаслідок їх ізомеризації в халкони. Халкони та аурони одразу утворюють з лугами червоні та пурпурові розчини. Флавони і флавоноли утворюють з лугами жовте забарвлення, а поліоксифлавоноли (шість та більше груп) дають червоні або сині розчини.

З концентрованою сульфатною кислотою. Багато Ф. розчиняються в сульфатній кислоті й утворюють забарвлені розчини. Флавони та флавоноли утворюють при цьому оксонієві (флавілієві) солі такої загальної будови:

Флаванони утворюють у сульфатній кислоті яскраво-оранжеве або червоне забарвлення, що зумовлено появою солей відповідних халконів, які мають спряжені подвійні зв’язки в іонах:

Халкони та аурони з сульфатною кислотою утворюють інтенсивне забарвлення від червоного до малинового кольору, що пояснюється також появою хіноїдних структур.

Деякі флаванони розчиняються в нітратній кислоті й утворюють яскраво-синє забарвлення. Реакція негативна для флавонів та халконів. З розчином ваніліну в концентрованій хлоридній кислоті катехіни дають червоно-малинове забарвлення.

При взаємодії з середнім ацетатом свинцю дають осад Ф., які мають діортооксиугруповання в кільці В:

Антоціани утворюють осад синього кольору. Колір осаду з флавонами — оранжевий, з ауронами — червоний, з антоціанами — червоний або синій.

Для поділу і виявлення Ф. використовують паперову хроматографію (ПХ) і хроматографію в тонкому шарі сорбенту (ТШХ). У фільтрованому УФ-світлі при довжині хвилі 360 нм Ф. здатні флуоресціювати. Флавони, флавонол-3-глікозиди, флаванони, халкони флуоресціюють темним і темно-коричневим кольором; флавоноли та їх глікозиди — жовтим, жовто-зеленим; аурони — коричневим; ізофлавони — не проявляються; птерокарпани — світло-блакитним; куместани — яскраво-блакитним, бірюзовим. Хроматограми звичайно проявляють хромогенними реактивами, які використовують для якісних кольо­рових реакцій. Це спиртові розчини лугів, гідрокарбонату натрію, алюмінію хлориду, пари аміаку та ін.

Для кількісного визначення Ф. запропоновано багато методів: вагові, об’ємні (потенціо­метричне титрування в неводних середо­вищах, комплексометричне титрування), флуоро­­метричні, полярографічні, фотоколориметричні. Але найбільшого поширення набув спектрофотометричний метод. Він базується на реакціях комплексоутворення з іонами різних металів, реакції азосполучення, з борною кислотою з наступним визначенням оптичної густини в УФ-світлі при відповідній довжині хвилі.

Існує кілька версій про значення Ф. у життєдіяльності рослин. По-перше, вони беруть участь в окисно-відновних процесах, вико­ную­чи антиоксидантну функцію; по-друге, поглинаючи УФ-світло, запобігають руйнуванню хлорофілу; по-третє, беруть участь у процесі запліднення. Великий інтерес учених і практиків до вивчення флавоноїдних сполук та ЛРС, яка містить ці речовини, пояснюється різноманітністю їх фармакологічної дії та низькою токсичністю.

Фармакологічна активність Ф. Такі Ф., як квертецин, кверцитрин, катехін, антоціани збільшують амплітуду серцевих скорочень, нормалізують серцевий ритм. С-С-глікозиди флавонів (вітексин та ін.), гіперозид діють як судинорозширювальні препарати, викликаючи гіпотензивний ефект. Спазмолітичну дію зумовлюють халкони, флаванони (ліквіритин), флавоноли (кверцетин, рутин), флавони (апігенін). Діуретичну дію має лютеолін; високу гіпоазотемічну — робінін та інші по­хід­­­ні кемпферолу. Ф. мають радіопротекторну дію, виводять радіонукліди. Встановлена протипухлинна дія лейкоантоїанідинів: лейко­­­пеларгонідину, лейкодельфінідину, лейко­ці­а­нідину. Катехіни виявляють в’яжучу і протизапальну дію. Останнім часом установлена гіпоглікемічна дія Ф. Вітамін Р об’єд­нує різні фенольні сполуки, здатні знижувати проникність і крихкість капілярів, підвищувати їх резистентність. Це пояснюється тим, що вітамін Р здатний знижувати рівень гі­алуроні­дази, запобігати окисненню аскорбінової кислоти і адреналіну. Р-вітамінну актив­ність мають­ флавони: гесперидин, еріодиктин; флавоноли: рутин, кверцитрин, ізокверцетин, кверцетин, ізорамнетин; катехіни: L-епі­катехін; гідроксикумарини: ескулін, ескулетин. Ізофлавоноїди мають естрогенну та анаболізувальну дію.

Начало формы

Конец формы