Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

2 курс / Биохимия / Біологічна та біоорганічна хімія_Мардашко О.О._ изд. 2008-342 с._ОНМедУ-2012

.pdf
Скачиваний:
3441
Добавлен:
09.06.2015
Размер:
43.71 Mб
Скачать

них кислот (H2SO4, HNO3, сульфасаліцилової кислоти) відбувається руйнування всіх хімічних зв’язків у молекулі білка, крім пептидних зв’язків. Це призводить до втрати вторинних, третинних структур білка (але зберігається первинна структура), різкого зниження або повної втрати білком його біологічної функції (ферментативної, гормональної і т. ін.) — цей процес дістав назву денатурація білків. При недовготривалій дії та швидкому припиненні дії денатуруючого агента можлива ренатурація білка з повним відновленням його структури та функцій. При додаванні до розчинів білків солей лужних металів (наприклад (NH4)2SO4) відбувається руйнування тільки однієї гідратної оболонки, що оточує білкову молекулу. При цьому іони лужних металів утворюють свої гідратні оболонки за рахунок гідратних оболонок білків (відбираючи у них воду). У результаті втрати одного з факторів стійкості розчинів білків молекули їх об’єднуються і випадають в осад. Процес осадження білків з їх розчинів за допомогою солей лужних металів дістав назву

висолювання білків.

Висолювання — осадження нативних білків солями електролітів.

Після видалення з розчину білків солей лужних металів осад білка розчиняється.

Різні білки висолюються при різній концентрації солей лужних металів, тому цей метод використовують при фракціонуванні білків. Спочатку отримують аморфний осад, потім осад набуває форми кристалів. Так отримують кристалічні білкові препарати, необхідні для вивчення білків і практичного їх використання. У кристалічній формі отримано багато різних білків (пепсин, α -амілаза, уреаза).

7.Буферні властивості білків Буферними на-

зивають розчини, які здатні зберігати значення рН при розведенні або при додаванні невеликих кількостей кислоти або лугу. Здатність білків взаємодіяти як із кислотами, так і з лугами (амфотерність) визначає їх буферні властивості. Одним із важливих факторів гомеостазу організму

єкислотно-основний стан. Реакція внутрішнього середовища організму визначається концентрацією в ньому водневих іонів. рН крові коливається у межах 7,36 і підтримується буферними системами, однією з них є білкова буферна систе-

ма.

8.Колоїдні властивості білків. Білки нале-

жать до високомолекулярних сполук, що мають молекулярну масу 5000–1 000 000 та більше. Через великі розміри молекул розчини білків утворюють один із різновидів розчинів — колоїдні розчини. Для них характерно те, що розчинені молекули (білкові молекули) не проходять через напівпроникні мембрани (штучні або клітинні). Ці властивості колоїдних розчинів використовують для очищення білків від низькомолекулярних сполук, молекули яких проходять через напівпроникні мембрани. Цей метод очищення білків від низькомолекулярних сполук дістав назву діалізу. Оскільки однойменно заряджені молекули білка відштовхуються одна від одної, то заряд молекули білка має важливе значення для стій-

кості колоїдних розчинів білка, тобто електричний заряд молекули є одним із факторів, що забезпечує стійкість колоїдних розчинів білків. Розчини білків виявляють деякі властивості колоїдних розчинів: осмотичні, електрокінетичні, оптичні та ін.

Осмотичні властивості. Одностороння дифу-

зія молекул розчинника через напівпроникну мембрану у більш концентрований розчин називається осмосом (від грецьк. osmos — тиск). Тиск, необхідний для запобігання проходження потоку розчинника крізь напівпроникну мембрану, називається осмотичним тиском. Осмотичний тиск крові — 7,7 атм.; 0,03–0,04 атм. загального осмотичного тиску крові забезпечується білками. Ця частина осмотичного тиску називається онкотичним тиском (від грецьк. onkos — надувати). Основне завдання осморегуляції виконують нирки. Осмотичний тиск сечі в нормі вищий, ніж плазми крові, що й забезпечує активний транспорт із крові в нирку. Осморегуляція здійснюється під контролем ферментативних систем.

Усі розчини, що вводяться як кровозамінники, мають такий самий осмотичний тиск, як у крові,

7,7 атм. (ізотонічні розчини).

Класифікація білків

За формою молекули (просторової структури, конформації) білки поділяють на дві групи:

1.Глобулярні.

2.Фібрилярні.

Глобулярні білки мають форму молекули, близьку до кулеподібної (від грецьк. globulus — куля). До них належать альбуміни та глобуліни сироватки крові й інші білки.

Фібрилярні білки мають ниткоподібну (фібрилярну, від лат. fibrilla — волокно) форму молекули. Довжина молекули таких білків у сотні тисяч раз більша за їх діаметр. До фібрилярних білків належать кератин, міозин і т. ін.

За хімічною природою білки поділяють на

прості та складні.

Прості

Глобуліни

До глобулінів належать такі білки, як антитіла, фібриноген та ін. Глобуліни сироватки крові методом електрофорезу розділяють на α 1-, α 2-, β -, γ -фракції, тимчасом як альбуміни при електрофорезі на папері є гомогенними білками.

α 1-фракція глобулінів — це глобуліни, зв’язані з білірубіном або ліпідами (ліпопротеїни).

α 2-глобуліни — це глобуліни, зв’язані з вуглеводами (глікопротеїни) — наприклад гаптоглобін.

β -глобуліни — до цієї фракції глобулінів входять церулоплазмін (транспортна форма міді), трансферин (транспортна форма заліза), фібриноген, а також ліпопротеїни.

γ -глобуліни — це переважно різноманітні антитіла. На відміну від альбумінів, у глобулінах міститься значно більше амінокислоти гліцину (3– 4 %), вони не розчинні у воді, висолюються із розчинів при 30–50%-му насиченні їх сульфатом амонію.

49

Молекулярна маса глобулінів дорівнює

2. Металопротеїни — їх простетичними група-

близько 160–180 тис. Да, тобто значно більше,

ми є метали.

ніж у альбумінів.

3. Флавопротеїни — містять ФМН і ФАД.

Протаміни та гістони

Гемопротеїни

Ці білки входять до складу нуклеопротеїнів

Це група складних білків, небілковим компо-

ядра клітини. Молекулярна маса протамінів ста-

нентом яких є ферумпорфіринові комплекси. До

новить 4000–5000 Да; гістонів — 10 000–20 000 Да.

складу цих комплексів входять 4 пірольних

До складу цих білків входить велика кількість

кільця, атом Феруму та різноманітні групи

діамінокарбонових кислот, тому вони виявляють

атомів (метинові містки –СН=, метильні групи

властивості основ і називаються ще катіонними.

–СН3, вінільні групи –СН=СН2– та ін.). До гемо-

Так, до складу протамінів входить 30–50 % ар-

протеїнів належать такі білки, як гемоглобін,

гініну, до складу гістонів — 20–30 % аргініну та

міоглобін, цитохроми, каталаза, пероксидаза та

лізину.

ін. Гемоглобін міститься в еритроцитах і скла-

Проламіни та глутаміни

дається з білка глобіну та простетичної групи —

Ці білки належать до білків рослинного похо-

4 молекули гема, який є ферумпорфіриновим ком-

дження і складають основну масу клейковини. В

плексом. Цей білок переносить кисень від легень

їхньому складі значна кількість глутамінової кис-

до тканин і СО2 — від тканин до легень.

лоти та проліну.

Небілковою частиною міоглобіну є також гем,

Склеропротеїни (альбуміноїди)

але він відрізняється від гемоглобіну білковою

До них належать кератини — білки шкіри,

частиною (складається з однієї субодиниці). Цей

колагени — білки сполучної тканини та ін. Ці

білок зв’язує кисень у тканинах (переважно у

білки малорозчинні у воді, майже не розщеплю-

м’язах) і забезпечує їх киснем до надходження

ються ферментами, але мають особливу елас-

його з гемоглобіном крові. У людини та вищих

тичність і міцність.

тварин міоглобін зв’язує близько 10 % кисню в

Складні білки

крові, а, наприклад, у тюленів близько 40 % усьо-

го кисню в організмі зв’язано з міоглобіном, що

Вони складаються з білкової частини — апо-

дає можливість цим тваринам довгий час перебу-

протеїну та небілкової частини — простетичної

вати під водою без кисню повітря.

групи (від грецьк. prostheto — приєдную, додаю),

Цитохроми, каталаза та пероксидаза містять

ферумпорфіринові комплекси. Ці білки беруть

як правило, міцно зв’язаної з білковою молеку-

лою. До складних білків належать: нуклеопротеї-

участь у процесах біологічного окиснення.

ни; хромопротеїни (гемопротеїни, металопротеї-

Металопротеїни

ни, флавопротеїни); глікопротеїни; ліпопротеїни;

До їх складу входять, окрім білка, іони одно-

фосфопротеїни.

го або кількох металів. До металопротеїнів нале-

1. Нуклеопротеїни

жать білки, що містять негемове Ферум, Купрум,

Ці білки утворюють основну масу хроматину

а також ферменти, з білковою частиною яких

клітинного ядра, а також входять до складу міто-

зв’язані атоми металів. Приклади металопротеї-

хондрій і рибосом, де вони беруть участь у біо-

нів, які містятьФерум: трансферин, феритин та ін.

синтезі білків. З ними пов’язані процеси поділу

Трансферин — протеїн, що знаходиться пере-

клітин, збереження та передача спадкових влас-

важно в сироватці крові у складі β -глобулінів.

тивостей. Нуклеопротеїни складаються з простих

Кількість Феруму, яка в ньому міститься, — 0,1 %.

білків протамінів або гістонів і простетичної гру-

Одна молекула трансферину містить два атоми

пи, роль якої виконує ДНК або РНК. Якщо про-

Феруму. Функція трансферину — транспорт іонів

стетична група нуклеопротеїну — ДНК, то він

Феруму до ретикулоцитів, де відбувається біосин-

називається дезоксирибонуклеопротеїн (ДНП);

тез гемоглобіну.

вони знаходяться переважно в ядрі та утворюють

Феритин — протеїн, який складається на 20–

основну масу рибосом. Нуклеопротеїни, що

30 % із Феруму. Він виконує роль депо Феруму в

містять у ролі простетичної групи РНК, назива-

організмі, сконцентрований головним чином у

ються рибонуклеопротеїни (РНП). Кількість нук-

селезінці, печінці, кістковому мозку.

леїнових кислот у нуклеопротеїнах клітин стано-

Купрумвмісним металопротеїном є церуло-

вить 40–65 % (клітини тварин і людини). Проте

плазмін. Цей складний білок резервує і транспор-

у нуклеопротеїнах вірусів нуклеїновим кислотам

тує Купрум в організмі людини і тварин.

належить 2–5 % від загальної маси нуклеопротеї-

Металозалежні ферменти

ну.

До них належить ряд ферментів, для яких ме-

2. Хромопротеїни

тал є містком між білковою його частиною та суб-

Простетична група цих білків, як правило, має

стратом або метал безпосередньо виконує ката-

забарвлення, тому вони і називаються хромопро-

літичну функцію. Наприклад, карбоангідраза

теїнами (від грецьк. chroma — забарвлення). Про-

містить Цинк, фосфогідралази — Магній і т. ін.

стетичною групою хромопротеїнів можуть бути фе-

Флавопротеїни

румпорфіринові комплекси, метали та похідні віта-

Флавопротеїни містять простетичні групи

міну В2 (рибофлавіну) — ФМН і ФАД. Через це

ФМН або ФАД, міцно зв’язані з білками. До фла-

хромопротеїни поділяються таким чином:

вінопротеїнів належать сукцинатдегідрогеназа,

1. Гемопротеїни (ферумпорфірини) — містять

ацил-КоА-дегідрогеназа (містять ФАД), оксида-

ферумпорфіринові комплекси.

за α -амінокислот (містить ФМН). До складу фла-

 

50

вінопротеїнів може ще входити Ферум, яке кова-

ліпіди. Триацилгліцероли (нейтральні жири): бу-

лентно зв’язаний з атомами Сульфуру залишку

дова, фізіологічне значення, гідроліз.

цистеїну в білку. Флавінопротеїни беруть участь

2. Складні ліпіди. Фосфоліпіди: фосфатидна

у процесах біологічного окиснення.

кислота, фосфатидилетаноламін, фосфатидил-

3. Ліпопротеїни

холін, фосфатидилсерин. Сфінголіпіди. Гліколіпі-

Простетична група ліпопротеїнів представле-

ди. Роль складних ліпідів у побудові біомембран.

на будь-яким ліпідом: тригліцеридом, холестери-

3. Аміни: номенклатура, властивості. Біоме-

ном, фосфоліпідом або вільною жирною кисло-

дичне значення біогенних амінів (адреналіну,

тою. Ліпопротеїни входять до складу клітинної

норадреналіну, дофаміну, триптаміну, серотоні-

мембрани (це структурні ліпопротеїни). У вільно-

ну, гістаміну) та поліамінів (путресцину, када-

му стані ліпопротеїни наявні здебільшого в

верину).

сироватці крові.

4. Аміноспирти: будова, властивості. Біоме-

4. Глікопротеїни

дичне значення етаноламіну (коламіну), холіну,

Простетична група глікопротеїнів — це вуг-

ацетилхоліну.

леводи та їх похідні (глюкозаміни, галактозамін,

5. Гідроксикислоти в біоорганічній хімії: будо-

нейрамінова, сіалова, гіалуронова, хондроїтин-

ва і властивості монокарбонових (молочної та

сірчана кислоти та ін.). Глікопротеїни, у складі

β -гідроксимасляної), дикарбонових (яблучної,

яких переважає вуглеводний компонент у вигля-

винної) гідроксикислот.

ді глюкозаміну або галактозаміну, називають-

6. Амінокислоти: будова, стереоізомерія,

ся лужними. Глікопротеїни, які містять значну

хімічні властивості. Біомедичне значення L-α -амі-

кількість гексуронової кислоти та сульфати, ма-

нокислот. Реакції біохімічних перетворень аміно-

ють кислий характер і тому називаються кисли-

кислот: дезамінування, трансамінування, декар-

ми. До глікопротеїнів належать фібриноген, ге-

боксилювання.

парин (запобігає згортанню крові), альбуміни та

7. Амінокислотний склад білків і пептидів;

глобуліни крові, муцин і деякі інші сполуки.

класифікація природних L-α -амінокислот. Хі-

5. Фосфопротеїни

мічні та фізико-хімічні властивості протеїногенних

У цих білків як простетична група виступає

амінокислот. Нінгідринова реакція, її значення в

залишок фосфорної кислоти, зв’язаний складним

аналізі амінокислот.

ефірним зв’язком через гідроксильну групу таких

8. Білки та пептиди: визначення, класифіка-

амінокислот, як серин і треонін. До фосфопро-

ція, біологічні функції. Типи зв’язків між аміно-

теїнів належать казеїноген молока, овоальбумін

кислотними залишками у білкових молекулах.

яєчного білка та ін.

Пептидний зв’язок: утворення, структура; біуре-

 

това реакція.

 

9. Рівні структурної організації білків: пер-

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

винна, вторинна, третинна та четвертинна

 

структури. Олігомерні білки.

1. Ліпіди: визначення, класифікація. Вищі

10. Фізико-хімічні властивості білків; їх моле-

жирні кислоти: пальмітинова, стеаринова, олеї-

кулярна маса. Методи осадження. Денатурація

нова, лінолева, ліноленова, арахідонова. Прості

білків.

Глава 3. ВУГЛЕВОДИ. МОНОСАХАРИДИ.

ОЛІГОТА ПОЛІСАХАРИДИ

3.1. ВУГЛЕВОДИ. БУДОВА ТА ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ МОНОСАХАРИДІВ

Хімія вуглеводів посідає одне з провідних місць в історії розвитку органічної хімії. Тростинний цукор можна вважати першою органічною сполукою, виділеною у хімічно чистому вигляді. Здійснений у 1861 р. О. M. Бутлеровим синтез (поза організмом) вуглеводів із формальдегіду був першим синтезом представників одного з трьох основних класів речовин (білки, ліпіди, вуглеводи), що входять до складу живих ор-

ганізмів. Хімічна структура найпростіших вуглеводів була з’ясована наприкінці XIX ст. у результаті фундаментальних досліджень Е. Фішера. Значний внесок у вивчення вуглеводів зробили вчені А. О. Коллі, П. П. Шоригін, М. К. Кочетков та ін. У 20-х рр. ХХ ст. роботами англійського дослідника У. Хеуорса було закладено основи структурної хімії полісахаридів. А в другій половині XX ст. відбувся стрімкий розвиток хімії та біохімії вуглеводів, обумовлений їх важливим біологічним значенням.

Вуглеводи (гліциди, цукри) — біоорганічні сполуки, які за своєю хімічною будовою є альдегідота кетопохідними багатоатомних спиртів,

51

або поліоксіальдегідами та поліоксикетонами. Раніше було виявлено, що багато сполук цього класу мають молекулярну формулу типу Сx2О)y. Назву запропонував російський хімік К. Шмідт (1844). Однак подальші дослідження довели, що це визначення не охоплює багатьох сполук (наприклад дезоксипохідних гексоз) тощо. Міжнародна комісія з реформи хімічної номенклатури запропонувала термін «вуглеводи» замінити терміном «гліциди», однак стара назва «вуглеводи» укорінилася і є загальновизнаною.

На частку вуглеводів припадає близько 2 % від сухої маси тіла людини, у рослинних організмах — близько 80 % сухої маси, тому в біосфері вуглеводів значно більше, ніж усіх інших органічних речовин, разом узятих. Джерелом вуглеводів для всіх живих організмів є фотосинтез, що здійснюється рослинами. Тваринні організми одержують моносахариди з рослинних джерел, а потім використовують їх, у тому числі для синтезу полісахаридів. Процес можна представити у вигляді такої схеми:

Фотосинтез:

хСО2

+ yН2О Сx(H2O)y +xO2

 

Вуглеводи

В організмі тварин і людини вуглеводи виконують такі важливі функції: енергетичну, структурну, захисну та ін. Вони беруть участь в утворенні біологічно активних сполук.

1. Енергетична функція: близько 2/3 енергії

(60–70 %), необхідної людині протягом доби, вивільнюється в процесі окиснення саме вуглеводів. Особливо необхідні вуглеводи як джерело енергії для головного мозку, що на 80–85% забезпечується енергією за рахунок окиснення глюкози. В енергетичному обміні головна роль належить глюкозі й глікогену.

Метаболізм:

Сx(H2O)y + xO2 хСО2 + yН2О + енергія

2.Структурна функція: пентози нуклеотидів

інуклеїнових кислот, вуглеводи гліколіпідів, глікопротеїнів і протеогліканів входять до струк- турно-функціональних компонентів клітини. Опорну функцію виконує структурний полісахарид целюлоза в рослинних організмах і хондроїтинсульфати — у кістковій тканині.

3.Гідроосмотична та іонрегулювальна функ-

ція: глікозаміноглікани завдяки високій гідрофільності й негативному заряду здатні утримувати велику кількість води і катіонів. Наприклад, гіалуронова кислота зв’язує міжклітинну воду і катіони, регулюючи міжклітинний осмотичний тиск. Ця кислота перешкоджає зайвому нагромадженню вільної води у міжклітинному просторі.

4.Захисна функція. Цю функцію виконують такі вуглеводи:

1)Глікозаміноглікани, що з білками утворю-

ють сполуки протеоглікани. Останні входять до складу слизів, що вкривають слизові оболонки, до складу рідини суглобів тощо. Вкриваючи тонким шаром поверхню клітин, мукопротеїни захищають їх від механічних, хімічних й інших ушкоджень.

2)Глікопротеїни крові: альбуміни, глобуліни,

антитіла, фактори згортання крові. Їх утворюють вуглеводи в комплексі з білками. Ці комплексні сполуки захищають організм від інфекції (глобуліни, антитіла) і крововтрати (фактори згортання крові).

3)Глюкуронова кислота знешкоджує в печінці токсичні продукти гниття, що утворюються з білків у кишечнику і надходять у печінку.

5. Участь в утворенні біологічно активних сполук

Вуглеводи входять до складу:

1)Нуклеопротеїнів:

а) нуклеотидів-макроергів — АТФ, ГТФ, УТФ, ЦТФ;

б) нуклеотидів-коферментів — НАД+, НАДФ+, ФАД, ФМН, КоА та ін.

2)Нуклеїнових кислот — ДНК, РНК, що за-

безпечують передачу спадкової інформації та біосинтез білка.

6. Перетворення вуглеводів на ліпіди, амінокислоти й інші сполуки

Із вуглеводів в організмі можуть синтезуватися сполуки інших класів, зокрема ліпіди й деякі амінокислоти.

Класифікація та номенклатура вуглеводів

Класифікація вуглеводів грунтується на їхній хімічній структурі та фізико-хімічних властивостях.

За фізико-хімічними властивостями вуглево-

ди поділяють таким чином:

нейтральні, до складу яких входять тільки гідроксильні та карбонільні групи;

основні, до складу яких входять аміногрупи (аміноцукри);

кислі, до складу яких входять карбоксильні групи.

За структурою вуглеводи діляться на три групи (рис. 3.1):

Моносахариди — вуглеводи, не здатні до гідролізу.

Олігосахариди — вуглеводи, молекула яких складається з 2, 3, 4 залишків моносахаридів, при їх гідролізі вони розпадаються на моносахариди.

Вищі полісахариди — їх молекула складається із сотень або тисяч залишків моносахаридів. При гідролізі вони розпадаються на моносахариди.

Моносахариди та їхні похідні

Залежно від того, яку групу містять моносахариди — альдегідну чи кетонну, вони поділяються на альдози і кетози. За кількістю атомів Карбону в ланцюзі моносахаридів розрізняють тріози, тетрози, пентози, гексози, октози, нонози. Відомо близько 50 моносахаридів. Найрозповсюдженішими є пентози і гексози. За номенклатурою ІЮПАК будь-яка альдопентоза має назву 2,3,4,5-тетрагідроксипентаналь, а альдогексоза — 2,3,4,5,6-пентагідроксигексаналь. Однак міжнародна номенклатура в хімії вуглеводів практично не застосовується, а користуються

52

ВУГЛЕВОДИ (сахариди)

Моносахариди

Олігосахариди

 

Полісахариди

та їх похідні

(кількість моносахаридів від 2 до 10 —

(кількість моносахаридів

 

ди-, три-, тетра-, пентасахариди

 

більше 10)

 

та їх похідні)

 

 

 

Моносахариди

 

 

 

 

Тріози (С-3)

 

 

 

 

Тетрози (С-4)

Глікопротеїни

Гліколіпіди

Гомополі-

Гетерополісахариди

Пентози (С-5)

(білок + ковалентно

 

сахариди

(протеоглікани:

Гексози (С-6)

 

приєднані олігосахаридні

 

(крохмаль,

гіалуронова кислота,

Гептози (С-7)

ланцюги)

 

глюкагон,

гепарини, хондроїтин-

Октози (С-8)

N-глікопротеїни

 

целюлоза)

4-сульфат, хондро-

Нонози (С-9)

О-глікопротеїни

 

 

їтин-6-сульфат)

Декози (С-10)

Похідні моносахаридів Уронові кислоти: глюкуронова, галактуронова Арові кислоти: глюкарова, галактарова

Альдонові кислоти: глюконова

Аміносахариди: глюкозамін, галактозамін Глікозиди: нуклеозиди, нуклеотиди, нуклеотидні коферменти

Фосфосахариди: глюкозо-6-фосфат, фруктозо-1,6-біфосфат Альдити: сорбіт, ксиліт

Рис. 3.1. Структура вуглеводів

тривіальними назвами. У водному розчині моносахариди існують у вигляді циклічних сполук. Циклічні форми моносахаридів за хімічною при-

родою є циклічними напівацеталями.

O

OH

C

C

H

OH

OH

 

До найпростіших моносахаридів належать гліцеральдегід і діоксіацетон, які у вигляді фосфорних ефірів відіграють важливу роль у засвоєнні цукрі та енергії, яка утворюється при їх окисненні. Крім того, тріозофосфати використовуються для біосинтезу простих жирів і складних ліпідів.

Альдегідо-спирт Циклічний напівацеталь (пентоза, глюкоза) (глікозидний гідроксил)

Напівацетальну гідроксильну групу, що утворилася, називають глікозидною.

У результаті внутрішньомолекулярної взаємодії утворюються термодинамічні більш стійкі цикли: п’ятичленні — фуранозні і шестичленні — піранозні. Циклічні форми моносахаридів відсутні у тріоз і тетроз. Назва циклів походить від назв родинних гетероциклічних сполук — фура-

ну і пірану.

O O

Фуран Піран

Ізомерія вуглеводів. Цикло-оксо-таутомерія

Молекули моносахаридів містять кілька хіральних центрів (асиметричних атомів), тому одній структурній формулі відповідають кілька стереоізомерів. Кількість ізомерів обчислюється за формулою:

N = 2 n,

де N — кількість ізомерів;

n — кількість хіральних центрів.

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

C

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

O

H

 

C

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

Гліцеральдегід

Діоксіацетон

(альдоза, тріоза)

(кетоза, тріоза)

Відносна конфігурація моносахаридів визначається за конфігураційним стандартом (D-глі- цериновий альдегід). З ним порівнюється конфігурація хірального центру, найбільш віддаленого від оксогрупи.

Центр хіральності, який визначає приналежність до стереохімічного

ряду (D-, L-)

 

O

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

H

 

C

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

*C

 

 

OH

 

HO

*C

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

CH2OH

D-Гліцеральдегід L-Гліцеральдегід * — хіральний атом Карбону

Гліцеральдегід має хіральний атом Карбону,

тому може існувати у вигляді D- і L-ізомерів. «Хіральність» означає, що два предмети так співвідносяться між собою, як ліва і права рука

53

(від грецьк. сheir — рука), тобто являють собою

атомів. Вперше припущення про циклічну будо-

дзеркальне зображення. У проекційній формулі

ву глюкози висунув дослідник А. О. Коллі (1870),

D-гліцеральдегідів гідроксильна група знахо-

а згодом — німецький учений Б. Толленс (1883).

диться праворуч біля «кінцевого» хірального цен-

У п’яти- і шестивуглецевих ланцюгах може спо-

тру, а в L-гліцеральдегіді — ліворуч. D- і L-гліце-

стерігатися зближення в просторі двох функціо-

ральдегід є енантіомерами (стереоізомери, що

нальних груп — альдегідної (кетонної) і гідрок-

співвідносяться між собою як предмет і несумісне

сильної біля С-4 чи С-5 атома Карбону. За ра-

з ним дзеркальне зображення). Наявність хіраль-

хунок цієї внутрішньомолекулярної взаємодії ут-

них центрів у молекулі моносахаридів свідчить

ворюється внутрішній циклічний напівацеталь.

про те, що вони мають оптичну активність, тоб-

Якщо утворюється п’ятичленна циклічна по-

то здатні обертати плоскополяризоване світло за

хідна, замкнена на атом Оксигену, то цикл на-

годинниковою стрілкою або проти неї (вправо-

зивається фуранозним, а якщо шестичленна — то

вліво). Знак обертання площини поляризації

піранозним. ОН-групу, що утворилася, назива-

світла моносахаридами не пов’язаний з їх при-

ють напівацетальною, чи глікозидною. Наприк-

належністю до D- чи L-рядів. Він визначається

лад, глюкоза існує в п’яти формах, із них — чо-

експериментально і залежить від вкладу всіх

тири циклічних.

 

 

 

 

 

 

хіральних центрів у молекулі. Оптичну ак-

 

 

 

 

 

Аномерний центр

 

 

тивність вуглеводів позначають знаком (+) для

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

правообертаючих сполук і знаком (–) — для

 

 

 

 

 

1C

H

 

 

лівообертаючих. Серед альдогексоз і кетогексоз

H C

OH

O

 

HO C H

D-стереохімічного ряду є як лівообертаючі, так і

H C OH

H 2C

OH

 

H C OH

правообертаючі сполуки. Для зображення стерео-

HO C

H O

 

 

 

HO 3C

H

 

 

 

HO C H O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ізомерів у моносахаридах користуються проек-

H C

OH

H 4C

OH

 

H C OH

ційними формулами Фішера.

H C

 

 

 

 

H 5C

OH

 

H C

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

CH2OH

 

 

 

6CH2OH

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

α -D-Глюкоза

 

 

 

D-Глюкоза

β -D-Глюкоза

 

 

 

 

C

 

H

 

 

C

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(циклічна)

 

(відкрита форма)

(циклічна)

H

 

 

 

C

 

OH

HO

 

C

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(формула

 

 

 

(формула

(формула

HO

 

 

C

 

 

H

HO

 

C

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коллі – Толленса)

Фішера)

Коллі – Толленса)

H

 

 

C

 

 

OH

H

 

C

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

C

 

 

OH

H

 

C

 

 

 

OH

У циклічній формулі виникає додатковий

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

центр хіральності,

який називають аномерним, а

 

 

 

 

 

 

І

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

два стереоізомери, що утворилися, — α - і β -ано-

D(+)-Глюкоза

L(–)-Глюкоза

мерами. В α -аномері конфігурація аномерного

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

центру збігається з конфігурацією «кінцевого»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

хірального центру в молекулі моносахариду, а у

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

C

 

 

 

 

 

β -аномері вона є протилежною. У цілому α - і

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

C

 

 

H

 

β -аномери через наявність ще кількох центрів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

H

HO C

H

 

 

C

 

 

 

 

хіральності в молекулі є діастереомерами, а не

 

 

 

 

 

H C

OH

H

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

C

 

 

 

 

енантіомерами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H C

OH

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

C

 

 

 

 

Аномери — це окремий випадок епімерів. Для

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

зображення кисневмісних циклів зручно користу-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ

 

 

 

 

 

 

 

ІV

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ватися формулами не Коллі — Толленса, а Хеу-

D(+)-Маноза

D(–)-Фруктоза

орса. Вони мають вигляд плоских багатокут-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ників, розташованих перпендикулярно до площи-

Сполуки I, III, IV належать до D-генетично-

ни рисунка. Атом Оксигену розміщується в піра-

го ряду, IІ — до L-ряду.

 

 

 

 

 

 

 

 

нозах у далекому правому куті циклу, а в фура-

Оптичні ізомери I і II — енантіомери; I і III —

нозах — за площиною рисунка. У циклічній фор-

епімери.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

мулі виникає додатковий центр хіральності —

Епімерами називають діастереомери, які

атом Карбону, що раніше входив до складу кар-

відрізняються за конфігурацією тільки одного

бонільної групи. Цей атом називається аномер-

асиметричного атома Карбону (для I і III — це

ним, а два відповідних стереоізомери — α - і β -ано-

С-2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

мерами. У α -аномера конфігурація аномерного

Переважна більшість природних моносаха-

центру однакова з конфігурацією «кінцевого»

ридів належить до D-ряду. Живі організми не

хірального центру, що визначає приналежність до

«впізнають» і не вміють переробляти L-глюкозу;

D- чи L-ряду, а в β

-аномера — протилежна.

L-глюкоза не піддається спиртовому бродінню

Глікозильний гідроксил

Глікозильний гідроксил

дріжджовими клітинами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

α -аномера

 

 

β -аномера

Кількість виділених ізомерів виявилася вдвічі

 

 

5

 

O OH

 

 

 

більшою, ніж слід очікувати за формулою Фіше-

 

 

 

 

4

 

 

 

O

ра: N=2n. Відомі 32 ізомери альдогексоз (замість

 

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

16). Для всіх альдогексоз, виділених із живих

 

 

 

 

 

 

 

 

3

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

організмів чи синтезованих, встановлені відносні

Піранозний цикл

Фуранозний цикл

конфігурації

замісників

біля асиметричних

(β -піранозний цикл)

(α -фуранозний цикл)

54

Перехід від проекційних формул до формул

У суміші таутомерів превалюють піранозні

Хеуорса здійснюється таким чином. Усі замісни-

форми. Оксоформа, а також таутомери з фура-

ки, що знаходяться ліворуч від вуглецевого лан-

нозними циклами містяться у малих кількостях.

цюга, розміщуються над площиною оксидного

Аналогічні таутомерні перетворення відбувають-

циклу, а праворуч — під площиною. В альдогек-

ся у кетогексоз за переважання фуранозних

соз D-ряду СН2ОН-група завжди розміщується

форм.

над площиною. У твердому стані моносахариди

Конформації

мають циклічну будову. Залежно від розчинни-

Хоча у формулах Хеуорса моносахариди зоб-

ка під час перекристалізації глюкопіраноза може

бути виділена в α -формі ([α ]=+112°) — питомий

ражуються у вигляді плоского багатокутника, у

кут обертання — або в β -формі ([α ]=+19°). Через

дійсності вони не мають плоскої будови. Наприк-

деякий час свіжоприготовлений розчин глюкози

лад, шестичленний піранозний цикл подібно до

поступово змінює питомий кут обертання до

циклогексану набуває найбільш вигідної кон-

+52,5°. Зміна з часом кута обертання площини

формації крісла.

поляризації світла розчинами цукрів називаєть-

Методом рентгеноструктурного аналізу вста-

ся мутаротацією. Хімічна основа мутаротації —

новлено, що з двох кріслоподібних конформацій

здатність цукрів до цикло-оксо-таутомерії, або

піранозного циклу в β -D-глюкопіранозі відбу-

кільцево-ланцюгової таутомерії.

вається та, в якій усі великі за розміром замісни-

 

ки перебувають в екваторіальному стані:

 

CH2OH

 

 

 

 

 

H

 

O

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

 

 

OH

CH2OH

 

OH

CH2OH

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

H

 

 

OH

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

O

 

H H

 

 

H

 

 

 

 

H H

 

 

 

H

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

H

H

H

OH

 

 

 

H

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

OH

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

HO

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

OH H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

OH

 

 

 

H

 

 

OH

 

H

 

 

 

 

H

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

α -D-Глюкопіраноза

β -D-Глюкопіраноза

α -D(+)-Глюко-

 

D-Глюкоза

 

β -D(+)-Глюко-

 

 

(30 %)

 

(70 %)

 

піраноза (36 %)

 

(формула

 

піраноза (64 %)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(формула Хеуорса) Фішера) (формула Хеуорса)

Таким чином, у водному розчині D-глюкоза існує у вигляді п’яти таутомерів: α - і β -аномерів піранозних і фуранозних циклічних форм й оксиформи (рис. 3.2).

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

HO

 

 

H O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

O

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO OH H

OH

 

H

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

OH

 

 

α -D(+)-Глюко-

 

 

 

 

α -D(+)-Глюко-

 

 

 

 

піраноза (36 %)

 

фураноза

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(формула

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

Хеуорса)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D-Глюкоза

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(формула

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фішера)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

H O

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

OH H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

OH

 

 

 

 

H OH

 

 

 

 

 

β -D(+)-Глюкофура-

β -D(+)-Глюкопіраноза (64 %)

 

 

 

 

 

 

 

ноза

 

 

(формула Хеуорса)

У β -аномері всі великі за розміром замісники перебувають у більш енергетично вигідному екваторіальному стані, тому він переважає в суміші.

β -D-глюкопіраноза — унікальний моносахарид із повним екваторіальним розміщенням замісників. Цим зумовлена його висока термодинамічна стійкість, що є основною причиною його широкого розповсюдження в природі.

Пентози

Біологічно важливими пентозами є:

альдопентози: D-рибоза, 2-дезокси-D-рибо- за, L-арабіноза, D-ксилоза;

кетопентози: D-рибулоза, D-ксилулоза.

 

1C

 

O

 

 

 

 

 

 

 

H

5

CH2OH

 

 

H

2

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

H

3

 

 

OH

 

4

 

O

 

~OH

 

 

 

 

 

 

H

4

 

 

OH

 

 

 

 

1

 

 

 

 

3

2

 

 

 

 

5

 

 

 

 

 

 

OH

OH

 

CH2OH

 

D-Рибоза

D-Рибофураноза

(ф-ла Фішера)

 

(ф-ла Хеуорса)

 

1C

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

H

5

CH2OH

 

 

H 2

 

 

 

H

 

H

3

 

 

 

OH

 

4

 

O

 

~OH

 

 

 

 

 

 

 

H

4

 

 

 

OH

 

 

 

 

1

 

 

 

 

 

3

2

 

 

 

 

5

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

HOH C

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

CH OH

 

 

 

C

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 O

OH

 

 

2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

CH2OH

 

 

 

 

 

HO

 

C

 

H O

 

 

H

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

H

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

C

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

 

H

 

C

 

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

β -D-Фруктофура-

 

 

 

 

 

CH2OH

α -D-Фруктофура-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ноза

 

 

 

 

D-Фруктоза

 

 

 

 

 

ноза

Рис. 3.2. Таутомери D-глюкози

2-Дезокси-D-рибоза 2-Дезокси-D-рибо- (ф-ла Фішера) фураноза (ф-ла Хеуорса)

D-рибоза — альдопентоза, у β -фуранозній формі входить до складу рибонуклеїнових кислот, ряду коферментів (НАД+, НАДФ+, ФАД, ФМН), глікозидів і антибіотиків.

2-Дезокси-D-рибоза (дезоксирибоза) — альдопентоза, відрізняється від D-рибози відсутністю

55

ОН-групи у С-2. Входить до складу дезоксирибонуклеїнових кислот.

 

 

 

1C

 

 

O

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

HO

2

 

 

 

H

 

 

 

 

H

3

 

 

 

OH

 

 

 

 

H

4

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

5

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

D-Арабіноза

L-Арабіноза, D-арабіноза виявлені в природі в складі деяких полісахаридів, наприклад, гуміарабіку, полісахаридах туберкульозної палички. У вільному вигляді міститься в хвойних деревах.

O 1C H

H 2 OH

HO 3 H

H 54 OH

CH2OH

D-Ксилоза

D-Ксилоза зустрічається в рослинних ксиланах, застосовується в кондитерському виробництві, а також для синтезу ксиліту, що використовується як лікарський засіб.

D-Рибулоза, D-ксилулоза — кетопентози, що у вигляді фосфорних ефірів утворюються в організмі людини (пентозофосфатний цикл).

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

O

 

 

C

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

HO

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

D-Галактоза (молочний цукор) входить до складу дисахариду лактози, що міститься в молоці, а також до складу гетерополісахаридів (про-

теогліканів).

D-Маноза рідко зустрічається у вільному стані (шкірка цитрусових), вельми поширена в полісахаридах (мананах), рослинних і бактеріальних глікопротеїнах. У тваринному організмі входить до складу олігосахаридної частини мембран гліколіпідів і глікопротеїнів. Продукт відновлення манози — шестиатомний спирт манітол (маніт) — використовується в медицині як осмотичний діуретик і замінник цукру при цукровому діабеті.

D-Фруктоза (плодовий цукор), подібно D-глюкозі, міститься в плодах рослин, у меді.

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HOH2C

 

 

 

CH2OH

 

 

C

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

HO

 

HO

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

α ,D(–)-Фруктофураноза

D-Фукоза виявлена у таких глікопротеїнах крові, як групоспецифічні речовини, антибіотики, у складі слизів (наприклад, травного каналу, сперматозоїдів).

 

 

 

CH3

O

 

 

HO

 

 

 

 

OH

 

H

 

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

H

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

OH

 

 

D-Рибулоза

D-Ксилулоза

β -L-Фукоза (6-дезокси-β -L-галактоза)

 

Гексози

Амінопохідні моносахаридів (аміноцукри)

Серед гексоз до альдогексоз належать D-глю-

Найбільш поширені похідні 2-аміно-2-дезок-

коза та її емпімери: D-галактоза, D-маноза, до

сицукрів: N-ацетилглюкозамін, N-ацетилгалак-

кетогексоз — D-фруктоза. Два цукри, які від-

тозамін, N-ацетилмурамова кислота.

 

різняються конфігурацією у одного атома Кар-

 

 

CH2OH

 

 

CH2OH

 

бону, є емпімерами, тому D-глюкоза і D-маноза

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

HO

 

O

 

— емпімери відносно С-2, а D-глюкоза і D-галак-

 

 

 

OH

 

~OH

 

OH

~OH

 

 

 

 

 

 

 

тоза — емпімери відносно С-4.

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

NH2

 

 

 

 

NH2

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

H

1

 

 

 

 

C

 

 

H

 

 

C

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

H

2

 

 

H

 

 

 

OH

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

H

3

HO

 

 

 

 

H

HO

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

4

 

 

H

 

 

 

 

OH

HO

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

5

 

 

H

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

O

OH

 

 

 

O

 

 

OH OH ~OH

 

 

 

OH

 

~OH

 

 

OH

 

 

 

~OH

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

D-Маноза D-Глюкоза D-Галактоза

D-Глюкоза (декстроза, виноградний цукор)

— найпоширеніший моносахарид; у вільному вигляді зустрічається в рослинах, переважно у плодах, крові й лімфі людини і тварин. Особливо великий вміст D-глюкози в олігосахаридах і полісахаридах.

D-Глюкозамін D-Галактозамін (2-аміно-2-глюко- (2-аміно-2-галакто- піраноза, хітозамін) піраноза, хондрозамін)

 

CH2OH

 

 

CH2OH

 

 

 

O

HO

 

 

O

 

 

OH

 

 

~OH

 

OH

 

 

~OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

NH

 

 

 

 

 

NH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

O

 

 

 

 

C

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH3

 

 

 

 

CH3

N-Ацетилглюкозамін N-Ацетилгалактозамін

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

OH

 

 

O

 

NH

 

 

 

 

 

HOOC

 

CH

 

 

 

 

 

 

C

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH3

 

 

 

 

 

 

 

CH3

 

 

 

 

 

N-Ацетилмурамова кислота

56

Глюкуронові кислоти — вуглеводи, в яких первинна спиртова група замінена на карбоксильну:

N-Aцетилглюкозамін у вигляді гомополімеру

маніт — у водоростях. Велике значення має

хітину формує скелет комах і ракоподібних; у

ксиліт — один із найсолодших поліолів, який за-

бактерій, поряд із N-ацетилмурамовою кислотою,

стосовується у харчовій промисловості і як замін-

є компонентом клітинної стінки.

ник цукру при діабеті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У тваринному світі N-ацетилглюкозамін вхо-

Відновлення фруктози в організмі до сорбіту

дить до складу глікозаміногліканів сполучної

спричинює нагромадження його в кришталику

тканини (гіалуронової кислоти, хонодроїтин-

ока при цукровому діабеті,

що викликає ката-

сульфатів, гепарину), глікопротеїнів (групи

ракту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

крові).

 

 

 

CH2OH

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

Залишок N-ацетилглюкозаміну звичайно

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

OH

HO

 

 

 

 

H

H

 

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

 

OH

знаходиться на відновлюючому кінці N-глікозид-

HO

 

 

 

 

H

HO

 

 

 

 

H

HO

 

 

 

 

H

HO

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

них вуглеводних ланцюгів тварин глікопро-

H

 

 

 

 

OH

H

 

 

 

 

OH

HO

 

 

 

H

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

H

 

 

 

OH

H

 

 

 

OH

 

 

 

CH2OH

теїнів, який утворює зв’язок вуглеводбілок.

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

N-Ацетилгалактозамін виконує аналогічну

D-Глюцит

D-Маніт

D-Галактит

 

 

 

Ксиліт

роль, але в О-глікозидних ланцюгах, у складі

 

 

 

(сорбіт)

 

 

 

 

 

 

(дульцит)

 

 

 

 

 

 

 

глікопротеїнів і гліколіпідів. N-Ацетилгалакто-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

замін є детермінантним цукром груп крові, що

Глюкуронові (уронові) кислоти

визначає їхню специфічність.

 

Нейрамінова і сіалові кислоти

Нейрамінова кислота і її похідні (сіалові кислоти) є компонентами біомембран (гангліозидів), глікопротеїнів і протеогліканів біологічних рідин, слизів, сполучної тканини.

У вільному стані нейрамінова кислота міститься у спинномозковій рідині. З хімічної точки зору вона є кетонозою (нонулоза).

 

 

COO-

 

Піруват

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

COO-

 

Піруват

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

(залишок)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(залишок)

 

 

CH2

 

 

O

 

 

 

CH2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

 

H2N

 

 

 

 

H

 

 

H3C

 

 

C

 

HN

 

 

 

 

H

 

N-Ацетил-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

H

 

 

 

 

Манозамін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

OH

манозамін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

OH

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D-Глюкоза

D-Галактоза

 

D-Маноза

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

 

 

 

H

 

 

 

 

C

 

 

H

 

 

 

C

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

OH

 

H

 

 

 

 

OH

HO

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

H

HO

 

 

 

H

HO

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

OH

HO

 

 

 

H

 

H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

 

OH

 

H

 

 

 

OH

 

H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

COOH

 

 

 

 

 

COOH

 

 

 

COOH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

COOH

 

COOH

 

 

COOH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

HO

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

~OH

 

 

 

 

~OH

 

 

OH HO ~OH

 

 

OH

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D-Глюкуронова D-Галактуронова D-Мануронова кислота кислота кислота

Нейрамінова

N-Ацетилнейрамінова

Уронові кислоти є компонентами рослинних і

кислота

(сіалова) кислота

бактеріальних полісахаридів. Пектинові речови-

(відкрита форма)

(відкрита форма)

ни, що містяться в плодах і овочах, являють со-

 

 

Назвою «сіалові кислоти» позначається гру-

бою продукти поліконденсації D-галактуронової

па різних N- і О-ацильованих похідних нейрамі-

кислоти — полігалактуронової (пектинової) кис-

нової кислоти. Знаходячись на відновлюючому

лоти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

кінці олігосахаридних ланцюгів (гліколіпідів і

 

COOH

 

 

 

 

COOH

 

 

COOH

 

глікопротеїнів), сіалові кислоти додають поліме-

 

 

O

 

O

 

O

 

O

 

O

 

 

 

 

 

 

ру негативного заряду. Наявність сіалових кис-

O

OH

 

OH

 

 

 

OH

 

O

лот на кінцях олігосахаридних ланцюгів тварин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

OH

 

 

OH

 

глікопротеїнів забезпечує можливість циркуляції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полігалактуронова (пектинова) кислота

останніх у кровотоку, запобігаючи захопленню

їх клітинами печінки.

 

Деякі пектинові речовини справляють проти-

Сіалові кислоти багато в чому визначають

виразкову дію і є основою низки препаратів (на-

властивості клітинної поверхні. Зміна вмісту сіа-

лових кислот на клітинній поверхні супроводжує

приклад плантаглюцид із подорожника).

такі процеси, як диференціація клітин і злоякісне

Утворення глікозидів глюкуронової кислоти

— глюкуронидів — є окремим випадком проце-

переродження. Наявністю надлишкової кількості

сіалових кислот на поверхні пояснюють багато

су кон’югації, тобто взаємодії лікарських препа-

властивостей пухлинних клітин.

ратів або їх метаболітів із біогенними речовина-

ми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Альдити (поліоли)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D-Глюкуронова і α -ідуронова кислоти є струк-

При відновленні карбонільної групи моноса-

турними одиницями гепарину.

 

 

 

 

харидів утворюються багатоатомні спирти (полі-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

оли), які називаються альдитами.

 

 

 

 

 

 

 

 

COOH

~OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ці альдегіди добре розчинні у воді, мають со-

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

лодкий смак і часто використовуються як замін-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

ники цукру. Сорбіт виявлений у горобині,

 

 

α -Ідуронова кислота

 

57

Уронові кислоти виконують в організмі важливу функцію: утворюють з лікарськими речовинами, їх метаболітами в печінці водорозчинні глікозиди, які виводяться з сечею.

Альдонові кислоти

Альдонові і уронові кислоти мають тенденцію до внутрішньомолекулярної етерифікації з утворенням 5- і 6-членнихлактонів (циклічних ефірів).

 

 

 

CH2OH

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

C

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

O +

 

 

O

 

 

 

 

O

- 2H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

OH

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D-Глюко-

 

 

 

 

L-Аскорбінова

δ -лактон

кислота (вітамін С)

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

COOH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

C

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

C

 

- 2H

 

 

 

O

+ H2O

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

C

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

H

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

O

O

 

 

HO

 

 

 

H

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

L-Дегідроаскор- 2,3-Дикето-L-гуло-

 

бінова кислота

 

 

нова кислота

Прикладом альдонових кислот є глюконова кислота, яка у вигляді фосфорного ефіру утворюється в організмі при окисненні глюкози (пентозофосфатний шлях). У медицині використовується кальцієва сіль глюконової кислоти (глю-

конат кальцію).

Вітамін С є γ -лактоном α -дикетогулонової кислоти (альдонової кислоти).

Глікозиди

Глікозиди — сполуки, які є продуктами конденсації моносахаридів (або моносахаридних залишків у складі складного цукру) зі спиртами чи фенолами.

Глікозиди складаються з двох частин: аглікону (невуглеводний фрагмент) і глікону (вуглеводна частина). Вуглеводна частина найчастіше представлена D-глюкозою, рідше — D- і α -га- лактозою, D-манозою.

Особливо широко глікозиди представлені в рослинах: це пігменти квітів, ароматичні речовини, багато природних барвників. Вітамін Р (рутин) є О-глікозидом. Вуглеводна частина рутину — це дисахарид, що складається із залишків D-глюкози та L-рамнози; невуглеводна (аглікон) — похідне флавону кверцетин:

 

H

 

O H

HO

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

HO

 

O

 

OH

 

 

CH

3

 

 

Кверцетин

H

H

H

O

CH2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

OH H

 

O

O

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH H

 

 

 

 

 

 

L-РамнозаOH

 

 

 

H

 

 

 

 

 

H OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глюкоза

 

 

 

 

 

 

Вітамін Р (рутин)

Амігдалін — сполука, що міститься в кісточках плодів (персик, абрикос, вишня, мигдаль).

Вуглеводна частина побудована з двох залишків β -D-глюкози. Аглікон складається із залишків бензенового альдегіду та синільної кислоти:

 

CH2OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

O

 

 

CH2

O

 

 

 

C6H5

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

HO

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

O

 

CH

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH OH

 

 

 

 

 

 

C

 

N

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

Амігдалін

Серцеві глікозиди, що використовуються для стимуляції діяльності міокарда при серцевій недостатності, виділяють із різних видів наперстянки, конвалії, горицвіту.

Глікозиди зустрічаються й у тваринному світі. Найбільш відомими і розповсюдженими глікозидами є гліколіпіди — гангліозиди, що входять до складу нуклеїнових кислот і більшості коферментів.

Реакційна здатність моносахаридів

Моносахариди вступають у більшість реакцій, які характерні для спиртів і оксосполук.

Біологічна дія моносахаридів зумовлена їх хімічною будовою. Структура цукрів визначає механізм реакцій, які лежать в основі біохімічних перетворень. Так, утворення циклічних структур спричинило появу найбільш реакційноздатного напівацетального гідроксилу.

Завдяки високій реакційній здатності напівацетального гідроксилу відбувається утворення важливих метаболітів. Моносахариди при взаємодії зі спиртами в безводному середовищі за наявності кислотного каталізатора утворюють повні ацеталі. Зв’язок між С=1 і ОR називають глікозидним. Незалежно від аномерної форми вихідного моносахариду в результаті утворюється суміш α - і β -ізомерів. Метод синтезу глікозидів запропонував Е. Фішер (1893).

CH2OH

 

 

 

 

CH2OH

 

 

O

 

HCI (газ)

 

O

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH OH

+ CH3OH

 

 

 

OH OH

OCH3 + H2O

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

OH

 

α -D-Глюко-

 

 

 

Метил-D-глюкопіра-

піраноза

 

 

 

 

нозид (α - і β -ізомери)

Розчини глікозидів не мутаротують, оскільки таутомерні переходи неможливі.

Глікозиди, як і всі ацеталі, гідролізуються в кислому середовищі, але стійкі до дії розведених лугів.

Алкірування моносахаридів — утворення простих ефірів:

 

CH2OH

 

 

 

 

 

CH2OH

 

 

O

 

BaO

 

 

 

O

 

 

 

 

+ 5CH3I

 

 

 

 

OCH3+ 5Hl

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

OH

H3C

 

O

O

 

CH3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

OH

 

 

 

 

 

 

 

 

OCH3

Простий ефір

58

Соседние файлы в папке Биохимия