ЗНО 7 кл Південна Америка 2011

Савани півночі, що займають Оріноцьку низо­вину, називають льянос («рівнина»). Серед трав ростуть пальми й акації.

Савани півдня, роз­міщені на Бразильському плоскогір'ї, називають кампос («поле»). Клімат посушливіший, тому де­ревна рослинність бідніша. Поширені мімози, кактуси, молочаї, пляшкові дерева з бочкоподібними стовбурами. У західній частині плоскогір'я, де опадів випадає зовсім мало, савана перетворюється на рідколісся, де ростуть колючі чагарники та низькі дерева. Трапляється кебрачо.

Пампа

Гранд-Чако, або Чако, — це просторі рівнини, що лежать на схід від Анд по обидва боки Південного тропіка, приблизно між 18 і 29° пд. ш. Область характеризує різка зміна зимо­вого сухого й літнього дощового сезонів. Це зона сухих лісів та рідколісь. Рослинність пристосована до тривалого періоду засухи або затоплення. На західній, вищій частині, поширені ліси з акації, мімози, кактусів, агав. На сході з'являються ділянки степу й лісу з посухостійких дерев кебрачо з дуже твердою й важкою деревиною. У більш зволожених районах росте воскова пальма. На півночі поширені заболочені простори.

Тут живуть пуми, ягуари, олені (мазами), дикі свинки (пекарі), броне­носці, мурахоїди, гривистий вовк, з птахів — страус нанду. Багато тер­мітів і мурашок.

Зона степів розміщена здебільшого в субтропічному поясі, на південь від саван і субтропічних лісів у нижніх течіях річок Парана та Уругвай. Рівнинні простори субтропічних лугових степів називають в Південній

Америці пампою (пампасами).

В умовах субтропічного континентального клімату сформувалися родючі каштанові ґрун­ти зі злаковою рослинністю. Ростуть такі трави, як ковила, бородач, просо, паслін, вербена.

Тваринний світ цієї зони представлений ен­демічними гризунами (морські свинки, пака, ма­ра, агуті таін.), птахами-бігунами (північний нанду й нанду Дарвіна таін.), кондорами; з хи­жаків відомі пампський кіт і пуми; з парноко- питих — пампський олень, лами-гуанако та ін. У річках водиться нут­рія.

Зона тропічних пустель займає невелику прибережну смугу на західно­му узбережжі материка.

Поблизу узбережжя лежить одна з найбезводніших пустель світу — Атакама. Пустеля сформувалася в умовах тропічного континентального клімату за умов бідного зволоження. На тропічних пустельних ґрунтах поодиноко ростуть кактуси.

Зона напівпустель помірного поясу лежить на півдні материка, на пла­то Патагонія. Вона виникла в умовах посушливого клімату. На неродючих сірих і бурих пустельних ґрунтах ростуть кактуси, сухі злаки

(тон­коніг), колючі чагарники.

Тваринний світ біднйй, представлений здебіль­шого гризунами (нутрія) та плазунами. У цій зоні водяться дрібні броне­носці, лама гуанако, нанду. Серед хижаків водяться пума, гривастий вовк. Живе сіра лисиця.

Зона лісів помірного поясу розміщена на півдні материка вздовж узбе- режжя Тихого океану й на о. Вогняна Земля в області з помірним мор­ським кліматом. Переважають буроземи та підзолисті ґрунти, на яких ростуть південний бук, магнолієві, у підліску — бамбук, папороть. Типо­вими представниками тваринного світу тут є невеликі пудові олені й уе- мул, лисиця кульпео, колоколо та ін.

висотну поясність — від зон, що розміщені біля підніжжя різних широт, до поясу вічних снігів і льоду вздовж усієї гірської системи. Висотну поясність спостерігають та­кож на найвищих ділянках Бразильського й Гвіанського плоскогір'їв.

Найкраще висотна поясність виражена поблизу екватора.

Від підніжжя гір до висоти 1 500 м ростуть вологі екваторіальні ліси (гірська гілея — пальми, фікуси, дерево какао, банани таін.).

До 2 800 м — гірські вічнозе­лені ліси (деревоподібна папороть, бамбук, хінне дерево, кущі кока та ін.). Вище їх змінюють висо­когірні вічнозелені ліси («холодна земля») з низь­корослих кривих дерев (вічнозелені дуби, дерево­подібна папороть, низькорослий бамбук, миртові таін.),

які з висоти 3 600 м поступаються місцем лучно-степовому поясу з особливим типом висо­когірної рослинності (парамос) з переважанням зернуватих злаків, подушкоподібних і розеточ­них форм рослин, а також окремих дерев з густо опушеним листям.

Вище від 4 500 м розміщений

У субтропічному поясі зміна висотних поясів ін­ша.

Напівпустелі біля підніжжя гір переходять у твердолисті ліси й чагарники, вище ростуть листо­падні та вічнозелені ліси з південних буків. їх змі­нюють луки, що переходять у сніги й льодовики.

На плоскогір'ях у Центральних Андах — сухі степи й напівпустелі.

Серед тварин багато ендеміків: очко­вий ведмідь, гризун з цінним хутром шиншила, дикі лами (гуанако, вікунья); з птахів — кондори (най­більші хижі птахи на Землі з розмахом крил до Зм).

Природоохоронні території.

Південна Америка є унікальним природним середовищем земної кулі. Тут створено близько 100 національних парків і ре­зерватів для охорони цінних лісів і видів тварин, які опинилися під загрозою знищення. їхня загаль­на площа — близько 1% від усієї території Півден­ної Америки. Найбільше природоохоронних терито­рій у Перу — до 6 млн га, в Аргентині — 2,6 млн га, Венесуелі — до 2 млн. Відомі національні парки: «Науель-Уані» та «Лос-Гласьярес» в Аргентині, «Ітатіая» й «Ігуасу» в Бразилії та ін.

Населення і політична карта

За кількістю населення Південна Америка поступається всім матери­кам, крім Австралії. На теренах континенту живе 400 млн осіб, проте кількість населення швидко зростає. Населення розміщується по терито­рії Південної Америки дуже нерівномірно. Більша його частина концент­рується на андійських нагір'ях і в прибережних районах. Просторі внут­рішні території майже безлюдні. Такий розподіл населення пов'язаний з історією заселення континенту, а також кліматичними умовами. Середня густота населення в Південгіій Америці невисока — 20 осіб на 1 км². Від­носно висока вона в Еквадорі (46 осіб/км²) і Колумбії (39 осіб/км²).

Аргентина — Бразилія. Національний парк «Ігуасу»

Частка міського населення на материку досить висока й перевищує 70%. До найбільших міст світу належить Сан-Паулу (Бразилія), де меш­кає до 18-19 млн осіб.

Расовий та етнічний склад населення Південної Америки характери­зується великою неоднорідністю, що пов'язано з історією заселення кон­тиненту. Першими тут поселилися індіанці — представники американсь­кої гілки монголоїдної раси.

Нащадків європейських переселенців називають креолами. У XVI- XIX ст. для роботи на плантаціях з Африки привезено мільйони рабів — негрів.

мулати — нащадки від шлюбів європейців і негрів, метиси — нащадки від шлюбів європейців з індіанцями, самбо — нащадки від шлюбів індіанців з неграми.

послуговується іспанською мовою, у Бразилії — португальською, у Гаяні — англійською, Суринамі — нідерландською, Гвіані — французькою.

Сучас­ні індіанці послуговуються майже сотнею автохтонних мов.

У Перу мають статус державних дві мови — іспанська та мова індіанців кечуа.

На політичній карті Південної Америки налічують 14 держав. Біль­шість із них були колоніями Іспанії та Португалії й здобули незалежність у XIX ст. До сьогодні на материку є володіння Франції, її «заморський де­партамент» — Гвіана.

Країни відрізняються за розмірами території, кількістю населення, природними умовами та ресурсами, ступенем економічного розвитку.

Більшість країн Південної Америки є країнами, що розвиваються. Най­більша країна континенту Бразилія має високі темпи розвитку.

екологічною проблемою знищення амазонських лісів, розораність саван, пампи, надмірне випа­сання худоби тощо. Усе це призвело до збіднення рослинності й тваринно­го світу, ерозії ґрунтів тощо.

8