конфлікт.2

Структурні елементи конфлікту

1. Основи і стру ктурні елементи конфл ікту.

2. Межі конфл іктів.

3. Функції конфл іктів.

4. Причини конфліктів.

5. Класифікація конфліктів.

6. Динаміка конфлікту.

1111.Із чого почати вивчення конфліктів? Найперше — з визначення причин конфлікту. Як правило, справжні причини конфліктів замовчуються, тоді як конфлікти втягують у свою орбіту нових і нових учасників.

Розглянемо таку схему конфлікту.

Конфліктна ситуація + Інцидент -> Конфлікт

Охарактеризуємо суть цих понять.

Конфліктна ситуація - це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту.

Інцидент — це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

Конфлікт — це відкрите протистояння як наслідок взаємовиключних інтересів і позицій.

Існує думка, що вирішити конфлікт — означає:

• ліквідувати конфліктну ситуацію;

• вичерпати інцидент.

Однак життєвий досвід показує: якщо конфліктну ситуацію з об'єктивних причин подолати неможливо, то слід бути дуже обережним, аби не створити інциденту як попередника конфлікту.

Стрижневу роль у вирішенні конфлікту відіграє правильне формулювання конфліктної ситуації. Це повинен робити кваліфікований фахівець, добре обізнаний з причинами конфліктів.

В. А. Шейнов у праці "Конфлікти в нашому житті та їх вирішення" пропонує "Правила найбільш ефективного вивчення конфліктної ситуації" [16]. Він вирізняє шість таких правил.

Правило 1. Пам'ятайте, що конфліктна ситуація — це те, що необхідно долати.

Правило 2. Конфліктна ситуація завжди виникає раніше за конфлікт. Конфлікт виникає одночасно з інцидентом.

Правило 3. Опис конфліктної ситуації повинен підказувати, що робити, як себе поводити в ній.

Правило 4. Ставте перед собою запитання "чому?" і думайте над ним доти, доки зрозумієте першопричину виникнення конфліктної ситуації.

Правило 5. Сформулюйте конфліктну ситуацію своїми словами, не повторюючи слів з опису конфлікту.

Суть цієї ситуації в тому, що при розгляді конфлікту багато говоримо про його видимі сторони (про конфлікт й інцидент). До розуміння конфліктної ситуації приходимо після певних висновків та узагальнень. Таким чином, у її формулюванні з'являються слова, яких не було раніше.

Правило 6. У формулюванні конфліктної ситуації бажано обходитися мінімумом слів ("стислість — сестра таланту").

Таким чином, конфліктна ситуація — це діагноз хвороби під назвою "конфлікт". Тільки правильний діагноз допоможе вилікувати таку хворобу. Як бачимо, у цьому й полягає потреба вивчати проблеми і теорію конфліктів (у межах можливого).

Аби проаналізувати структуру конфлікту, слід виокремити основні його складові.

I. Конфліктуючі сторони — окремі особистості або групи можуть бути замішані у конфлікті, а інші учасники конфлікту — співчуваючі (з одного або з другого боку), провокатори (підбурювачі), примирювачі, консультанти, невинні.

II. Зона розбіжностей — предмет, факт, проблема. її не завжди легко виявити. Нерідко самі учасники конфлікту її чітко не уявляють. Однак коли вони почнуть конфліктувати, зона розбіжностей розбухає, у ній з'являються нові й нові зони. Коли конфліктологи досягають згоди в якомусь пункті, то зона розбіжностей звужується. У разі ліквідації всіх розходжень вона зникає, що означає завершення конфлікту.

III. Уявлення про ситуацію. Кожен з учасників має своє уявлення про конфліктну ситуацію. Конфліктанти бачать справу по-різному — це, власне, і створює ґрунт для їхнього зіткнення. Щодо конфлікту це означає: якщо людина вважає конфліктну ситуацію реальною, то це викликає реальні конфліктні наслідки. IV. Мотиви. Чому двоє людей уявляють одне й те саме по-різному? Тут існує багато причин. Вільям Шекспір писав, що кожна людина — цілий світ у мініатюрі, який ніхто ніколи не зможе пізнати й зрозуміти повністю. У кожної людини складається свій комплекс установок, потреб, інтересів, думок, ідей. Мотиви можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Коифліктолог далеко не завжди може легко зрозуміти мотиви, якими керуються конфліктанти. Люди нерідко приховують справжні мотиви своєї поведінки, бо самі їх як слід не розуміють, навіть інколи щиро помиляються. Для кон-фліктолога важливо розібратися в мотивах, прагненнях конфліктан-тів, бо інакше складно зрозуміти їхню поведінку, щоб спрямувати хід конфлікту на конструктивне вирішення.

V. Дії. Коли в конфліктуючих людей є зона розбіжностей, різні уявлення про ситуацію, яка виникає у зв'язку з існуванням цієї зони, то, природно, ці люди починають поводитися так, що їхні дії заходять у суперечність. Дії однієї сторони заважають іншій досягти своєї мети — тому оцінюються обома як негативні, некоректні. У зіткненні спрямованих один проти одного дій та протидій конфліктолог повинен бачити за видимими проявами конфлікту його невидимі сторони. У цьому полягає його місія.

У конфліктних відносинах доцільно виокремити об'єктивні й суб'єктивні фактори, які штовхають людей на конфлікт.

Об'єктивні фактори — це реально існуючі обставини, суб'єктивні фактори — це чинники, що є стимулами до конфліктних дій, зумовлені ілюзорними обставинами.

2222. Межі поширення конфлікту

Будь-яка дія, а тим більше протидія, що переростає в конфлікт, має не миттєвий характер, а з’являється як тривалий процес, що відбувається у визначений час, у визначеному просторі, за наявності конкретних учасників.

Виділяють три аспекти визначення меж конфлікту: просторовий, часовий, суб’єктний. [16]

Просторова межа конфлікту — визначення територій, на яких відбувається конфлікт. Знання меж конфлікту дозволяє вибрати адекватну форму впливу для його врегулювання.

Часова межа конфлікту — тривалість конфлікту в часі, його початок і закінчення. Від визнання конфлікту таким, що почався чи закінчився, залежить, зокрема, експертна оцінка відносин його учасників у конкретний момент взаємодії.

Суб’єктна межа визначає кількість учасників у конфлікті на момент його початку. Розширення цієї межі, залучення в конфлікт нових осіб призводить до ускладнення структури конфлікту, пошуку інших способів його вирішення. Крім того, розширення суб’єктних меж конфлікту може взагалі змінити характер його перебігу.

Приклад. Конфлікт виник у підрозділі підприємства між начальником і співробітником із питань нарахування та своєчасності виплати заробітної плати. Якийсь час з’ясування відносин залишалося в межах відділу, про розвиток конфлікту за його межами нікому й нічого не було відомо. Але з часом, оскільки конфлікт не затихав і почав заважати роботі, інформація про нього поширилася за межі підрозділу, у конфлікт стали втягуватися інші учасники з інших підрозділів, із керівництва. Розширення меж конфлікту призвело до страйку та необхідності ухвалення рішення на рівні керівництва організації.

3333. У загальному вигляді до головних функцій конфлікту можуть бути віднесені такі:

1. Інформативна. У свою чергу вона може бути поділена на дві підфункції:

1) сигналізуюча — її метою є привертання уваги суспільства до якихось обставин, що вимагають втручання, на проблеми, що заважають подальшому розвитку підприємства (організації, трудового колективу);

2) комунікативна — полягає в обміні інформацією між учасниками конфлікту.

2. Інтегративна — впливає на співвідношення інтересів, структуру груп. Завдяки цій функції здійснюються:

• утворення груп, встановлення, підтримка нормативних і фізичних мене груп;

• встановлення і підтримка відносно стабільної структури внутріпіньогрупових і міжгрупових відносин;

• соціалізація й адаптація як індивідів, так і соціальних груп;

• створення і підтримка балансу сил і, зокрема, влади;

• стимулювання нормотворчості та соціального контролю;

• створення нових і відновлення існуючих соціальних норм та інститутів;

• пошук протиріч, що, у свою чергу, сприятиме суспільному розвитку;

• посилення внутріпіньогрупової інтеграції, зміцнення єдності групи, мобілізація внутрішніх резервів, пошук прихильників, виявлення супротивників, неформальних лідерів і неформального розміщення сил.

3. Регулятивно-розвиваюча (інноваційна) — за її допомогою відбувається усунення перешкод на шляху розвитку колективу (поліпшуються психологічні характеристики колективу, підсилюється соціальна активність, згуртованість і т.ін.). Конфлікт спонукає до змін, відкриває дорогу інноваціям. Він удосконалює можливості групового мислення і знижує синдром покори, коли підлеглі не висловлюють ідей, що, як вони вважають, суперечать ідеям їх керівників. Це може поліпшити якість процесу прийняття рішень, тому що додаткові ідеї і "діагноз" ситуації ведуть до ліпшого її розуміння; симптоми відокремлюються від причин і розробляються додаткові альтернативи та критерії їх оцінки. Через конфлікт члени групи можуть визначити можливі шляхи вирішення проблеми.

4. Психотерапевтична (полегшуюча) — конфлікт знімає психологічну напруженість, дискомфорт. Проблему, що виникла, молена вирішити шляхом, прийнятним для всіх сторін, і в результаті всі будуть більшою мірою відчувати свою причетність до вирішення цієї проблеми. Це, у свою чергу, сприятиме зниженню вірогідності проявів ворожості, несправедли-вості. Сторони будуть більше налаштовані на співробітництво, а не на антагонізм у майбутніх ситуаціях, що можуть завер-шитися конфліктом. Якщо конфлікт вчасно виявлений і вирішений, це дає можливість запобігти серйозніших конфліктів, що ведуть до тяжких наслідків.

Якщо конфліктом не керували чи керували неефективно, то можуть утворитися наступні дисфункціональні наслідки, тобто умови, що заважають досягненню цілей. Можна відзначити, що посилення негативної спрямованості конфлікту відбувається з переміщенням об’єкта боротьби з конкретних питань безпосередньо на учасників. До дисфункціональних функцій конфлікту можна віднести виникнення нестабільності в суспільстві, великих матеріальних і моральних втрат, загрози для життя і здоров’я людей. У результаті конфлікту в колективі можуть спостерігатися такі негативні явища: • незадоволеність, поганий настрій, зростання плинності кадрів і зменшення продуктивності;

• менший ступінь співробітництва в майбутньому;

• зростання непродуктивної конкуренції з іншими групами в організації;

• уявлення про іншу сторону як про “ворога”;

• уявлення про свої цілі як про позитивні, а про цілі іншої сторони як про негативні;

• згортання взаємодії і спілкування між конфліктуючими сторонами, збільшення ворожості між конфлікту

4444444.Причини конфліктів розкривають джерела їхнього виникнення і визначають динаміку проходження.

Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфлікту і, за певних умов діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, викликають його.

Серед величезної кількості причин конфліктів насамперед виділимо загальні причини, що проявляються так чи інакше практично в усіх виникаючих конфліктах. До них можна віднести такі.

Соціально-політичні й економічні причини, пов'язані із соціально-політичною й економічною ситуацією в країні.

Соціально-демографічні причини відбивають розходження в позиціях і мотивах людей, обумовлені їх статтю, віком, належністю до етнічних груп й ін.

Соціально-психологічні причини відбивають соціально-психологічні явища в соціальних групах: взаємини, лідерство, групові мотиви, колективні думки, настрої та ін.

Індивідуально-психологічні причини відбивають індивідуальні психологічні особливості особистості (здібності, темперамент, характер, мотиви і т.п.).

Другу групу причин у даній класифікації назвемо конкретні. Ці причини безпосередньо пов'язані з конкретним видом конфлікту. Тут ми виділимо лише деякі з них:

- незадоволеність умовами діяльності;

- порушення службової етики;

- порушення трудового законодавства;

- обмеженість ресурсів;

- розходження з метою, у цінностях, засобах досягнення цілей;

- незадовільні комунікації.

Причини конфліктів виявляють себе в конкретних конфліктних ситуаціях, усунення яких є необхідною умовою вирішення конфліктів.

Конфліктна ситуація – це накопичені протиріччя, які пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії і формують ґрунт для реального протиборства між ними.

При цьому важливо відзначити, що особливе місце серед факторів, що забезпечують дане співвідношення, займає інцидент чи привід.

Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

Для рішення практичних задач, пов'язаних з аналізом конфліктів і їхнім вирішенням, важливе значення має класифікація конфліктних ситуацій.

В таблиці 3 наведено типи конфліктних ситуацій, що зустрічаються найчастіше.

 

Таблиця 3 – Типи конфліктних ситуацій

 

ючими сторонами.

555. Класифікація конфліктів

У практичній роботі постійно виникає необхідність у виборі методів впливу на конфліктні ситуації або для управління ними. Ефективність вибору залежатиме від виду конфлікту, а для цього необхідно правильно визначити, до якого з них він відноситься.

Різноманітність класифікацій конфліктів різних авторів визначається критеріями, які вони вибирають. Найбільш традиційним способом розподілу конфліктів на види можна вважати виділення предмета конфлікту. Наявність різноманітних причин конфліктів в суспільному житті пояснює таку кількість класифікацій. Перспективною можна вважати методику російського соціолога А. Здравомислова, який класифікує конфлікти виходячи з того, хто є конфліктуючими сторонами: міжіндивідуальні конфлікти, міжгрупові конфлікти, які він поділяє на: а) групи інтересів; б) етнонаціонального характеру; в) групи соціального формування, конфлікти між асоціаціями, партіями, внутрішньо- і міжінституціональні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного поділу праці, конфлікти між державними закладами, конфлікти між культурами і типами культур.

Діючими методами можна вважати і такі класифікації, як: класифікація щодо способу його вирішення - насильницький та ненасильницький; щодо природи виникнення - політичні, соціальні, економічні; щодо рівня його прояву - відкритий та закритий; щодо напрямку діяльності - горизонтальний та вертикальний; залежно від можливих функцій конфлікту - функціональний та дисфункціональний; залежно від потреб, через які він виник, - інтереси, погляди.

Більш серйозного дослідження потребує така класифікація конфлікту, де за критерій береться кількість задіяних в конфлікті. Виходячи з цього критерію можна виділити такі види конфлікту:

♦ внутрішньоособисті конфлікти;

♦ міжособисті конфлікти;

♦ міжгрупові конфлікти, які також можна поділити на внутрішньогрупові конфлікти та конфлікти між особистістю і групою. Отже, розглянемо детальніше викладений вище спосіб класифікації видів конфлікту.

6666. 4. Динаміка конфлікту.

В процесі свого розвитку конфлікт проходить декілька етапів. Ці етапи чи стадії не є обов’язковими , можливо, що деякі із них в ході конфлікту „проскакують”, по різному складається тривалість кожної стадії (етапу), проте послідовність їх в будь-якому конфлікті буде однаковою. Таким чином, динаміка конфлікту – процес його зміни. Отже у конфлікті розрізняють такі 6 стадій:

– передконфліктна ситуація (латентний період);

– інцидент;

– ескалація;

– кульмінація;

– завершення конфлікту;

– постконфліктна ситуація.

Передконфліктна ситуація – це можливість конфлікту, який не виникає на пустому місці, а визріває поступово. Це період накопичення фактів і процесів, які можуть привести до конфлікту, тому цей період і називають латентним (прихованим) періодом чи інкубаційним періодом. На цій стадії майбутні опоненти конфлікту ще не усвідомлюють в повній мірі наслідків тим протиріч які виникли. Потенційна можливість перетворення проблемної ситуації у перед конфліктну пов’язана із вступом у дію суб’єктивних факторів, тобто усвідомлення проблемної ситуації. Усвідомивши проблемну ситуацію, сторони можуть намагатися вирішити її неконфліктними засобами – роз’ясненням, вчинками, інформуванням протилежної сторони, таким чином конфлікту буде уникнено. Проте у разі неадекватного сприйняття проблемної ситуації можливі два наслідки: 1) стримування, затягування виникнення відкритого конфлікту. Це відбувається, тоді, коли небезпека проблемної ситуації недооцінюється чи применшується. 2) сприяє форсуванню конфлікту, його штучному розв’язанню. Це відбувається тоді, коли небезпека протиріч на стадії передконфліктної ситуації перебільшена. Так, сліпа „сліпа любов” не замічає недоліків у предмету свого кохання, а „сліпа ненависть” навпаки драматизує навіть незначні недоліки. Правильне усвідомлення протиріч на цій стадії дозволяє прийняти міри по їх урегулюванні ще до початку відкритого конфлікту. Попередити конфлікт на передконфліктній стадії набагато легше і ефективніше аніж пізніше розв’язувати конфлікт. Якщо протиріччя не були розв’язані на стадії передконфліктної ситуації, рано чи пізніше вона переходить у відкритий конфлікт. Поступово суб’єкти взаємодії відчувають нарощування загроз в свою сторону, вони починають маневрувати чи готуватися до певних дій.

Відкритий період конфлікту починається з інциденту. Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. Привід – це та конкретна подія, яка послужила поштовхом до початку конфліктних дій. Привід може виникнути випадково, а може і спеціально придумуватися та розроблятися, але привід ще не є конфліктом. На відміну від інциденту, який вже є конфліктом, його початком. Наприклад: вбивство намісника австрійсько-угорського престолу і його дружини в Сараєво у червні 1914 року було використане Австро-Угорщиною як привід для розв’язання першої світової війни. Вже 15 липня було оголошено війну Сербії – інцидент. Він ділить на „своїх” і „чужих”, друзів і ворогів, союзників і противників. Проте реальні сили опонентів на цій стадії ще не є ясними, не відомо також як далеко в протистоянні може піти той чи інший учасник конфлікту. Така невизначеність істинних сил противника є важливим фактором стримування конфлікту на його початковій стадії, але такий стан речей також і сприяє подальшому розвитку конфлікту. Якщо б обидві сторони мали чітке уявлення про потенціал противника, його ресурси то багато конфліктів були би припинені з самого початку, тому, що більш слабша сторона не стала б здійснювати безглузде протиборство, а сильніша сторона подавила б противника своєю силою. В обидвох випадках інцидент був би швидко вичерпаний. Таким чином, інцидент створює наступну ситуацію: з однієї сторони хочеться швидше „встрянути у бійку” і перемогти, а з іншої не „входити в воду, незнаючи броду”. Проте, навіть після інциденту зберігається можливість вирішити конфлікт мирним шляхом, за допомогою переговорів прийти до компромісу.

Якщо після інциденту знайти компроміс і попередити розвиток конфлікту не вдалося, то за першим інцидентом слідує другий, третій... Конфлікт вступає в наступний етап – наростання, або ескалації. Ескалація конфлікту – це ключова, сама напружена його стадія, коли відбувається загострення всіх протиріч між його учасниками і використовуються всі можливості для перемоги. На цій стадії питання стоїть так: „хто кого” і стає майже неможливо застосовувати мирні способи вирішення конфлікту. Емоції часто заглушують розум, логіка поступається почуттям, головне завдання нанести опонентові якомога більшу шкоду. Розвиток конфлікту стає носити спонтанний і не управляє мий характер. серед основних моментів, які характеризують етап ескалації виділяють такі: 1) створення образу ворога („хто не з нами, той проти нас” „якщо ворог не здається, його знищують”), 2) демонстрація сили і загроза її застосування (найчастіше через ультиматуми), 3) застосування насилля (економічне, політичне, моральне, домашнє (сімейне) насилля), 4) тенденції до розширення і поглиблення конфлікту (охоплення нових сфер, території, країни).

Ескалація може бути: 1) неперервною з постійно зростаючою степеню напруженості відносин і сили, 2) хвилеподібною, коли напруженість відносин то підсилюється, то спадає, періоди активного протистояння змінюються затишшям, 3) крутою, такою, що різко піднімається до ворожості, 4) в’ялою, яка дуже повільно розгортається і тримається майже на одному рівні (на практичній роботі ви спробуєте зобразити за допомогою графіку ці види ескалації).

Кульмінація (пік) наступає тоді, коли ескалація конфлікту привела одну чи обидві сторони до дій, які наносять серйозний ущерб справі, яка їх пов’язує. Кульмінація – це вища точка ескалації. Вона зазвичай відображається в якомусь „вибуховому епізоді”. При кульмінації конфлікт досягає такої напруги, що обидвох чи принаймні одній стороні стає ясно, що продовжувати конфлікт просто немає сенсу. Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності перервати дії і шукати вихід із конфлікту. Ескалація не обов’язково закінчується кульмінацією. Не рідко сторони починають шукати міри по пригашенню конфлікту. Наприклад, дружина, яка протягом 15 років терпіла побої чоловіка, але одного разу, коли він п’яним прийшов до дому, взяла сокиру і відрубала йому руку, така енергетична сила тих емоцій, які в неї нагромадилися протягом тривалих років покори. Інколи є доцільним викликати зіткнення сторін, яке здатне стати кульмінаційним кінцем ескалації, яка затягнулася, для того, щоб по-перше, уникнути більш гострих форм кульмінації, по-друге, сприяти конфліктуючим сторонам задуматися над наслідками подальшого розвитку конфлікту і пошуками способів його вирішення.

Завершення конфлікту. Це остання стадія відкритого конфлікту, вона означає будь-яке закінчення. Часто завершення конфлікту характеризується тим, що обидві сторони усвідомили безрезультатність продовження конфлікту, або навіть з тим, що один із опонентів був знищений в процесі конфлікту. Виділяють декілька способів завершення конфлікту, а саме: 1) затухання конфлікту, 2) усунення (знищення) опонента чи двох опонентів протиборства, 3) усунення чи знищення об’єкту конфлікту, 4) зміна позицій обидвох або однієї із сторін конфлікту, 5) участь в конфлікті третьої сторони, яка здатна завершити його шляхом використання сили, 6) звернення суб’єктів конфлікту до арбітра і завершення його шляхом третейського суду, 7) переговори, як найефективніший спосіб, 8) переростання конфлікту в інший конфлікт. По своєму характеру завершення конфлікту може мати наступні наслідки. З позиції реалізації мети протиборства: переможним, компромісним, програшним. З точки зору форми вирішення конфлікту: мирним, насильницьким. З точки зору функцій конфлікту: конструктивним, деструктивним. З точки зору ефективності і повноти вирішення: повністю вирішеним, відкладеним на певний час.

Постконфліктна ситуація. Конфлікт рідко проходить безслідно. Він завжди залишає після себе певні сліди в душах опонентів. Інколи це розпач, розчарування, втрата віри в людей. І в себе, а інколи почуття самоствердження, гордості за свою моральну стійкість і принциповість, усвідомлення корисності досвіду, який особа набула під час конфлікту. Проте конфлікт має не тільки такі чисто суб’єктивні наслідки. Коли він завершується, створюється ситуація, яка суттєво відрізняється від тієї, яка існувала до і під час конфлікту. Таким чином наступає постконфліктний синдром (наслідки конфлікту), який виражається в напруженні взаємовідносин колишніх опонентів. Такі наслідки можуть бути деструктивними, негативними, а можуть бути і конструктивними, позитивними, які сприяють переміні справ на краще, запровадженню корисних інновацій. Найчастіше наслідки конфлікту бувають одночасно і позитивними і негативними.

Для того, щоб проілюструвати всі описані стадії розвитку конфлікту наведу конкретний приклад.

Перед конфліктна ситуація. Все почалося з того, що Петро в травні купив комерційній крамниці мобільний телефон за 600 гр. Пройшло декілька днів і телефон зламався. Покупець прийшовши в крамницю успішно поміняв його на інший такої ж моделі. Але і він пропрацював лише неділю. І цей телефон обміняли на інший, але і третій раз телефон працював не більше неділі. Тоді Петро вирішив віддати куплену річ продавцю і отримати свої гроші назад. Це є можливим на основі „Закону про захист прав споживачів”. Але продавець вмовив Петра почекати до наступної партії телефонів. Час від часу Петро заходив в магазин і цікавився чи не поступив вже товар. Нових надходжень довго не було. Терпіння поступово зменшувалося.

Інцидент. У вересні Петро в досить різкій формі сказав продавцю, що йому набридло вже чекання. Продавець відповів йому грубістю. Петро вимагав, щоб продавець покликав власника магазину. Після довготривалої сварки продавець сказав, що власника немає, він прийде ввечері і тоді Петро зможе його побачити.