1.2. Рівні управління та групи менеджерів

Завдання менеджменту реалізуються завдяки менеджерам.

Менеджер– фахівець, який має спеціальну підготовку та професійно займається управлінською діяльністю в конкретній галузі діяльності підприємства.

Обсяг функціональних обов’язків менеджера визначається видом економічної діяльності організації, функціями її структурних підрозділів, кваліфікацією менеджера, фінансовими можливостями організації, наявністю заступників, підлеглих тощо.

Хоча всі керівники виконують певні функції, грають певні ролі, це не означає, що велике число керівників в організації зайняті виконанням однієї і тієї ж роботи. Внаслідок необхідності спеціалізації виробництва в рамках організації виникають функціональні зони - види діяльності, які вимагають високого рівня професіоналізму працівників, що об’єднуються в один структурний підрозділ, і діяльність яких координується відповідним функціональним менеджером. Процес групування видів робіт в рамках певних функціональних зон заснований на горизонтальному розподілі праці не лише окремих виконавців, але і їх керівників. Отже, одна з форм розподілу управлінської праці носить горизонтальний характер: розстановка конкретних керівників на чолі окремих підрозділів. Наприклад, на багатьох підприємствах є начальники фінансового відділу, виробничого відділу і служби маркетингу. Як і у разі горизонтального розподілу праці для виконання виробничих робіт, горизонтально розділена управлінська робота має бути скоординована, щоб організація могла досягати успіху в своїй діяльності. Деяким керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які, у свою чергу, також координують роботу керівників, поки, нарешті, ми не спускаємося до рівня керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу - людей, що безпосередньо виробляють продукцію або надають послуги. Таке вертикальне розгортання розподілу праці в результаті утворює рівні управління.

Незалежно від того, скільки існує рівнів управління, керівників традиційно ділять на три категорії. Американський соціолог Талкотт Парсонс (1902-1979) розглядає ці три категорії з погляду функцій, виконуваних керівником в організації:

• керівники технічного рівня управління (керівники низової ланки (операційні управлінці)) – забезпечують щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;

• керівники управлінський рівня – забезпечують координацію роботи структурних підрозділів організації;

• керівники інституційного рівня – визначають місію та цілі організації, забезпечують довгострокове планування, зв’язки організації із зовнішнім середовищем ( рис.1.2).

Форма піраміди використовується для того, щоб показати, що на кожному подальшому рівні управління знаходиться менше людей, ніж на попередньому.

Менеджери вищої ланки управління

Менеджери середньої ланки управління

Рис.1.2. Відповідність рівнів управління менеджерським посадам [16]

Менеджери низової ланки управління (молодші менеджери, супервайзери) – в основному здійснюють контроль за роботою виконавців виробничих завдань - не менеджерів, для постійного забезпечення їх практичною інформацією про правильність виконання цих завдань. Вони відповідають за безпосереднє використання матеріальних ресурсів (сировина, устаткування). Більшість людей починають свою управлінську кар'єру в цій якості.

Типовою назвою посади на даному рівні є майстер, майстер зміни, адміністратор, старша медична сестра.

Дослідження показують, що робота керівника низової ланки є напруженою і наповненою різноманітними діями. Вона характеризується частими перервами, переходами від одного завдання до іншого. Часовий період для реалізації рішень, що приймаються молодшим менеджером є коротким, вони майже завжди реалізуються за період менш ніж два тижні. Було виявлено, що менеджери низової ланки управління проводить близько половини свого робочого часу в спілкуванні. Вони багато спілкуються зі своїми підлеглими, небагато з іншими молодшими менеджерами і зовсім мало зі своїм керівництвом.

Менеджери середньої ланки управління спрямовують роботу молодших менеджерів і мають широкий діапазон влади.

Середніх менеджерів поділять на:

• лінійних, які діють на основі принципу єдності керівництва і повністю відповідають за стан і розвиток організації (підприємства) або її лінійних підрозділів (виробничих, постачання, мар­кетингу, продажу). Лінійні менеджери мають лінійні пов­новаження, які забезпечують їм законну владу для управління підлеглими, право приймати рішення і діяти в певних ситуаціях без узгодження з іншими керівни­ками. Вони часто діють в нестандартних ситуаціях; повністю відповідають за стан справ у підпорядко­ваних підрозділах; застосовують особисті якості як засоби впливу; повинні бути рі­шучими, відповідальними керівниками.

Прикладом такого лінійного менеджера може бути директор філії МАУП.

• функціональних, які відповідають за окремі сфери (функ­ції) в системі управління і очолюють фун­кціональні підрозділи (відділ планування, відділ людських ресурсів, відділ реклами, фінансовий відділ, бухгалтерія тощо). Обіймають посади головного бухгалтера, завідувача економічного відділу, завідувача відділу маркетингу, тощо.

Керівники середньої ланки переважно є буфером між керівниками вищої і низової ланок. Вони готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення зазвичай після трансформації їх в технологічно зручній формі, у вигляді специфікацій і конкретних завдань низовим лінійним керівникам.

В останні десятиріччя автоматизація виробничих процесів дала можливість керівникам вищої ланки отримувати інформацію безпосередньо за своїм робочим столом прямо з першоджерела, замість того, щоб піддавати її фільтрації на рівні керівників середньої ланки. Це призвелодо ліквідації деяких функцій, реструктуризації та скорочення управлінського апарату великих корпорацій, в першу чергу стосується середніх менеджерів.

В багатьох зарубіжних компаніях відмовились від менеджерів середньої ланки управління, що дало можливість зробити пірамідальну структуру організації більш плоскою і прискорило передачу інформації на нижчі ієрархічні рівні. В таких організаціях процес прийняття та реалізації управлінських рішень відбувається теж більш швидкими темпами.

Наприклад, впродовж своєї діяльності компанія «Крайслер» скоротила число керівників середньої ланки на 40%. В компанії Eastman Kodak кількість менеджерів середньої ланки скоротилась на 30 відсотків, а кількість ієрархічних сходинок з 7 до 3. В компанії Medical Systems Group, яка входить до складу General Electric кількість середніх менеджерів скоротилась на 35%.

Менеджери вищого рівня (топ-менеджери) відповідають за довгострокове планування, визначення широких цілей і стратегій, безпосередньо управляють роботою середніх менеджерів.

Керівники інституційного рівня – найменша за чисельністю ланка керівництва. Навіть у самих великих організаціях керівників вищої ланки – усього кілька людей.

Типові посади керівників вищої ланки в бізнесі – це голова Ради директорів, президент, віце-президент корпорації. В армії їх можна порівняти з генералами, у середовищі державних діячів – з міністрами, а в вищому навчальному закладі – з ректором або президентом.

Топ-менеджери відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому або для основної частини організації. Якщо вище керівництво фірми вирішить вийти на нові ринки або перейти на інший вид продукції до того, як компанія може вести конкуренту боротьбу, то керівники середньої і низової ланок мало що можуть зробити, щоб перешкоджати великому провалу.

Сильні керівники вищої ланки накладають відбиток своєї особистості на весь вигляд організації. Наприклад, атмосфера, у якій діє уряд, та й уся країна, зазвичай зазнає значних змін при новому президенті.

Тому успішно діючі керівники вищої ланки у великих організаціях цінуються дуже високо, і їхня праця оплачується дуже добре.

Менеджери вищого рівня несуть відповідальність за широкомасштабні цілі.

Топ-менеджери відповідальні перед:

• радою директорів ( у корпорації);

• офіційними органами ( в уряді);

• довіреними особами ( некомерційних організаціях).