Стратегічне планування як складова стратегічного менеджменту
Стратегічне планування є складовою частиною більше широкого поняття «стратегічне управління».
У стратегічному менеджменті виділяють чотири узагальнені функції: планування, організацію, мотивацію й контроль. В кожній з них, коли мова йде про стратегічне управління, в більшому або меншому ступені представлена стратегічна орієнтація. Але найбільшою мірою це стосується планування, у якому виділяють особливий його вид - стратегічне планування.
Ключову роль у рішенні стратегічних завдань організації відіграє стратегічне планування - процес розробки й підтримки стратегічної рівноваги між цілями й можливостями організації в ринкових умовах, що змінюються.
Ціль стратегічного планування – визначити найбільш перспективні напрямки діяльності організації, що забезпечують її розвиток і процвітання.
Термін «стратегічне планування» прийшов до нас в 70-і роки ХХ ст. в перекладних виданнях західних фахівців. У плановій практиці тих років у нашій країні використовувався термін «довгострокове перспективне планування». Між цими двома поняттями є принципові відмінності. Головна ідея, що була покладена в основу розробки довгострокових планів: «Сьогодні краще, ніж було вчора, а завтра буде краще, ніж сьогодні» і заперечувалася яка-небудь невизначеність. Звідси провідний принцип планування - розробка планових завдань «від досягнутого», в рамках наявних ресурсних можливостей шляхом простої екстраполяції. Таке планування припускало, що чим більше нарощували випуск тієї або іншої продукції, тим краще. Вважалося, що зовнішнє середовище практично мінятися не буде. Акцент робився на аналіз внутрішніх можливостей і ресурсів організації. При такому підході організація може провести аналіз своїх внутрішніх можливостей й визначити яку кількість продукту вона може зробити і які витрати при цьому вона понесе. Але обсяг виробництва й величина витрат не дають відповіді на питання про те, наскільки виготовлений продукт буде прийнятий ринком. Яка кількість товару буде куплена й за якою ціною, визначає саме ринок. Такі питання в умовах неринкової радянської економіки не ставилися.
Стратегічний план характеризує діяльність організацій, що працюють у ринкових умовах, тому використовує іншу парадигму: «Завтрашній день необов'язково буде краще сьогоднішнього». І якщо ситуаційний аналіз виявив падіння попиту на якусь продукцію, навіть при наявності необхідних ресурсів, керівництво даного підприємства не буде нарощувати обсяги її випуску, а обере якусь із стратегій скорочення. В основу розробки стратегічного плану покладаються не тенденції розвитку, а аналіз перспектив розвитку організації при певних припущеннях щодо змін зовнішнього середовища. Найважливішим елементом цього аналізу є визначення позиції організації в конкурентній боротьбі за ринки збуту своєї продукції. На основі такого аналізу формуються цілі розвитку організації та відповідні їм напрямки виробничо-господарської діяльності (окремих бізнесів) і вибираються стратегії досягнення цілей.
Основними ознаками стратегічного планування є:
носій ідеї планування - вищий менеджмент;
обрій планування - тривалі терміни;
охоплення - глобальний, широкий спектр альтернатив.
Етапи стратегічного планування зображено на рис.5.2.
Етап 1. Визначення місії організації. Здійснюється на основі описаної у §5.3 методики.
Етап 2. Стратегічний аналіз. Основна мета стратегічного аналізу – оцінка поточного та перспективного стану організації і визначення їх
|
|
|
Рис. 5.2. Етапи стратегічного планування |
специфічного впливу на стратегічний вибір.
Виділяють 2 компоненти стратегічного аналізу:
аналіз зовнішнього середовища, з метою визначення які можливості воно надає організації та які загрози приховує;
аналіз внутрішнього середовища, з метою визначення внутрішнього потенціалу для реалізації обраної стратегії.
Основні елементи зовнішнього середовища організації розкрито у розділі 4.4, внутрішнє середовище організації розглядалось в розділі 4.5.
З метою стратегічного аналізу найчастіше використовують два методи:
2.1. Ситуаційний, або «SWOT – аналіз».